ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
08.10.2015Справа №910/8543/13
За позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія
"Енергоатом" в особі
Відокремленого підрозділу "Автокомплект" ДП НАЕК "Енергоатом"
До 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Техком"
2. Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс"
Про стягнення 25 046 465,42 грн.
Суддя Селівон А.М.
Представники сторін:
Від позивача: Мітічкін А.С. - представник, довіреність 106/10 від 17.07.2015 р.
Від відповідача 1: не з'явився
Від відповідача 2: Рибак Є.В. - представник, довіреність 124/2015 від 02.01.2015 р.
В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Автокомплект" ДП НАЕК "Енергоатом" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техком" та Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс" про стягнення 19 898 046,49 грн., а також вират по сплаті судового збору.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем 1 взятих на себе зобов'язань за укладеним з позивачем Договором поставки № 1116111310 від 01.08.11р., в частині поставки продукції, внаслідок чого сплачений позивачем авансовий платіж в сумі 10 794 600,00 грн. підлягає поверненню. При цьому позивачем заявлені вимоги про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Техком" та Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс" авансового платежу в сумі 10 794 600,00 грн., як гаранта повернення відповідачем 1 авансового платежу позивачу в разі непоставки товару та письмової вимоги позивача на суму самого авансу, та про стягнення з відповідача 1 нарахованих позивачем відповідно до умов договору за наявності вказаної заборгованості штрафу та пені.
25.10.2013 р. позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Техком" та Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс" аванс у розмірі 10 794 600,00 грн., суму штрафних санкцій за порушення строків поставки - 6 620 724,00 грн., штрафу у розмірі 20% - 7 196 400,00 грн. та 30 % річних у розмірі 434 741,42 грн., яку прийнято судом до розгляду.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.12.2014 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Техком" (04074 м. Київ, вул. Новозабарська 2/6, офіс 302, код ЄДРПОУ 23154935) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Вєтрова 3, код ЄДРПОУ 245846661) 10 794 600 (десять мільйонів сімсот дев'яносто чотири тисячі шістсот) грн. - авансового платежу та судовий збір у розмірі 29 592 (двадцять дев'ять тисяч сімсот дев'яносто дві) грн. 60 коп. - судового збору; в частині солідарного стягнення з Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс" авансового платежу у розмірі 10 794 600,00 грн. - провадження припинено; в іншій частині заявлених позовних вимог - відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.04.2015 апеляційну скаргу державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Автокомплект" ДП НАЕК "Енергоатом" на рішення господарського суду міста Києва від 15.12.2014 у справі № 910/8543/13 задоволено частково. Рішення господарського суду міста Києва від 15.12.2014 у справі № 910/8543/13 скасовано в частині припинення провадження у справі щодо позовної вимоги про солідарне стягнення з приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс" авансового платежу у розмірі 10794600,00 грн.. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Автокомплект" ДП НАЕК "Енергоатом" про солідарне стягнення з приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс" авансового платежу у розмірі 10794600,00 грн. відмовлено. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 15.12.2014 у справі № 910/8543/13 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 22.07.2015 касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Автокомплект" задоволено частково; постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.04.2015 та рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2014 у справі №910/8543/13 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
У постанові Вищого господарського суду України від 22.07.2015 р. зазначено, що суди попередніх інстанцій не дослідили та не мотивували пред'явлення солідарної вимоги до обох відповідачів, не перевірили чи виникла така вимога на підставі договору, не наведено умов гарантійного зобов'язання щодо подачі гаранту відповідного пакету документів, не перевірили період та правильність нарахування пені, а також не дослідили факт відмови відповідача 2 від поставки продукції.
Вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції і є обов'язковими для господарського суду під час нового розгляду справи (частина перша статті 111-12 ГПК) повинні бути максимально конкретними й стосуватися виключно вчинення господарським судом певних процесуальних дій та/або встановлення обставин, що входять до предмета доказування у справі і не були з'ясовані у прийнятті рішення або постанови господарського суду (п. 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 11 «Про деякі питання практики застосування розділу XII-1 Господарського - процесуального кодексу України»).
Розпорядженням керівника апарату Господарського суду м. Києва від 29.07.2015 за результатами повторного автоматичного розподілу справ між суддями у зв'язку з передачею на новий розгляд справи № 910/8543/13 справу передано судді Селівону А.М.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 30.07.2015 справу №910/8543/13 прийнято до провадження суддею Селівоном А.М. та призначено до розгляду на 19.08.2015.
Ухвалами господарського суду м. Києва від 19.08.2015, 17.09.2015 та 06.10.2015 розгляд справи №910/8543/13 відкладено на 17.09.2015, 06.10.2015 та 08.10.2015 відповідно.
