04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"01" квітня 2013 р. Справа№ 5011-57/15549-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Жук Г.А.
Остапенка О.М.
при секретарі судового засідання: Камінській Т.О.
розглядаючи апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Інженерно-будівельна компанія „ІЗОБУД"
на рішення господарського суду міста Києва
від 19.02.2013 року
у справі №5011-57/15549-2012 (суддя - Гулевець О.В.)
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Київ,
до товариства з обмеженою відповідальністю „Інженерно-будівельна компанія „ІЗОБУД", м. Дніпропетровськ,
про стягнення 9283,83грн.,
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_3 - представник (дов. б/н від 10.02.2012р.),
від відповідача: Мазур І.О. - представник (дов. №37 від 30.10.2012 р.)
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (надалі - ФОП ОСОБА_2) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Інженерно-будівельна компанія „ІЗОБУД" (надалі - ТОВ „ІБК „ІЗОБУД") про стягнення 7000,00 грн. основного боргу, 1447,66 грн. пені, 350,00 грн. інфляційних втрат та 486,17 грн. 3% річних, мотивуючи вимоги наявністю заборгованості за надані юридичні послуги по договору від 05.01.2011 року.
Рішенням господарського суду міста Києва від 19.02.2013 року у справі №5011-57/15549-2012 позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 7000,00 грн. основного боргу, 1447,66 грн. пені, 350,00 грн. інфляційних втрат та 486,17 грн. 3% річних.
Рішення мотивовано доведеністю факту порушення відповідачем зобов'язань по сплаті заборгованості за юридичні послуги.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю „Інженерно-будівельна компанія „ІЗОБУД" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 19.02.2013 року та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також неповне з'ясування судом обставин справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2013 року апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження та призначено в судове засідання на 01.04.2013 року.
Позивач скористався своїм правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу.
В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити повністю, а рішення суду від 19.02.2013 року скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.
01.04.2013 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі матеріали, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст.101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 05.01.2011 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (в тексті договору - виконавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Інженерно-будівельна компанія «ІЗОБУД» (в тексті договору - клієнт) було укладено договір про надання юридичних послуг (надалі - договір), за яким клієнт в порядку та на умовах, визначених договором доручає, а виконавець зобов'язується надати послуги щодо юридичного супроводу судових процедур, визначених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо відкритого акціонерного товариства «Кашперівський бурякорадгосп» (ідент. код 00385879) у справі № Б3/213-09, що перебуває у провадженні господарського суду Київської області в обсязі та на умовах, визначених цим договором (а.с.13).
Під юридичними послугами розуміється представництво інтересів клієнта як кредитора ВАТ до і під час проведення процедур банкрутства стосовно ВАТ, визначених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», в усіх без винятку судових, правоохоронних органах, органах державної влади та місцевого самоврядування, а також перед будь-якими третіми особами. Інтересами клієнта по договору є інтереси кредитора в процедурах, визначених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (пункт 1.1 договору).
У відповідності до пункту 1.2 договору надання юридичних послуг полягає також:
-у підготовці виконавцем правової позиції, надання усних роз'яснень, письмових процесуальних документів (у разі необхідності): позовних заяв, клопотань, заперечень, відзивів, мирових угод та інших процесуальних документів, необхідних для повноцінного представлення інтересів клієнта по справі в судових органах;
- у представництві виконавцем третіх осіб в якості сторін в судових справах, визначених заздалегідь клієнтом в процесі провадження процедур, визначених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» на підставі виданої клієнтом довіреності чи на підставі виданих такими третіми особами письмових довіреностей чи на підставі інших документів в судових органах, правоохоронних органах, органах державної виконавчої влади чи органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях під час розгляду справи;
- у захисті прав та інтересів клієнта або третіх осіб, визначених заздалегідь клієнтом в судових органах, правоохоронних органах, органах державної виконавчої влади чи органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях тощо.
Умовами п.1.3 договору клієнт прийняв на себе зобов'язання надавати виконавцю всю необхідну достовірну усну чи письмову інформацію, яка стосується суті питань, з приводу яких відповідач бажає отримати послуги; оригінали або чіткі та, у разі необхідності, належним чином засвідчені фотокопії необхідних документів; видавати на ім'я виконавця або інших, вказаних ним осіб, довіреність (довіреності) з метою належного виконання виконавцем цього договору.
Відповідно до п. 3.1 договору загальна сума винагороди за вчинені дії по наданню юридичних послуг, що вчиняються виконавцем за цим договором становить суму всіх коштів, сплачених відповідно до умов цього договору відповідачем позивачу. Плата становить суму в національній валюті України еквівалентну 22 000,00 грн. Оплата послуг клієнтом здійснюється на підставі цього договору або на підставі окремо виписаних рахунків-фактур.
