Справа № 466/7017/15-к
18 листопада 2015 року Шевченківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого - судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
з участю прокурора ОСОБА_3 , ОСОБА_4
потерпілого ОСОБА_5
представника потерпілого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові кримінальне провадження № 12014140090002251 від 17.07.2014 року про обвинувачення
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова, українця, громадянина України, із середньою освітою, не військовозобов'язаного, одруженого, працюючого охоронцем в ПАТ «Алмазінструмент», зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст. 382 ч.1, 125 ч. 1 КК України, -
ОСОБА_8 органом досудового розслідування обвинувачується в заподіянні умисного легкого тілесного ушкодження, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України та в невиконанні судового рішення, шляхом перешкоджання виконанню рішення суду, що набрало законної сили, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України.
Зокрема, досудове розслідування сформулювавши і пред'явивши ОСОБА_8 обвинувачення, покликається на наступні обставини:
26.05.2011 року Шевченківським районним судом м. Львова винесено рішення, в якому визначено порядок роздільного користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 за двома співвласниками будинковолодіння, таким чином виділивши у користування ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,0683 га з облаштуванням воріт для заїзду зі сторони АДРЕСА_1 та в користування ОСОБА_8 , земельну ділянку площею 0,0536 га з облаштуванням воріт для заїзду зі сторони АДРЕСА_1 . Потерпілому ОСОБА_5 та обвинуваченому ОСОБА_8 на даних земельних ділянках встановлено земельний сервітут для обслуговування власних частин житлового будинку.
На виконання даного рішення суду, за заявою ОСОБА_5 були залучені фахівці Львівської регіональної філії ЛMBB ДП «ЦДЗК» із узгодженням дати проведення робіт на 15.07.2014 року. Тому, близько 12.30 год 15.07.2014 р., в ході виконання вказаного вище рішення суду, обвинувачений ОСОБА_8 , перебуваючи на подвір'ї будинку АДРЕСА_1 , під час проведення робіт з позначення меж користування земельними ділянками, з метою подальшого встановлення в натурі меж їх розподілу для користування у визначених рішенням суду межах, почав умисно чинити перешкоди у виконанні рішення суду фахівцями Львівської регіональної філії ЛМВВ ДП «ЦДЗК» та його брату - потерпілому ОСОБА_5 , а саме: не надавав можливості продовжити встановлення меж земельної ділянки, при цьому вириваючи із землі встановлені працівниками ЛРФ ЛМВВ ДП «ЦДЗК» металеві арматури, які позначали на місцевості встановлені судом межі земельних ділянок. Під час цього, обвинувачений ОСОБА_8 вчинив словесний конфлікт з своїм братом - потерпілим ОСОБА_5 , який переріс у шарпанину, в ході якої обвинувачений ОСОБА_8 умисно заподіяв останньому легкі тілесні ушкодження.
Крім того, 15.07.2014 року близько 12.30 год, обвинувачений ОСОБА_8 , перебуваючи на подвір'ї будинку АДРЕСА_1 , під час встановлення меж користування земельними ділянками, визначеними рішенням суду, на грунті тривалих особистих неприязних стосунків, вчинив словесний конфлікт з своїм братом - потерпілим ОСОБА_5 , який переріс в шарпанину. Під час даного конфлікту обвинувачений ОСОБА_8 кидав в останнього дошками, які знаходились на подвір'ї, чим заподіяно численні синці на тілі потерпілого ОСОБА_5 , під час шарпанини, тримаючи руками прикопану в землю вертикальну металеву трубу, умисно наніс кінцем даної труби один удар в ділянку носа потерпілого, а також наніс кілька ударів ногою по ногах потерпілого ОСОБА_5 , спричинивши останньому умисні легкі тілесні ушкодження.
В ході судового розгляду даного кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 382 КК України - не визнав. Суду пояснив, що дійсно 26.05.2011 року Шевченківським районним судом м. Львова винесено рішення, в якому визначено порядок роздільного користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , а саме виділивши у користування його брату ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,0683 га з облаштуванням воріт для заїзду зі сторони АДРЕСА_1 та в його користування земельну ділянку площею 0,0536 га з облаштуванням воріт для заїзду зі сторони АДРЕСА_1 . Його брату - потерпілому ОСОБА_5 та йому на даних земельних ділянках встановлено земельний сервітут для обслуговування власних частин житлового будинку.
Щодо заподіяння ним умисного легкого тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_5 та в невиконанні ним судового рішення, шляхом перешкоджання виконанню рішення суду, що набрало законної сили заперечує, оскільки в цей день - 15.07.2014 року близько 12.30 год перебуваючи на подвір'ї по АДРЕСА_1 побачив невідомих осіб, які разом із його братом ОСОБА_5 вбивають металеві труби розмежовуючи подвір'я, також він побачив, що дошки якими він розпалює кухонне вогнище, та інші речі перекидають з місця їхнього зберігання на його стежку. Після чого зробивши їм зауваження, у них виник конфлікт, він разом із потерпілим ОСОБА_5 тримаючи одну трубу шарпали її, він в свою сторону, а брат ОСОБА_5 в свою, при цьому так вийшло що він трохи послабив руку і потерпілий вдарив себе трубою по носі. Також зазначив, що жодних предметів у невідомих осіб та потерілого не кидав, лише розчищав стежку від дошок, відкидаючи їх в сторону від стежки, а також ногами не копав в ноги потерпілого. При усіх цих подіях були присутні свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , його донька - свідок ОСОБА_11 , зять - свідок ОСОБА_12 та невідомі особи, як пізніше йому стало відомо землевпорядники - свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , а також працівники міліції ОСОБА_16 , ОСОБА_17 .. Вважає, що з його боку перешкоджання виконанню рішення суду від 26.05.2011 року, що набрало законної сили не було, оскільки про виконання зазначеного рішення його ніхто не повідомляв та вважає, що виконання має виконуватись виконавчою службою за відповідною процедурою, а те, що потерпілий ОСОБА_5 з власної ініціативи запросив землевпорядників для розмежування спірної землі не може рахуватись перешкоджання виконанню рішення суду. Просить його виправдати та відмовити у задоволенні цивільного позову за безпідставністю позовних вимог.
Потерпілий ОСОБА_18 в судовому засіданні показав, що 26.05.2011 року Шевченківським районним судом м. Львова винесено рішення, в якому визначено порядок роздільного користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , а саме виділивши у його користування земельну ділянку площею 0,0683 га з облаштуванням воріт для заїзду зі сторони АДРЕСА_1 та в користування обвинуваченого ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,0536 га з облаштуванням воріт для заїзду зі сторони АДРЕСА_1 . Його брату - обвинуваченому ОСОБА_8 та йому на даних земельних ділянках встановлено земельний сервітут для обслуговування власних частин житлового будинку. Дане рішення вступило в законну силу 20.01.2014 року.
Для виконання рішення суду він звернувся до земельного кадастру, щоб вони надали землеупорядників, які повинні розмежувати спірні прибудинкові ділянки, а саме написав заяву та уклав угоду. 15.07.2014 року близько 12 год до нього прийшли три землеупорядники - свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , двоє працівників міліції ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , при цьому також там перебували його дружина - свідок ОСОБА_19 , його син - свідок ОСОБА_20 та його знайомі - свідки ОСОБА_10 і ОСОБА_9 .. Землеупорядники зробивши заміри, повбивали металеву арматуру для позначення меж, після того як він почав вбивати біля арматури металеві труби, щоб натягнути сітку, з будинку АДРЕСА_1 вийшов обвинувачений, а також свідки - донька обвинуваченого ОСОБА_11 , зять обвинуваченого ОСОБА_12 .. Обвинувачений почав витягувати труби із землі, однією з яких вдарив його по лиці та носі, однак він не зважаючи на його дії, продовжував відмежовувати територію. Після того, обвинувачений почав кидати в нього дошками, які лежали на подвір'ї, потрапивши йому в живіт та в інші частини тіла. Обвинувачений також кричав і виганяв працівників міліції, землеупорядників з території будинку. Після того, як він побачив на своїй сорочці кров, він викликав швидку медичну допомогу, яка обробивши йому рани, поїхала, а він наступного дня звернувся в трампунк ЛШМД, що розташований по вул. Миколайчука у м. Львові, оскільки почував себе погано. Цивільний позов підтримує в повному обсязі та просить його задовольнити.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_21 показала, що 15.07.2014р. близько 13 год. приїхала на АДРЕСА_1 на прохання свідків - доньки обвинуваченого ОСОБА_11 та зятя обвинуваченого ОСОБА_12 , які їй повідомили, що потерпілий за допомогою землеупорядників проводить розмежування спірної ділянки, а також те, що на території перебувають працівники міліції. Приїхавши на місце, вона лише бачила, як потерпілий ОСОБА_5 ломом дробить асфальт біля будинку обвинуваченого, також бачила, як останній наніс удар ломом свідкові ОСОБА_11 по животі та руках, а також свідкові ОСОБА_12 ломом по нирках, у зв"язку з тим, що він захищався за свою дружину. У її присутності потерпілого ОСОБА_5 ніхто не бив і не кидав у нього жодними предметами, коли вона приїхала на місце конфлікту, то на сорочці ОСОБА_5 вже були плями крові. Також ствердила, що обвинувачений у її присутності не вчиняв будь-яких дій щодо потерпілого. З приводу того, як саме встановлювались арматура та труби, нічого пояснити не може, оскільки цього не бачила.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_22 дав аналогічні показання тим, які надані свідком ОСОБА_21 .
В судовому засіданні свідок ОСОБА_19 показала, що потерпілий ОСОБА_5 являється її чоловіком, у якого напротязі довгого часу неприязні стосунки з обвинуваченим з приводу земельної ділянки на АДРЕСА_1 . 26.05.2011 року Шевченківським районним судом м. Львова винесено рішення, в якому визначено порядок роздільного користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , між її чоловіком - потерпілим ОСОБА_5 та обвинуваченим ОСОБА_8 . Дане рішення вступило в законну силу 20.01.2014 року, тому потерпілий для виконання рішення суду звернувся до земельного кадастру, щоб вони надали землеупорядників, які повинні розмежувати спірні прибудинкові ділянки. 15.07.2014 року близько 12 год до них прийшли три землеупорядники - свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , двоє працівників міліції ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , при цьому також там перебували вона, потерпілий, їхній син - свідок ОСОБА_20 та свідки ОСОБА_10 і ОСОБА_9 .. Коли землеупорядники зробивши заміри, повбивали металеву арматуру для позначення меж, потерпілий почав вбивати біля арматури металеві труби, щоб натягнути сітку, і в цей час з будинку АДРЕСА_1 вийшов обвинувачений, а також свідки- донька обвинуваченого ОСОБА_11 , зять обвинуваченого ОСОБА_12 .. Обвинувачений почав кричати на потерпілого і витягувати труби із землі, після чого вихопив із рук потерпілого трубу та вдарив нею останнього по голові і пішла кров. Як тримав трубу її чоловік не пам"ятає, однак чітко вказує, що обвинувачений вдарив потерпілого трубою по голові зверху, також показала, що потерпілий отримав синці по тілу від дошки, якою обвинувачений кидав у її чоловіка.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_23 показав, що потерпілий ОСОБА_5 являється його батьком, а обвинувачений - його дядьком, у яких напротязі довгого часу неприязні стосунки з приводу земельної ділянки на АДРЕСА_1 . На підставі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26.05.2011 року згідно якого визначено порядок роздільного користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , між потерпілим ОСОБА_5 та обвинуваченим ОСОБА_8 , його батько звернувся до земельного кадастру, щоб вони надали землевпорядників, які повинні розмежувати спірні прибудинкові ділянки. 