У судові засідання 19.08.2015, 17.09.15, 06.10.15 та 08.10.15 з'явилися уповноважені представники позивача та відповідача-2.
Уповноважений представник відповідача 1 у судові засідання 19.08.15, 17.09.15, 06.10.15 та 08.10.15 не з'явився.
Про поважні причини неявки представника відповідача 1 суд не повідомлено.
Копії ухвал суду від 30.07.15 р., 19.08.15 р. та 17.09.15 р., які направлялись відповідачу 1 на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 04074, м. Київ, вул. Новозабарська, 2/6, оф. 302, повернулись до суду не врученими адресату із відміткою відділення поштового зв'язку "за закінченням встановленого строку зберігання".
Відомості щодо отримання відповідачем 1 ухвали суду від 06.10.2015, яка направлялась направлялись відповідачу 1 на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 04074, м. Київ, вул. Новозабарська, 2/6, оф. 302, на час проведення судового засідання 08.10.2015 відсутні. Згідно здійсненого судом витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103035309717 станом на 08.10.2015 відправлено до ВПЗ.
Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача 1 позивачу невідомі.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Пунктом 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (надалі - Постанова №18) Вищим господарським судом України роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п. 3.9.1. Постанови №18 суд вважає, що відповідач 1 був належним чином повідомлений судом про час і місце розгляду справи судом.
Судом повідомлено, що до початку судового засідання 19.08.2015 через відділ діловодства господарського суду м. Києва від представника відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву №1795/8 від 10.08.2015, в якому останній заперечує проти заявлених до нього позовних вимог з мотивів відсутності підстав відповідальності для гаранта, оскільки відповідач 1 не відмовлявся від виконання зобов'язання, а лише прострочив виконання останнього, а також відсутні відомості про його банкрутство, загибель майна чи протиправні дії третіх осіб, отже у гаранта не виникло обов'язку щодо виплати. Відзив на позовну заяву долучено судом до матеріалів справи.
У судовому засіданні 17.09.2015 представник позивача подав письмові пояснення б/н б/д по суті спору у даній справі з урахуванням правових висновків, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 22.07.2015, які долучено судом до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 08.10.2015 сторонами суду не надано.
Відповідно до п. 2.3 Постанови №18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Згідно п. 3.9.2. Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача 1 в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач 1 не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем 1 не надано суду відзив на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги те, що представник позивача та відповідача 2 проти розгляду справи за відсутності представника відповідача 1 не заперечували, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача 1 виключно за наявними у справі матеріалами.
При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.
Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судових засідань.
Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника позивача та відповідача 2 було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Представники позивача та відповідача 2 в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.
Відводу судді представниками сторін не заявлено.
В судовому засіданні 08.10.15 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві.
В судовому засіданні 08.10.15 р. представник відповідача 2 підтримав заперечення проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача 2, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наявні в матеріалах справи докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
01 серпня 2011 року між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Автокомплект" ДП НАЕК "Енергоатом" (покупець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Техком" (постачальник за договором, відповідач 1 у справі), укладено договір поставки №1116111310 (далі - Договір), відповідно до умов п. 1.1 якого постачальник зобов'язується в порядку і на умовах, визначених Договором, поставити електродвигуни ВАЗ-215/109-6АМ05, виробництва ЗАТ "ЭНЕРГОМАШ (СЫСЕРТЬ) - УРАЛГЫДРОМАШ", Росія, для ВП "ЮЖНО-УКРАЇНСЬКА АЕС" ДП "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ" (далі - продукція), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити продукцію, в порядку і на умовах, визначених Договором.
Розділами 2 - 7 Договору сторони обумовили якість і комплектність продукції, ціну договору, порядок здійснення оплати, поставку та приймання продукції за якістю і кількістю, права та обов'язки сторін їх відповідальність тощо.
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2012 р., а в частині виконання гарантійних зобов'язань постачальника, передбачених договором, - до закінчення терміну дії гарантії (п. 10.1 Договору).
Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.
Судом встановлено, що укладений сторонами Договір за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначається, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Пунктом 1.2. Договору передбачено, що найменування, одиниця виміру і загальна кількість Продукції, її номенклатура і ціни зазначені в Специфікаціях (далі - специфікації), які є невід'ємною частиною Договору.
Як свідчать матеріали справи, сторонами узгоджено та підписано специфікації № 1 та № 2 до Договору, умовами яких визначені найменування продукції, ТУ, технічні параметри, кількість та ціна з ПДВ, яка становить 17 991 000,00 грн. та 17 991 000,00 грн. відповідно, а також термін здійснення поставки, а саме протягом 8-14 місяців з дати укладення Договору, тобто до 01.10.12 р..
