Справа №-2-812
2009 рік
25.05.2009 року м.Василівка
Василівський районний суд Запорізької області у складі:
Головуючого судді Ю.А.Степаненко
при секретарі М.О.Васюковій
разглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом:
ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Василівського районного управління юстиції Запорізької області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, про виключення майна з акту опису та арешту,-
В позовній заяві ОСОБА_1 вказує, що 13 червня 2008 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Василівського районного управління юстиції Пеліхом М.О., при примусовому виконанні рішення Василівського районного суду Запорізької області за виконавчим листом № 2-90, виданим 20.02.2008 року, про стягнення з її чоловіка - ОСОБА_2 42600,00 грн., було проведено опис і арешт майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Згідно акту серії НОМЕР_1 було описано й накладено арешт на таке майно: 11/200 частин комплексу будівель.
При цьому, вартість майна не зазначено й вказано на необхідність проведення експертної оцінки.
Позивачка вказує, що зазначене майно належить їй на праві спільної часткової власності, оскільки 27.03.2001 року відділом реєстрації актів громадянського стану Василівського РУЮ в Запорізькій області було зареєстровано її шлюб з ОСОБА_2
Перебуваючи у шлюбі, її чоловіком було укладено договір купівлі-продажу майна, який посвідчено приватним нотаріусом Харченко Ю.Г. 20.11.2001 року. Частину даного майна було безпідставно внесено до вказаного вище акту опису й арешту.
Про дані обставини щодо відсутності одноособових прав на майно ОСОБА_2, було вказано державному виконавцю під час складання акту опису й арешту, однак, ним не було надано належної уваги даному факту.
Позивачка просить виключити з акту опису й арешту серії НОМЕР_1 від 13.06.2008 року складеного державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Василівського РУЮ Пеліхом М.О., майно, що належить їй на праві спільної часткової власності а саме: 11/200 частин комплексу будівель, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, зняти з цього майна арешт та стягнути з відповідача на її користь судові витрати.
В судовому засіданні представник позивачки в особі ОСОБА_7 позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові, просить суд їх задовольнити.
В судовому засіданні ОСОБА_2 позовні вимоги визнав у повному обсязі, не заперечує проти їх задоволення. Також він пояснив, що з 27.03.2001 року та по теперішній час він перебуває у шлюбі з позивачкою.
В судовому засіданні державний виконавець Пеліх М.О. вважає, що при складанні ним акту опису й арешту, який є предметом позову, ним було виконано вимоги діючого законодавства, ніяких порушень, з його боку не було. Але, на сьогоднішній день, коли встановлено, що майно, на яке ним було накладено арешт, належить на праві спільної сумісної власності позивачці та ОСОБА_2, він просить суд вирішити даний спір на свій розсуд.
В судове засідання ОСОБА_3 не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений вчасно та належним чином, про що свідчить його розписка, яка є у справі.
Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, матеріали виконавчого провадження, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, розглянувши надані докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню на підставі слудуючого:
Як було встановлено в судовому засіданні і як видно із матеріалів справи, 27.03.2001 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Василівського РУЮ в Запорізькій області було зареєстровано шлюб позивачки з ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про одруження, копія якого є у справі.
До теперішнього часу, як стверджують позивачка та відповідач ОСОБА_2, шлюб не розірвано. Сторонами даний факт не оспорюється.
20.11.2001 року між ЗАТ "Запоріжжяводбуд", з однієї сторони, та ОСОБА_3 і ОСОБА_2, з другої сторони, було укладено договір купівлі-продажу об'єкту нерухомості майна-11/100 частин у рівних долях, копія якого є в матеріалах справи, розташованого за адресою: Запорізька область, м.Василівка, пров.Елеваторний,4.
Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 30.08.2007 року, копія якого є в матеріалах справи, вказаний об"єкт нерухомості було розділено між власниками ОСОБА_3 і ОСОБА_2 по 1/2 частині.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 13.11.2007 року, копія якого є в матеріалах справи, вказане рішення було залишено без змін.
ОСОБА_2 зареєстрував свої 11/200 частин в РКП "Василівське бюро технічної інвентаризації", що підтверджується технічним паспортом та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, копії яких є в матеріалах справи.
Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 11.10.2005 року, копія якого є у справі, було стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 у регресному порядку 42600 грн.
На виконання вказаного рішення Василівським районним судом Запорізької області 20.02.2008 року видано виконавчий лист №2-90, копія якого є у справі.
04.03.2008 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Василівського районного управління юстиції Пеліхом М.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, копія якої є у справі.
13 червня 2008 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Василівського районного управління юстиції Пеліхом М.О., при примусовому рішення суду за вказаним виконавчим листом, було проведено опис і арешт майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Згідно Акту опису та арешту, копія якого є у справі, було описано й накладено арешт на таке майно: 11/200 частин комплексу будівель за адресою: АДРЕСА_1, які належать ОСОБА_2
Як видно з Акту, при проведенні вказаний дій, крім державного виконавця, були присутні: боржник-ОСОБА_2 його представник - ОСОБА_7., стягував-ОСОБА_3 та поняті. При цьому, ніхто із присутніх не вказав у Акті про те, що описане майно, крім боржника, належить і позивачці.
Згідно ч.1 ст.2 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень суду покладається на Державну виконавчу службу.
Згідно ч.2 п.1 ст.3 Закону України "Про виконавче провадження", виконанню підлягають, в тому числі, виконавчі листи, видані на підставі рішення судів у цивільних справах.
