номер провадження справи 12/24/15
05.11.2015 Справа № 908/601/15-г
Господарський суд Запорізької області у складі колегії суддів: головуючий суддя Смірнов О.Г., судді - Корсун В.Л., Соловйов В.М.,
За участю секретаря судового засідання: Бамбизова М.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу № 908/601/15-г
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Райффайзен ОСОБА_1”, м. Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Шляхове будівництво “Альтком”, м. Маріуполь
про витребування з чужого незаконного володіння майна
за участю представників:
від позивача - ОСОБА_2, довіреність №23-12/14-1 від 23.12.2014 р.
від відповідача - не з'явився
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 30.03.2015 року за клопотанням представника відповідача строк розгляду справи був продовжений на підставі ст. 69 ГПК України на п'ятнадцять календарних днів до 14.04.2015 року.
Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Запорізької області № 01-04/255/15 від 30.06.2015 року справу № 908/601/15-г передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Смірнов О.Г., судді - Корсун В.Л., Соловйов В.М.
СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю “Райффайзен ОСОБА_1” звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Шляхове будівництво “Альтком” про витребування з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю “Шляхове будівництво “Альтком” та передачу Товариству з обмеженою відповідальністю “Райффайзен ОСОБА_1” наступного майна: вантажний автомобіль MAN 26413, № кузова/шасі WMAN23ZZZ3W049663.
23.02.2015 року на адресу суду від позивача у справі надійшов супровідний лист, відповідно до якого останній на виконання вимог ухвали суду від 29.01.2015 року надає для приєднання до матеріалів справи копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо позивача. При цьому стосовно позовних вимог зазначає, що 26.04.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Райффайзен ОСОБА_1” (надалі - позивач, Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Шляхове будівництво “Альтком” (надалі - відповідач, Лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу № L637-04/07, за умовами якого (п. 1.1.) Лізингодавець (позивач) на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язується придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого визначаються в Специфікації (Додаток № 2 до Договору), а Лізингоодержувач (відповідач) зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього Договору. Вказує, що на виконання умов вказаного договору позивач за договором купівлі-продажу придбав предмет лізингу, яким є: вантажний автомобіль MAN 26413, № кузова/шасі WMAN23ZZZ3W049663, та передав у тимчасове володіння та користування відповідачу, що підтверджується підписаним представниками сторін актом приймання-передачі предмета лізингу від 22.06.2007 року. При цьому зазначає, що у “Графіку платежів”, який є Додатком № 1 до договору фінансового лізингу сторони погодили, що строк лізингу за договором складається з 60 періодів лізингу з липня 2007 року по червень 2012 року. Разом з тим позивач пояснює, що у зв'язку із наявністю простроченої заборгованості за рахунками, сторони досягли згоди щодо внесення змін до договору фінансового лізингу № L637-04/07 від 26.04.2007 року та додатковою угодою від 28.02.2014 року відстрочили виконання зобов'язань за договором до 30.09.2014 року. Поряд з цим вказує, що у відповідності до п. 8.2.1. Загальних умов фінансового лізингу Лізингоодержувач має право використовувати предмет лізингу протягом строку лізингу, а відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 11 Закону України Закону України “Про фінансовий лізинг” лізингоодержувач зобов'язаний у разі закінчення строку лізингу повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором. В свою чергу, Лізингодавець згідно ст. 10 зазначеного Закону має право вимагати повернення предмету лізингу. Разом з тим вказує, що на сьогоднішній день предмет лізингу не повернутий та продовжує використовуватись відповідачем без належної правової підстави, порушуючи право власності Лізингодавця (позивача). Відтак позивач вважає, що згідно ст. ст. 387, 391, 400, 1212 ЦК України має право витребувати предмет лізингу у відповідача, а відповідач зобов'язаний повернути предмет лізингу позивачу.