15.07.2014 року близько 12 год до них прийшли три землеупорядники - свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , двоє працівників міліції ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , при цьому також там перебували його мати - свідок ОСОБА_19 , потерпілий, він та знайомі батька - свідки ОСОБА_10 і ОСОБА_9 .. Коли землеупорядники зробивши заміри, повбивали металеву арматуру для позначення меж, потерпілий почав вбивати біля арматури металеві труби, щоб натягнути сітку, і в цей час з будинку АДРЕСА_1 вийшов обвинувачений, а також свідки- донька обвинуваченого ОСОБА_11 , зять обвинуваченого ОСОБА_12 .. Обвинувачений почав кричати на потерпілого і з цього розпочався конфлікт, увесь конфлікт він знімав на відеокамеру. Обвинувачений та батько тримаючи одну трубу шарпали її, обвинувачений в свою сторону, а батько - потерпілий в свою, при цьому обвинувачений відпустив руку від труби і так вийшло, що труба вдарила батька - потерпілого по носі. Чи вдарив обвинувачений потерпілого умисно трубою по носі чи відпустив з рук обвинувачений дану трубу чітко ствердити не може, щодо отримання потерпілим синців від дошки, то зазначив, що дошка перекидалась від обвинуваченого до потерпілого, а пізніше від потерпілого до обвинуваченого, не бачив щоб обвинувачений копав ногами потерпілого по ногах.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_10 показав, що потерпілий ОСОБА_5 являється його приятелем, який йому розповів про довготривалий конфлікт із його братом - обвинуваченим ОСОБА_8 з приводу земельної ділянки на АДРЕСА_1 та поприсив прийти допомогти йому натягнути сітку по тим межам, які визначать землеупорядники. 15.07.2014 року близько 12 год він прийшов до потерпілого, де знаходились три землеупорядники - свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , двоє працівників міліції ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , при цьому також там перебували дружина потерпілого - свідок ОСОБА_19 , потерпілий, син потерпілого - свідок ОСОБА_20 та свідок ОСОБА_9 .. Коли землеупорядники зробивши заміри, повбивали металеву арматуру для позначення меж, потерпілий разом із сином та він із свідком ОСОБА_9 почали вбивати біля арматури металеві труби, щоб натягнути сітку, і в цей час з будинку АДРЕСА_1 вийшов обвинувачений, а також свідки- донька обвинуваченого ОСОБА_11 , зять обвинуваченого ОСОБА_12 .. Обвинувачений почав кричати на потерпілого і з цього розпочався конфлікт, в цей час він разом із свідком ОСОБА_9 відійшли в сторону і лише спостерігали за конфліктом. Вік бачив як обвинувачений та потерпілий тримаючи одну трубу шарпали її, обвинувачений в свою сторону, а потерпілий в свою, також він бачив розбитий ніс у потерпілого, однак не бачив, щоб даною трубою обвинувачений наніс тілесні ушкодження потерпілому. Також показав, що ніхто нікого не бив ні дошкою, ні палкою, ні ногами.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_9 показав, що потерпілий ОСОБА_5 являється його приятелем, про довготривалий конфлікт із його братом - обвинуваченим ОСОБА_8 з приводу земельної ділянки на АДРЕСА_1 він знав зі слів потерпілого, який його попросив прийти допомогти натягнути сітку по тим межам, які визначать землеупорядники. 15.07.2014 року близько 12 год він прийшов до потерпілого, де знаходились три землеупорядники - свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , двоє працівників міліції ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , при цьому також там перебували дружина потерпілого - свідок ОСОБА_19 , потерпілий, син потерпілого - свідок ОСОБА_20 та свідок ОСОБА_10 .. Коли землеупорядники зробивши заміри, повбивали металеву арматуру для позначення меж, потерпілий разом із сином та він із свідком ОСОБА_10 почали вбивати біля арматури металеві труби, щоб натягнути сітку, і в цей час з будинку АДРЕСА_1 вийшов обвинувачений, а також свідки- донька обвинуваченого ОСОБА_11 , зять обвинуваченого ОСОБА_12 .. Обвинувачений почав кричати на потерпілого і з цього розпочався конфлікт, в цей час він разом із свідком ОСОБА_24 відійшли в сторону і лише спостерігали за конфліктом. Вік бачив як обвинувачений та потерпілий тримаючи одну трубу шарпали її, обвинувачений в свою сторону, а потерпілий у свою, ніхто нікого не бив. Також показав, що обвинувачений перекидав дошки із своєї стежки на те саме місце, звідки вони були перекинуті.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_11 показала, що потерпілий ОСОБА_5 являється її дядьком, а обвинувачений - її батьком, у яких напротязі довгого часу неприязні стосунки з приводу земельної ділянки на АДРЕСА_1 . 15.07.2014 року близько 12.30 год перебуваючи в будинку по АДРЕСА_1 побачила невідомих осіб, які разом із потерпілим ОСОБА_5 вбивають металеві труби розмежовуючи подвір'я, також побачила, що дошки якими її батько - обвинувачений розпалює кухонне вогнище, та інші речі перекидають з місця їхнього зберігання на їхню стежку. Після чого її батько - обвинувачений, вона та її чоловік - свідок ОСОБА_25 вийшли із будинку і обвинувачений зробив їм зауваження, після того розпочався конфлікт. Обвинувачений разом із потерпілим ОСОБА_5 тримаючи одну трубу шарпали її, потерпілий в свою сторону, а її батько ОСОБА_8 в свою, при цьому так вийшло що обвинувачений трохи послабив руку і потерпілий вдарив себе трубою по носі. Також показала, що жодних предметів у землеупорядників, працівників міліції та у потерпілого її батько не кидав, лише розчищав стежку від дошок, відкидаючи їх в сторону від стежки. Вважає, що саме з боку потерпілого проявлялись неправомірні дії, оскільки потерпілий бігав із ломом та намагався дробити асфальт біля їхнього будинку, також останній наніс їй удар ломом по животі та руках, а також свідкові ОСОБА_12 ломом по нирках, у зв"язку з тим, що він захищався за неї. Про те, що 15.07.2014р. буде проводитись розмежування спірної ділянки землеупорядниками на підставі рішення суду від 26.05.2011 року їх ніхто не повідомляв, однак вважає, що виконання має виконуватись виконавчою службою за відповідною процедурою, а те, що потерпілий ОСОБА_5 з власної ініціативи запросив землевпорядників для розмежування спірної землі не може трактуватись як перешкоджання виконанню рішення суду.