Справа № ун.2608/3036/12
№пр.2/2608/3038/12
11 грудня 2012 року Святошинський районний суд м.Києва в складі
головуючого судді - П»ятничук І.В.,
при секретарі - Іванові К.Ю.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Київської міської державної адміністрації
про відшкодування матеріальної та моральної (немайнової) шкоди, -
У липні 2001 року ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6, у жовтні 2001 року ОСББ «Ярославів Вал 19», у вересні 2002 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_7 звернулися до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вони є власниками квартир у будинку ОСОБА_8, 19 в м.Києві. і восени 1998 року їм стало відомо про розпорядження КМДА від 29 квітня 1998 року № 964 «Про залучення інвесторів до переобладнання горищ будинків та заміни дахів на мансардні поверхи в м. Києві», відповідно до п. 5 якого гр. ОСОБА_9 надано право виступити інвестором із переобладнання горища на мансардний поверх в їхньому будинку. 29 травня 1998 року комунального підприємства житлового господарства Радянського району м. Києва за дорученням Радянської районної державної адміністрації м. Києва уклало з інвестором ОСОБА_9 інвестиційний контракт № 4/1, предметом якого є переобладнання горища будинку на мансарду за кошти інвестора. 7 червня 2001 року УДАБК м. Києва на підставі розпорядження КМДА № 964 видало КПЖГ Радянського району м. Києва дозвіл № 862-Рд/р на виконання будівельних робіт з переобладнання горища в будинку 19 по вул. Ярославів Вал в м.Києві на мансардний поверх відповідно до затвердженого проекту. Посилаючись на те, що інвестиційний контракт укладений та дозвіл на виконання будівельних робіт виданий без погодження з мешканцями будинку, які після приватизації квартир є співвласниками допоміжних приміщень будинку, позивачі просили визнати недійсним інвестиційний контракт від 29 травня 1998 року № 4/1 та дозвіл на виконання будівельних робіт від 7 червня 2001 року № 862-Рд/р. У подальшому позивачі свої вимоги доповнили й просили визнати недійсним також п. 2 розпорядження Радянської РДА від 19 липня 2000 року № 712 про надання ОСОБА_9 дозволу на виконання робіт згідно з проектом. У процесі розгляду справи позивачі доповнили позов вимогами про зобов'язання ОСОБА_9 та ОСОБА_10 знести надбудовані приміщення на горищі будинку 19 по вул. Ярославів Вал та привести горище до первинного стану, зобов'язання КПЖГ Шевченківського району м. Києва скасувати акт від 6 грудня 2002 року про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, визнання незаконним рішення Шевченківської РДА в м. Києві про надання згоди на відчуження горища від 29 грудня 2002 року № 521, посилаючись на те, що переобладнання горища проведено з порушенням вимог закону. Ухвалами Радянського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2001 року та Святошинського районного суду м. Києва від 17 грудня 2002 року справи за вказаними позовами об'єднано в одне провадження.
У листопаді 2002 року Шевченківська РДА в м. Києві звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСББ «Ярославів Вал 19», посилаючись на те, що в будинку 19 по вул. Ярославів Вал їй належить 3 квартири, будинок потребував реконструкції. ОСОБА_9 та ОСОБА_10 здійснювали інвестиційну діяльність і ремонтні роботи з дотриманням вимог закону та на підставі відповідних дозволів. Інвестор здійснив реконструкцію та ремонт будинку, що поліпшило загальну якість будинку й умови проживання його мешканців. Оскільки відмова відповідачів надати дозвіл на проведення ремонтних робіт із переобладнання горища згідно з інвестиційним контрактом порушує охоронювані законом права інших власників будинку, Шевченківська РДА в м. Києві просила визнати неправомірною таку відмову та зобов'язати відповідачів не чинити перешкод у здійсненні права власності.
Справа розглядалася судами неодноразово.
У 2003 році ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до Європейського суду з прав людини із заявою про те, що під час вирішення справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій Україною порушено Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, ратифіковану Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР а саме п. 1 ст. 6, яким установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру, та ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції від 20 березня 1952 року, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (далі Протокол), якою встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
10 лютого 2011 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі за заявою ОСОБА_2 та інших № 4909/04, яким установив наявність:
- порушення п. 1 ст. 6 Конвенції у зв'язку з недостатнім мотивуванням рішень районного та апеляційного судів, які не змогли надати адекватного обґрунтування прийняття своїх рішень (пп. 58-62 рішення);
- порушення ст. 1 Протоколу у зв'язку з тим, що укладення інвестиційного контракту становило втручання у право заявників, передбачене вказаною статтею, та його укладення без попередньої згоди співвласників будинку або попереднього вирішення цього питання в суді було здійснено не у відповідності з законом; не було чіткої законодавчої підстави для припинення права заявників на частку спірного горища будинку (пп. 38 -54 рішення).
Рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року набуло статусу остаточного 10 травня 2011 року.
Постановою Верховного Суду України від 21 листопада 2011 р. скасовано рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 січня 2003 р., ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2003 р. та ухвалу Верховного Суду України від 13 серпня 2003 р., а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 позовні вимоги уточнили. З урахуванням останньої заяви про уточнення позовних вимог, не змінюючи підстав позову, просили стягнути з Київської міської державної адміністрації на користь позивача ОСОБА_2 193 250 грн. 65 коп. майнової шкоди та 30 000 грн. 00 коп. моральної шкоди, позивачки ОСОБА_3 - 116 922 грн. 28 коп. майнової шкоди та 30 000 грн. 00 коп. моральної шкоди, позивачки ОСОБА_4 - 122 420 грн. 32 коп. майнової шкоди та 30 000 грн. 00 коп. моральної шкоди, позивача ОСОБА_1 - 190 290 грн. 79 коп. майнової шкоди та 30 000 грн. 00 коп. моральної шкоди.
