справа № 815/3790/15
04 листопада 2015 року Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді - Стеценко О.О.,
судді - Марина П.П.,
судді - Іванова Е.А.,
за участю секретаря - Вінського О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 Мохаммада до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 Мохаммад (далі - Позивач) з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - Відповідач, або - ДМС України) про визнання неправомірним та скасування рішення ДМС України № 303-15 від 10.04.2015 року, яким ОСОБА_1 Мохаммад було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання ДМС України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 Мохаммада біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що він є громадянином ОСОБА_2 Арабської Республіки, проживав в м. Хасака. В 2011 році Позивач приїхав на територію України з метою отримання освіти. Навесні 2011 року в ОСОБА_3 почався внутрішній озброєний конфлікт, який триває по цей час, у зв'язку з чим Позивач не може повернутися до ОСОБА_3, оскільки в разі повернення в країну походження, він може стати жертвою свавільного насилля та буде змушений проти своєї волі приймати участь у військовому конфлікті. Зважаючи на викладені обставини, Позивач звернувся до влади України за захистом із заявою про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту. Однак, 10.04.2015 року рішенням ДМС України № 303-15 позивачу було відмовлено у наданні статусу біженця, особи, яка потребує додаткового захисту. Зазначене рішення позивач вважає неправомірним та необґрунтованим, у зв'язку з чим звернувся до суду.
Позивач також зазначив, що політична ситуація, яка склалася в ОСОБА_3, є загальновідомою обставинаю, що підтверджується Позиціями УВКБ ООН, викладених в Рекомендаціях УВКБ ООН щодо міжнародного захисту осіб, які залишають ОСОБА_2 Арабську Республіку від 22.10.2013 року та іншими достовірними джерелами інформації по країні походження, а відтак заява Позивача відповідає критеріям для визнання його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.
Таким чином, Позивач вважає, що рішення ДМС України № 303-15 від 10.04.2015 року, яким йому було відмовлено у визнанні біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
Позивач в судовому засіданні просив задовольнити адміністративний позов з підстав, викладених в адміністративному позові (а.с. 2-4).
Представник Відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення адміністративного позову та просив суд відмовити в задоволені позовних вимог з підстав, викладених в письмових запереченнях на адміністративний позов. (а.с.22-26).
Так, в судовому засіданні, представник Відповідача зазначив, що під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби встановив, що заявлена Позивачем інформація носить загальний характер і не містить відомостей про події переслідувань та утисків на батьківщині його особисто або членів його сім'ї за політичною, релігійною чи іншими ознаками. Крім того, представником Відповідача зазначено, що на батьківщині Позивача проживають його родичі, а саме: батько, мати, два брати та сестра, яким нічого не загрожує.
Представник Відповідача вважає, що рішення ДМС України прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, є правомірним та обґрунтованим, заява Позивача не відповідає вимогам п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" оскільки під час розгляду заяви Позивача встановлено відсутність підстав вважати, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також підтверджено відсутність умов передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", які можуть бути розглянуті в контексті надання Позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. З огляду на зазначене, підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.
Вислухавши пояснення Позивача, представника Відповідача, дослідивши матеріали справи, зокрема, проаналізувавши особову справу Позивача, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 Мохаммад, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином ОСОБА_2 Арабської Республіки, місце народження м. Хасака, за національністю - курд, за віросповіданням - ісламіст, має незакінчену вищу освіту, неодружений.
25.10.2011 року Позивач прибув до України літаком рейсу м. Алепо (ОСОБА_3) - м. Одеса (України) на підставі національного паспорту та одноразової візи .
25.12.2014 року позивач звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту. При зверненні до органу міграції позивач зазначив, що є громадянином ОСОБА_3, до України приїхав на навчання, яке закінчив в 2011 році. Продовжувати навчання не зміг за браком коштів. На даний час у зв'язку із складною соціально-політичною ситуацією в країні походження, Позивач не може повернутися до ОСОБА_3 (а.с. 36-38).