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_25 показав, що обвинувачений являється батьком його дружини - свідка ОСОБА_11 . Йому відомо, що напротязі довгого часу між братами обвинуваченим та потерпілим неприязні стосунки з приводу земельної ділянки на АДРЕСА_1 . 15.07.2014 року близько 12.30 год перебуваючи в будинку по АДРЕСА_1 побачив невідомих осіб, які разом із потерпілим ОСОБА_5 вбивають металеві труби розмежовуючи подвір'я. Після чого обвинувачений, його дружина - свідок ОСОБА_11 та він вийшли із будинку і обвинувачений зробив їм зауваження, після чого розпочався конфлікт. Обвинувачений разом із потерпілим ОСОБА_5 тримаючи одну трубу шарпали її, потерпілий в свою сторону, а обвинувачений ОСОБА_8 в свою, при цьому так вийшло що обвинувачений трохи послабив руку і потерпілий вдарив себе трубою по носі. Також показав, що жодних предметів у землеупорядників та потерпілого, обвинувачений не кидав, лише розчищав стежку від дошок, відкидаючи їх в сторону від стежки. Крім того показав, що потерпілий коли забивав кувалдою трубу, вдаряв себе сам ручкою по тілі, тому утворились синці на його тілі.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_16 показав, що він працює ДІМ Шевченківського РВ та обслуговує територію вул. Очаківської в м. Львові. На підставі заяви ОСОБА_5 його було залучено для організації громадського порядку по вул. Очаківській, 2 у м. Львові. 15.07.2014 року він разом із помічником ДІМ ОСОБА_17 прибув за вище вказаною адресою, де на той час перебували три землеупорядники виділені земельним кадастром для розмежування прибудинкової ділянки. Також там перебували потерпілий ОСОБА_5 разом із дружиною - свідком ОСОБА_19 , сином - свідком ОСОБА_20 та свідками ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .. Землеупорядники зробивши заміри, повбивали металеву арматуру для позначення меж, після чого потерпілий ОСОБА_5 із сином та свідками ОСОБА_9 , ОСОБА_10 почали вбивати біля арматури металеві труби, щоб натягнути сітку, з приміщення будинку вийшов обвинувачений ОСОБА_8 , а за ним вийшла його донька із своїм чоловіком. В подальшому між ними виник конфлікт, під час якого обидві сторони нецензурно виражалися один до одного, штовхалися. Він разом із помічником ОСОБА_17 намагались припинити даний конфлікт, але на їхні зауваження жоден учасник конфлікту не реагував. Він не бачив, як обвинувачений наніс тілесні ушкодження потерпілому.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_13 показав, що працює інженером 2-ої категорії у ЛМВВ у ДЗК. 15.07.2014 року на підставі заяви потерпілого ОСОБА_5 та укладеної угоди для надання землеупорядників, які повинні розмежувати прибудинкові ділянки, він разом із свідками ОСОБА_14 , ОСОБА_15 прибули на АДРЕСА_1 для розмежування прибудинкової ділянки за вищевказаною адресою. Крім них за даною адресою перебували двоє працівників міліції ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , а також дружина потерпілого - свідок ОСОБА_19 , син потерпілого - свідок ОСОБА_20 та свідки ОСОБА_10 і ОСОБА_9 .. Зробивши заміри та повбивавши металеву арматуру для позначення меж, потерпілий почав вбивати біля арматури металеві труби, щоб натягнути сітку, і в цей час з будинку АДРЕСА_1 вийшов обвинувачений, а також свідки - донька обвинуваченого ОСОБА_11 , зять обвинуваченого ОСОБА_12 та в них розпочався конфлікт. Показав, що бачив як у потерпілого текла кров із носа, однак що було причиною не знає.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_14 показав, що працює інженером 2-ої категорії у ЛРФ ЛМВВ у ДЗК. 15.07.2014 року на підставі заяви потерпілого ОСОБА_5 та укладеної угоди про розмежування прибудинкової ділянки, він разом із свідками ОСОБА_13 , ОСОБА_15 прибули на АДРЕСА_1 для розмежування прибудинкової ділянки за вищевказаною адресою. Крім них за даною адресою перебували двоє працівників міліції ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , а також дружина потерпілого - свідок ОСОБА_19 , син потерпілого - свідок ОСОБА_20 та свідки ОСОБА_10 і ОСОБА_9 .. Зробивши заміри та повбивавши металеву арматуру для позначення меж, потерпілий почав вбивати біля арматури металеві труби, щоб натягнути сітку, і в цей час з будинку АДРЕСА_1 вийшов обвинувачений, а також свідки - донька обвинуваченого ОСОБА_11 , зять обвинуваченого ОСОБА_12 та в них розпочався конфлікт за землю. Показав, що дане розмежування спірної ділянки виконували на підставі укладеної угоди про розмежування прибудинкової ділянки, тобто виконували замовлення, а не рішення суду. Хто розбив ніс потерпілому не знає, оскільки цього не бачив.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_26 показав, що працює заступником начальника Шевченківського ВДВС РУЮ у м. Львові. 26.05.2011 року Шевченківським районним судом м. Львова винесено рішення, в якому визначено порядок роздільного користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Львів, вул. Очаківська, 2, а саме виділивши у його користування земельну ділянку площею 0,0683 га з облаштуванням воріт для заїзду зі сторони АДРЕСА_1 та в користування обвинуваченого ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,0536 га з облаштуванням воріт для заїзду зі сторони АДРЕСА_1 . На підставі даного рішення суду було видано виконавчий лист з яким потерпілий ОСОБА_5 звернувся до виконавчої служби, однак державний виконавець постановою від 17.03.2014 р. відмовив у відкритті виконавчого провадження, оскільки дане рішення не підлягає до примусового виконання. Крім того, свідок показав, що згідно даного рішення сторони - обвинувачений та потерпілий повинні були лише зареєструвати своє право на частину спірної земельної ділянки, яку їм виділив суд, однак чому потерпілий звернувся із заявою до землеупорядників щодо розмежування ділянки пояснити не може, вважає, що це зроблено з власної ініціативи останнього.
Відповідно ст. 129 Конституції України, ст.7 КПК України, основними засадами судочинства в Україні - є верховенство права, законність, рівність усіх учасників судового розгляду перед законом і судом ; повага до людської гідності.
Законодавець визначає, що вирок суду вирішує питання достовірності обвинувачення, висунутого щодо конкретної особи, по суті. Вирішення цього питання пов'язане із з'ясуванням великого кола питань, які є невід'ємною складовою частиною складу кримінального правопорушення. Лише в результаті судового розгляду і лише за вироком суду особа може бути визнана винною у вчиненні злочину.
Ухвалення судом вироку Іменем України є свідченням того, що саме держава Україна в особі суду надає правову оцінку особі та вчиненому нею діянню; вирок суду повинен бути ухвалений судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими та оціненими під час судового з точки зору їх належності, допустимості і достовірності; сукупність доказів повинна бути достатньою та взаємнозв'язаною для прийняття законного, обґрунтованого вмотивованого судового рішення.
Норма статті 370 КПК України визначає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухваленим компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження.
Відповідно до ст. 373 КПК України, вирок - найважливіше процесуальне рішення суду першої і апеляційної інстанції, результат всієї передуючої його ухваленню процесуальної діяльності органів досудового розслідування в суду, акт правосуддя. Виправдувальний вирок - один із видів остаточного судового рішення, яким вмотивовано проголошується невинуватість обвинуваченого у вчиненні попередньо інкримінованого йому кримінального правопорушення, а також визначаються правові наслідки визнання особи виправданою.
Основною із правових підстав ухвалення виправдувального вироку є недоведеність вчинення кримінального правопорушення, в якому обвинувачується особа, тобто, не доказано сам факт кримінального правопорушення.
З врахуванням норм ст. ст. 368, 370 КПК України, що регулюють застосування норм матеріального та процесуального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених кримінальним процесуальним законом, суд, ухвалюючи вирок в даній справі, безпосередньо дослідивши під час судового розгляду та оцінивши з точки зору належності, допустимості і достовірності доказів, прийшов до висновку про невинуватість обвинуваченого ОСОБА_8 у вчинені інкримінованих правопорушень.
По епізоду за ст. 125 ч.1 КК України.
Під час судового розгляду даного кримінального провадження пред'явлене ОСОБА_8 обвинувачення у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ст. 125 ч. 1 КК України - не знайшло свого підтвердження, оскільки дослідженими в судовому засіданні доказами не було доведено, що в його діях наявний склад кримінального правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 125 КК України. Зокрема, відсутні належні докази того, що виявлені у потерпілого тілесні ушкодження у вигляді 2 саден на носі, 2 синців на лівому плечі, 3 садна на лівій руці, множинні садна-подряпини на передній черевній стінці справа, синець і садно в ділянці правого променево-зап"ястного суглобу спереду, синець і множинні садна-подряпини на гомілці утворилися саме в результаті протиправних і умисних дій ОСОБА_8 (тобто що саме такі наслідки перебувають у причинному зв'язку із діями обвинуваченого), так само як і не доведено його умисел на спричинення саме таких тілесних ушкоджень потерпілому.
Згідно вимог ч. 3 ст. 373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. Згідно ч. 1 ст. 373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: - вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; - кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; - в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Згідно із ч. 1 ст. 125 КК України встановлена кримінальна відповідальність лише за умисне легке тілесне ушкодження. Характерною ознакою суб'єктивної сторони даного складу злочину є лише умисна форма вини.
Суд, дослідивши під час судового розгляду даного кримінального провадження всі зібрані та надані сторонами докази і оцінивши їх в сукупності із врахуванням вимог ч. 1 ст. 89 КПК України, вважає, що у судовому засіданні наданими стороною обвинувачення доказами не доведена вина ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 125 ч. 1 КК України, що в свою чергу свідчить про відсутність в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, а тому він має бути виправданий з огляду на наступне.
Жоден із свідків, які були допитані в судовому засіданні не змогли підтвердити той факт, що саме ОСОБА_8 наніс удар трубою по носі ОСОБА_5 , свідки зазначають, що бачили лише як обвинувачений разом із потерпілим ОСОБА_5 тримаючи одну трубу шарпали її, потерпілий в свою сторону, а обвинувачений ОСОБА_8 в свою, при цьому обвинувачений трохи послабив руку і потерпілий вдарив себе трубою по носі. Ніхто із свідків, допитаних під час судового розгляду даного кримінального провадження, - не зазначив про те, що бачив як обвинувачений наносив удари дошкою по тілу потерпілого. Всі свідки говорили про те, що бачили подряпаний ніс потерпілого, однак не бачили хто потерпілому наніс удар в обличчя (свідок ОСОБА_19 стверджувала, що обвинувачений вихопив із рук потерпілого трубу та вдарив нею останнього по голові зверху і пішла кров, також показала, що потерпілий отримав синці по тілу від дошки, якою обвинувачений кидав у її чоловіка, свідок ОСОБА_20 стверджував, що обвинувачений та його батько - потерпілий тримаючи одну трубу шарпали її, обвинувачений в свою сторону, а батько в свою, при цьому обвинувачений відпустив руку від труби і так вийшло, що труба вдарила потерпілого по носі, також зазначив, що дошка перекидалась від обвинуваченого до потерпілого, а пізніше від потерпілого до обвинуваченого, однак не ствердив, що даною дошкою обвинувачений наносив удари потерпілому та ногами копав по ногах потерпілого). Свідки суду показали, що не бачили, щоб обвинувачений наносив удари потерпілому. Так само і потерпілий не пояснював суду, що безпосереднім наслідком дій обвинуваченого стало виникнення у нього синців на тілі.