Відповідач у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю “Шляхове будівництво “Альтком”, 16.03.2015 року надав суду в порядку ст. 59 ГПК України, відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує, мотивуючи свою позицію наступним:
- посилання позивача на незаконне володіння відповідачем предметом лізингу та застосована позивачем конструкція витребування майна, що знаходиться у користуванні на підставі діючого договору лізингу, є абсолютно невірними та помилковими;
- Товариство з обмеженою відповідальністю “Шляхове будівництво “Альтком”, являючись законним володільцем предмету лізингу набуло право володіння та користування ним на підставі договорів купівлі-продажу та договору лізингу;
- укладеним позивачем та відповідачем договором фінансового лізингу № L637-04/07 від 26.04.2007 року (а саме Загальними умовами фінансового лізингу, викладеними в Додатку до договору) визначено, що в момент підписання акту приймання-передачі до лізингоодержувача переходять та зберігаються за ним протягом строку дії договору наступні права та ризики: право володіння та користування;
- відповідно до приписів ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду);
- згідно положень укладеного з позивачем договору фінансового лізингу (оренди) він набуває чинності з дня його підписання обома сторонами та сплати лізингоодержувачем авансового лізингового платежу згідно Графіку і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків за цим договором;
- на теперішній час, хоча відповідач фактично і сплатив вартість предмету лізингу, позивач не здійснив його передачу у власність, мотивуючи це тим, що лізингові платежі останній отримав не у повному обсязі, спір з цього приводу до даного моменту знаходиться на вирішенні Господарського суду Донецької області, який розглядає відповідну справу, таким чином договір лізингу є діючим;
- позивач хибно ототожнюючи поняття “строк виконання зобов'язання” та “строк дії договору” зазначає, що зі спливом строку сплати лізингових платежів минув строк дії договору;
- відповідно до положень ст. 764 ЦК України, коли наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором, тобто враховуючи п'ятирічний період сплати лізингових платежів, і відсутність таких заперечень з боку позивача, договір лізингу є пролонгованим на п'ять років - до 2017 року;
- позивач, звернувшись з віндикаційним позовом, жодним чином не довів, що відповідач є незаконним та недобросовісним володільцем предмету лізингу;
- на момент звернення до суду лізингові договірні зобов'язання, як і сам договір між позивачем та відповідачем є діючими, і відповідно ТОВ “Шляхове будівництво “Альтком” правомірно володіє та користується предметом лізингу. Просить прийняти рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
16.03.2015 року на адресу суду надійшло клопотання відповідача про продовження строку розгляду справи на 15 днів та відкладення її розгляду на пізніший строк, яке мотивоване відсутністю об'єктивної можливості направити повноважного представника до господарського суду Запорізької області у зв'язку із загостренням бойових дій на маріупольському напрямку, що призвело до ускладнення транспортного сполучення м. Маріуполь, де знаходиться ТОВ “ШБ “Альтком”, в тому числі з м. Запоріжжя.
Вказане клопотання відповідача судом задоволено, про що винесена ухвала від 17.03.2015 року, якою відкладений розгляд справи на 30.03.2015 року о 14:15.
17.03.2015 року на адресу суду від позивача надійшов супровідний лист, згідно з яким останній надає для долучення до матеріалів справи наступні документи, а саме: копію витягу щодо ТОВ “Шляхове будівництво “Альтком”, копію довідки від 04.03.2015 року про надходження коштів, копію виписки по рахунку № 26008439273 за період з 07.06.2014 року по 03.03.2015 року, копію загального рахунку на сплату заборгованості від 02.03.2015 року, копію розшифровки до загального рахунку на сплату заборгованості від 02.03.2015 року, копію договору купівлі-продажу № Р632-04/07 від 26.04.2007 року з додатками, копію свідоцтва про державну реєстрацію предмету лізингу, копію видаткової накладної № РЛ-0000478 від 22.06.2007 року. При цьому вказує, що під час підготовки документів на вимогу ухвали суду встановлено, що ТОВ “Шляхове будівництво “Альтком” змінило своє місцезнаходження з 83060, м. Донецьк, Куйбишевський район, вул. Шахтарів Донбасу, 163 на адресу: 87525, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Бахчиванджи, буд. 2. Позивач повідомляє, що у відповідності до ст. 56 ГПК України надіслав копію позовної заяви на нову адресу відповідача, в підтвердження чого надав докази. Разом з тим, щодо позовних вимог позивач зазначає наступне:
- предметом позову у справі є витребування майна (предмета лізингу) від відповідача у зв'язку із закінченням строку лізингу (певний строк, протягом якого відповідач мав право володіти та користуватися предметом лізингу - власністю позивача) та припиненням права відповідача володіти майном, яке належить позивачу;
- відповідно до підписаного між сторонами згідно договору фінансового лізингу акту приймання-передачі предмета лізингу від 22.06.2007 року першим періодом лізингу за договором є липень 2007 року, а останнім - червень 2012 року;
- у зв'язку із наявністю простроченої заборгованості за рахунками додатковою угодою від 28.02.2014 року до договору сторони досягли згоди щодо внесення змін до договору про те, що виконання зобов'язань/боргових зобов'язань відповідача (лізингоодержувача) за договором з моменту укладання додаткової угоди є відстроченим, встановлено кінцеву дату виконання відповідачем зобов'язань за договором до 30.09.2014 року (п. 1.3. додаткової угоди від 28.02.2014 року);
- станом на дату розгляду справи в суді за закінченням строку лізингу (після червня 2012 року) та після строку, встановленого сторонами в п. 1.3. додаткової угоди від 28.02.2014 року до договору - після 30.09.2014 року, що є відстроченням виконання відповідачем зобов'язань, відповідачем предмет лізингу не повернутий позивачу (акт про повернення сторонами не підписувався) та перебуває у володінні відповідача без достатніх правових підстав (строк лізингу закінчився, зобов'язання не виконане в строк - визнана відповідачем заборгованість не сплачена, предмет лізингу не викуплений);
- у відповідності до п. 8.2.1. Загальних умов відповідач (Лізингоодержувач) має право використовувати предмет лізингу протягом строку лізингу, а згідно до п. 7 ч. 2 ст. 11 Закону України Закону України “Про фінансовий лізинг” лізингоодержувач зобов'язаний у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором;
- в свою чергу позивач (Лізингодавець) відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» має право вимагати повернення предмету лізингу;
- оскільки строк користування майном (предметом лізингу), що було передано відповідачу, закінчився, а право власності на предмет лізингу належить позивачу, то відповідач не має правових підстав володіти і користуватися предметом лізингу;
- положеннями п. 2 ч. 1 ст. 399 ЦК України передбачено, що право володіння припиняється у разі витребування майна від володільця власником майна або іншою особою;
- згідно зі ст. 400 ЦК України недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна, у разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна;
- право витребування предмета лізингу є правовим наслідком закінчення строку лізингу, у відповідача припинилось право тимчасового володіння предмета лізингу, власником якого є позивач, та позивач має право на звернення з відповідним позовом про витребування майна (предмета лізингу) у відповідача.
