09 жовтня 2015 року 810/3676/15
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту Державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України про скасування постанови від 24.04.2015 про закінчення виконавчого провадження № 39415794 та про визнання неправомірними дій головного державного виконавця Медведєва О.В..
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Європейського суду з прав людини «Москаленко та інші проти України» 1270/12 від 18.07.2013 задоволено заяву позивача, однак це рішення виконано не в повному обсязі, у зв'язку з чим у державного виконавця не було правових підстав закінчувати виконавче провадження.
Позивач надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином. Заперечень на позов не надано. Водночас, на адресу суду надійшло клопотання відповідача про перенесення розгляду справи.
Суд не знаходить підстав для визнання причини неприбуття представника відповідача у судове засідання поважними, оскільки поважними визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі дій. Водночас, відповідачем взагалі не вказано будь-яких поважних причин неприбуття у судове засідання представника, як і не надано належних доказів.
Відтак, неможливість прибуття у судове засідання представника відповідача, з невизначених причин, не є підставою для відкладення розгляду справи.
Відповідно до приписів частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин, розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Розглянувши подані документи і матеріали, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 14.07.2010 р. зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква, починаючи з 17.03.2009р., провести перерахунок та виплату позивачу, згідно з ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» державної пенсії в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком, виходячи з встановленого законодавством на відповідний період прожиткового мінімуму для особи, яка втратила працездатність.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 15.09.2011 апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду у м. Біла Церква залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
У зв'язку з невиконанням вказаних судових рішень, позивач звернулась до Європейського суду з прав людини із заявою, що розглянута Європейським судом з прав людини у межах справи «Москаленко та інші проти України» 1270/12.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 18.07.2013 по справі «Москаленко та інші проти України» 1270/12 від 18.07.2013 постановлено: було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції; було порушення статті 13 Конвенції; протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю; ці суми є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат, і мають бути сплачені разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу; зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України було відкрито виконавче провадження ВП № 39415794 з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2013 «Москаленко та інші проти України» 1270/12.
24.04.2015 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, на підставі пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 39415794.
Не погоджуючись з рішенням та діями відповідача відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо закінчення виконавчого провадження, позивач звернувся до суду.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку регулюється Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Пунктом 9 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. Порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.
Статтею 3 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що виконання Рішення здійснюється за рахунок Державного бюджету України.
Механізм використання коштів, передбачених Мін'юсту (далі - головний розпорядник) у державному бюджеті за програмою «Платежі на виконання рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України», встановлений Порядком використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення платежів, пов'язаних з виконанням рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2007 № 408 (далі - Порядок № 408).
Відповідальним виконавцем зазначеної програми є Міністерство юстиції України (п. 1 Порядку № 408).
Відповідно до п. 5 Порядку № 408 для здійснення платежів головний розпорядник подає до Казначейства, уповноваженого банку платіжний документ.
У відповідності до п. «б» ч. 1 ст. 7 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» протягом десяти днів від дня отримання повідомлення Суду про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва: надсилає до державної виконавчої служби оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України. Автентичність перекладу засвідчується Органом представництва.
Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що виплата стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні.
Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», протягом одного місяця від дня відкриття виконавчого провадження за Рішенням Орган представництва надсилає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, постанову про відкриття виконавчого провадження та документи, передбачені у п. «б» ч. 1 ст. 7 цього Закону.
Також, згідно з ч. 4 ст. 8 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом 10 днів від дня надходження зазначених у частині 3 цієї статті документів, здійснює списання на вказаний стягувачем банківський рахунок, а в разі його відсутності - на депозитний рахунок державної виконавчої служби коштів з відповідної бюджетної програми Державного бюджету України. Порядок збереження коштів на депозитному рахунку державної виконавчої служби визначається Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно положень ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Як вбачається з матеріалів справи, грошові кошти перераховані позивачу платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 4567 від 07.11.2013 у розмірі 21608,28 грн. (еквівалент 2000 євро), платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 1923 від 01.07.2014 сплачена пеня за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини у розмірі 75,48 грн., платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 4143 від 20.06.2014 сплачена заборгованість за рішенням національного суду у розмірі 96517,91 грн., платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 904 від 20.03.2015 сплачена пеня за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини у розмірі 2256,49 грн.
Наведені обставини не заперечуються та визнаються позивачем. Разом з тим, позивач наголошує на тому, що зобов'язання щодо виконання рішень національних судів починаючи з листопада 2011 року не виконуються.
Так, зокрема, з листопада 2011 року Управлінням Пенсійного фонду України в місті Білі Церква пенсія позивачу виплачується без врахування рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14.07.2010, що і стало фактичною підставою для звернення позивача з даним позовом.
На переконання позивача підстав для неврахування зазначеного рішення суду при розрахунку пенсії ОСОБА_1 з березня 2009 року не існує, тому державний виконавець передчасно прийняв рішення про закінчення виконавчого провадження.
Однак суд зауважує, що наведені доводи позивача не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та не узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та має відповідне посвідчення категорії 1, серія А № 077200. Позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Біла Церква та отримує пенсію по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи як інвалід ІІ групи.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціальний захист потерпілого населення, визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).
Відповідно до ст. 49 Закону № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Статтею 50 Закону № 796-XII передбачено, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у відповідних розмірах, зокрема, інвалідам ІІ групи - 75 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Частиною 4 ст. 54 Закону № 796-XII встановлено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчим по ІІ групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14.06.2011 № 3491-VI доповнені Прикінцеві положення пункту 4, якими установлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
На виконання п. 7 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14.06.2011 № 3491-VI, Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» від 06.07.2011 № 745, яка набрала чинності з 23.07.2011.
У зв'язку з прийняттям зазначеного нормативно-правового акта терміни застосування положень статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», до 23.07.2011 здійснюються у порядку та розмірах, встановлених наведеним Законом, а з 23.07.2011 у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 норми п. 4 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» визнані такими, що відповідають Конституції України, тобто є конституційними.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 № 3-рп/2012 за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України, роз'яснено, що в аспекті конституційного подання положення статті 1, частин першої, третьої статті 95 Конституції України у системному зв'язку з положеннями статті 3, частини першої статті 17, частини третьої статті 22, статей 46, 48 Основного Закону України треба розуміти так, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому, рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
В аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
В аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України та пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Таким чином, пенсійний орган як суб'єкт владних повноважень повинен діяти на підставі закону та у спосіб, визначений законом, і тому наділений повноваженнями самостійно визначатися щодо порядку та розміру сплати пенсії у відповідності до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14.06.2011 № 3491-VI, постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» від 06.07.2011 № 745, Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 № 3-рп/2012.
Відповідно до п. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» норми i положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус i соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.
Згідно з п. 4 Прикінцевих положень Закону України від 06.12.2012 № 5515-ІV «Про Державний бюджет України на 2012 рік», який набрав чинності із 01.01.2013, у 2013 році норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2013 рік.
Із аналізу наведених норм випливає, що визначення порядку та розмірів виплат зазначеним категоріям громадян делеговано Кабінету Міністрів України.
На виконання вищевказаних вимог Закону, постановою Кабінету Міністрів України № 745 від 06.07.2011 та постановою Кабінету Міністрів України № 1210 від 23.11.2011 були визначені розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Отже, припинення виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14.07.2010 та виплата пенсії в іншому розмірі пов'язані зі змінами в законодавстві та виникненням інших (нових) правовідносин.
Суд звертає увагу відповідача, що на території України діють чинні нормативні акти, які є обов'язковими для застосування в правовідносинах, що ними регулюються. При цьому застосування чинних нормативних актів є обов'язковим незалежно від того, чи існують такі, що набрали законної сили, судові рішення про це.
При цьому відсутність у рішенні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14.07.2010 кінцевої дати виплати пенсії з урахуванням перерахунку не породжує у боржника обов'язок довічно здійснювати виплату позивачу пенсії, та додаткової пенсії у розмірах, встановлених вказаним судовим рішенням. Такий обов'язок у боржника припиняється у разі зміни правового регулювання виплати зазначених соціальних виплат.
Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, наведеною у рішеннях Європейського суду з прав людини.
Так, Європейським судом з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії» констатовано, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004.
У справі «Великода проти України» від 03.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватись, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому.
У даному Рішенні Суду зазначено, що суд також не може дійти висновку, що передавши Кабінету Міністрів України право на встановлення розміру соціальних пільг, Парламент України діяв у порушення якихось положень Конвенції.
Згідно вищевказаного рішення Європейського суду з прав людини зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансовими труднощами, з якими зіткнулась держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою. Суд не вважає, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявницю.
Таким чином, Європейський суд з прав людини зазначив, що дія судового рішення, яким встановлено розмір пенсії, припиняється, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати, було внесено зміни.
У рішеннях Європейського суду з прав людини в справі «Аррас та інші проти Італії» від 14.02.2012, «Сухобоков проти Росії» від 13.04.2006 зазначено, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому.
Отже рішенням Білоцерківського міськрайоного суду Київської області від 14.07.2010 у справі № 2-8037/2010 в частині проведення визначених нею перерахунку пенсії та проведення відповідних виплат, підлягає виконанню з 1 березня 2009 року по 1 листопада 2011 року, тобто до моменту внесення у чинне законодавство України змін, що встановлюють новий порядок обчислення та нарахування відповідних соціальних виплат.
Пунктом 5 ст. 8 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що підтвердження списання відшкодування, отримане від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та підтвердження виконання всіх вимог, зазначених у резолютивній частині остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, резолютивній частині остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, у рішенні Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, у рішенні Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України, є для державної виконавчої служби підставою для закінчення виконавчого провадження.
Наведеному положенню кореспондують приписи п. 8 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», в силу якого виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі ст. 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.
Належних та достатніх доказів, що спростували б доводи відповідача, позивач у ході розгляду справи не надав.
Беручи до уваги, що матеріалами справи підтверджується факт перерахування Міністерством юстиції України коштів платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 4567 від 07.11.2013 у розмірі 21608,28 грн. (еквівалент 2000 євро), платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 1923 від 01.07.2014 сплачена пеня за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини у розмірі 75,48 грн., платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 4143 від 20.06.2014 сплачена заборгованість за рішенням національного суду у розмірі 96517,91 грн., платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 904 від 20.03.2015 сплачена пеня за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини у розмірі 2256,49 грн., суд дійшов висновку про правомірність постанови від 21.04.2015 про закінчення виконавчого провадження ВП № 39436835.
За таких обставин, вимоги позивача про визнання протиправними дій та скасування постанови відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 24.04.2015 про закінчення виконавчого провадження ВП № 39415794 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Вважаючи на наведене вище, керуючись ст.ст. 69-71, 128, 158-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Василенко Г.Ю.