ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"29" липня 2010 р. Справа № 2a-2094/10/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
Судді Тимощука О.Л.
при секретарі Дущак С.М.
за участю:
позивача: ОСОБА_1
представників відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до відповідача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області
про визнання протиправною бездіяльність та стягнення грошової допомоги, -
07.06.2010 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області (надалі -відповідач) про витребування у відповідача колективного договору, укладеного між адміністрацією відповідача та трудовим колективом; про визнання протиправною бездіяльність відповідача стосовно виплати ОСОБА_1 допомоги для вирішення соціально-побутових питань; про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо надання ОСОБА_1 письмового повідомлення про нараховані суми, що підлягали виплаті при звільненні; про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в розмірі її середньомісячної заробітної плати на день звільнення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 04.06.2009р. ОСОБА_1 (надалі -позивач) звернулась до відповідача із заявою про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, проте вказана грошова допомога впродовж місяця не була виплачена, попри те, що іншим працівникам така допомога виплачувалась. 24.07.2009р. при звільненні позивача із займаної посади та проведенні розрахунку, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань теж не виплачувалась. Крім цього, позивача не було письмово повідомлено про нараховані суми, належні останньому при звільненні, перед їх виплатою. З наведених підстав позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною і такою, що порушує її законні права та свободи.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила позов задовольнити.
Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечили, свої заперечення обґрунтовували тим, що відповідно до діючих правових норм виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань проводиться в межах установленого фонду оплати праці та з дотриманням порядку черговості розгляду звернень з цього питання. Вказували на те, що законодавчо визначений порядок надання працівникам матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є правом керівника, а не його обов'язком і не носить імперативного характеру обов'язковості як вказує позивач. Крім цього, пояснили, що виплата іншим працівникам даної грошової допомоги проводилась згідно заяв, поданих за березень -квітень 2009 року в порядку черговості, по мірі наявності коштів. Оскільки на день звільнення позивача керівником не було прийнято рішення про виплату матеріальної допомоги, то у відповідача й не було правових підстав для її виплати. Щодо письмового повідомлення позивача про нараховані суми, належні їй при звільненні, пояснювали наявністю особистого підпису позивача на наказі про звільнення від 24.07.2009р., де вказувались складові нарахованих коштів, а саме: грошова компенсація за 9 календарних днів невикористаної щорічної відпустки та вихідна допомога у розмірі середньомісячної заробітної плати. Просили в задоволенні позову відмовити повністю.
Суд, заслухавши пояснення позивача та представників відповідача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач, працюючи на посаді начальника юридичного відділу регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області 04.06.2009 року звернулась до відповідача із заявою про виплату їй матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
24.07.2009р. наказом відповідача №34-к позивача було звільнено із займаної посади у зв'язку із відмовою зайняти іншу посаду в порядку, передбаченому п.1 ст.40 КЗпП України.
Основним Законом, що регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу є Закон України „Про державну службу”.
Відповідно до абз.6 ст.33 Закону України „Про державну службу” державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.
Так, згідно із підпунктом 3 пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України „Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів” від 09.03.2006р. №268, із змінами і доповненнями, керівникам, в тому числі, територіальних органів державного управління, надано право, у межах затвердженого фонду оплати праці надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу).
В судовому засіданні позивачу, згідно із позовними вимогами, була надана світлокопія колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області на 2009-2010роки, прийнятого на загальних зборах трудового колективу регіонального відділення ФДМУ по Івано-Франківській області, протоколом №1 від 01.04.2009 року та зареєстрованого виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради 04.05.2009р.за №50.
Відповідно до пункту 2.3.1. частини 2 колективного договору адміністрація регіонального відділення бере на себе зобов'язання надавати працівникам регіонального відділення, відповідно до чинного законодавства, затвердженого головою Фонду „Положення про порядок виплат матеріальних допомог”, матеріальну допомогу у розмірах, визначених Положенням, та з урахуванням фінансових можливостей в поточному році, а саме: (серед інших) - для вирішення соціально-побутових питань -у розмірі середньомісячної зарплати, у разі обмеження коштів -посадового окладу, один раз на рік.
Згідно із пунктом 2.2. розділу 2 Положення про порядок виплати працівникам центрального апарату і регіональних відділень Фонду державного майна України матеріальної допомоги, а також допомоги на поховання від 07.02.2007р., розробленого відповідно до вимог діючого законодавства щодо оплати праці в органах державного управління та на виконання п.2.3. постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.06. №268 виплата працівникам матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у разі скрутного матеріального становища проводиться за окремою заявою за наявності джерел фінансування і оформляється наказом по особовому складу Фонду, регіонального відділення.
Абзацом 3 цього пункту передбачено, що за рішенням керівника Фонду, регіонального відділення матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань може надаватися у розмірі посадового окладу або обумовленої суми, яка не повинна перевищувати розмір середньомісячної зарплати.
З системного аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не носить імперативний характер обов'язковості і скоріш є правом, а ніж обов'язком, яким наділена адміністрація державного органу, підставою для реалізації якого є окрема письмова заява працівника та наявність джерел фінансування.
Представником відповідача в судовому засіданні були надані пояснення з приводу того, що у зв'язку із початком весняно-літнього періоду відпусток працівників, збільшились виплати з фонду оплати праці відпускних та матеріальних допомог на оздоровлення, які є обов'язковими з встановленим конкретним строком виплати. З цих підстав, виплату позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань було погоджено виплатити в пізніший період.
З резолюції, що міститься на заяві про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань вбачається, що виплату позивачу вказаної грошової допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати погоджено провести в серпні 2009року. (а.с.6).
Згідно із поясненнями представників відповідача 15 травня 2009р. позивача було попереджено про можливе звільнення з 15.07.2009р. у зв'язку із реорганізацією. Після закінчення перебування на лікарняному з 14 по 23 липня 2009р., позивачем 24 липня 2009р. було письмово повідомлено відповідача про відмову від переведення на жодну із запропонованих посад, у зв'язку із чим, цього ж дня був винесений наказ на звільнення, відповідно до п.1.ст.40 КЗпП України.
Враховуючи вимоги наведених правових норм, а також те, що на день звільнення позивача наказ про виплату їй матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань керівником відповідача не приймався, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для виплати позивачу вказаної грошової допомоги.
В своїх запереченням відповідач вказує на те, що при ознайомленні з наказом про звільнення №34-к від 24.07.2009р. позивачу було доведено до відома усі виплати, які належали останньому у зв'язку із звільненням, що відповідає вимогам ст.116 КЗпП України.
Суд не може погодитись за даним твердженням з огляду на наступне.
Відповідно до абзацу 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Зміст вищенаведеної норми носить імперативний характер і встановлює обов'язок для керівника при вивільненні працівника письмово повідомляти останнього про розмір грошових сум, які належать йому до виплати, перед самою виплатою. Доказів, які б підтверджували факт письмового повідомлення позивача про розмір всіх нарахованих сум, що належали їй при звільненні, до виплати зазначених сум, суду не було подано.
Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З наведених підстав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області щодо не надання ОСОБА_1 письмового повідомлення про нараховані суми, належні їй при звільненні є такими, що підлягають до задоволення.
На підставі ст.124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області щодо не надання ОСОБА_1 письмового повідомлення про нараховані суми, належні їй при звільненні.
Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 3,40 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя (підпис) Тимощук О.Л.
Постанова складена в повному обсязі 03.08.2010 року.