30.03.2015 року на адресу суду надійшло клопотання відповідача про продовження строку розгляду справи на 15 днів та відкладення її розгляду на пізніший строк, яке мотивоване об'єктивною неможливістю відповідача направити уповноваженого представника до господарського суду Запорізької області у зв'язку з загостренням бойових дій на маріупольському напрямку, що призвело до ускладнення транспортного сполучення м. Маріуполь, в тому числі з м. Запоріжжя.
Вказане клопотання відповідача судом задоволено, про що винесена ухвала від 30.03.2015 року, якою був продовжений строк розгляду спору на п'ятнадцять днів до 14.04.2015 року, а розгляд справи відкладений на 14.04.2015 року о 12:15.
30.03.2015 року до суду від позивача надійшли пояснення згідно ст. 22 ГПК України, в яких останній зазначає наступне:
- неможна погодитися з позицією відповідача щодо погашення ним заборгованості за договором та сплатою вартості предмета лізингу в повному обсязі, оскільки такі твердження спростовуються матеріалами справи та доказами, що додані позивачем, а саме: додатковою угодою від 28.02.2014 року до договору, довідкою та випискою по рахунках про рух коштів, згідно з яких вбачається, що кошти від відповідача з 28.02.2014 року не надходили та визнана відповідачем заборгованість не погашена у визначений сторонами строк;
- згідно додаткової угоди від 28.02.2014 року до договору відповідачем визнана прострочена заборгованість за рахунками, засвідчено, що на дату укладання цієї угоди зобов'язання відповідача (Лізингоодержувача) перед Лізингодавцем (позивачем) за договором не виконані в повному обсязі та відповідно до умов, визначених Договором, втім визнана відповідачем заборгованість за вказаною угодою не є предметом спору в суді;
- предметом позову у даній справі є витребування майна у зв'язку із закінченням строку лізингу, а не строку дії договору;
- строк лізингу - це термін, в період якого відповідач мав право володіти та користуватись предметом лізингу, тобто утримувати у себе дане майно;
- відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» Лізингоодержувач зобов'язаний у разі закінчення саме строку лізингу, а не строку дії договору повернути предмет лізингу, отже строк лізингу не можливо ототожнювати із строком дії договору;
- відповідно до умов п. 9.2. договору фінансового лізингу та вимог ст. 207 ЦК України, ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» між сторонами щодо продовження строку лізингу ніяких інших угод до договору не укладалось;
- строк лізингу закінчився згідно з п. 1.1. договору та Графіку - Додаток № 1 до Договору - у червні 2012 року, зобов'язання відповідача щодо повернення предмета лізингу за закінченням строку лізингу, встановлене п. 7 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг»;
- пунктом 8.1. договору фінансового лізингу визначено, що договір діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків за цим договором, втім відповідачем не виконані свої обов'язки, передбачені п. 1.1. договору та п.п. 5.1. - 5.5. Загальних умов (додаток № 4 до Договору) щодо сплати лізингових платежів, а також не виконані обов'язки п. 8.1.14 та п. 9.1. Загальних умов щодо викупу предмета лізингу;
- договором фінансового лізингу не передбачено можливість його пролонгації на той же строк і на тих же умовах та між сторонами після червня 2012 року не укладалися додаткові угоди до договору щодо продовження строку лізингу та не визначалися порядки розрахунків у разі такого;
- при укладення договору фінансового лізингу на новий строк, розмір лізингових платежів, який є істотною умовою договору, повинен бути окремо визначений, що унеможливлює пролонгацію договору фінансового лізингу на той же строк, на тих же умовах;
- відтак доводи відповідача щодо правомірного перебування у нього предмету лізингу внаслідок поновлення договору фінансового лізингу на строк, який був раніше встановлений договором, є необґрунтованими;
- зобов'язання відповідачем за договором та у строк, визначений додатковою угодою від 28.02.2014 року, не виконані та строк лізингу закінчився, а тому у позивача згідно з ст. ст. 387, 400 ЦК України виникає право на витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, та пред'явити позов про витребування цього майна;
- відповідач не доводить ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень відповідно до вимог ст. 33 ГПК України;
- оскільки строк користування майном (предметом лізингу), що було передано відповідачу, закінчився, а право власності на предмет лізингу належить позивачу, то відповідач не має правових підстав володіти і користуватися предметом лізингу. Просить задовольнити позов у повному обсязі.
До суду, в порядку ст. 79 ГПК України, 14.04.2015 року надійшло клопотання відповідача про зупинення провадження у справі № 908/601/15-г до розгляду господарським судом Запорізької області справи за позовом ТОВ “Шляхове будівництво “Альтком” до ТОВ “ТОРГ-СТРОЙ КОМПАНІЯ” про витребування майна, яке є предметом лізингу за договором фінансового лізингу №L637-04/07 від 26.04.2007 року - тягач сідельний марки “MAN” 18.413, номер шасі № WMAH05ZZZ3G164469, реєстраційний номер НОМЕР_1 з незаконного володіння і передання його у володіння ТОВ “Шляхове будівництво “Альтком”, та набрання рішенням суду законної сили. В обґрунтування поданого клопотання зазначає, що ТОВ “Шляхове будівництво “Альтком” на теперішній час фактично не володіє майном, щодо якого заявлено позовні вимоги про витребування. Відповідач пояснює, що у зв'язку з виникненням з травня 2014 року непередбачуваних обставин - діяльності терористичних організацій та проведення ними воєнних дій на території міста Донецька та області (фактично обставин непереборної сили), виникла реальна загроза значного пошкодження або повної втрати цього майна, яке є предметом ОСОБА_1. При цьому з метою недопущення цього та з метою збереження майна ТОВ “Шляхове будівництво “Альтком”, уклавши з ТОВ “ТОРГ-СТРОЙ КОМПАНІЯ” (ідентифікаційний код юридичної особи 36512224, м. Донецьк, вул. Майська, 86) договір б/н від 03.06.2014 року та відповідний акт приймання-передачі №1 від 03.06.2014 року, передало йому дане майно на відповідальне зберігання строком до 30 грудня 2014 року. В подальшому 8 січня 2015 року відповідач звернувся до ТОВ “ТОРГ-СТРОЙ КОМПАНІЯ” з письмовою вимогою вих. № 08/01-15 від 08.01.2015 року повернути майно у зв'язку із закінченням терміну відповідального зберігання, але отримало у відповідь лист № 03/01/15 від 09.01.2015 року про те, що останнє фізично не може це зробити у встановлені терміни, мотивуючи це відсутністю власних співробітників у місці його зберігання в м. Донецьку та проходження періодичних воєнних дій у цієї місцевості. До даного часу ТОВ “ТОРГ-СТРОЙ КОМПАНІЯ” не повернуло зазначене майно, у зв'язку з чим з метою захисту прав ТОВ “Шляхове будівництво “Альтком”, як законного володільця - лізингоотримувача за договором фінансового лізингу №L637-04/07 від 26.04.2007 року на володіння і користування майном: тягачем сідельним марки “MAN” 18.413, номер шасі № WMAH05ZZZ3G164469, реєстраційний номер НОМЕР_1, товариством 03.04.2015 року подано до господарського суду Запорізької області позовну заяву до ТОВ “ТОРГ-СТРОЙ КОМПАНІЯ” про витребування вказаного майна з незаконного володіння і передання його у володіння ТОВ “Шляхове будівництво “Альтком”. Вказує, що позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі, про що на веб-сайті господарського суду Запорізької області розміщено відповідну інформацію (справа № 908/2269/15-г, суддя Серкіз В.Г.). При цьому в якості додатка до вказаного клопотання відповідач долучив копію відповідної позовної заяви № 01/04-26 від 01.04.2015 року, адресованої господарському суду Запорізької області. Відтак, оскільки спір про витребування майна прямо впливає на результат вирішення даної справи відповідач наполягає на зупиненні провадження у справі № 908/601/15-г до набрання законної сили рішення Господарського суду Запорізької області у справі № 908/2269/15-г.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 14.04.2015 року судом задоволено клопотання відповідача та зупинено провадження у справі № 908/601/15-г за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Райффайзен ОСОБА_1” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Шляхове будівництво “Альтком” про витребування з незаконного володіння майна до набрання законної сили рішенням по справі № 908/2269/15-г за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Шляхове будівництво “Альтком” до Товариства з обмеженою відповідальністю “ТОРГ-СТРОЙ КОМПАНІЯ” про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.06.2015 року ухвалу Господарського суду Запорізької області від 14.04.2015 року скасовано, а справу № 908/601/15-г направлено до Господарського суду Запорізької області для розгляду по суті.
16.06.2015 року на адресу суду від відповідача у справі - Товариства з обмеженою відповідальністю “Шляхове будівництво “Альтком” надійшла зустрічна позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю “Райффайзен ОСОБА_1” про визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю “Шляхове будівництво “Альтком” права власності на тягач сідельний марки “MAN” 18.413, номер шасі № WMAH05ZZZ3G164469, реєстраційний номер АА 03-62 ОСОБА_3 цьому у вказаній зустрічній позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю “Шляхове будівництво “Альтком” просить суд відстрочити сплату судового збору до ухвалення рішення у даній справі, посилаючись на важкий фінансовий стан товариства.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 17.06.2015 року на підставі п. 4 ст. 63 ГПК України вказана зустрічна позовна заява була повернута Товариству з обмеженою відповідальністю “Шляхове будівництво “Альтком” без розгляду.
За наслідками перегляду ухвали суду від 17.06.2015 року у справі № 908/601/15-г в апеляційному та касаційному порядку постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.07.2015 року та ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 21.07.2015 року та ухвалою Вищого господарського суду України від 28.09.2015 року апеляційну та касаційну скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Шляхове будівництво “Альтком” були повернуті останньому без розгляду.
Ухвалою господарського суду від 30.06.2015 року справу № 908/601/15-г за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Райффайзен ОСОБА_1” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Шляхове будівництво “Альтком” про витребування з незаконного володіння майна прийнято до розгляду колегією суддів у складі: головуючий суддя - Смірнов О.Г., судді - Корсун В.Л., Соловйов В.М. та розгляд справи призначено на 16.07.2015 року о 12:00.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 16.07.2015 року розгляд справи відкладено до 12.08.2015 року о 12:00.
20.07.2015 року від Донецького апеляційного господарського суду надійшов запит про направлення на його адресу матеріалів справи №908/601/15-г у зв'язку з надходженням касаційної скарги від ТОВ “Шляхове будівництво “Альтком” на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.06.2015 року у справі № 908/601/15-г.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 20.07.2015 року провадження у справі № 908/601/15-г було зупинено до повернення матеріалів справи до Господарського суду Запорізької області у зв'язку з отриманим запитом справи від Донецького апеляційного господарського суду.
Постановою Вищого господарського суду України від 06.10.2015 року у справі № 908/601/15-г касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Шляхове будівництво “Альтком” було залишено без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.06.2015 року у справі № 908/601/15-г - без змін.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 26.10.2015 року провадження у справі № 908/601/15-г поновлено та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 05.11.2015 року об 11:00.
28.10.2015 року на адресу суду від відповідача у справі - Товариства з обмеженою відповідальністю “Шляхове будівництво “Альтком” надійшла зустрічна позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю “Райффайзен ОСОБА_1” про визнання права власності на майно.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 30.10.2015 року на підставі п. 4 ст. 63 ГПК України вказана зустрічна позовна заява була повернута Товариству з обмеженою відповідальністю “Шляхове будівництво “Альтком” без розгляду. Разом з тим у вказаній ухвалі також було зазначено про не подання позивачем доказів надсилання відповідачеві позовної заяви і доданих до неї матеріалів, що є порушенням пункту 6 ст. 63 ГПК України.
Представник позивача в судовому засіданні 05.11.2015 року підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.
Представник відповідача в судове засідання 05.11.2015 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Неприбуття у судове засідання представника відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, не перешкоджає розгляду спору по суті згідно вимог ст. 75 ГПК України, оскільки до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому суд дійшов висновку, що справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Разом з тим, безпосередньо в судовому засідання представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог.
З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правову норму, яка підлягає застосуванню, приймаючи до уваги доводи позивача, заперечення відповідача, суд встановив:
Позов мотивовано тим, що 26.04.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Райффайзен ОСОБА_1”, далі Лізингодавець, та Товариством з обмеженою відповідальністю “Шляхове будівництво “Альтком”, далі Лізингоодержувач, був укладений договір фінансового лізингу № L637-04/07, далі Договір.
До вказаного договору між сторонами були укладені угоди про внесення змін до Договору від 02.03.2009 року, 01.09.2009 року, 02.08.2010 року, 01.12.2010 року, 04.05.2011 року та додаткова угода від 28.02.2014 року.
Відповідно до п. 1.1. Договору Лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) (надалі - “Договір купівлі-продажу”) зобов'язується придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у володіння та користування протягом усього строку лізингу за плату (лізингові платежі) майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого зазначаються в Специфікації (Додаток № 2 до цього Договору) (надалі - “Предмет лізингу”), а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти Предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього Договору.
Згідно з п. п. 1.2., 1.3. Договору строк лізингу складається з Періодів лізингу, зазначених в Графіку платежів (Додаток № 1 до Договору) (надалі “Графік”), та не може бути менше одного року. Предмет лізингу передається Лізингоодержувачу для використання у його господарській діяльності.
Умовами п. п. 3.1. (в редакції угоди про внесення змін до Договору) - 3.2. Договору визначено, що вартість предмета лізингу становить 376216,20 гривень (триста сімдесят шість тисяч двісті шістнадцять гривень двадцять копійок) (в тому числі 20% ПДВ). Після проведення фактичної передачі Предмета лізингу Лізингоодержувачу, вартість Предмета лізингу може бути збільшена, якщо на момент проведення повного розрахунку Лізингодавця з Продавцем за придбання Предмета лізингу, Лізингодавець оплатив йому суму, яка перевищує загальну вартість Предмета лізингу на момент укладення договору (вказану в п. 3.1. цього Договору). В цьому випадку Лізингодавець складає новий Графік та направляє його Лізингоодержувачу, змінений за правилами цього пункту Графік приймається до виконання Лізингоодержувачем у безспірному порядку.
Згідно з п. 8.1. Договору цей Договір набуває чинності з дня його підписання обома сторонами та сплати Лізингоодержувачем авансового лізингового платежу згідно Графіку і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків за цим Договором. Отже, умови договору є дійсними і на момент розгляду даної справи судом.
Позивач в позові вказує, що у зв'язку із закінченням строку лізингу у відповідача припинилося речове право на чуже майно, а відтак останній незаконно, без відповідної правової підстави володіє та користується предметом лізингу за договором. При цьому також зазначає, що станом на дату звернення з позовом до суду відповідач вимоги щодо повернення предмета лізингу не виконав, чим порушив законні інтереси власника майна - позивача за вказаним позовом. Відтак, з посиланням на приписи 387, 391, 400, 1212 ЦК України просить суд витребувати майно з незаконного володіння відповідача.
Судом досліджені правові норми, які підлягають застосуванню у спірних відносинах сторін. За своєю правовою природою між сторонами було укладено договір фінансового лізингу. Відповідно до вимог Господарського кодексу України договір вважається укладеним у випадку досягнення сторонами умов щодо його предмету, строку та ціни. Сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, тобто встановили його предмет, визначили ціну, строк дії договору, а тому відповідно до вимог ст. ст. 638, 639, 806 ЦК України та ст. ст. 180, 181 ГК України, він вважається укладеним згідно частини 7 статті 181 ГК України, а саме подія, до якої прагнули сторони відбулася.
Положеннями ч. ч. 1, 7 ст. 292 ГК України встановлено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Приписами ч. 1, 2 ст. 806 ЦК України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про фінансовий лізинг” № 723/97-ВР від 16.12.1997 року (далі - Закон України “Про фінансовий лізинг”) фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.
Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України “Про фінансовий лізинг” за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Так, на виконання умов Договору, позивач придбав предмет лізингу за договором купівлі-продажу № Р632-04/07 від 26.04.2007 року та передав у володіння та користування відповідачу, що підтверджується підписаним представниками сторін актом приймання-передачі предмета лізингу від 22.06.2007 року, який міститься в матеріалах справи.
Специфікацією (Додаток № 2 до договору, що є його невід'ємною частиною), підписаною сторонами у справі, визначено, що предметом лізингу є вантажний автомобіль MAN 26413, ціна якого з ПДВ складає 344637,25 грн.
Як зазначено вище, угодою про внесення змін до договору № L637-04/07 сторонами у зв'язку із збільшенням вартості предмету лізингу за договором купівлі-продажу від 26.04.2007 р. № Р632-04/07 та на підставі п. 3.2 договору сторони вирішили внести зміни в п. 3.1. розділу 3 договору, виклавши його в наступній редакції: “Вартість предмета лізингу становить 376216,20 грн. (триста сімдесят шість тисяч двісті шістнадцять гривень двадцять копійок), (в тому числі 20% ПДВ)”.
Додатковою угодою від 28.02.2014 року до Договору сторони домовились, що підписанням цієї Угоди Лізингоодержувач визнає наявність простроченої заборгованості за рахунками перед Лізингодавцем та зобов'язується сплатити її в розмірі та строк до 30.09.2014 року, за графіком, який наведений в таблиці пункту 1.1. цієї Угоди.
Згідно з п. 1.3. вказаної додаткової угоди виконання зобов'язань/боргових зобов'язань Лізингоодержувача за договором, з моменту укладання цієї Додаткової угоди, є відстроченим. Встановлено кінцеву дату виконання Лізингоодержувачем зобов'язань за договором до 30.09.2014 року (зобов'язання повинні бути виконанні не пізніше зазначеної дати/дата виконання зобов'язань).
Відповідно до п. 2 Додаткової угоди від 28.02.2014 року сторони дійшли згоди, що зобов'язання Лізингоодержувача перед Лізингодавцем припиняються, після повного та належного виконання Лізингоодержувачем зобов'язань, визначених п. 1.1 цієї Угоди, та у разі сплати викупної вартості Предмета лізингу в строк та у розмірі, визначеними договором купівлі-продажу (викупу).
З наявної в матеріалах справи бухгалтерської довідки ТОВ “Райффайзен ОСОБА_1” станом на 23.01.2015 року вбачається, що несплачена вартість предмета лізингу, який знаходиться у користуванні ТОВ “Шляхове будівництво “Альтком” за договором № L637-04/07 від 26.04.2007 року складає 203662,55 грн.
Приписами ч. 2 ст. 6 Закону України “Про фінансовий лізинг” визначено, що строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу) є істотною умовою договору лізингу.
Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України “Про фінансовий лізинг” строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону. Так, зокрема з аналізу норми ч. 2 ст. 1 Закону України “Про фінансовий лізинг”, вбачається, що строк лізингу повинен бути визначений сторонами у договорі фінансового лізингу та не може бути меншим одного року.
Згідно з п. 1.2. Договору сторони визначили, що строк лізингу складається з періодів лізингу, зазначених у Графіку платежів (Додаток № 1 до Договору) та не може бути менше одного року.
