04 листопада 2015 р. Справа № 902/1391/15
Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Маслія І.В., при секретарі судового засідання Василишиній Н.О.
За участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_1, представник за довіреністю;
відповідача: ОСОБА_2, представник за довіреністю.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу
за позовом:Приватного підприємства "МІКАТОР" (вул. Борщагівська, 152 В, м. Київ, 03056; вул. Машинобудівна, 37, м. Київ, 03067)
до:Приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону" (вул. Промислова, 15, м. Гнівань, Вінницька область, 23310)
про стягнення 7969872,89 грн.
Приватне підприємство "МІКАТОР" (далі позивач) звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону" (далі відповідач), в якому просив стягнути з відповідача 7969872,89 грн. заборгованості з якої: 4930200,00 грн. - основна заборгованість; 1829597,22 грн. - інфляції; 1111607,21 грн. - пеня та 98468,46 грн. - 3% річних.
Ухвалою від 13 жовтня 2015 року порушено провадження у справі та призначено судове засідання на 04 листопада 2015 року.
В судове засідання 04.11.2015 р. з'явились представники сторін.
Представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив позов задовольнити.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву в якому визнав основну заборгованість однак просив визнати обставини через які не було виконано зобов'язання форс-мажорними; зняти з відповідача будь яку відповідальність за невиконання умов договору та відправити справу на додаткове досудове врегулювання.
Суд розглянувши клопотання, викладене у відзиві на позовну заяву, про направлення справи на досудове врегулювання відхиляє його як таке що не відповідає нормам ГПК України.
Заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши в сукупності надані в справу докази, надавши їм юридичну оцінку суд встановив наступне.
23 жовтня 2014 року між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 121-П (в подальшому Договір), відповідно до умов якого, постачальник (позивач) зобов'язується поставити та передати у власність покупцю певну продукцію, (Анкер закладний АЗ-1, або АЗ-1-6) далі товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами відповідно до Специфікацій, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити цей товар на умовах даного Договору.
Відповідно до п. 2.2. Договору постачальник гарантує якість товару, що поставляється згідно Специфікацій, передбаченого ТУ У 27.3-23721759-002:2007.
Згідно п. 3.1. Договору загальна сума договору визначається сукупністю погоджених Специфікацій у грошовому виразі.
Як зазначено в п.п. 3.2.-3.4. Договору ціна визначається цим Договором і приймається сторонами в національній валюті України - гривні. Постачання здійснюється за цінами, передбаченими у Специфікації до цього Договору. Ціна товару, узгоджена у специфікації до цього Договору, включає: вартість товару, транспортні витрати постачальника та всі податки і збори, передбачені чинним законодавством України. Постачальник гарантує незмінність ціни на поставлений товар з моменту відвантаження її за місцем призначення до моменту відправлення коштів покупцем на розрахунковий рахунок постачальника.
Згідно п. 4.1. Договору оплата за поставлений товар по цьому Договору проводиться покупцем на протязі 30 банківських днів після дати отримання товару на адресу покупця згідно заявки.
Згідно з видатковими накладними № РН-0000032 від 13.11.2014 р., № РН-0000033 від 13.11.2014 р.; № РН-0000036 від 20.11.2014 р.; № РН-0000041 від 09.12.2014 р.; № РН-0000043 від 11.12.2014 р.; № РН-0000044 від 17.12.2014 р.; № РН-0000047 від 23.12.2014 р. позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 4 930200,00 грн.
Відповідач за поставлений товар, в визначені договором строки, не розрахувався.
Станом на день розгляду справи за відповідачем рахується заборгованість перед позивачем в сумі 4 930200,00 грн., яка визнана відповідачем та стверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Дослідивши і оцінивши надані докази, суд дійшов наступного висновку.
Статтею 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Також кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст.ст. 526, 525 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини щодо поставки товару, за якими згідно зі ст. 712 ЦК України одна сторона - продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
У ст. 33-34 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
В судовому засіданні позивачем доведено суду, що на день розгляду справи у відповідача перед ним існує заборгованість у сумі 4 930200,00 грн., даний факт підтверджено відповідачем, а тому суд приходить до висновку про задоволення позову.
Окрім основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 1829597,22 грн. - інфляції; 1111607,21 грн. - пені та 98468,46 грн. - 3% річних.
Згідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням
встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При перевірці правильності нарахування позивачем інфляційних та 3% річних, судом не виявлено помилок, а тому 1829597,22 грн. - інфляції та 98468,46 грн. - 3% річних за порушення строків оплати підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з п.2 ст. 551 Цивільного кодексу України - якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до п. 7.3. Договору в разі несвоєчасної оплати за поставлений товар, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від вартості несплаченого товару за кожен день прострочення.
Перевіривши розрахунок пені, суд встановив що він нарахований позивачем за весь час прострочення, що суперечить п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Позовні вимоги в частині стягнення 1111607,21 грн. - пені за період з 06.02.2015 по 07.10.2015 року (244 дні прострочки) підлягають задоволенню частково в сумі 700628,70 грн. за період з 06.02.2015 по 06.08.2015 року (182 дні прострочки) відповідно до розрахунку, здійсненого судом в системі «Ліга Закон » на підставі ст. 232 ГК України.
Обставини викладені у відзиві на позовну заяву, щодо форс-мажорних обставин судом оцінюються критично та не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.
З урахуванням викладеного, оцінивши подані представниками сторін докази та матеріали справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково відповідно до чинного законодавства.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82-84, 115 Господарського процесуального кодексу України суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону" (вул. Промислова, 15, м. Гнівань, Вінницька область, 23310, код 00282435) на користь Приватного підприємства "МІКАТОР" (вул. Борщагівська, 152 В, м. Київ, 03056; вул. Машинобудівна, 37, м. Київ, 03067, код 34964147) 4930200,00 грн. - основного боргу; 1829597,22 грн. - інфляції; 98468,46 грн. - 3% річних; 700628,70 грн. - пені та 113 383,41 грн. - судового збору.
3. В задоволені позову в частині стягнення 410978,51 грн. пені - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст. 84 ГПК України 06 листопада 2015 р.
Суддя Маслій І.В.
віддрук. прим.:
1 - до справи