За умовами п. 5.4 Договору датою поставки вважається дата у видатковій накладній на продукцію, що підтверджує надходження продукції на склад вантажоодержувача.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Згідно п. 3.1. Договору сума Договору становить 35 982 000,00 грн., в тому числі ПДВ 20 % - 5 997 000,00 грн.
Умовами п. 4.1.1. Договору сторони погодили, що позивач перераховує аванс в розмірі 30 % суми Договору, що становить 10 794 600,00 грн.: за специфікацією № 1 - 5 397 300,00 грн. та за специфікацією № 2 - 5 397 300,00 грн.. Дозволяється оплата авансу частинами. Оплата авансу здійснюється за умови надання постачальником гарантійного документу згідно п. 4.3. Договору.
Сторонами Договору в п.4.1.2 визначено, що остаточна оплата у розмірі 70 % вартості поставленого товару здійснюється двома акредитивами, що відкриваються окремо за Специфікацією №1 та Специфікацією №2, у відповідності до "Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затвердженої Постановою Правління НБУ від 21.01.2004 №22, а також "Уніфікованих звичаїв та правил по документарному акредитиву" у редакції 2007 року (публікація Міжнародної торгової палати № 600) в частині, що не перечить діючому законодавству.
У відповідності до п.4.1.3 Договору протягом 20 (двадцяти) банківських днів з дати укладання Договору, покупець відкриває на адресу постачальника два документарних безвідкличних покритих акредитива на суму 70 % вартості обладнання:
- за Специфікацією №1 у розмірі 12 593 700,00 грн.;
- за Специфікацією №2 у розмірі 12 593 700,00 грн.
Обидва акредитива виконуються шляхом платежу за пред'явленням, з депонуванням грошових коштів у виконуючому банку. Строк дії акредитивів - 435 днів з дати відкриття.
Додатковою угодою від 11.01.2012 №1 сторони Договору доповнили п.4.1 Розділу IV "Порядок здійснення оплати" такими пунктами:
I. За Специфікацією № 1 - покупець відкриває на адресу постачальника безвідкличний покритий акредитив на суму 70 % вартості товару: 12 593 700,00 грн. за умови депонування грошових коштів у виконуючому банку - ПАТ "ДІАМАНТ БАНК". Банком-емітентом акредитиву буде ПАТ "ДІАМАНТБАНК", виконуючим банком теж - ПАТ "ДІАМАНТБАНК", авізуючим банком - ПАТ "ЛЕГБАНК".
II. Після отримання покупцем повідомлення постачальника про готовність до відвантаження товару за Специфікацією №1, покупець, шляхом внесення змін до умов акредитиву, призначає виконуючим банком ПАТ "ЛЕГБАНК", та відповідно депонує грошові кошти у виконуючому банку.
Як свідчать матеріали справи та підтверджено представниками сторін в судовому засіданні, на виконання п. 4.1.1. Договору позивачем було перераховано авансовий платіж на загальну суму 10 794 600,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1382 від 14.09.2011 р, № 1436 від 20.09.2011 р. та № 1484 від 03.10.2011р..
За таких обставин судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з оплати товару в розмірі, передбаченому умовами п.4.1.1 Договору, що належним чином підтверджується матеріалами справи.
Крім того, відповідно до умов п. 4.3. Договору в забезпечення виконання зобов'язань по Договору в частині повернення авансових платежів, передбачених п. 4.1.1 Договору, постачальник протягом 5 днів від дати підписання Договору сторонами надає покупцеві банківську гарантію або договір страхування (страховий поліс) повернення авансових платежів (далі - гарантійний документ) страхової компанії, яка пройшла відбір у позивача, на суму відповідного авансового платежу - 10 794 600,00 грн.. Гарантійний документ має містити безвідкличне грошове зобов'язання банку або страхової компанії перед покупцем протягом 5 (п'яти) робочих днів сплатити кошти за постачальника в разі невиконання останнім своїх зобов'язань повернути авансовий платіж у повному обсязі у випадку порушення ним умов Договору щодо поставки продукції у визначений строк та належної якості. Термін дії гарантійного документу - термін поставки продукції згідно Специфікації плюс 45 днів. У випадку переносу терміну постачання постачальник зобов'язаний протягом 5 робочих днів з моменту внесення змін в Договір змінити термін дії гарантійного документа з урахуванням обговорених сторонами термінів поставки. Гарантійний документ буде повернено постачальникові протягом 10 днів після повного виконання постачальником зобов'язань по поставці.
В свою чергу 06.12.2011 р. постачальник надав позивачу гарантію про повернення авансового платежу № 1032092/1, видану ПрАТ «Європейський страховий альянс», бенефіціаром за яким виступає позивач. Копія вказаної гарантії міститься в матеріалах справи.
Статтею 560 Цивільного кодексу України визначено, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до статті 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони. Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов'язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов'язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Статтею 561 вказаного Кодексу передбачено, що гарантія діє протягом строку, на який вона видана.
Виходячи з аналізу статей 560-569 ЦК України обов'язковими умовами гарантії є: строк дії гарантії (ст. 561 ЦК України); гранична сума гарантії (ст. 566 ЦК України); визначення особи кредитора, на користь якого видана гарантія; визначення основного зобов'язання боржника, що забезпечується гарантією; зазначення переліку документів, які мають бути надані кредиторам гаранту.
У гарантії також можуть бути передбачені умови щодо набуття чинності гарантією (ч. 2 ст. 561 ЦК України), можливості її відкликання гарантом (ч. 3 ст. 561 ЦК України), строк розгляду вимог кредитора (ч. 2 ст. 564 ЦК України), обмеження відповідальності гаранта (ст. 566 ЦК України) тощо.
Так, згідно з умовами гарантійного документу відповідачем 2 взято зобов'язання сплатити грошову суму, яка в цілому не перевищує 10 794 600,00 грн., у випадку невиконання або неналежного виконання постачальником обов'язку з повернення суми сплаченого авансу за Договором після пред'явлення покупцем письмової вимоги про її сплату, підписану уповноваженою особою та належних документів.
Також, з гарантійного документа вбачається, що строк його дії закінчується не пізніше, ніж після отримання відповідачем 2 документів, підтверджуючих, що постачальник повністю виконав свої зобов'язання за договором, а саме: видаткової накладної на продукцію, що поставляється згідно Специфікації, підписаної представником вантажоодержувача, на якого видана довіреність та/або акту приймання-передачі продукції між покупцем, постачальником та вантажоодержувачем, підписаного та скріпленого круглими печатками, або до 15 грудня 2012 року, в залежності від того, що станеться раніше.
Відповідно до змісту гарантії, покупець в письмовій вимозі про сплату грошової суми за цією Гарантією повинен вказати, у чому полягає порушення Постачальником зобов'язань за Договором № 1116111310 від 01.08.2011р. і додати документальні докази такого порушення, у тому числі: нотаріальні копії Договору № 1116111310 від 01.08.2011р. з усіма додатками; специфікації до договору, додаткові угоди; платіжне доручення з відміткою банка-відправника про перерахування авансу; вимоги про повернення авансу з доказами отримання вимоги, документ, підписаний уповноваженою особою про визнання Постачальником свого обов'язку з повернення авансу та відмову Постачальника поставити продукцію та/або повернути суму авансу повністю або частково; висновок ТПП України, що підтверджує факт поставки продукції неналежної якості; спільні акти, підписані Постачальником та Покупцем з приводу визнання заборгованості по поверненню авансу у конкретний термін; рішення компетентного суду та наказ про списання коштів у сумі авансу з рахунків Постачальника; нотаріальна копія рішення Вищого органу управління Постачальника про відшкодування збитків у сумі авансу за рахунок всіх наявних грошових коштів та іншого майна товариства та майна і коштів його засновників; інші документи, що дають змогу встановити ступінь вини Постачальника, а також розмір спричинених збитків. Гарант зобов'язується розглянути вимогу Покупця з доданими документами протягом 30 днів та встановити чи відповідають і додані до них документи умовам цієї Гарантії.
Не пізніше наступного дня, після дня закінчення встановленого строку розгляду, Гарант зобов'язаний перерахувати на рахунок Покупця суму, зазначену в цій Гарантії, або повідомити Покупця про відмову задовольнити його вимоги.
Гарант має право відмовити Покупцю, якщо вимога або додані до неї документи:
а) не відповідають умовам Гарантії;
б) подані Гарантові після закінчення строку дії Гарантії.
Як свідчать матеріали справи, оскільки у відповідності до умов Договору відповідач 1 у встановлений Договором термін, тобто до 01.10.12 р., не здійснив поставку продукції, позивач направив відповідачеві-1 вимогу від 06.12.2012 вих. № 11509/41 про повернення авансового платежу, яка була залишена ним без належного реагування, в зв'язку з чим позивач направив відповідачу-2 лист від 14.12.2012 №11795/51 про сплату останнім грошової суми на підставі гарантійного документа. Вказана вимога була отримана ПАТ «Європейський страховий альянс» 14 грудня 2012 року під вхідним №7922, про що свідчить відбиток штампу на листі від 14.12.2012 №11795/51.
Зі змісту вказаної вимоги № 11795/51 від 14.12.12 р. вбачається, що позивачем до останньої були долучені наступні документи: нотаріальні копії Договору № 1116111310 від 01.08.11 р. та додаткової угоди № 1 від 11.01.12 р., копії гарантії повернення платежу № 10322092/1 від 06.12.11 р., претензії № 10339/51 від 31.10.12 р., відповіді на претензію ТОВ «Техком» № 136/3 від 30.11.12 р., вимоги про повернення авансового платежу № 11509/41 від 06.12.12 р., опису про направлення вимоги на адресу ТОВ «Техком» від 06.12.12 р., платіжні доручення № 1382 від 13.09.11 р., № 1436 від 19.09.11 р., № 1484 від 30.09.11 р. довідка про взаємні розрахунки станом на 13.12.12 р. між ВП «Атомкомплект» ДП «НАЕК «Енергоатом» та ТОВ «Техком» за Договором тощо.
Проте, відповідач 2 листом від 14.01.2013 № 91/1/8, копія якого наявна в матеріалах справи та який був отриманий позивачем 18.01.13 р. (вх. № 531), відмовив позивачеві у задоволенні вимоги, пославшись при цьому на недостатність документів, які були додані до вимоги про повернення авансового платежу.
При цьому, відповідач 2 зазначив про невиконання позивачем обов'язку щодо надання всіх документів, передбачених гарантією, таких як, зокрема, спільні акти, підписані Постачальником та Покупцем з приводу визнання заборгованості по поверненню авансу, підтвердження отримання Постачальником вимоги про повернення авансу, документ підписаний уповноваженою особою про визнання Постачальником свого боргу з повернення авансу та відмову Постачальника поставити продукцію та/або повернути суму авансу повністю або частково, рішення компетентного суду та наказ про списання коштів у сумі авансу з рахунків Постачальника, нотаріальну копію рішення Вищого органу управління Постачальника про відшкодування збитків у сумі авансу за рахунок всіх наявних грошових коштів та іншого майна товариства та майна і коштів його засновників.
Тобто, спір між сторонами у даній справі виник у зв'язку з нездійсненням відповідачем 1 поставки продукції за Договором, неповерненням останнім сум попередньої оплати на вимогу покупця та відмовою відповідача 2 в задоволенні вимоги позивача про сплату гарантійної суми на підставі гарантійного документа, за умови належного виконання позивачем як покупцем своїх зобов'язань з попередньої оплати за Договором.
За приписами ст. 541 Цивільного кодексу України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Статтею 543 наведеного Кодексу визначено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.
Відповідно до ст. ст. 563, 565 Кодексу у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано. Гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії. Гарант повинен негайно повідомити кредитора про відмову від задоволення його вимоги. Якщо гарант після пред'явлення до нього вимоги кредитора дізнався про недійсність основного зобов'язання або про його припинення, він повинен негайно повідомити про це кредитора і боржника. Повторна вимога кредитора, одержана гарантом після такого повідомлення, підлягає задоволенню.
Згідно статті 568 Цивільного кодексу України зобов'язання гаранта перед кредитором припиняється у разі: сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію; закінчення строку дії гарантії; відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов'язків за гарантією.
Як зазначалось вище, позивач 14.12.2012 звернувся до відповідача 2 з вимогою № 11795/51 про сплату авансового платежу за гарантією, долучивши копії договору, додаткової угоди, гарантії, претензії, відповіді відповідача 1, вимоги про повернення авансового платежу, платіжних доручень, довідки про взаємні розрахунки, які отримані відповідачем-2 14.12.2012 р., тобто, до закінчення строку дії гарантії - 15.12.2012.
Судом встановлено за матеріалами справи, що позивачем не надано жодних доказів надання відповідачу 2 всіх документів, які вимагались гарантом, та які визначаються останнім як обов'язкові до надання.
Після отримання відмови відповідача 2 позивач також не вжив жодних заходів щодо її оскарження або подання обґрунтованих заперечень щодо підстав або неможливості подання необхідного переліку документів.
Таким чином, судом встановлено, що позивач не надав відповідачу 2 повного переліку документів, обов'язкових до надання за умовами гарантії без обґрунтування підстав їх неподання, незважаючи на той факт, що позивач був ознайомлений з умовами гарантії та не надавав відповідачам будь-яких заперечень щодо її вимог стосовно переліку документів.
Посилання позивача щодо надання вичерпної на той момент кількості необхідних для розгляду відповідачем-2 документів, в тому числі звернення до відповідача-1, його відповідь, докази про сплату суми авансу судом до уваги не приймаються з огляду на той факт, що позивач погодився при прийнятті гарантії з її умовами, зокрема, і щодо того, що подання неповного пакету документів є підставою для відмови у виплаті гарантійного відшкодування.
З урахуванням викладеного, оскільки позивачем не було надано всіх необхідних документів, передбачених гарантією, суд дійшов висновку про обґрунтованість відмови відповідача 2 від сплати гарантованого платежу.
В свою чергу строк гарантії закінчився 15.12.2012 р., при цьому будь-яких доказів продовження строку її дії суду не надано.
Крім того, суд звертає увагу, що у рішенні господарського суду міста Києва від 19.02.2013 року у справі № 910/425/13, залишеному без змін постановою Вищого господарського суду України від 05.08.2013, судом встановлено, що відповідач 1 листом № 11585/41 від 07.12.2012 р. звертався до позивача з пропозицією надати новий гарантійний документ повернення авансового платежу на суму 10 794 600,00 грн. зі строком дії не менше ніж термін фактичної поставки електродвигунів плюс 45 робочих днів.
Натомість вказана пропозиція була залишена позивачем без розгляду та реагування, за умови наявності правових підстав та можливості для звернення останнього за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів з відповідними вимогами щодо продовження строку дії гарантії.
Відтак суд встановив, що строк гарантії, наданої відповідачем-2, закінчився 15.12.2012р., в межах дії якого позивачем отримано обґрунтовану відмову гаранта від виплати гарантійного відшкодування, у зв'язку з чим вимоги про солідарне стягнення суми авансу з відповідачів не підлягають задоволенню в частині вимог, заявлених до відповідача-2 як гаранта.
Як встановлено судом за матеріалами справи, позивачем на виконання своїх зобов'язань за Договором відкрито в банку-емітенті - ПАТ "ДІАМАНТБАНК" такі документарні безвідкличні покриті акредитиви:
1) на підставі специфікації №1 відкрито 07 лютого 2012 року, із строком дії акредитиву до 16 квітня 2013 року;
2) на підставі специфікації №2 відкрито 14 грудня 2013 року, із строком дії акредитиву до 21 лютого 2013 року.
28 вересня 2012 року (вхідний № 9621) позивачем отримано лист відповідача-1 від 27.09.2012 №127/3-1, яким останній запропонував позивачу укласти додаткову угоду до Договору, з метою продовження терміну дії Договору до 31 грудня 2013 року, а також термінів дії акредитивів до 617 днів (з дати їх відкриття) у зв'язку із простроченням з боку позивача виконання за Договором грошового зобов'язання.
У зв'язку із недосягненням згоди у вирішенні сторонами договору питань, викладених у вказаному вище листі, відповідач-1 звернувся до господарського суду із позовом до позивача про зобов'язання укласти Додаткову угоду №2 до Договору поставки від 01.08.2011 №1116111310.
За наслідками розгляду позову відповідача-1 19 лютого 2013 року Господарським судом міста Києва прийнято рішення у справі №910/425/13, яким позов задоволено повністю та вирішено вважати укладеною додаткову угоду № 2 до договору поставки від 01.08.2011 № 1116111310 в редакції, запропонованої в позові, та вирішено, зокрема, "п.5.1. Строк поставки Продукції, зазначеної в Специфікаціях № 1 та № 2 до даного Договору становить 17-23 місяці з дати укладання Договору." "Викласти п.10.1. Договору в такій редакції: " 10.1. Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 31.12.2013р., а в частині виконання гарантійних зобов'язань Постачальника, передбачених Договором - до закінчення терміну дії гарантії".. Вказане судове рішення залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 05.08.2013 р..
Строк поставки продукції, згідно п. 5.1 Договору (з урахуванням судових рішень у справі № 910/425/13), становить 17-23 місяці з дати укладання договору, тобто до 01.07.2013 р.
Як зазначалось вище, за умовами п. 5.4 Договору датою поставки вважається дата, вказана у видатковій накладній на продукцію, що підтверджує надходження продукції на склад вантажоодержувача.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів є завдатком, вона вважається авансом (ч. 2 ст. 570 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Проте, як стверджує позивач, відповідач 1 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Техком» свої зобов'язання щодо передачі позивачу обумовленої продукції не здійснив.
Відповідно до ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України та ч. ч. 1, 2 ст. 220 Господарського кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Частиною 2 ст. 693 ЦК України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплаченого товару або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Суд зазначає, що умовою застосування зазначеної норми Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. При цьому у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Позивач звертався до відповідача з листом про повернення передплати в сумі авансу, на яку відповідачем не здійснено поставку товару, однак лист залишений без задоволення.
При цьому, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 904/669/15 та постанові Верховного Суду України від 28.11.11 р. у справі № 43/308-10.
В свою чергу, суду не надано доказів задоволення відповідачем 1 зазначеної вимоги позивача № 11509/41 від 06.12.12 р. та повернення грошових коштів позивачу, як і не надано доказів здійснення поставки продукції за Договором.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи обов'язок щодо поставки продукції загальною вартістю 10 794 600,00 грн. на суму здійсненої позивачем передоплати, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства та умовам Договору відповідач 1 не виконав, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі вартості непоставленого на суму передплати товару, яку позивач просив стягнути в судовому порядку.
Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем 1 зобов'язань з поставки продукції, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів поставки продукції або повернення суми попередньої оплати відповідач 1 суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 1 10 794 600,00 грн. перерахованих коштів (передоплати) за непоставлену продукцію підлягає задоволенню.
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами ст. ст. 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом встановлено, що пунктом 7.2. Договору поставки передбачено, що за порушення строків поставки Продукції постачальник зобов'язаний сплатити Покупцю пеню у розмірі 0,1 % вартості непоставленої в строк продукції за кожний день прострочення, але не більше 30% вартості несвоєчасно поставленої продукції. За прострочення поставки Продукції понад тридцять днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% вартості несвоєчасно поставленої продукції.
За умовами, узгодженими в п. 7.4. Договору, у разі односторонньої відмови від виконання своїх зобов'язань за Договором Постачальник зобов'язаний протягом п'яти банківських днів з моменту повідомлення Покупцем повернути отриманий аванс і сплатити 30% річних від суми отриманого авансу за період з моменту його отримання і до фактичного повернення, а також сплатити штраф у розмірі 20% від суми Договору.
Окрім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем 1 своїх зобов'язань з поставки товару, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 пеню в сумі 4 101 984,00 грн. за період з 02.07.13 р. по 23.10.13 р., 7% штрафу в сумі 2 518 740,00 грн. штрафу за порушення строків поставки, 434 741,42 грн. 30 % річних за період з 04.09.13 р. по 22.10.13 р. та 7 196 400,00 грн. 20% штрафу за односторонню відмову відповідача 1 від виконання зобов'язань за Договором.
Згідно п.1.12 Постанови № 14 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Судом встановлено, що у відповідності до п. 7.2. Договору пеня у розмірі 4 101 984,00 грн. нарахована позивачем за період з 02.07.2013 по 23.10.2013, тобто з наступного дня за останнім днем поставки. Водночас, строк поставки продукції, згідно п. 5.1 становить 17-23 місяці з дати укладання договору (01.08.2011).
Водночас, згідно ст. 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Таким чином, суд відзначає, що право на нарахування пені у позивача виникає з 02.07.2013.
Також у пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що розмір штрафних санкцій щодо окремих видів зобов'язань встановлюється законом, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як зазначив Верховний суд України у постановах від 22.11.10 р. у справі № 14/80-09-2056 та від 20.12.10 р. у справі № 06/113-38, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, і пеня застосовується за порушення будь - яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання.
Згідно п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, штрафу та пені, передбачених п. 7.2 Договору.
При цьому встановлення штрафу умовами договору можливе і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені та штрафу судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного позивачем періоду, становить 4 101 948,00 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені за несвоєчасну поставку продукції підлягають частковому задоволенню в сумі 4 101 948,00 грн..
Крім того суд зазначає, що розмір нарахованого та заявленого позивачем до стягнення штрафу в розмірі 7% відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства та п.7.2 Договору і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в сумі 2 518 740,00 грн. підлягають в повному обсязі.
Щодо стягнення з відповідача 1 на підставі односторонньої відмови постачальника від виконання своїх зобов'язань за Договором штрафу 20% в сумі 7 196 400,00 грн. та 30% річних в сумі 434 741,42 грн., суд зазначає, що, як свідчать матеріали справи, поставка продукції за Договором не відбулася у зв'язку з аварійною заявкою, на підставі якої спірний товар був відвантажений заводом виробником для потреб іншої АЕС, при цьому для потреб позивача на виробництві було розміщено нове замовлення.
Так, судом встановлено, що акредитиви були відкриті позивачем з порушенням договірних термінів, а саме: акредитив за специфікацією № 1 - 14.12.2011р., акредитив за специфікацією № 2 - 07.02.2012р.