За результатами розгляду документів, щодо надання Позивачу статусу біженця в Україні, ГУ ДМС України в Одеській області був складений висновок від 09.03.2015 року № 2014OD0323 щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтовуючи його тим, що аналіз особової справи заявника вказує на те, що йому в країні громадського походження нічого не погрожувало та не погрожує, будь-які катування його не очікують, крім того, особисто заявникові ніхто не погрожував та не переслідував. За результатами розгляду особової справи працівниками ГУ ДМС України в Одеській області встановлено, що виїзд заявника обумовлений здобуттям вищої освіти на території України та встановлено відсутність підстав, за якими особа може бути визнана біженцем та заявник не може довести існування загроз життю, безпеці чи свободи, передбачених п.13 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», для надання додаткової форми захисту (а.с.74-80).
10.04.2015 року ДМС України своїми рішеннями №303-15 підтримала висновок ГУ ДМС України в Одеській області та відмовила Позивачу визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.30).
30.06.2015 року Позивач отримав повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.8).
Дослідивши матеріали адміністративної справи, зокрема позовну заяву, письмові заперечення Відповідача, матеріали особової справи позивача, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, враховуючи обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до положень ст. 1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пунктом 13 цієї ж статті передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Перевіряючи законність рішення ДМС України про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд вважає правомірним Висновок по справі від 09.03.2015 року № 2014OD0323 в частині, щодо відсутності об'єктивних підстав вважати Позивача особою, що покинула країну походження з причин побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Позивач не надав переконливих доказів щодо його особистого переслідування з вказаних причин у разі повернення на батьківщину.
Оцінюючи обставини в'їзду Позивача до України, Відповідач надав перевагу фактам його офіційного перетину кордону, тривалого часу перебування в Україні без відповідного звернення за захистом, відсутності доказів переслідувань позивача у ОСОБА_3, проживання його родичів у ОСОБА_3 тощо. При цьому, Відповідачем досліджено ситуацію по країні походження позивача - Арабській ОСОБА_2 Республіці та достовірно встановлено нестабільну ситуацію в країні. Однак суд вважає висновок, який покладений в основу оскаржуваного рішення, здійсненим без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Так, Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, не довів суду відсутність підстав для визнання Позивача особою, яка потребує додаткового захисту. При цьому суд виходить із наступного.
Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в іноземній державі, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Але таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати в теперішній час.
Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця особою, яка потребує додаткового захисту є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.
Відповідно до роз'яснень пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року N 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.
При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.
Станом на час прийняття Відповідачем рішення №303-15 від 10.04.2015 року щодо відмови позивачу у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, офіційною позицією УВКБ ООН державам-членам ООН рекомендовано в зв'язку з проведенням постійних бойових дій у ОСОБА_3 з березня 2011 року ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до ОСОБА_3 до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення (http://unhcr.org.ua/).
Крім того, судом встановлено, що у липні 2012 року Міжнародний Комітет Червоного Хресту визнав конфлікт у ОСОБА_3 збройним конфліктом неміжнародного характеру. Кількість осіб, які постраждали під час конфлікту на даний момент дуже висока та продовжує зростати. ООН постійно інформує про акти насилля та вбивствах у ОСОБА_3. З початку березня 2011 року постійно надходять відомості щодо порушення права людини та основних свобод, у тому числі страти без суду, тортури, арешти, застосування тяжкої зброї проти мирного населення.
Отже, існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість побоювань Позивача щодо можливості стати жертвою переслідувань в разі повернення до ОСОБА_3, ситуація в якій в корні змінилась під час його перебування в Україні.
З огляду на зазначене, на теперішній момент в країні громадянського походження Позивача та, зокрема, у області його рідного міста склалася небезпечна для життя ситуація, яка цілком обґрунтовано викликає побоювання за життя та можливі переслідування. Зазначені факти також встановлено і Відповідачем під час здійснення перевірки заяви позивача.
