ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
02.11.2015Справа №910/24252/15
За позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Адоніс-Сервіс»
про стягнення 2 612 188, 82 грн.
Суддя Пригунова А.Б.
Представники:
від позивача: Кравчик С.М.
від відповідача: Курій О.П.
Публічне акціонерне товариство «Київенерго» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Адоніс-Сервіс» про стягнення з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 1 760 266, 75 грн., а атож 3 % річних у розмірі 60 350, 56 грн. та інфляційні втрати у розмірі 791 571, 51 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань щодо оплати спожитої теплової енергії за договором № 7560197 від 18.10.2011 р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2015 р. порушено провадження у справі № 910/24252/15 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 19.10.2015 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.
Розгляд справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
21.10.2015 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Адоніс-Сервіс» надійшло клопотання про розстрочення виконання зобов'язання щодо сплати 2 612 188, 82 грн. (заборгованості, 3 % річних та інфляційних втрат) на 36 місяців.
Також відповідачем надано платіжне доручення № 127 від 02.10.2015 р. про перерахування на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» оплати за теплову енергію за договором № 7560197 від 18.10.2015 р. у розмірі 200 000, 00 грн.
У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлений позов та просив його задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечив та пояснив суду, що грошові кошти у сумі 200 000, 00 грн., перераховані платіжним дорученням № 127 від 02.10.2015 р., сплачені на виконання договору № 7560197 від 18.10.2015 р. та саме за заявлений позивачем період.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.
У судовому засіданні 02.11.2015 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
18.10.2011 р. між Публічним акціонерним товариством «Київенерго» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Адоніс-Сервіс» укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 7560197, за умовами якого позивач зобов'язався безперебійно постачати електричну енергію на межу балансової належності для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання, а відповідач - своєчасно оплачувати вартість використаної електричної енергії відповідно до умов договору.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що при виконанні договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені договором. сторони зобов'язуються керуватись тарифами, затвердженими органом виконавчої влади, що здійснює регулювання у сфері теплопостачання.
Відповідно до п. 2.3.1 договору відповідач зобов'язався дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку 1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку 2.
Згідно з п. 2.3.5 відповідач зобов'язався забезпечувати: своєчасне надходження коштів на транзитний рахунок Головного інформаційно-обчислювального центру (ГІОЦ) КМДА від мешканців за спожиту теплову енергію; своєчасне щомісячне надходження коштів на рахунок позивача за теплову енергію, спожиту орендарями; прийняття всіх заходів (в т. ч. примусових) для стягнення коштів з боржників згідно з чинним законодавством України; безперешкодний цілодобовий доступ представників позивача до тепловикористовуючих установок та приладів обліку відповідача для виконання ними службових обов'язків.
Договір, відповідно до п.п. 4.1., 4.3., набирає чинності з дня його підписання, діє до 05.06.2011 р. та вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами термін дії договору № 7560197 від 18.10.2011 р. неодноразово автоматично пролонговувався на підставі п. 4.3 договору та станом на день розгляду справи у суді є чинним.
Згідно з п. 4.4 договору пропозиції про зміну договірних величин теплопостачання та послуг подаються сторонами не пізніше ніж за 15 днів до початку розрахункового періоду.
Відповідно до звертання-доручення про укладання договору на постачання теплової енергії у гарячій воді облік споживання теплової енергії проводитиметься по приладах обліку.
Відповідно до п. 9 додатку № 2 до договору № 7560197 від 18.10.2011 р. відповідач щомісяця з 12 до 15 числа має самостійно отримувати у РТ-2 за адресою: вул. Драгоманова, 40В оформлений позивачем рахунок-фактуру на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяця; табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник протягом двох днів з моменту їх одержання.
Згідно з п. 10 додатку № 2 до договору № 7560197 від 18.10.2011 р. відповідач щомісячно забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок позивача згідно з його розрахунком.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує умови договору № 7560197 від 18.10.2011 р. щодо оплати за спожиту теплову енергію за період з 01.09.2012 р. до 01.06.2015 р., у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 1 760 266, 75 грн. за використану теплову енергію, яку позивач просить стягнути у судовому порядку.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору та встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, а також поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.
Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Припинення існування предмета спору, за змістом наведеної статті, свідчить про відсутність між сторонами неврегульованих питань.
Відповідно до п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо). Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.
Присутній судовому засіданні представник відповідача пояснив, що грошові кошти у сумі 200 000, 00 грн., перераховані платіжним дорученням № 127 від 02.10.2015 р., сплачені на виконання договору № 7560197 від 18.10.2015 р. за період з 01.09.2012 р. до 01.06.2015 р.
Тож, враховуючи, що після порушення провадження у даній справі позивачем сплачено частину заборгованості за договором № 7560197 від 18.10.2011 р. у розмірі 200 000, 00 грн. за спірний період, суд вважає за необхідне припинити провадження у справі № 910/24252/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Адоніс-Сервіс» в частині стягнення 200 000, 00 грн. на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.
За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Варто відзначити, що факт споживання відповідачем теплової енергії та її вартість відповідачем не заперечується та при цьому, доказів її оплати або обґрунтованих пояснень щодо наявності об'єктивних причин неможливості виконання договірних зобов'язань відповідачем не надано.
Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення заборгованості за договором № 7560197 від 18.10.2011 р. у розмірі 1 560 266, 75 грн.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 60 350, 56 грн. та інфляційні втрати у розмірі 791 571, 51 грн.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Приймаючи до уваги, що відповідачем допущено порушення умов договору щодо оплати спожитої електроенергії, враховуючи, що відповідачем не доведено суду вжиття всіх можливих заходів для уникнення прострочення виконання зобов'язання та відсутності його вини у порушенні зобов'язальних умов, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про притягнення відповідача до відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Згідно розрахунку позивача за період з жовтня 2012 року до 31.05.2015 р. розмір 3 % річних від простроченої суми становить 60 350, 56 грн. інфляційні втрати - 791 571, 51 грн.
Перевіривши правильність нарахування позивачем 3 % річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що його розрахунки не перевищують розрахунок суду та відповідають нормам чинного законодавства України.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Що ж до заяви відповідача про розстрочення виконання зобов'язання щодо сплати основного боргу у розмірі 2 612 188, 82 грн. (заборгованості, 3 % річних та інфляційних втрат) на 36 місяців в порядку ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, суд відмовляє у її задоволенні з огляду на наступне.
За приписами ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.
В той де час, норми ст. 121 Господарського процесуального кодексу України підлягають застосуванню лише на стадії виконання рішення у справі.
Між тим, підставою для розстрочки, виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Разом з тим, з наведених відповідачем обставин та наданих ним документів, суд не може дійти беззаперечного висновку про неможливість виконання рішення суду у встановлені законодавством строки, у зв'язку з чим заява відповідача визнається судом необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 3 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України про припинення провадження у справі виноситься ухвала, в якій мають бути вирішені питання про розподіл між сторонами господарських витрат.
Відповідно до п. 4.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу 6 Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що частиною другою статі 49 Господарського процесуального кодексу передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.
У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і вразі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом. Так, якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача. Або у разі коли в позові відмовлено, але з обставин справи вбачається, що спір доведено до судового розгляду внаслідок ухилення відповідача від розгляду претензії позивача, якщо вона пред'являлася, то судовий збір також покладається на відповідача.
Тож, враховуючи вищевикладене, витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача у повному обсязі.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов Публічного акціонерного товариства «Київенерго» задовольнити частково.
2. Припинити провадження у справі № 910/24252/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Адоніс-Сервіс» в частині стягнення 200 000, 00 грн.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Адоніс-Сервіс» (02095, м. Київ, вул. Княжий Затон, 9, код ЄДРПОУ 37331470), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, пл. І. Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) заборгованість у розмірі 1 560 266, 75 грн., 3 % річних у розмірі 60 350, 56 грн., інфляційні втрати у розмірі 791 571, 51 грн. та 39 182 84 грн. - судового збору.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено: 09.11. 2015 р. .
Суддя Пригунова А.Б.