22 жовтня 2015 року м. Київ К/800/49878/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:
Чалого С. Я.
Гончар Л.Я.
Конюшка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від 14 грудня 2012 року і ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Дніпродзержинської міської ради, треті особи - управління земельних відносин Дніпродзержинської міської ради, управління головного архітектора міста Дніпродзержинської міської ради, приватне підприємство "Пасаж" про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень,-
ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 30.09.2011 року №195-12/І «Про набуття (припинення) юридичними та фізичними особами права користування земельними ділянками несільськогосподарського призначення, які надаються у користування по матеріалах інвентаризації» в частині надання в оренду ПП «Пасаж» земельної ділянки площею 0,0064 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, для розміщення міні ринку.
Постановою Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від 14 грудня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, ОСОБА_4 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами та підтверджується наявними у справі матеріалами, позивачу на підставі договору купівлі-продажу торговельного павільйону від 15.10.1999року, реєстр 1700, належить торговельний павільйон «ІНФОРМАЦІЯ_1», загальною площею25кв.м. що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, в районі Лівобережного ринку в м. Дніпродзержинську.
19.05.2010 року ОСОБА_4 звернувся до Дніпродзержинської міської ради з клопотанням надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0064га на умовах оренди для реконструкції та подальшого обслуговування належного йому торговельного павільйону «ІНФОРМАЦІЯ_1».
15.12. 2010 року Дніпродзержинською міською радою прийнято рішення про відмову у задоволенні заяви позивача.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій вказали, що рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_4 про відведення земельної ділянки прийнято відповідно вимог чинного законодавства, крім того земельна ділянка на яку претендує позивач знаходиться в межах земельної ділянки, вже наданої ПП «Пасаж», отже підстави для його скасування відсутні.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
Частиною 6 ст.118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідно до ст.123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, КМУ, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що земельна ділянка по АДРЕСА_1, на яку претендує позивач, знаходиться в межах земельної ділянки, вже наданої відповідно рішення Дніпродзержинської міської ради від 29.07.2005 року № 575-19/V ПП «Пасаж» та використовується останнім для фактичного розміщення міні - ринку, відповідно договору оренди земельної ділянки від 19.08.2005 року №02590.
Враховуючи даний факт, міською радою 30.09.2011 року прийнято рішення №195/12/VI про задоволення заяви ПП «Пасаж» про продовження договору оренди земельної ділянки.
Крім того, рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 19 лютого 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2010 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4 до Дніпродзержинської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно - торгівельний павільйон, що знаходиться за адресою: м. Дніпродзержинськ, АДРЕСА_1, площею 53,5 кв.м.
Вказаним судовим рішенням встановлено, що придбаний ОСОБА_4 павільйон не зареєстрований як об'єкт нерухомості, будівництво вказаного павільйону здійснено на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети і надана в оренду іншій особі, а саме ПП «Пасаж», без належного дозволу та затвердженого проекту, без вирішення питання про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту у порядку визначеного законодавством.
Відповідно ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно з п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин є виключно компетенцією міської ради, які вирішуються виключно на пленарних засіданнях міської ради. Законом України «Про статус депутатів місцевих рад» визначено правовий статус депутата міської ради, як представника інтересів територіальної громади, виборців, свого виборчого округу та рівноправного члена місцевої ради. Рішення міської ради вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більшість депутатів від загального складу ради.
Спірне рішення міською радою прийняте відповідно до Земельного кодексу України на пленарному засіданні міської ради, у відповідності до Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та згідно з регламентом Дніпродзержинської міської ради, з дотриманням процедури прийняття рішення.
Одночасно з викладеним, погоджуючись із позицією суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для розгляду зазначеного спору у порядку адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Виходячи з предмету спірних правовідносин, зважаючи на наявність у відповідача у спірних правовідносинах визначальних ознак суб'єкта владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про наявність у переданому на вирішення суду спорі визначальних ознак справи адміністративної юрисдикції.
Зазначена правова позиція колегії суддів Вищого адміністративного суду України відповідає висновкам, викладеним у рішенні Конституційного Суду України від 01.04.2010 №10-рп/2010, яке згідно з вимогами частини другої статті 150 Конституції України є обов'язковим до виконання на території України.
Відповідно до статті 69 Закону України "Про Конституційний Суд України" рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій вірно встановлені обставини справи, судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається. Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від 14 грудня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2013 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235-244-2 КАС України.
Судді: