ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"19" травня 2010 р. справа № 2a-822/10/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі
судді Могили А.Б.,
з участю секретаря Надраги Л.Я.,
представника позивача ОСОБА_1,
представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_4, вул. Івасюка, 30/20, м. Івано-Франківськ, 76009 до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську, вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76000 про скасування податкового повідомлення-рішення № 0047611700/0 від 08.10.2009 року, -
ОСОБА_4 звернувся в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про скасування податкового повідомлення-рішення № 0047611700/0 від 08.10.2009 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з 07.09.2009 року по 18.09.2009 року та з 21.09.2009 року по 25.09.2009 року ДПІ в м. Івано-Франківську у ОСОБА_4 проведена документальна планова виїзна перевірка. За результатами перевірки складено акт № 12401/17-3 від 25.09.2009 року та прийнято повідомлення-рішення від 08 жовтня 2009 року № 0047611700/0 на суму 31887,00 грн. Дане рішення є протиправним так як, не відповідають дійсності твердження зазначені в пункті 2.5.2 Акту перевірки щодо неправомірності включення суми ПДВ в розмірі 16666,67 грн., до складу податкового кредиту згідно податкової накладної від 25.05.2009 року № НОМЕР_1 виписаної ТзОВ «ЛММ Сервіс»за придбаний гараж по вул. Любачівського, 9 в м. Івано-Франківську. Така неправомірність обґрунтовується використанням гаражу не в господарській діяльності та його реєстрацією в БТІ на фізичну особу, а не на фізичну особу -суб'єкта підприємницької діяльності, тому сума податку, сплаченого в зв'язку з таким придбанням не повинна включатися до складу податкового кредиту. Проте, в підприємницькій діяльності ОСОБА_4 використовується вантажно-пасажирський автомобіль, яким розвозяться матеріали на об'єкти, так як підприємцем надаються електромонтажні роботи. Крім того, він реалізовує електротовари, які також доставляються покупцям на власному автомобілі. Саме тому, для зберігання вказаних товарів і автомобіля придбано ОСОБА_4 гараж.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав наведених в позовній заяві. Додатково посилався на ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якою передбачено чіткий перелік витрат, які не включаються до складу валових витрат. Просив позов задовольнити.
Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечили. Суду пояснили, що одним із головних факторів для формування податкового кредиту з ПДВ за придбаними товарами (рухомим і не рухомим майном), послугами підприємця, зареєстрованим як платник ПДВ, є їх подальше використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності такого платника. Разом з тим, п. 1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом. Порядок формування податкового кредиту регламентується пунктом 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Відповідно до п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 цього Закону якщо платник податку (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначені для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. Оскільки, основними видами діяльності позивача є проектування, монтаж, наладка випробування систем електропостачання, торгівля непродовольчими товарами, то придбаний позивачем гараж, непов'язаний з здійсненням підприємницької діяльності. Крім того, згідно даних ОБТІ гараж зареєстрований не як на суб'єкта підприємницької діяльності, а як на фізичну особу ОСОБА_4, у зв'язку з чим він не мав права включати суму 16666,67 до податкового кредиту з ПДВ. Просили в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що на підставі направлень на перевірку від 07.09.2009 року № 00008679 та від 18.09.2009 року № 00008807 виданих ДПІ в м. Івано-Франківську, та у відповідності з вимогами ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»працівниками відповідача з 07.09.2009 року по 18.09.2009 року проводилася планова виїзна комплексна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_4 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 30.06.2009 року.
У період, що перевірявся, суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_4 здійснював проектування, монтаж, наладку випробування систем електропостачання, торгівлю непродовольчими товарами на загальній системі оподаткування, згідно з розділом IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян».
Проведеною перевіркою встановлено, що суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_4, в порушення п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»у травні місяці 2009 року включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість в розмірі 16666,67 грн., згідно податкової накладної № НОМЕР_1 від 25.05.2009 року виписаної ТзОВ «ЛММ Сервіс», за придбаний у останнього гараж по вул. Любачівського, 9 в м. Івано-Франківську.
За результатами перевірки складено акт перевірки № 12401/17-3/НОМЕР_2 від 25.09.2009 року.
На підставі даного акту перевірки, ДПІ в м. Івано-Франківську прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.10.2009 року № 0047611700/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 31887,00 грн., з них 21258,00 грн. основний платіж та 10629,00 грн. штрафна санкція.
Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх одержувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від одержувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника. Підставою для нарахування податкового кредиту без отримання податкової накладної також є: транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, за винятком тих, в яких форма встановлена міжнародними стандартами; касові чеки, які містять суму поставлених товарів (послуг), загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера, але без визначення податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума поставлених товарів (послуг) не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку на додану вартість).
Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи документами, передбаченими п.п.7.2.6 цього пункту. Платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами, лише у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.
Таким чином, Законом України “Про податок на додану вартість” встановлено право на включення до податкового кредиту звітного періоду сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 було придбано у ТзОВ «ЛММ Сервіс»гараж, загальною площею 20,5 кв.м. Даний факт підтверджується договором про пайову участь у будівництві квартирно-житлового будинку по вул. Любачівського в м. Івано-Франківську від 07.12.2005 року, актом прийому -передачі гаражу (боксу) № 11 (VIII)в багатоквартирному житловому будинку по вул. Кардинала Любачівського та платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи.
В підприємницькій діяльності позивача використовується вантажно-пасажирський автомобіль, яким розвозяться матеріали на об'єкти, так як підприємцем надаються електромонтажні роботи. Крім того, позивач реалізовує електротовари, які також доставляються покупцям на власному автомобілі. Саме тому, для зберігання вказаних товарів і автомобіля придбано гараж.
Правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг а отже придбання гаражу для зберігання транспортних засобів чи будь-якого іншого товару який використовується в господарській діяльності позивача і є його господарською діяльністю направленою на отримання доходу і можливості запобігання нанесення підприємницькій діяльності збитків шляхом уникнення від посягань на власне майно третіх осіб.
Відповідно до ст. 2, ч. 1 ст. 318 Цивільного кодексу України суб'єктами права власності є Український народ, фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Частиною 1 ст. 320 Цивільного кодексу України передбачено, що власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 128 Господарського кодексу України громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.
З огляду на відсутність порушення позивачем порядку формування податкового кредиту з ПДВ, немає також підстав для застосування штрафних санкцій до позивача у зв'язку з донарахуванням суми податкових зобов'язань контролюючим органом.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Висновок відповідача про неможливість віднесення витрат на придбання гаражу, що є власністю позивача як фізичної особи, та який правомірно використовується у його господарській діяльності, до складу податкового кредиту позивача, не ґрунтується на нормах Закону України «Про податок на додану вартість». З огляду на наведене, суд приходить до висновку про необґрунтованість дій відповідача при прийнятті оскаржуваного рішення, а отже, про його невідповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України.
Частина 2 ст. 71 КАС України встановлює, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доводи представників відповідача про реєстрацію позивачем придбаного гаражу на фізичну особу, а не на нього як підприємця, не беруться судом до уваги.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належать фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме право власності на нерухоме майно.
Отже, виходячи з системного аналізу вказаного вище нормативно-правового акту чинне законодавство України при реєстрації права власності на не рухоме майно не відокремлює його належність фізичній особі чи суб'єкту підприємницької діяльності.
Відповідно до порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій номер податкового повідомлення складається з таких частин: порядковий номер у межах відділу, який склав податкове повідомлення-рішення -перші шість цифр номера; номер відділу, який склав податкове повідомлення-рішення -наступні 4 цифри номера; через дріб номер скарги, щодо якої надсилається податкове повідомлення-рішення.
Враховуючи, те, що ОСОБА_4 оскаржував податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Івано-Франківську № 0047611700/0 від 08.10.2009 року в адміністративному порядку, то відповідачем згодом виносилися податкові повідомлення рішення із новими дробами № 0047611700/1, № 0047611700/2, № 0047611700/3.
На підставі ст.124 Конституції України, керуючись ст.ст.158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ в м. Івано-Франківську № 0047611700/0 від 08.10.2009 року, № 0047611700/1 від 29.12.2009 року, № 0047611700/2 від 20.01.2010 року та № 0047611700/3 від 17.02.2010 року в частині визначення суми податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 16666,67 грн. та застосування штрафної санкції в розмірі 8333,34 грн.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. В разі подання заяви про апеляційне оскарження судового рішення, але апеляційна скарга не була подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано протягом 10 днів з дня складання її в повному обсязі. Якщо постанову було проголошення у відсутності особи, яка бере участь у справі , то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Заяви про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Суддя (підпис) Могила А.Б
Постанова в повному обсязі складена 25.05.2010 року.