Права та обов'язки державного виконавця під час виконання рішення суду передбачені в ст.5 Закону, в якій вказано, що державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Згідно п.1ч.1 ст.18 Закону, державний виконавець відкриває виконавче провадження, утому числі, на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення суду.
Згідно ч.1 ст.20 Закону, виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна.
Згідно ст.24 Закону, державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягнення з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом. Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ. За заявою стягувача , з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення, державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно боржника (крім коштів) та оголосити заборону на його відчуження. Одночасно з винесенням такої постанови державний виконавець може провести опис і арешт майна боржника в порядку, визначеному цим Законом.
Згідно п.7 ч.1 ст.34 Закону, виконавче провадження підлягає обов"язковому зупиненню у випадку подання до суду позову про виключення майна з акта опису й арешту.
Згідно ст.59 Закону, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і звільнення майна з-під арешту.
Відповідно до ст..15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст..16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст..20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Відповідно до ст..177 Цивільного кодексу України, об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Відповідно до ст..181 Цивільного кодексу України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
Відповідно до ст..190 Цивільного кодексу України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Відповідно до ст..316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст.317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ст..318 Цивільного кодексу України, суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.
Відповідно до ст..319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст..321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст.. 325 Цивільного кодексу України,суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.
Відповідно до ст.. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ст.355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Згідно ст.368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю.
Згідно ст.369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно.
Згідно ст.370 ЦК України, виділ частки із майна, що є у їх спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому ст.364 цього Кодексу.
Згідно ст.372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Відповідно до ст..386 Цивільного кодексу України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Відповідно до ст..387 Цивільного кодексу України передбачає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумістної власності.
Згідно ст.61 СК України, об"єктами права спільної сумістної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту.
Згідно ст.63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно ст.65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого подружжя.
Згідно ст.68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Згідно ст.69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності , незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно до ч.3 ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно до ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, та в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів.
Згідно ст.58 ч.1 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно ст.59 ч.2 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Згідно ст.61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Згідно ст.64 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
Згідно ст.379 ЦПК України, питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного виконавця.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до таких висновків:
- в судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт перебування позивачки та відповідача ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі з 27.03.2001 року по теперішній час;
- в судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт, що в період шлюбу позивачки та відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_2 став власником 11/200 частин комплексу будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1;
- в судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт, що вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя - позивачки та відповідача ОСОБА_2, воно не розділено між ними, їх частки не виділені;
- в судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт, що ОСОБА_2 є боржником перед ОСОБА_3 та повинен йому сплатити 42600 грн. за рішенням суду;
- в судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт, що ОСОБА_2 не сплатив у добровільному порядку ОСОБА_3 вказану суму, а тому, судом правомірно було видано виконавчий лист на примусове стягнення вказаної суми, який правомірно перебуває на виконанні у Відділі державної виконавчої служби Василівського районного управління юстиції;
- в судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт, що ОСОБА_2 не сплатив у добровільному порядку ОСОБА_3 вказану суму і під час перебування виконавчого листа на виконанні у Відділі державної виконавчої служби Василівського районного управління юстиції, а тому, державний виконавець був змушений встановити наявність майна у боржника, описати його та накласти арешт;
- в судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт, що дії державного виконавця під час проведення опису та арешту майна відповідають вищевказаним законодавчим нормам. Вина державного виконавця у тому, що ніхто із присутніх не вказав йому, а також не зазначив у Акті про те, що описане майно, крім боржника, належить і позивачці, відсутня. Але, державний виконавець повинен був встановити самостійно даний факт, задавши запитання учасникам виконавчої дії, зробивши відповідні запити до Відділу РАЦС та інше. Крім того, встановивши даний факт, державний виконавець повинен був вирішити питання щодо визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, яке вирішується в судовому порядку.
Оскільки в судовому засіданні встановлено, що майно, яке було описано та на яке накладено арешт, яке є предметом позову, є спільною сумісною власністю подружжя - позивачки та відповідача ОСОБА_2, воно не розділено між ними, їх частки не виділені, суд вважає за необхідне виключити його з акту опису та арешту від 13.06.2008 року, складеного державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Василівського районного управління юстиції Запорізької області Пеліхом М.О., а саме : 11/200 частини комплексу будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зняти з вказаного майна арешт.
Крім того, відповідно до ст..88 ЦПК України, суд вважає необхідним стягнути з Відділу державної виконавчої служби Василівського районного управління юстиції Запорізької області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 16 грн., які підтверджуються квитанціями, які є у справі.
Враховуючи вищевикладене, керуючись Конституцією України, Законом України "Про виконавче провадження", ст.ст.60,61,63,65,68,69,70,71СКУкраїни,ст.ст.15, 16, 20, 177,181, 182, 190, 316-319, 321, 325, 328, 355,368-370, 372, 386, 387 ЦК України, ст.ст.10, 11, 58, 59, 60, 61, 64, 88,154,208, 209,212, 213, 214, 215, 379 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву, - задовольнити.
Виключити з акту опису та арешту серії НОМЕР_2 від 13.06.2008 року, складеного державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Василівського районного управління юстиції Запорізької області Пеліхом М.О. : 11/200 частини комплексу будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зняти з вказаного майна арешт.
Стягнути з Відділу державної виконавчої служби Василівського районного управління юстиції Запорізької області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 16 грн.
Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та апеляційна скарга на рішення суду подається в апеляційний суд Запорізької області через Василівський районний суд Запорізької області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не буде подано. Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не буде подана у строк, вказаний вище, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не буде скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Василівського
районного суду Ю.А.Степаненко