26 жовтня 2015 р. Справа № 876/9389/15
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :
головуючого судді: Ліщинського А.М.,
суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 серпня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Луцьку Волинської області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії,-
15.06.2015 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач діє всупереч Конституції України стягуючи з його пенсії суму податку на доходи фізичних осіб, військового збору та збору як з працюючого пенсіонера.
Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 серпня 2015 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Позивач постанову оскаржив, не погодившись із зазначеним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та є незаконною, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позов.
В апеляційній скарзі покликається на те, що відповідно до ст.8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.
Особи які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про місце та час розгляду справи, що не перешкоджає розгляду справи в їх відсутності згідно з п.2 ч.1 ст.197 КАС України.
Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при здійсненні своїх повноважень діяв в межах та у спосіб встановлений Податковим кодексом України, в частині оподаткування пенсії, що набрала чинності 01.01.2015 року та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Згідно ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.
Частиною 1 ст.195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Правильність вирішення справи відповідно до вимог ст.13 КАС України забезпечується системою: апеляційною та касаційною. Можливість апеляційного та касаційного оскарження судових рішень є принципом адміністративного судочинства, що спрямований на забезпечення прав осудності (законності та обґрунтованості) судових рішень.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, що позивач з 29.11.2002 року перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного Фонду України в м.Луцьку та отримує пенсію відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру».
Крім цього позивача взято на облік платника податків згідно довідки №1303180700023 від 22.03.2013 року. (а.с.15)
05.05.2015 року позивач звертався до відповідача заявою про припинення відрахувань з призначеної йому пенсії. (а.с. 11).
Управління Пенсійного фонду України в м.Луцьку від 19.05.2015 р. № 303/С-01 у задоволенні заяви відмовило керуючись Законом України від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення». (а.с. 12-13).
Згідно довідки від 18.05.2015 року встановлено, що у лютому-травні 2015 року позивачу було нараховано пенсію у розмірі 6531,1 грн. на місяць, утримано: у лютому-березні 2015 року - податок на доходи фізичних осіб у розмірі 431,57 грн. та військовий збір у розмірі 43,16 грн.; у квітні-травні 2015 року - податок на доходи фізичних осіб у розмірі 284,61 грн. та військовий збір у розмірі 28,46 грн., як працюючому 979,67 грн. (а.с.14)
Вважаючи таку відмову та дії відповідача щодо утримання з його пенсії відповідних відрахувань протиправними, позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Податковим кодексом України та Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи № 71 -VIII від 28.12.2014 року (надалі Закон № 71) встановлені особи, з яких утримується податок на доходи фізичних осіб, визначені п.162.1 ст.162 Податкового кодексу України, тобто фізичні особи - резиденти, які отримують доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи. Об'єктом оподаткування збору є доходи, визначені п.162.1 ст.163 Податкового кодексу України, тобто доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).
Відповідно до п.п.164.2.19 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України та Закону №71, до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку включаються, суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2015 рік» № 80 від 28.12.2014 року, встановлено, щоу2015 році мінімальна заробітна плата у місячному розмірі складає з 1 січня -1218 грн.
Таким чином, відповідно до положень Податкового кодексу Українита Закону № 71, базою оподаткування у 2015 році, є суми пенсій або щомісячного довічного грошового утримання у частині, що перевищує 3654 грн. на місяць (1218,00 грн. х 3).
Відповідно до п.161 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Кодексу оподаткування військовим збором подовжено до набрання чинності рішення Верховної Ради України про завершення реформи Збройних сил України.
Чинним законодавством України встановлено, що платниками військового збору є особи, визначені п.162.1 ст.162 Податкового кодексу України, а саме - фізичні особи резиденти, які отримують доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Об'єктом оподаткування військового збору є доходи, визначені ст.163 Податкового кодексу України, тобто доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), тобто, із сум пенсій або щомісячного довічного грошового утримання у частині, що перевищує 3654 грн. сплачується військовий збір.
Відповідно до п.1 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. № 213-УШ, у період роботи особи (крім інвалідів 1 та 2 груп, інвалідів війни № групи та учасників бойових дій, осіб на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), пенсія призначена особі, розмір якої не перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачується у розмірі 85 відсотків призначеного розміру, але не менше 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.
Керуючись вищенаведеним колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку відмовляючи в задоволенні позову оскільки відповідач здійснюючи відповідні відрахування з пенсії відповідача діяв в межах та у спосіб встановлений законодавством України.
Окрім цього колегія суддів вважає, що доводи апелянта викладенні в апеляційній скарзі не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі Ейрі проти Ірландії також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі Кйартан Асмундсон проти Ісландії від 12 жовтня 2004 року.
Отже, одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Конституційний Суд України також зазначив, що передбачені законами соціально - економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно з статтею 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Мотивація та докази, наведені у апеляційній скарзі, не дають адміністративному суду апеляційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду першої інстанції.
За таких обставин справи колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм у оскаржуваному судовому рішенні належну правову оцінку, відтак подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не являються суттєвими і не складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.
Керуючись статтями 160, 195, 197, 198 п.1, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 серпня 2015 року у справі №161/9084/15-а - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя А.М.Ліщинський
Судді О.І.Довга
ОСОБА_2