Європейський суд з прав людини у справі «Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства» (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п. 217-241). Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.
Отже, ситуація в ОСОБА_3 за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини, яку висилають в цю країну. Так, сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення.
Суд зазначає, що ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.
Аналогічна позиція викладена у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 червня 2011 року № 3.
Відповідно до Керівництва УВКБ ООН із процедур та критеріїв визначення статусу біженців згідно Конвенції 1951 року і протоколу 1976 року, що стосуються статусу біженця (п.43) побоювання стати жертвою переслідувань не повинні обов'язкового ґрунтуватися на особистому досвіді заявника. Те, що, наприклад, сталося з його друзями, родичами та іншими членами тієї ж расової або соціальної групи, може бути свідченням того, що його побоювання стати рано чи пізно жертвою переслідувань цілком обґрунтовані.
УВКБ ООН у Рекомендаціях з питання міжнародного захисту осіб, що покинули ОСОБА_2 Арабську Республіку (редакція ІІ від 22.10.2013 року) зважає, що більшість громадян ОСОБА_3, які звертаються за міжнародним захистом, відповідатимуть критеріям терміну «біженець», наведеного в Конвенції 1951 року про статус біженців, оскільки у більшості випадків їх обґрунтовані побоювання переслідувань пов'язані з однією із конвенційних причин.
Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що зазначені позивачем факти не дають підстав вважати, що він переслідувався в ОСОБА_3, як конвенційний біженець. Позивач не був причетний до подій, через які б мав обґрунтований страх утисків, переслідувань, погроз, нелюдського поводження, чи дискримінації. Разом з тим, в оскаржуваному рішенні відсутні доводи, які б спростували можливість стати жертвою переслідувань в разі повернення позивача до ОСОБА_3. При цьому, ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.
Відмовляючи Позивачу у визнанні особою, яка потребує додаткового захисту, відповідачем не були враховані, всебічно розглянуті та об'єктивно оцінені відомості по ситуації в ОСОБА_3. Висновок ГУ ДМС України в Одеській області не містить належного аналізу ситуації, що склалася в ОСОБА_3, не спростована можливість загрози життю Позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення, що не відповідає вимогам ст. 3 Європейської конвенції про права людини, яка забороняє вислання осіб у країну, де вони можуть зазнати переслідувань, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження.
Відповідно до ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Враховуючи наведене, суд вважає обґрунтованими доводи Позивача, що висновки Відповідача про відсутність умов, необхідних для визнання Позивача особою, яка потребує додаткового захисту є безпідставними.
Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму ВАСУ від 25.06.2009 року № 1 суд під час вирішення справи щодо оскарження відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не повноважний визнавати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а може лише визнати рішення відповідного органу протиправним, скасувати його та за наявності достатніх підстав зобов'язати відповідача визнати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а у разі їх відсутності - зобов'язати повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Враховуючи, що рішення ДМС України про відмову у визнанні Позивача біженцем або визнанні особою, яка потребує додаткового захисту, було прийнято без повного та об'єктивного аналізу ситуації в країні походження позивача, яка і на сьогодні знаходиться в стані бойового конфлікту, що підтверджується рекомендацією УВКБ ООН за грудень 2012 року, воно підлягає скасуванню із покладенням на ДМС України обов'язку повторно розглянути заяву Позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в частині визнання ОСОБА_1 Мохаммада особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування вказаного рішення.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 94, 159-163 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 Мохаммада до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 303-15 від 10 квітня 2014 року.
Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 Мохаммада про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в частині визнання ОСОБА_1 Мохаммада особою, яка потребує додаткового захисту.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання в десятиденний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови складений та підписаний 09.11.2015 року.
Головуючий суддя Стеценко О.О.
Суддя Марин П.П.
Суддя Іванов Е.А.