"03" листопада 2015 р. м. Київ К/800/25195/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
Головуючого суддіМалиніна В.В.,
суддів Ситникова О.Ф., Швеця В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фермерського господарства «Наталі» на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 2 березня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року у справі за позовом Фермерського господарства «Наталі» до Відділу державної виконавчої служби Пологівського районного управління юстиції Запорізької області про визнання неправомірними дій та скасування постанови, -
Фермерське господарство «Наталі» звернулося до Запорізького окружного адміністративного судуз позовом до Відділу державної виконавчої служби Пологівського районного управління юстиції Запорізької області,в якому просило: визнати протиправною та скасувати постанову від 13.10.2014 про стягнення з ФГ «НАТАЛІ» виконавчого збору по виконавчому провадженню №43754995 в розмірі 4 162 грн.50 коп.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 02 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, задовольнивши позов.
Відповідач у письмових запереченнях на вказану касаційну скаргу, які надійшли до Вищого адміністративного суду України просить її залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга заявника підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанції встановлено, що у зв'язку з невиконанням позивачем в самостійному порядку судового наказу від 28.05.2014 року (про примусове виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 28.02.2014 року у справі №908/4298/13, залишеного без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 року, про стягнення з позивача на користь третього господарюючого суб'єкта суму 499 500 грн. попередньої оплати (розстроченої судом на 12 місяців, в рівних частинах по 41 625 грн. 00 коп.), суму 9 990 грн. 00 коп. зі сплати судового збору) у строк до 10.10.2014 року, заступником начальника відділу державної виконавчої служби Пологівського районного управління юстиції винесено, 13.10.2014 року, постанову ВП №43754995 про стягнення виконавчого збору у розмірі 4 162 грн. 50 коп.
Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач звернувся до суду.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суди попередніх інстанції зазначили про правомірність прийнятої відповідачем постанови від 13.10.2014 року ВП №43754995 про стягнення виконавчого збору, так як суму в розмірі 41 625 грн. 00 коп. було сплачено позивачем 13.10.2014 року, в той час, як сплатити вказану заборгованість позивач мав до 10.10.2014 року.
Враховуючи позицію колегії суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, висловлену у постанові від 30 червня 2015 року (справа № 21-278а15) колегія суддів Вищого адміністративного суду України, неухильно дотримуючись частини другої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, приходить до висновку про необхідність закриття провадження у даній справі.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не; лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Розглядаючи справу, суди обох інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів Вищого адміністративного суду України, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на нижченаведене.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт; при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).
Частиною першою статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державних виконавців) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом;не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Тобто, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.
За правилами статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.
Скарги на дії органів державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.
За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень. Ухвалу може бути оскаржено у встановленому цим Кодексом порядку.
Таким чином, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи про оскарження дій органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів.
Оскільки у справі, що розглядається, суди помилково прийняли до свого провадження і розглянули справу, яка не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, ухвалені в цій справі судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження в ній.
Керуючись ст.ст. 155-157, 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Фермерського господарства «Наталі» задовольнити частково.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 2 березня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року скасувати.
Провадження у справі за позовом Фермерського господарства «Наталі» до Відділу державної виконавчої служби Пологівського районного управління юстиції Запорізької області про визнання неправомірними дій та скасування постанови закрити.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя В.В. Малинін
Судді: О.Ф. Ситников
В.В. Швець