При цьому, листами №118/4-1 від 31.08.2012р., №123/3 від 20.09.2012р. та №136/3 від 30.11.2012р. відповідач 1 звертався до позивача з пропозицією продовжити термін дії договору, а також термін поставки продукції, зазначений у Специфікаціях №1 та №2, про що укласти відповідну додаткову угоду до договору, посилаючись на те, що порушення термінів оплати продукції за договором з боку позивача створило перешкоди для виконання договору відповідачем 1.
Тобто фактично в листах відповідача 1 зазначалось про відстрочення виконання його зобов'язань за Договором як постачальника, на строк прострочення покупцем його власних зобов'язань за Договором в частині оплати продукції, та не йшлося про відмову від виконання умов останнього.
Листом №8986 від 24.09.2012р. відповідач 1 звертався до Відокремленого підрозділу "Южно-Українська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" із запитом про узгодження дати поставки продукції за Договором - електродвигунів ВАЗ-215/109-6АМ05, в кількості 2 одиниць.
Листом №07/15452 від 28.09.2012р. ВП "Южно-Українська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом " узгодило поставку вказаної продукції у строк не пізніше 05.07.2013 року.
Листом № 0330/1473-1 від 29.11.2012р. ЗАТ "Энергомаш (Сысерть)-Уралгидромаш" підтверджується факт розміщення замовлення на виготовлення продукції за Договором та її готовність до відвантаження у червні 2013р., а також пояснюється причина затримки поставки продукції у зв'язку із затримкою оплати.
Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт звернення відповідача 1 до позивача із запитом щодо продовження строків поставки продукції, що підтверджується обставинами, встановленими під час розгляду господарським судом міста Києва справи № 910/425/13, і рішенням якого строк поставки було продовжено на інший термін, що, в свою чергу, свідчить по намагання відповідача 1 виконати зобов'язання по поставці позивачу електродвигунів, відсутність доказів на підтвердження односторонньої відмови відповідача 1 від виконання своїх зобов'язань за Договором та, як наслідок, нездійснення останнім поставки продукції саме з цих підстав унеможливлює застосування умов п. 7.4 Договору щодо стягнення з постачальника штрафу у розмірі 20% від суми Договору та 30% річних за односторонню відмову від виконання своїх зобов'язань за Договором, отже вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 штрафу у розмірі 7 196 400,00 грн. та 434 741,42 грн. річних є безпідставними та, в свою чергу, задоволенню не підлягають.
Окрім цього суд зазначає, що статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції, що встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором лише за порушення грошових зобов'язань.
Згідно роз'яснень Вищого господарського суду України, викладених в п. 1.1 постанови Пленуму №14 грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України.
Суд зазначає, що стягнення з відповідача суми попередньої оплати не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар (електродвигуни ВАЗ-215/109-6АМ05, виробництва ЗАТ "ЭНЕРГОМАШ (СЫСЕРТЬ) - УРАЛГИДРОМАШ", Росія).
Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в постанові від 01.07.15 р. у справі №910/14120/14.
За змістом пункту 5.2 постанови № 14 передбачено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.
Отже, враховуючи, що передбачене ст. 625 ЦК України право кредитора на стягнення процентів річних та інфляційних втрат є заходом відповідальності за порушення саме грошового зобов'язання, оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором поставки, не є грошовим зобов'язанням у розумінні ст. 625 ЦК України, тобто положення статті 625 ЦК України щодо нарахування процентів не можуть застосовуватись до спірних правовідносин додатково свідчить про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 1 434 741,42 грн. 30% річних, нарахованих на суму неповернутої попередньої оплати та передбачених п. 7.4 Договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 у справі №5011-42/13539-2012 та постанові Вищого господарського суду України від 30.10.2014 у справі №910/1810/14.
У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем-1 зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повернення суми авансу в обсязі, заявленому позивачем, відповідач-1 суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем 1 не спростований, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача вимоги позивача про стягнення з відповідача-1 розміру авансу, пені та штрафу, що нараховані згідно п. 7.2. Договору підлягають задоволенню частково, решти позовних вимог задоволенню не підлягає.
Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача 1, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача-1 пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України та ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 69, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
1 Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Техком" (04074 м. Київ, вул. Новозабарська 2/6, офіс 302, код ЄДРПОУ 23154935) на користь Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032 м. Київ, вул. Вєтрова 3, код ЄДРПОУ 24584661) 10 794 600,00 грн. авансових платежів, 4 101 948,00 грн. пені, 2 518 740,00 грн. штрафу та 47851,87 грн. судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено та підписано 05 листопада 2015 р.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Суддя А.М. Селівон