Хоча згідно із висновком судово-медичного експерта ОСОБА_27 № 1235 від 18.07.14 року та № 218 від 14.11.2014 р. - у потерпілого ОСОБА_5 було виявлено тілесне ушкодження у вигляді 2 саден на носі, 2 синців на лівому плечі, 3 садна на лівій руці, множинні садна-подряпини на передній черевній стінці справа, синець і садно в ділянці правого променево-зап"ястного суглобу спереду, синець і множинні садна-подряпини на гомілці (яке за ступенем тяжкості належить до легких тілесних ушкоджень), що утворились від дії тупого предмета, предмета з обмеженою поверхнею, предмета із жорсткою поверхнею, могли виникнути від ударів металевою трубою, дошкою, палицею, проте, на переконання суду, зазначений висновок експерта, сам по собі, без сукупності інших доказів, не може слугувати єдиним доказом винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 в нанесенні цих тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_5 .
Не підтвердив факту умисного нанесення обвинуваченим удару трубою потерпілому в ніс, дошкою по різних частинах тіла та ногами по нозі потерпілого з відповідними наслідками у вигляді легких тілесних ушкоджень у формі 2 саден на носі, 2 синців на лівому плечі, 3 садна на лівій руці, множинні садна-подряпини на передній черевній стінці справа, синець і садно в ділянці правого променево-зап"ястного суглобу спереду, синець і множинні садна-подряпини на гомілці і відеозапис з камери від 15.07.14 року, переглянутий в судовому засіданні (а.с. 77, 163). З наданого стороною обвинувачення, стороною захисту та переглянутого в судовому засіданні відеозапису на вул. Очаківській, 2 в м. Львові від 15.07.14 року - не було виявлено даних, які б підтверджували той факт, що обвинувачений умисно наніс удар трубою в ніс потерпілому чи заподіяв дошкою синці по тілу, а також ногами синці на нозі потерпілого. Оглянутий запис не підтвердив факту умисного нанесення обвинуваченим удару трубою потерпілому по обличчю та дошкою по тілу потерпілому, а також ногами по ногах потерпілого, натомість як підтвердив його покази про те, що він разом із потерпілим ОСОБА_5 тримаючи одну трубу шарпали її, він в свою сторону, а брат ОСОБА_5 в свою. Крім того, отримані дані з відеозапису однозначно та беззаперечно не підтверджують того факту, що у результаті зафіксованих на записі дій обвинуваченого у потерпілого могли виникнути саме такі тілесні ушкодження, про які йдеться у медичному висновку.
Наданий відеозапис, суд вважає належним та допустимим доказом, враховуючи положення п.3.4 Рішення Конституційного суду України від 20.10.2011 № 12-рп/2011 у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України, - відповідно до якого Конституційний Суд України виходить з того, що фактичні дані про скоєння злочину чи підготовку до нього можуть бути одержані не тільки в результаті оперативно-розшукової діяльності уповноважених на це осіб, а й випадково зафіксовані фізичними особами, які здійснювали власні (приватні) фото-, кіно-, відео-, звукозаписи, або відеокамерами спостереження, розташованими як у приміщеннях, так і ззовні. При оцінюванні на предмет допустимості як доказів у кримінальній справі фактичних даних, що містять інформацію про скоєння злочину чи підготовку до нього та подані в порядку, передбаченому частиною другою статті 66 Кодексу, необхідно враховувати ініціативний або ситуативний (випадковий) характер дій фізичних або юридичних осіб, їх мету та цілеспрямованість при фіксуванні зазначених даних.
Згідно із ч.1 ст.85 КПК України судом не може бути розцінено та прийнято до уваги як належні докази за даним кримінальним провадженням показання свідка ОСОБА_21 - яка взагалі самої події не бачила. Так само не є належними доказами та не підтверджують жодної із обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні згідно із ч.1 ст.91 КПК України - фактичні дані, що містяться в рапорті про виявлення кримінального правопорушення від 11.08.15 року (а.с. 103), заяві ОСОБА_5 (а.с. 5), протоколі про проведення слідчого експерименті від 14.10.14 р., виписці із медичної карти 8915, (а.с. 20, 39-43).
Згідно зі ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Частина 5 ст. 9 КПК України передбачає, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Зокрема, суд оцінюючи всі докази за даним кримінальним провадженням в їх сукупності, враховує, що практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (п.53 рішення ЄС від 20.09.12 року у справі «Федорченко та Лозенко проти України»). Також має враховуватися якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (п.86 рішення ЄС від 11.07.13 року у справі «Вєренцов проти України»).
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що стороною обвинувачення не зібрано достатньо незаперечних доказів, які б у своїй сукупності доводили, що діяння, яке вчинив обвинувачений ОСОБА_8 , містить склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України.
По епізоду за ст. 382 ч.1 КК України
В судовому засіданні ОСОБА_8 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України не визнав та показав, що звинувачення щодо нього є надуманим і необґрунтованим; докази досудового слідства ґрунтуються на припущеннях, непідтверджених матеріалами справи, відтак, на підставі ст.62 Конституції України не можуть вважатися придатними для встановлення фактичних обставин подій, наявності в його діях складу злочину. Немав будь - якого умислу не виконувати рішення суду, шляхом перешкоджання виконанню рішення суду, що набрало законної сили. Обвинувачений ОСОБА_5 вважає себе невинуватим і просить його виправдати.
Відповідно до ст. ст. 84-85 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню; процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновків експертів; докази, будучи належними і допустимими, мають властивість слугувати засобами пізнання вчиненого злочину та обумовлюють ті об'єктивні зв'язки, які існують між ними і обставинами минулої події; відсутність такої взаємодії може свідчити лише про відсутність доказів.