Так, Графіком платежів (Додаток № 1 до Договору) (редакції угоди про внесення змін до Договору від 04.05.2011 року) сторони узгодили періоди лізингу за договором, які починаються з липня 2007 року та закінчуються у червні 2012 року.
Відповідно до п. 5.4. Додатку № 4 “Загальні умови фінансового лізингу” до Договору (надалі - Загальні умови) першим періодом лізингу вважається календарний місяць, що слідує за місяцем, в якому предмет лізингу був переданий лізингоодержувачу за актом приймання-передачі. Зазначені в графіку порядкові номери періодів лізингу відповідають календарним місяцям, які слідують за першим періодом лізингу в прямому порядку.
Таким чином, підписавши Графік платежів (Додаток № 1 до Договору), сторони погодили, що строк лізингу за Договором складається з 60 періодів лізингу: з липня 2007 року по червень 2012 року.
У відповідності до п. 8.2.1. Загальних умов Лізингоодержувач має право використовувати предмет лізингу протягом строку лізингу.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 11 Закону України “Про фінансовий лізинг” лізингоодержувач зобов'язаний у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором. В свою чергу, лізингодавець має право вимагати повернення предмету лізингу у передбачених законом та договором випадках (п. 4 ч. 1 ст. 10 зазначеного Закону).
З матеріалів справи вбачається, що зобов'язання за договором в частині повернення предмету лізингу після спливу строку лізингу, тобто після червня 2012 року, залишились не виконаними належним чином з боку відповідача, у зв'язку з чим позивач вважає, що відповідачем порушене його право як власника майна (предмета лізингу).
Загальні засади захисту права власності встановлені у главі 29 ЦК України.
Так, згідно ч. 2 ст. 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Частиною 1 ст. 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а згідно статті 391 цього ж Кодексу, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст. 400 ЦК України, недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.
Водночас нормою ст. 15 ЦК України також передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Разом з тим приписами ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України передбачена можливість судового захисту цивільного права або інтересу особи, способом, що встановлений для цього договором або законом.
Умовами абзацу 4 п. 3.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
При цьому предмет позову кореспондує з обраними способами захисту порушеного права або інтересу.
Предметом позову в даній справі є вимоги позивача про витребування з чужого незаконного володіння, а саме - Товариства з обмеженою відповідальністю “Шляхове будівництво “Альтком” (відповідач, лізингоодержувач) майна - вантажного автомобіля MAN 26413, № кузова/шасі WMAN23ZZZ3W049663 та передачу його Товариству з обмеженою відповідальністю “Райффайзен ОСОБА_1” (позивачу) у зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку з повернення предмету лізингу за закінченням строку лізингу.
При цьому, як вбачається зі змісту позову підставою заявлених позовних вимог позивач визначив ст. 387, 391, 400, 509, 806, 1212 ЦК України, ст. 10, 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» та умови договору фінансового лізингу № L637-04/07 від 24.06.2007 року, зазначивши при цьому, що у зв'язку із закінченням строку лізингу у відповідача припинилось речове право на чуже майно, а відтак останній незаконно, без правової підстави володіє та користується предметом лізингу.
Як визначено п. 1.1. укладеного між сторонами Договору позивачем (Лізингодавцем) передається відповідачу (Лізингоодержувачу) у володіння та користування протягом усього строку лізингу за плату (лізингові платежі) майно (предмет лізингу) на умовах фінансового лізингу, тобто у відповідача (Лізингоодержувача) виникло право володіння та користування на підставі договору з власником (позивачем) що кореспондується зі ст. 398 ЦК України.
Отже, предмет лізингу був отриманий відповідачем у користування та володіння саме на підставі договору фінансового лізингу згідно підписаного сторонами акту приймання-передачі предмета лізингу від 22.06.2007 року. При цьому пунктом 1.3. Загальних умов фінансового лізингу (Додаток № 4 до Договору) визначено, що в момент підписання акту приймання-передачі до Лізингоодержувача переходять та зберігаються за ним протягом строку дії Договору наступні права та ризики, зокрема: право володіння та користування та інші.
З урахуванням п. 1.3. Загальних умов фінансового лізингу твердження позивача про припинення у відповідача у зв'язку із закінченням строку лізингу права тимчасового володіння предмета лізингу, є такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи та є безпідставними. В свою чергу правові наслідки закінчення строку лізингу визначаються спеціальною нормою п. 7 ч. 2 ст. 11 Закону України “Про фінансовий лізинг”.
Відповідно до ст. ст. 173, 174 Господарського кодексу України та ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України укладений між сторонами договір фінансового лізингу № L637-04/07 від 26.04.2007 року є належною підставою для виникнення, серед іншого, у відповідача права на володіння та користування предметом лізингу, переданим йому за актом приймання-передачі, що унеможливлює кваліфікацію набуття відповідачем цього майна як такого, що здійснено недобросовісно, незаконно або без відповідних правових підстав.