Згідно п.3.2 договору клієнт зобов'язується повністю оплатити визначену п.3.1 договору суму винагороди виконавцю в наступні строки:
- в розмірі 11000,00грн. - до 20.02.2011р.,
- в розмірі 11000,00грн. - до 01.06.2011р.
Договір вважається укладеним і набирає чинності після підписання його уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків за цим договором. Клієнт має право відмовитись від надання послуг за цим договором попередньо повідомивши про це виконавця за 15 днів, про що сторонами укладається додаткова угода про припинення цього договору (п.5.1 договору).
Матеріали справи свідчать, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору про надання послуг.
Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
У відповідності до статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо усіх умов договору та є обов'язковим до виконання.
Таким чином, укладення ФОП ОСОБА_2 та ТОВ „ІБК „ІЗОБУД" договору від 05.01.2011 року було спрямоване на отримання останнім послуг та обов'язку здійснювати плату за отримані послуги.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи під час процедури банкрутства відкритого акціонерного товариства «Кашперівський бурякорадгосп» у справі №Б3/213-09/24 ФОП ОСОБА_2 на виконання договору від 05.01.2011 року надавались юридичні послуги, зокрема, представництво інтересів третьої особи у справі про банкрутство відкритого акціонерного товариства «Кашперівський бурякорадгосп», а саме - ОСОБА_5, що підтверджується судовими процесуальними документами та письмовими клопотаннями, поданими позивачем в межах справи №Б3/213-09/24 (а.с.18-26).
Надані позивачем послуги відповідач оплатив частково в сумі 15 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №186_34019/ від 04.03.2011р. на суму 1000,00 грн., №2053_5К038 від 20.05.2011р. на суму 2000,00 грн., №447_А7026/ від 07.10.2011р. на суму 2000,00 грн., №487_АІ006/ від 18.10.2011р. на суму 2000,00 грн., №521_АО028/ від 24.10.2011р. на суму 2000,00 грн., №539_АS011/ від 28.10.2011р. на суму 2000,00 грн., №561_В1017/ від 01.11.2011р. на суму 2000,00 грн., №599_ВА020/ від 09.11.2011р. на суму 2000,00 грн., а також виписками з банківського рахунку позивача (а.с.14-17, 45-52, 126-132).
Таким чином, відповідач має перед позивачем заборгованість за договором про надання юридичних послуг від 05.01.2011 року в розмірі 7 000,00 грн.
Відповідач під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в ході апеляційного провадження наголошував на тому, що представництво позивачем громадянина ОСОБА_5 в судових органах не може бути доказом належного виконання ФОП ОСОБА_2 зобов'язань по договору про надання юридичних послуг від 05.01.2011 року на користь ТОВ «ІБК «Ізобуд».
В обґрунтування такої позиції відповідач послався на ту обставину, що ОСОБА_5 був призначений на посаду директора ТОВ «ІБК «Ізобуд» лише з 02.08.2011 року, що об'єктивно підтверджується копією протоколу загальних зборів товариства № 13 від 01.08.2011 року та копією наказу №24-к від 02.08.2011 року, наявних в справі (а.с.89,90), а тому виключає можливість укладання відповідачем договору від 05.01.2011 року в інтересах цієї особи.
Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого суду про безпідставність тверджень апелянта про відсутність у останнього обов'язку по оплаті послуги представництва позивачем інтересів ОСОБА_5 в судових органах, оскільки такі суперечать встановленим судом обставинам.
Дані твердження відповідача не відповідають умовам п. 1.2 договору, яким сторони погодили, зокрема, надання юридичних послуг щодо представництва виконавцем третіх осіб в якості сторін в судових справах визначених заздалегідь клієнтом в процесі провадження процедур визначених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», на підставі виданої клієнтом довіреності чи на підставі такими третіми особами письмових довіреностей, чи на підставі інших документів в судових органах, правоохоронних органах, органах державної виконавчої влади чи органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях під час розгляду справи.
Судовою колегією встановлено, що умови договору не передбачають порядку та форми визначення клієнтом третіх осіб, яких зобов'язаний представляти позивач у справі №Б3/213-09. Крім того, ані в суді першої інстанції, ані під час апеляційного провадження відповідачем не надано доказів представництва його інтересів у даній справі іншими особами, крім позивача.
27.05.2010 року ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 була видана довіреність для представництва та захисту прав та охоронюваних законом інтересів довірителя в усіх судових (загальних, адміністративних та господарських судах першої інстанції, загальних, адміністративних та господарських судах апеляційної інстанції, судах касаційної інстанції, в тому числі - в Вищому господарському суді України, Вищому адміністративному суді України та у Верховному Суді України), в правоохоронних чи інших органах, в усіх органах місцевого самоврядування, в усіх підприємствах, установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, в Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України, перед будь-якими фізичними особами з усіма правами, наданими законом позивачу, стягувану, кредитору, відповідачу, боржнику, третій особі з самостійними вимогами, третій особі без самостійних вимог, заявнику, скаржнику, стороні по договору, вигодонабувачу, а також здійснювати інші необхідні для виконання цієї довіреності дії (а.с.27). Вказана довіреність видана без права передоручення, строком на три роки і дійсна до 27.05.2013 року та відповідає п.1.2 договору про надання юридичних послуг від 05.01.2011 року.
З огляду на встановлене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що факт надання позивачем юридичних послуг на виконання договору від 05.01.2011р. підтверджується зазначеними довіреністю від 27.05.2010 року та копіями процесуальних документів у справі №Б3/213-09/24.
Умовами договору також визначено обов'язок виконавця надати послуги щодо юридичного супроводу судових процедур щодо відкритого акціонерного товариства «Кашперівський бурякорадгосп» у справі № Б3/213-09, що перебуває у провадженні господарського суду Київської області.
Посилання скаржника на те, що на виконання договору оплата має здійснюватись виключно на підставі виставлених рахунків-фактури спростовується умовами п.3.1 договору, за яким оплата послуг здійснюється або на підставі цього договору, або на підставі окремо виписаних рахунків-фактур. Отже, ненадання відповідного рахунку позивачем не може бути підтвердженням факту недотримання порядку щодо оплати послуг.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України визначено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 530 цього ж Кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Положеннями договору про надання юридичних послуг від 05.01.2011року визначено виключно дві суттєві умови для здійснення відповідачем оплати: розмір оплати послуг за договором (п.3.1 договору) та строк їх оплати, який настав 01.06.2011 року (п.3.2 договору). Таким чином, будь-яких інших обов'язкових умов для здійснення оплати відповідачем послуг у розмірі, визначеному п.3.1 договору, такий не містить.
Відповідно до вимог статей 509, 526 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отримання послуг відповідачем на виконання договору в розумінні статей 33, 34 ГПК України є належним доказом виконання позивачем обов'язку надання послуг, а отже породжує обов'язок відповідача оплатити їх вартість.
Слід зазначити, що ТОВ „ІБК „ІЗОБУД" не було надано доказів на підтвердження оплати зазначених послуг у повному обсязі, що свідчить про наявність заборгованості перед позивачем на суму 7 000,00 грн., а тому судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовна вимога про стягнення заборгованості у зазначеному вище розмірі підлягає задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач також просить стягнути з відповідача пеню в сумі 1 447,66 грн., інфляційні втрати в сумі 350,00 грн. та 3% річних в сумі 486,17 грн.
Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 4.1 договору від 05.01.2011 року передбачено, що у випадку прострочення оплати або несплати відповідачем плати чи витрат зазначених в п. 3.3 договору в порядку, передбаченому договором, клієнт, за письмовою вимогою виконавця, сплачує позивачу пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Враховуючи вимоги статей 530, 611, 612, 614 ЦК України, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що несплата заборгованості по договору є порушенням зобов'язання, а тому наявні підстави для застосування встановленої статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальності у вигляді стягнення з ТОВ „ІБК „ІЗОБУД" на користь ФОП ОСОБА_2 1 447,66 грн. пені, 350,00 грн. інфляційних втрат та 486,17 грн. 3% річних.
Колегія суддів находить безпідставними посилання скаржника на те, що до вимог позивача про нарахування пені має бути застосована позовна давність з огляду на наступне.
Пункт 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частинами 3, 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Як підтверджується матеріалами справи, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем в порядку частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України заява про застосування позовної давності не заявлялась, а тому правових підстав для її застосування під час розгляду справи суд першої інстанції не мав.
Отже, в частині стягнення пені за весь строк прострочення відповідачем зобов'язання рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим.
Зважаючи на встановлене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість заявлених вимог ФОП ОСОБА_2 до ТОВ „ІБК „ІЗОБУД" про стягнення 7000,00 грн. основного боргу за юридичні послуги, 1447,66 грн. пені, 350,00 грн. інфляційних втрат та 486,17 грн. 3% річних.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
В силу частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 19.02.2013 року прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.
Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 19.02.2013 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Інженерно-будівельна компанія „ІЗОБУД" - без задоволення.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Інженерно-будівельна компанія „ІЗОБУД" на рішення господарського суду міста Києва від 19.02.2013 року у справі №5011-57/15549-2012 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 19.02.2013 року у справі №5011-57/15549-2012 залишити без змін.
3. Матеріали справи №5011-57/15549-2012 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя Мальченко А.О.
Судді Жук Г.А.
Остапенко О.М.