Норми ст. 91 КПК України визначають обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, яке полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження, т. я. подія кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого, обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, тощо.
Орган звинувачення, як на докази вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення покликається на показання свідків, матеріали виконавчого провадження.
Впродовж судового розгляду, судом було повно і всебічно досліджено всі надані докази у кримінальному провадженні.
При аналізі доказів, в межах предмету доказування, слід виходити з того, що основним безпосереднім об'єктом даного кримінального правопорушення є інтереси правосуддя в частині забезпечення повного і своєчасного виконання судового рішення.
Предметом кримінального правопорушення за ст. 382 ч.1 КК України є судовий акт органів правосуддя (вирок, рішення, ухвала, постанова), який набрав законної сили і був постановлений з будь-якої категорії судових справ (кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних), будь-яким судом (загальним чи спеціалізованим) та будь-якою інстанцією (першою, апеляційною чи касаційною). Суб'єкт вказаного кримінального правопорушення є загальний.
Суб'єктивна сторона кримінального правопорушення характеризується прямим умислом. Склад кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України є формальним, а його об'єктивна сторона вичерпується діянням, з моменту вчинення якого кримінальне правопорушення визнається закінченим і яке полягає у невиконанні судового рішення або в перешкоджанні його виконання. З моменту невиконання судового рішення кримінальне правопорушення набуває триваючого характеру.
Невиконання судового рішення полягає у невжитті особою, до якої звернуто виконання вироку, рішення, ухвали або постанови суду, що набрали законної сили, передбачених законом заходів щодо їх виконання. Невиконання може виражатися у прямій відмові виконати судове рішення або в ухиленні від його виконання. Відмова означає явне, відкрите, висловлене усно або письмово небажання особи виконати судове рішення. Ухилення - та сама відмова, яка має завуальований характер: особа відкрито не заявляє про відмову виконати судове рішення, але діє таким чином, що фактично унеможливлює його виконання.
Для наявності складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України не потрібно, щоб невиконання судового рішення було злісним. Кримінальне правопорушення є закінченим з моменту відмови виконати судове рішення (з початку ухилення від виконання судового рішення), або з моменту перешкоджання його виконання. Для визначення моменту закінчення цього кримінального правопорушення важливим є встановлення моменту надходження судового рішення до особи, яка повинна його виконувати, і строку виконання судового рішення, який встановлено законом або судом.
У разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження.
Відповідно до положень ст.25 ЗУ «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Судом встановлено, що 26.05.2011 року Шевченківським районним судом м. Львова винесено рішення, в якому визначено порядок роздільного користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 за двома співвласниками будинковолодіння, таким чином виділивши у користування ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,0683 га з облаштуванням воріт для заїзду зі сторони АДРЕСА_1 та в користування ОСОБА_8 , земельну ділянку площею 0,0536 га з облаштуванням воріт для заїзду зі сторони АДРЕСА_1 . Потерпілому ОСОБА_5 та обвинуваченому ОСОБА_8 на даних земельних ділянках встановлено земельний сервітут для обслуговування власних частин житлового будинку. Дане рішення вступило в законну силу 20.01.2014 року. Після чого судом було видано виконавчий лист, даний виконавчий лист потерпілим було подано до ВДВС Шевченківського РУЮ м. Львова. Постановою державного виконавця потерпілому відмовлено у відкритті виконавчого провадження у зв'язку з тим, що відповідно до ст. 26 ЗУ «Про виконавче провадження» вищезазначене судове рішеняння не підлягає до примусового виконання.
В обвинувальному акті зазначається, що на виконання рішення суду, за заявою ОСОБА_5 були залучені фахівці Львівської регіональної філії ЛMBB ДП «ЦДЗК» із узгодженням дати проведення робіт на 15.07.2014 року. Тому, близько 12.30 год 15.07.2014 р., в ході виконання вказаного вище рішення суду, обвинувачений ОСОБА_8 , перебуваючи на подвір'ї будинку АДРЕСА_1 , під час проведення робіт з позначення меж користування земельними ділянками, з метою подальшого встановлення в натурі меж їх розподілу для користування у визначених рішенням суду межах, почав умисно чинити перешкоди у виконанні рішення суду фахівцями Львівської регіональної філії ЛМВВ ДП «ЦДЗК» та його брату - потерпілому ОСОБА_5 , а саме: не надавав можливості продовжити встановлення меж земельної ділянки, при цьому вириваючи із землі встановлені працівниками ЛРФ ЛМВВ ДП «ЦДЗК» металеві арматури, які позначали на місцевості встановлені судом межі земельних ділянок.
Разом з тим, належних та допустимих доказів цих обставин суду не надано.
Судом достовірно встановлено, що потерпілий ОСОБА_5 звернувся із заявою до Львівської регіональної філії ЛMBB ДП «ЦДЗК» про розмежування прибудинкової ділянки, після чого була укладена угода. 15.07.2014 року на підставі заяви потерпілого ОСОБА_5 та укладеної угоди про надання послуг фахівцями філії на розмежування прибудинкової ділянки, землеупорядники - свідки ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 прибули на АДРЕСА_1 для розмежування прибудинкової ділянки за вищевказаною адресою. Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_14 , ОСОБА_13 показали, що дане розмежування спірної ділянки виконували на підставі укладеної угоди про розмежування прибудинкової ділянки, тобто виконували замовлення, а не рішення суду.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_26 показав, що 26.05.2011 року Шевченківським районним судом м. Львова винесено рішення, в якому визначено порядок роздільного користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Львів, вул. Очаківська, 2, а саме виділивши у його користування земельну ділянку площею 0,0683 га з облаштуванням воріт для заїзду зі сторони АДРЕСА_1 та в користування обвинуваченого ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,0536 га з облаштуванням воріт для заїзду зі сторони АДРЕСА_1 . На підставі даного рішення суду було видано виконавчий лист з яким потерпілий ОСОБА_5 звернувся до виконавчої служби, однак державний виконавець згідно постанови від 17.03.2014р. відмовив у відкритті виконавчого провадження, оскільки дане рішення не підлягає до примусового виконання. Крім того, показав, що згідно даного рішення сторони - обвинувачений та потерпілий повинні були лише зареєструвати своє право на частину спірної земельної ділянки, яку їм виділив суд, однак чому потерпілий звернувся із заявою до землеупорядників щодо розмежування ділянки пояснити не може, вважає, що це зроблено з власної ініціативи останнього.
