Справа № 750/4854/15-ц Провадження № 22-ц/795/2212/2015 Категорія -цивільнаГоловуючий у I інстанції -Логвіна Т. В. Доповідач - Позігун М. І.
19 листопада 2015 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - суддіПозігуна М.І.
суддів:Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.
при секретарі:Козлачковій Ю.В.
за участю:представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Деснянського районного суду м.Чернігова від 15 жовтня 2015 року про забезпечення позову ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про стягнення боргу,
Ухвалою Деснянського районного суду м.Чернігова від 15 жовтня 2015 року накладено арешт на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер НОМЕР_1, та житловий будинок, загальною площею 400 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, та належать ОСОБА_5 Стягувачем по справі є ОСОБА_7
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати зазначену ухвалу і постановити нову, якою відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_7 про забезпечення позову.
Незаконність судового рішення апелянт обгрунтовує невідповідністю висновку суду щодо наявності підстав для забезпечення позову фактичним обставинам справи. За доводами ОСОБА_5, суд першої інстанції не вжив жодних заходів щодо перевірки станом на час розгляду заяви зареєстрованого (виникнення та припинення) права власності на майно, яке могло бути арештоване і яке належало боржнику. Так, апелянт вказує, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно будинок АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_8, яке виникло у неї на підставі договору дарування від 01.07.2014 року. Крім того, згідно будівельного паспорту на забудову земельної ділянки, розташованої у АДРЕСА_1, виданого 10.09.2014 року, вказана земельна ділянка належить також ОСОБА_8 ОСОБА_5 вказує, що суд першої інстанції, безпідставно і необгрунтовано наклавши арешт на майно, порушив законні права та інтереси, а саме право приватної власності ОСОБА_8, яка у даному випадку не має жодного відношення до даної справи.
Заслухавши доповідача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд приходить до слідуючого висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, у травні 2015 року ОСОБА_7 звернувся з позовом до суду, в якому просив стягнути із ОСОБА_5 суму заборгованості за договором позики, який підтверджується розпискою від 14.03.2006 року, у розмірі 39 150 доларів США (еквівалентну 810 013 грн. 50 коп. за курсом НБУ), а також стягнути з відповідача суму заборгованості за договором позики, який підтверджується розпискою від 08.04.2012 року, у розмірі 361 276 доларів США (еквівалентну 7 474 800 грн. 44 коп.) На підтвердження своїх вимог позивачем було надано зазначені розписки.
У жовтні 2015 року ОСОБА_7 подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на наступне майно, що належить ОСОБА_5: житловий будинок по АДРЕСА_1, площею 400 кв.м; земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 0,15 га, що розташована по АДРЕСА_1. Заяву обгрунтовував тим, що накладення арешту на майно є єдиним ефективним способом, що може забезпечити виконання судового рішення.
До заяви про забезпечення позову позивачем було додано копію Державного акта на право власності на земельну ділянку, що розташована в АДРЕСА_1 виданого на ім'я ОСОБА_5, а також копію технічного паспорту на житловий будинок по АДРЕСА_1 в м.Чернігові на ім'я ОСОБА_5, виготовленого станом на 04 листопада 2008 року (а.с.45, 46).
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заява є обгрунтованою і співмірною із заявленими позивачем вимогами.
Проте такий висновок суду не грунтується на матеріалах справи та не відповідає вимогам закону.
Відповідно до ст.ст. 151, 152 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Одним із видів забезпечення позову є накладення арешту на майно або грошові кошти. При цьому умовою застосування такого виду забезпечення позову є те, що майно або грошові кошти мають належати відповідачеві і знаходитися у нього або в інших осіб.
Накладаючи арешт на житловий будинок та земельну ділянку, суд першої інстанції виходив із належності зазначеного майна відповідачу по справі - ОСОБА_5, оскільки позивачем було надано відповідні документи, які підтверджували право власності відповідача на вказане майно.
Проте, ОСОБА_5 до апеляційної скарги додано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та будівельний паспорт на забудову земельної ділянки, згідно яких власником АДРЕСА_1 згідно договору дарування від 01 липня 2014 року, а також земельної ділянки за зазначеною адресою згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31 липня 2014 року є ОСОБА_8 (а.с.60, 61).
Таким чином, оскільки арешт накладено на майно, яке станом на час постановлення ухвали про забезпечення позову не належало відповідачу, ухвала суду підлягає скасуванню.
В зв'язку із задоволенням апеляційної скарги із позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за апеляційний розгляд справи.
Керуючись ст. 303, 307, 312 ч.1 п.2, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.
Ухвалу Деснянського районного суду м.Чернігова від 15 жовтня 2015 року скасувати.
В задоволенні заяви ОСОБА_7 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку та житловий будинок по АДРЕСА_1 м.Чернігова відмовити.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 243 грн. 60 коп. судового збору за апеляційний розгляд справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий:Судді: