04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"09" листопада 2015 р. Справа№ 910/6505/15-г
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Рябухи В.І.
суддів: Руденко М.А.
Калатай Н.Ф.
за участю секретаря судового засідання: Бовсунівської Л.О.,
представників:
від позивача Діденко М.В., дов. від 30.09.2013 №3884-О,
від відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4, дов. від 17.04.2015 б/н,
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2015 (підписане 30.07.2015)
у справі №910/6505/15-г (суддя Ковтун С.А.)
за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
про стягнення 121 771,97 грн,
Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - позивач, або ПАТ КБ «Приватбанк») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - відповідач, або ФОП ОСОБА_3) про стягнення заборгованості в сумі 121 771,97 грн, яка складається з: 103 559,19 грн заборгованості за кредитом, 18 024,62 грн заборгованості по процентах та 188,16 грн пені.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.07.2015 у справі №910/6505/15-г позов задоволено повністю. Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 103 559,19 грн заборгованості за кредитом, 18 024,62 грн заборгованості по процентах за користування кредитом, 188,16 грн пені та 2 435,44 грн судового збору.
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2015 скасувати, постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що ФОП ОСОБА_3 не укладала 04.08.2013 кредитний договір із ПАТ КБ «Приватбанк» та не була ознайомлена з «Умовами та правилами надання банківських послуг», а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що між сторонами склались кредитні правовідносини. При цьому, оскільки ФОП ОСОБА_3 04.08.2013 не отримувала послуг електронно-цифрового підпису у Акредитованому центрі сертифікації ключів ПАТ КБ «Приватбанк», вона не користувалась послугою «гарантований платіж».
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.08.2015 прийнято апеляційну скаргу до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 30.09.2015. Дану ухвалу надіслано відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 №28.
У судовому засіданні 30.09.2015 оголошено перерву до 26.10.2015.
22.10.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відповідач подав додаткові письмові пояснення до апеляційної скарги.
22.10.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відповідач подав додаткові письмові пояснення до апеляційної скарги.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2015 продовжено строк розгляду спору на 15 днів, розгляд справи відкладено на 09.11.2015.
06.11.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду позивач подав відзив на апеляційну скаргу та копію заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг.
Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2015 змінено склад колегії суддів у зв'язку з перебуванням судді Ропій Л.М. у відпустці.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2015 колегією суддів у складі: головуючий суддя Рябуха В.І., судді Калатай Н.Ф., Руденко М.А. прийнято апеляційну скаргу до провадження.
09.11.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відповідач подав додаткові пояснення до апеляційної скарги, клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи та про витребування доказів.
Стосовно заявленого Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи, колегія суддів зазначає наступне.
Обґрунтовуючи заявлене клопотання, відповідач вказував на те, що він ставить під сумнів розрахунок суми заборгованості позивача, оскільки, на його думку, такий розрахунок не відповідає умовам договору банківського обслуговування від 04.08.2013 б/н.
Відповідно до ч.1 ст.41 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (п.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» від 23.03.2012 №4).
За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку щодо недоцільності проведення судово-бухгалтерської експертизи у справі №910/6505/15-г, оскільки дійсної потреби у спеціальних знаннях судом не встановлено.
Стосовно заявленого Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 клопотання про витребування доказів, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
З метою з'ясування чи володіє відповідач особистим ключем, який дає їй право від свого імені або за дорученням особи, яку вона представляє, накладати електронний цифровий підпис під час створення електронного документа заявник просив витребувати у Акредитованих центрах сертифікації ключів інформацію чи володіла (є) Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 електронним цифровим підписом та сертифікатом даного ключа.
Частиною 1 ст.38 ГПК України визначено, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.
Колегія суддів відмовляє у задоволенні зазначеного вище клопотання, оскільки наявність або відсутність вказаних документів, за встановлених обставин по справі та наявних в матеріалах справи доказів, не вплине на суть спору.
Крім того, Київський апеляційний господарський відзначає наступне.
У разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання. Звертаючись з клопотанням про витребування доказів до суду апеляційної інстанції, заявник, з огляду на вимоги частини першої статті 101 ГПК України, повинен також обґрунтувати неможливість подання цих доказів до місцевого господарського суду (п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 №18).
Відповідач неможливість подання вказаного клопотання до суду першої інстанції належним чином не обґрунтував.
У судовому засіданні 09.11.2015 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2015 скасувати, постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_3 підписала 29.03.2013 та 04.06.2013 заяви про відкриття банківських рахунків та картки зі зразками підписів і відтиском печатки в ПАТ КБ «Приватбанк», у зв'язку з чим останній було відкрито поточні рахунки НОМЕР_1, НОМЕР_2.
У заявах від 29.03.2013 та від 04.06.2013 зазначено, що клієнт, підписавши цю заяву, погоджується з умовами та правилами надання банківських послуг, у тому числі з умовами та правилами обслуговування по розрахункових картах, розташованих на сайті банку www.privatbank.ua, тарифами банку, які разом з цією заявою та карткою зі зразками підпису та відтиску печатки складають договір про надання банківських послуг.
04.08.2013 фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (клієнт) приєдналась до Умов та правил надання банківських послуг (далі - Умови), тарифів банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua шляхом реєстрації заяви через систему інтернет-клієнт-банкінг.
На підставі цієї заяви клієнту було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_3 з послугою «Гарантований платіж».
За твердженнями позивача після отримання заявки за допомогою системи дистанційного обслуговування (система Internet Banking Приват-24) ПАТ КБ «Приватбанк» розглядає її на предмет надання або відмови у наданні послуги. Система Приват24 призначена для управління реальними банківськими рахунками через мережу Інтернет. Дана система надає своїм клієнтам комплекс банківських послуг цілодобово в режимі реального часу, з будь-якої точки, що має вхід в Інтернет. Система Приват24 для бізнесу є системою дистанційного обслуговування клієнтів юридичних осіб, приватних підприємців, нотаріусів, адвокатів, арбітражних керуючих, які є суб'єктами господарювання. Умови обслуговування визначаються угодою про використання системи дистанційного обслуговування Приват24 для бізнесу.
При цьому, банк вказував на те, що після отримання заявки від відповідача, він здійснює перерахування коштів на рахунок контрагентів Фізичної особи-підприємець ОСОБА_3, а не на кредитну картку клієнта.
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч.1 ст.634 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Відповідно до п. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Статтею 1055 ЦК України встановлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Частинами 1-3 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ст.1066 ЦК України).
За загальним правилом, передбаченим ч.1 ст.1072 ЦК України та п.22.9 ст.22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», банк повинен виконати розпорядження клієнта виключно в межах залишку грошей на рахунку платника.
Разом з цим, відповідно до ч. 1 ст. 1069 ЦК України якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.
Відтак, норми чинного законодавства надають сторонам договору банківського рахунка можливість передбачити в ньому положення про надання банком клієнту овердрафту - короткострокового кредиту, який надається понад залишок грошових коштів на поточному рахунку клієнта в цьому банку в межах обумовленої суми шляхом дебетування його рахунка, що має місце у спірних правовідносинах. Отже, таке кредитування рахунка клієнта надає останньому можливість здійснювати платежі за умови відсутності або недостатність грошових коштів на його рахунку.
Врахувавши наведене, за своєю правовою природою укладений між сторонами у справі договір банківського обслуговування від 04.08.2013 є змішаним договором банківського рахунка та кредитного договору на умовах овердрафту.
За розрахунком позивача, станом на 02.02.2015, заборгованість відповідача становила 103 559,19 грн за кредитом та 18 024,62 грн за процентами.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, Господарський суд міста Києва виходив з того, що факт наявності боргу у відповідача за договором належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований. В зв'язку з простроченням відповідачем взятих на себе зобов'язань, місцевий господарський суд, на підставі п.3.2.2.10.1 Умов, ч.6 ст.232 ГК України, стягнув пеню.
Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Розділом 3.2.2 Умов визначений порядок надання кредиту за послугою «гарантований платіж».
Відповідно до п.3.2.2.1 Умов кредит надасться в обмін на зобов'язання клієнта щодо його повернення, сплати процентів і винагороди.
Згідно з п. 3.2.2.2 Умов клієнт погашає заборгованість по кредиту в розмірі, зазначеному в заявці клієнта, в строк до 30 днів з дати виконання заявки. За користування кредитом у період з дати ініціювання клієнтом заявки до дати виконання заявки клієнт сплачує винагороду за надання фінансового інструмента в розмірі 4% річних (але не менш ніж 5 гривень) від розміру кредиту, зазначеного у черговій заявці клієнта. Винагорода за надання фінансового інструмента сплачується клієнтом в дату надання в банк чергової заявки. У період з дати виконання заявки за рахунок кредитних коштів до 30.06.2014 клієнт за користування кредитом сплачує ПАТ КБ «Приватбанк» відсотки в розмірі 28% річних, а починаючи з 01.07.2014 клієнт за користування кредитом сплачує ПАТ КБ «Приватбанк» відсотки в розмірі 36% річних від суми заборгованості. У разі не погашення заборгованості клієнтом за кредитом у строк до 30 днів, включно, на 31-й день заборгованість по кредиту стає простроченою. При цьому за користування кредитом клієнт платить відсотки в розмірі 56% річних від суми заборгованості.
Як встановлено судом першої інстанції, після укладення договору відповідач активно почав користуватись послугою «гарантований платіж», який надавався ПАТ КБ «Приватбанк» для виконання грошових зобов'язань за господарськими договорами, укладеними з контрагентами, що підтверджується виписками по рахунках та розрахунком заборгованості.
Частиною 1 ст.1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч.ч.1, 3 ст.1049 ЦК України).
Банк має право при порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань, передбаченого Умовами, змінити умови кредитування-вимагати від клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за кредитом в повному обсязі (п.3.2.2.7.5 Умов).
За змістом статей 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вірно встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем, станом на час звернення позивача з позовом, відповідач свої зобов'язання щодо своєчасного повернення кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування не виконав, внаслідок чого заборгованість відповідача станом на 02.02.2015 склала:
- за кредитом в сумі 103 559,19 грн та
- за процентами в сумі 18 024,62 грн.
Заперечуючи суму заборгованості, відповідач зазначає, що позивачем невірно зазначено залишок заборгованості за договором від 04.08.2013 б/н та не враховано всі проплати здійснені підприємцем на р/р №26008053130583.
На підтвердження вказаних вище проплат відповідач надав копії квитанцій за 2015 рік.
Згідно зі ст.4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
За приписами ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Колегія суддів не приймає вказані квитанції як належні та допустимі докази з огляду на те, що з призначення платежу останніх не вбачається, що кошти по них вносились саме з метою погашення коштів по рахунку №26008053130583, а не будь-якому іншому рахунку, відкритому відповідачу.
Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, з приводу неотримання ФОП ОСОБА_3 послуг електронно-цифрового підпису у Акредитованому центрі сертифікації ключів ПАТ КБ «Приватбанк», колегією суддів відхиляються з огляду на таке.
Відповідно до п. 2.10 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 № 22, клієнт, виходячи з технічних можливостей своїх та обслуговуючого банку, може подавати до банку розрахункові документи як на паперових носіях, так і у вигляді електронних розрахункових документів, використовуючи системи дистанційного обслуговування. Спосіб подання клієнтом документів до банку передбачається в договорі банківського рахунка.
Загальний порядок здійснення переказу коштів в Україні, а також відповідальність суб'єктів переказу регулюються Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
В ході розгляду справи апеляційним судом не встановлено, а відповідачем не доведено наявності у позивача обов'язку визначати та перевіряти конкретні ІР-адреси відповідача, з яких здійснюється доступ до системи ПК «Приват 24».
З огляду на викладене вище, встановивши фактичні обставини справи та беручи до уваги, що відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань за укладеним між сторонами договором суду не надав, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача заборгованості в сумі 103 559,19 грн за кредитом та в сумі 18 024,62 грн за процентами є правомірним.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 22.01.2015 у справі №909/360/14.
Щодо вимог позивача в частині стягнення з відповідача пені в сумі 188,16 грн, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання він зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню) (ч. 1 ст. 230 ГК України).
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 3.2.2.10.4 Умов передбачено, що нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань здійснюється протягом 15 років з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано клієнтом.
При порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, термінів повернення кредиту, винагороди клієнт сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу (п.3.2.2.10.1 Умов).
Відтак, встановивши факт порушення відповідачем зобов'язань з повернення кредиту та процентів, перевіривши правильність проведеного позивачем розрахунку суми пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що вимоги про стягнення з відповідача пені є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в сумі 188,16 грн.
При цьому, колегія суддів зазначає, що ст.259 ЦК України передбачена можливість збільшення позовної давності, встановленої законом, за домовленістю сторін.
Згідно з п. 3.2.2.10.7 Умов строки позовної давності становлять 15 років.
Доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, з огляду на викладене вище, колегія Київського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2015 у даній справі, оскільки воно відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи.
Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2015 у справі №910/6505/15-г - без змін.
2. Матеріали справи №910/6505/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.
Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий суддя В.І. Рябуха
Судді М.А. Руденко
Н.Ф. Калатай