Обвинувачений ОСОБА_8 заперечує факт не виконання рішення суду, шляхом перешкоджання виконанню рішення суду, що набрало законної сили, оскільки про те, що буде виконуватись рішення суду його ніхто не повідомляв та не погоджував з ним дати виконання рішення суду, його ніхто не попереджав про кримінальну відповідальність за невиконання судового рішення.
Таким чином, фактів не виконання обвинуваченим ОСОБА_8 рішення суду, шляхом перешкоджання виконанню рішення суду, що набрало законної сили, показаннями свідків та долученими до кримінального провадження документами не встановлено.
Досудове слідство на докази вини ОСОБА_8 в умисному невиконанні рішення суду, шляхом перешкоджання виконанню рішення суду, що набрало законної сили, покликається на те, що на виконання рішення суду, за заявою ОСОБА_5 були залучені фахівці Львівської регіональної філії ЛMBB ДП «ЦДЗК», що свідчить, на думку, автора обвинувального акту про виконання фахівцями Львівської регіональної філії ЛMBB ДП «ЦДЗК» рішення суду.
Однак, допитані в судовому засіданні землеупорядники показали, що розмежування спірної ділянки виконували на підставі укладеної угоди про розмежування прибудинкової ділянки, тобто виконували замовлення, а не рішення суду.
Відтак, сам факт перебування обвинуваченого на спірній ділянці 15.07.2014р. в період виконання зумлеупорядниками замовлення потерпілого та конфлікт між потерпілим і обвинуваченим, за відсутності достовірних доказів невиконання рішення суду, шляхом перешкоджання виконанню рішення суду, що набрало законної сили, а такі суду не надані, не може бути належним доказом вини останнього у вчиненні кримінального правопорушенн, передбаченого ст. 382 ч. 1 КК України.
Відповідно до ст.85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Як суд вже зазначав, об'єктивна сторона даного злочину вичерпується діянням з моменту вчинення якого злочин визнається закінченим і яке полягає, в даному випадку, в невиконанні судового акту і тільки з прямим умислом.
Будь-які докази наявності у ОСОБА_8 прямого умислу на невиконання рішення суду відсутні.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір.
Статтею 62 Конституції України встановлено, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Таким чином, виходячи із аналізу досліджених доказів суд приходить до висновку, що жоден із наданих стороною обвинувачення і перевірених у судовому засіданні належних та допустимих доказів, як окремо, так і в сукупності з іншими доказами, не може бути покладений в підтвердження вини ОСОБА_8 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ст. 382 ч.1 КК України.
Відповідно до ч.1 п. 3 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Така позиція також знаходить своє відображення і в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 року № 5 «Про виконання судами України законодавства з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку».
Відповідно до п. 23 вказаної постанови, є недопустимим обвинувальний ухил при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного. Коли всі зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливі збирання додаткових доказів вичерпані суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок.
Згідно п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 року № 5 «Про виконання судами України законодавства з питань судового розгляду кримінальних справі постановлення вироку», резолютивна частина виправдувального вироку повинна містити рішення суду про визнання підсудного невинним у вчиненні злочину, передбаченого статтею (пунктом, частиною статті) кримінального закону, за якою його було віддано до суду, із зазначенням передбаченої законом підстави виправдання.
Згідно з ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
При цьому, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини, зокрема на справу "Федорченко та Лозенко проти України" (Заява N 387/03) 20 вересня 2012 року, де Європейським судом зверталася увага на факти неможливості встановити "поза розумним сумнівом" причетність до вчинення злочину, відтак констатовано порушення ст. 14 у поєднанні з ст. 2 Конвенції в її процесуальному аспекті, у зв'язку з не наведенням державними органами розслідування можливих інших мотивів.
Можливості для збору додаткових доказів вичерпано, а тому суд вважає за можливе та необхідне виправдати ОСОБА_8 через відсутність в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125, ч. 1 ст. 382 КК України.
Потерпілим заявлений цивільний позов про стягнення моральних збитків на суму 15 000 грн. (Т.2 а.с. 45). Суд приходить до висновку, що відповідно до ч. 3 ст. 129 КПК України цивільний позов підлягає залишенню без розгляду.
Речові докази: - цифровий носій інформації ( диск) CD-R діаметром приблизно 12 см., - цифровий носій ( флеш накопичувач), які долучені до матеріалів кримінального провадженні слід зберігати при матеріалах кримінального провадження ( Т. 1 а.с. 77, 161-162)
На підставі викладеного і керуючись статтями 370-376 КПК України, суд -
ухвалив:
ОСОБА_8 за пред'явленим обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 382, ч. 1 ст. 125 КК України, визнати невинуватим і виправдати в зв'язку з відсутністю в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125, ч. 1 ст. 382 КК України.
Цивільний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_8 про відшкодування моральної шкоди залишити без розгляду.
Речові докази: - цифровий носій інформації ( диск) CD-R діаметром приблизно 12 см., - цифровий носій ( флеш накопичувач), які долучені до матеріалів кримінального провадженні - зберігати при матеріалах кримінального провадження.
Запобіжний захід не обирався.
Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Львівської області протягом 30 днів з моменту його проголошення шляхом подання апеляції через Шевченківський районний суд м. Львова.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію цього вироку, яку негайно після проголошення вироку вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя ОСОБА_1