Договірний (зобов'язальний) характер правовідносин між сторонами щодо передання спірного майна у користування на умовах лізингу та наявність спеціальної норми п. 7 ч. 2 ст. 11 Закону України “Про фінансовий лізинг”, якою врегульовані вказані правовідносини, унеможливлює обґрунтоване застосування у даному випадку приписів ст. ст. 387, 400 Цивільного кодексу України, які стосуються загальних положень про захист права власності та про речові права на чуже майно, що опосередковує альтернативні способи захисту (конкуренція позовів), так само як і зумовлює безпідставність застосування у розглядуваному випадку ст. 391 Цивільного кодексу України, адже негаторні вимоги в межах цієї справи взагалі не висувалися. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 22.09.2015 року у справі № 908/592/15-г.
З огляду на вищевикладене, виходячи із предмету позову, позивачем в даній справі обраний неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки не враховані приписи спеціального нормативно-правового акту, яким врегульовані правовідносини між сторонами щодо предмету спору, а саме норми Закону України “Про фінансовий лізинг”.
Для можливості реалізації сторонами і, зокрема, позивачем, своїх прав в судовому процесі, статтею 22 ГПК України визначені права та обов'язки сторін.
Так, частиною четвертою вказаної статті ГПК України передбачено, зокрема, що до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Втім, позивач вказаним правом на умовах та в порядку ст. 22 ГПК України не скористався, будь яких заяв з цього приводу до суду не надходило.
Разом з тим, стосовно визначення позивачем в якості підстави позовних вимог ст. 1212 ЦК України, у зв'язку з тим, що на його думку відповідач володіє та користується предметом лізингу без відповідної правової підстави суд вважає зазначити наступне.
Згідно з вимогами ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
Ш повернення виконаного за недійсним правочином;
Ш витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
Ш повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
Ш відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Отже, із змісту вищевказаної норми вбачається, що для з'ясування чи набула особа відповідного зобов'язання, визначеного ст. 1212 ЦК України, необхідно встановити наступні обставини, які у сукупності є підставою для виникнення такого зобов'язання: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього підстав.
Законодавець неодноразово звертав увагу на застосування правил інституту безпідставного отримання майна чи грошових коштів, зокрема на те, що норми інституту набуття або збереження майна або грошових коштів без достатньої правової підстави підлягають застосуванню коли передання майна, в тому числі перерахування грошової суми, здійснено на виконання правочину, який відповідно до закону не може бути визначений вчиненим, або на виконання договору, який згідно з законом не може бути визначений укладеним як це передбачено у п. 1 частини третьої ст. 1212 ЦК України.
Поняття «за рахунок іншої особи» означає, що одночасно відбувається два моменти: придбання або збереження майна однією особою та втрата майна іншою особою. Тобто, ця стаття передбачає позадоговірні зобов'язання, які виникають внаслідок придбання або зберігання майна чи грошових коштів за рахунок іншої особи без достатніх підстав. Факт набуття або збереження майна чи грошових коштів без належних правових підстав одним суб'єктом правовідносин за рахунок іншого суб'єкта правовідносин зумовлює виникнення зобов'язань особливого виду, які мають назву кондикційних. Кондикційні зобов'язання відносяться до позадоговірних зобов'язань. Головною метою кондикційних зобов'язань є відновлення майнового положення того суб'єкта, за рахунок котрого інший суб'єкт безпідставно збагатився.
Втім, наявність договірних відносин між позивачем та відповідачем за договором фінансового лізингу № L637-04/07 від 26.04.2007 року, в рамках якого відповідачу був переданий у тимчасове володіння та користування предмет лізингу, виключають можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України. Вказана правова позиція викладена в Листах Верховного суду України від 01.02.2014 року та від 01.03.2015 року.
Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України визначає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Позивачем не доведено суду підстав для задоволення заявлених позовних вимог, виходячи з обраного ним способу захисту свого порушеного права.
За таких обставин, у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Райффайзен ОСОБА_1” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Шляхове будівництво “Альтком” про витребування з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю “Шляхове будівництво “Альтком” та передачу Товариству з обмеженою відповідальністю “Райффайзен ОСОБА_1” наступного майна: вантажний автомобіль MAN 26413, № кузова/шасі WMAN23ZZZ3W049663 слід відмовити.
Витрати по сплаті судового збору в сумі 4073,25 грн. покладаються на позивача у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю “Райффайзен ОСОБА_1”, згідно вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України.
У судовому засіданні, яке відбулося 05.11.2015 року згідно частини 2 статті 85 ГПК України було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 42, 43, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-84, ч. 2 ст. 85 ГПК України, суд
1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Райффайзен ОСОБА_1” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Шляхове будівництво “Альтком” про витребування з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю “Шляхове будівництво “Альтком” та передачу Товариству з обмеженою відповідальністю “Райффайзен ОСОБА_1” наступного майна: вантажний автомобіль MAN 26413, № кузова/шасі WMAN23ZZZ3W049663 - відмовити.
Повне рішення складено - 10.11.2015 року
Головуючий суддя О.Г. Смірнов
Судді В.Л. Корсун
ОСОБА_4
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.