22 жовтня 2015 р. Справа № 820/1663/15
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Жигилія С.П.
Суддів: Дюкарєвої С.В. , Перцової Т.С.
за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.
представників: позивача - ОСОБА_1, відповідача та третьої особи - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2015р. по справі № 820/1663/15
за позовом ОСОБА_3
до Державної фіскальної служби України
треті особи Головне управління Державної фіскальної служби України у м.Києві, Голова ДФС України ОСОБА_4
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,,
ОСОБА_3 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_3О.) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства доходів і зборів України (далі по тексту - відповідач), треті особи: Головне управління Державної фіскальної служби України у м. Києві (далі по тексту - ГУ ДФС України у м. Києві), голова Державної фіскальної служби України ОСОБА_4 (далі по тексту - голова ДФС України ОСОБА_4О.), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд :
- визнати незаконним та протиправним видання наказу головою з реорганізації Міністерства доходів і зборів України ОСОБА_4 про звільнення з займаної посади начальника оперативного управління Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1) за власним бажанням;
- поновити порушене право на звільнення у зв'язку з виходом на пенсію відповідно до висновків медичної комісії від 10.09.2014 року.
У зв'язку з закінченням реорганізації судом першої інстанції здійснено заміну неналежного відповідача - Міністерства доходів і зборів України, належним - Державною фіскальною службою України.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2015р. по справі №820/1663/15 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Державної фіскальної служби України, треті особи: Головне управління ДФС України у м. Києві, голова ДФС України ОСОБА_4 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Позивач, не погодившись із вказаною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2015р. по справі №820/1663/15 та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, у повному обсязі.
В апеляційній скарзі, доповненнях до апеляційної скарги, а також його представник у судовому засіданні зазначив, що порушено процедуру його звільнення, а судом першої інстанції не були захищені його права та охоронювані законом інтереси. Вважає, що його незаконно було звільнено під час перебування на лікарняному. Крім того, стверджує, що підставою для його звільнення мають бути висновки медичної комісії. Отже, з викладених підстав, вважає свої позовні вимоги, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог законними, обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідач, у надісланих запереченнях на апеляційну скаргу та його представник у судовому засіданні, з викладених підстав, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Представник третьої особи, Головного управління ДФС України у м. Києві, у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Третя особа, голова ДФС України ОСОБА_4, в судове засідання не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
З огляду на наведену норму, враховуючи, що третя особа по справі належним чином повідомлена про дату, час та місце судового розгляду, колегія суддів вважає за можливе розглянути адміністративну справу без участі третьої особи, голови ДФС України ОСОБА_4
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, Головного управління ДФС України у м. Києві, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 розпочав службу в ОВС з 1992 року. Під час проходження служби обіймав різні посади, у тому числі в органах міліції та податкових органах, що підтверджується послужним списком ( а.с. 126-142).
У 2013 році був призначений на посаду в.о. начальника оперативного управління Головного управління Міндоходів у м. Києві, а згодом начальника оперативного управління Головного управління Міндоходів у м. Києві, де працював до звільнення.
26.08.2014 року ОСОБА_3 на ім'я голови комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України ОСОБА_4 подано власноручно написаний рапорт про звільнення на пенсію за власним бажанням у зв'язку з наявністю вислуги років для призначення пенсії ( а.с.123).
Наказом відповідача від 03.09.2014 року за № 2032-о, відповідно до п. 3 Указу Президента України від 18.03.2013 року № 141 “Про Міністерство доходів і зборів України” та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету ОСОБА_5 УССР від 29.07.1991 року № 114, було звільнено в запас ЗСУ полковника податкової міліції ОСОБА_3, з посади начальника оперативного управління Головного управління Міндоходів у м. Києві.
Підставою для звільнення було зазначено підпункт “ж” пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (звільнення за власним бажанням) ( а.с. 122).
З 27.08.2014 року по 12.09.2014 року ОСОБА_3 перебував на лікарняному. Отримав свідоцтво про хворобу № 154. Військово - лікарській комісії скаржився на низку ознак захворювання, пов'язаних з неможливістю подальшого проходження служби (а.с. 114).
Згідно свідоцтва про хворобу № 154 від 10.09.2014р. військово - лікарської комісії було встановлено: “Непридатність до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час”, “Захворювання, так, пов'язані з проходженням служби в органах внутрішніх справ” (а.с.114-117).
Крім того, 27.08.2014 року на ім'я голови комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України ОСОБА_4 позивач подав ще одну заяву. В цій заяві ОСОБА_3, у зв'язку з лікуванням, просив не реалізовувати вищевказаний рапорт про звільнення від 26.08.2014 року, вказав що подав його під тиском керівництва, після виходу з лікарняного мав намір продовжувати працювати на займаній посаді. До відповідача заява надійшла поштою 08.09.2014 р., про що свідчить штрих-код на даному документі (а.с. 121).
Отже, ця заява була отримана відповідачем 08.09.2014 р., тобто вже після підписання оскаржуваного наказу про звільнення від 03.09.2014 року за № 2032-о.
Відповідачем 07.10.2014 року надано письмову відповідь щодо розгляду заяви позивача де зазначено, що у зв'язку з виданням наказу про звільнення відсутні підстави для відкликання рапорту про звільнення (а.с.148).
Не погоджуючись із прийняттям наказу від 03.09.2014 року за № 2032-о про звільнення, ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про визнання його незаконним та протиправним та просив поновити порушене право на звільнення у зв'язку з виходом на пенсію відповідно до висновків медичної комісії від 10.09.2014 року.
При цьому, колегія вважає за необхідне зазначити , що судом першої інстанції було відмовлено в прийняті до розгляду заяву ОСОБА_3 про збільшення позовних вимог від 09.07.2015 року, в якій позивач просив визнати протиправними та незаконними дії посадової особи при звільненні позивача, скасувати наказ, та стягнути 181766,76 грн, з посиланням на вимоги ст. 51 КАС України, оскільки дані позовні вимоги раніше не заявлялись та є зміною предмету позову та були подані до суду після початку розгляду справи по суті позовних вимог. При цьому позивач не позбавлений права звернутися до адміністративного суду з адміністративним позовом для захисту своїх прав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, при прийнятті спірного наказу від 03.09.2014 року за № 2032-о про звільнення в запас ЗСУ полковника податкової міліції ОСОБА_3 за власним бажанням, діяв у відповідності до норм КЗпП України, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, з дотриманням вимог Конституції та Законів України.
Так, судом першої інстанції зазначено, що позивач подав заяву від 27.08.2014 року, в якій просив не давати хід рапорту про звільнення, проте вона надійшла на адресу відповідача 08.09.2014 року, тобто вже після видання наказу про звільнення 03.09.2015 року, а тому відповідач був позбавлений інформації щодо наміру позивача продовжувати службу. Крім вказав на правомірність видачі спірного наказу відносно позивача на підставі рапорту у період його перебування на лікарняному, оскільки звільнення працівника відбулось не з ініціативи власника, а з власної ініціативи ОСОБА_3
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої, враховуючи слідуюче.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття спірного наказу від 03.09.2014 року за № 2032-о про звільнення в запас ЗСУ полковника податкової міліції ОСОБА_3 слугували висновки відповідача про необхідність застосувати підпункт “ж” пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (звільнення за власним бажанням), з огляду на подання 26.08.2014 року ОСОБА_3 рапорту про звільнення на пенсію за власним бажанням у зв'язку з наявністю вислуги років для призначення пенсії.
Колегія суддів вважає такі висновки відповідача хибними, з огляду на наступне.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регламентується Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету міністрів України УРСР від 29.07.1991 року № 114 ( надалі - Положення).
Відповідно до п.2 Положення позивач, як полковник податкової міліції, прирівняний до старшого начальницького складу.
Пунктом 7 Положення визначено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу залежно від присвоєних їм спеціальних звань перебувають на службі в органах внутрішніх справ до такого віку: зокрема, полковники міліції та полковники внутрішньої служби - 50 років.
При цьому п.8 Положення визначено, що дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться: за станом здоров'я - відповідно до висновків військово-лікарської комісії; у зв'язку із скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі; за власним бажанням - при наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків; у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства, відомства (організації, установи); за службовою невідповідністю; у зв'язку з набранням законної сили судовим рішенням щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного корупційного правопорушення, пов'язаного з порушенням обмежень, передбачених Законом України “Про засади запобігання і протидії корупції ”, або кримінального правопорушення; через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом ОСОБА_5 України; у зв'язку з не проходженням випробування в період іспитового строку; у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі.
Час перебування осіб рядового і начальницького складу на службі в органах внутрішніх справ зараховується до загального і безперервного трудового стажу, а також до стажу за спеціальністю згідно з законодавством ( п. 20 Положення).
Пунктом 62 Положення визначено, що звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться: а) у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України “Про військовий обов'язок і військову службу” для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби; б) у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку, встановленого Законом України “Про військовий обов'язок і військову службу” для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби (із зняттям з військового обліку).
Пунктом 64 Положення передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): зокрема за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків ( підпункт “ж”).
Згідно з пунктом 68 Положення, особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
Така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов'язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов'язків по забезпеченню безпеки громадян та громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.
Проте у межах передбаченого пунктом 68 Положення строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору вправі домовитися про звільнення у більш короткий строк.
Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник міліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.
Таким чином, видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника міліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку, якщо таке прохання міститься у рапорті про звільнення, є правомірною.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачем подано рапорт про звільнення за власним бажанням від 26.08.2014 р, на підставі якого винесено спірний наказ від 03.09.2014 року.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що у вказаному рапорті ОСОБА_3 не зазначав бажану для нього дату звільнення.
Більше того, 04.09.2014 року позивачем поштовим відправленням було направлено заяву від 27.08.2014 року, в якій ОСОБА_3, у зв'язку з лікуванням, просив не реалізовувати вищевказаний рапорт про звільнення від 26.08.2014 року, вказав що подав його під тиском керівництва, після виходу з лікарняного мав намір продовжувати працювати на займаній посаді, яка до відповідача надійшла поштою 08.09.2014 р. тобто до прийняття 11 вересня 2014 року Головним управлінням Державної фіскальної служби України у м. Києві наказу №633-о по особовому складу податкової міліції про звільнення ОСОБА_3 за власним бажанням 03.09.2014 року.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до "Послужного списку" позивача зазначено, що він проходив службу на посаді начальника оперативного управління ГУ Міндоходів у м.Києві з 08.07.2013 року по 11.09.2014 року (т.1 а.с. 126-143).
За таких обставин, враховуючи відсутність зазначення позивачем у рапорті конкретної дати, з якої він має бажання звільнитися зі служби, колегія суддів вважає, що відповідачем не було дотримано порядку звільнення ОСОБА_3, передбаченого пунктом 68 Положення.
Вказана правова позиція узгоджується з судовою практикою Верховного Суду України у спорах цієї категорії, зокрема у постанові від 24 червня 2014 року (справи №№ 21-241а14), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.
Так, у відповідності до ч.1 ст.244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вказує на видачу уповноваженим органом наказу про звільнення працівника міліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку, що є порушенням процедури звільнення ОСОБА_3
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що позивача було звільнено під час його перебування на лікарняному.
Так, матеріалами справи підтверджено, що з 27.08.2014 року по 12.09.2014 року ОСОБА_3 перебував на лікарняному. Отримав свідоцтво про хворобу № 154. Військово - лікарській комісії скаржився на низку ознак захворювання, пов'язаних з неможливістю подальшого проходження служби (а.с. 114).
Згідно свідоцтва про хворобу № 154 від 10.09.2014р. військово - лікарської комісії було встановлено: “Непридатність до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час”, “Захворювання, пов'язані з проходженням служби в органах внутрішніх справ” (а.с.114-117). При цьому, вказані обставини не були взяті до уваги при звільненні позивача.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Заперечуючи проти позову, відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, правомірність винесення оскаржуваного наказу, належним чином не довів.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач, при видачі наказу про звільнення з займаної посади начальника оперативного управління Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві ОСОБА_3 за власним бажанням, діяв не у відповідності до норм чинного законодавства.
У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2015р. по справі №820/1663/15, не відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки вона ухвалена при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
При цьому, колегія суддів вважає позовні вимоги про поновлення порушеного права на звільнення у зв'язку з виходом на пенсію відповідно до висновків медичної комісії від 10.09.2014 року такими, що не підлягають задоволенню, оскільки за своєю правовою природою повноваження відповідача щодо визначення підстави для звільнення працівника є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу, де дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреційне право органу виконавчої влади обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Згідно Рекомендацій Комітету ОСОБА_5 Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_5 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Отже, вказана позовна вимога щодо поновлення порушеного права на звільнення у зв'язку з виходом на пенсію відповідно до висновків медичної комісії від 10.09.2014 року є формою втручання в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому не підлягає задоволенню.
Разом з тим, колегія суддів вказує на наявність підстав для виходу за межі позовних вимог, з огляду на таке.
Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_5 України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.2 ст.11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з даним позовом, вказуючи на порушення процедури його звільнення.
При цьому, просить суд скасувати наказ голови з реорганізації Міністерства доходів і зборів України ОСОБА_4 про звільнення з займаної посади начальника оперативного управління Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1) за власним бажанням.
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що 11 вересня року Головним управлінням Державної фіскальної служби України у м. Києві прийнято наказ №633-о по особовому складу податкової міліції про звільнення ОСОБА_3 за власним бажанням 03.09.2014 року, що міститься в матеріалах справи (т.1 а.с.237), яким було реалізовано наказ від 03.09.2014 року за № 2032-о.
Отже, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, враховуючи неправомірність дій відповідача щодо видачі наказу від 03.09.2014 року за № 2032-о та необхідність його скасування, колегія суддів суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та скасувати наказ Головного управління ДФС України у м. Києві №633-о від «11» вересня.2014 року по особовому складу податкової міліції.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Відповідно до п. 1, п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Згідно ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції, внаслідок допущених порушень підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог в частині скасування наказу голови Комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України ОСОБА_4 № 2032-о від 03.09.2014 року щодо звільнення ОСОБА_3 та наказу Головного управління ДФС України у м. Києві №633-о від «11» вересня.2014 року по особовому складу податкової міліції.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2015р. по справі № 820/1663/15 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_3 задовольнити частково.
Скасувати наказ голови Комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України № 2032-о від 03.09.2014 року щодо звільнення ОСОБА_3 та наказ Головного управління ДФС України у м. Києві №633-о від “ 11” вересня 2014 року по особовому складу податкової міліції.
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_3 - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя ОСОБА_6
Судді ОСОБА_7 ОСОБА_8
Повний текст постанови виготовлений 27.10.2015 р.