В обґрунтування позову додатково зазначили, що Рішенням Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі №4909/04 за скаргою ОСОБА_2 та ін. проти України встановлено, що заявники ОСОБА_2 та ін. були незаконно позбавлені свого майна; рішення місцевого органу влади щодо укладення контракту на реконструкцію горища третьою особою становило втручання у право заявників володіти своїм майном у значенні першого речення зазначеної статті (п. 41 Рішення). Майном, яке вибуло з володіння позивачів всупереч їх волі, є горище будинку 19 по вул. Ярославів Вал; частка кожного з позивачів у праві власності на це майно розраховується у відповідному співвідношенні, пропорційно площі належної йому квартири до загальної площі всіх квартир будинку. Особою, яка вчинила дії, направлені на порушення прав власності позивачів та позбавлення їх об'єкта права власності, позивачі вважають Київську міську державну адміністрацію, яка прийняла незаконне розпорядження №964 від 29 квітня 1998 року про залучення інвестора до переобладнання горища. Оскільки протягом часу розгляду справи інвесторами фактично було завершено будівельні роботи, та, як наслідок - створено нові об'єкти права власності замість горища, яке незаконно вибуло з володіння позивачів, єдиним можливим способом захисту порушеного права позивачі вважають відшкодування на їх користь матеріальної шкоди відповідно до ст. 386 ЦК України.
Ухвалою суду від 06 липня 2012 року, на підставі заяви позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4ММ., ОСОБА_1, залишено без розгляду їх позовні вимоги до комунального підприємства житлового господарства Шевченківського району м. Києва, Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, управління державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва, ОСОБА_9, ОСОБА_10, третя особа - Київська міська державна адміністрація, про визнання недійсним інвестиційного контракту №4/1 від 29.05.1998 року, укладеного між КПУЖГ Радянського району м. Києва та гр. ОСОБА_9; визнання недійсним дозволу №862-Р д/р від 07.06.2001 на виконання будівельних робіт у горищному приміщенні буд 19 по вул. Ярославів Вал в м. Києві; п. 2 розпорядження Радянської райдержадміністрації м. Києва від 19.07.2000 року;припинення інвестиційної діяльності ОСОБА_9 та ОСОБА_10; зобов'язання ОСОБА_9 та ОСОБА_10 знести надбудовані приміщення на горищі буд. 19 по вул. Ярославів Вал в м. Києві та привести горище в первісний стан; зобов'язання КПУЖГ Шевченківського району м. Києва скасувати акт від 06 грудня 2002 року про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; визнання незаконним рішення №521 від скасування акта, визнання рішення 329.12.2002 року сесії Шевченківської районної у м. Києві ради.
Ухвалою суду від 06 липня 2012 року, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України, залишено без розгляду позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_6 до комунального підприємства житлового господарства Шевченківського району м. Києва, Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, управління державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва, ОСОБА_9, ОСОБА_10, третя особа - Київська міська державна адміністрація, про визнання недійсним інвестиційного контракту №4/1 від 29.05.1998 року, укладеного між КПУЖГ Радянського району м. Києва та гр. ОСОБА_9; визнання недійсним дозволу №862-Р д/р від 07.06.2001 на виконання будівельних робіт у горищному приміщенні буд 19 по вул. Ярославів Вал в м. Києві; п. 2 розпорядження Радянської райдержадміністрації м. Києва від 19.07.2000 року;припинення інвестиційної діяльності ОСОБА_9 та ОСОБА_10; зобов'язання ОСОБА_9 та ОСОБА_10 знести надбудовані приміщення на горищі буд. 19 по вул. Ярославів Вал в м. Києві та привести горище в первісний стан; зобов'язання КПУЖГ Шевченківського району м. Києва скасувати акт від 06 грудня 2002 року про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; визнання незаконним рішення №521 від скасування акта, визнання рішення 329.12.2002 року сесії Шевченківської районної у м. Києві ради.
Ухвалою суду від 01 жовтня 2012 року, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України, залишено без розгляду позовні вимоги Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації до ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСББ «Ярославів Вал 19»про визнання неправомірною відмови ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСББ «Ярославів Вал 19»на проведення реконструкції будинку 19 по вул. Ярославів Вал відповідно до інвестиційного контракту від 29 травня 1998 року №4/1 та зобов'язання не чинити перешкод ОСОБА_9, ОСОБА_10 у виконанні ремонтних робіт та реконструкції будинку за цим контрактом.
Позивачі в судове засідання не з»явились, про час та місце рогляду справи повідомлялись належним чином, направили до суду свого представника з належним чином офрмленими повноваженнями, тому суд вважає можливим розглянути справу в їх відсутності.
В судовому засіданні представник позивачів позовні вимоги про стягнення на користь ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 з Київської міської державної адміністрації матеріальної та моральної (немайнової) шкоди підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позові просив заявлені позовні вимоги задовольнити.
Представник Відповідача -Київської міської державної адміністрації, в судовому засіданні проти позову заперечувала. Зазначила, що позивачі є власниками квартир лише у певних частинах, а тому не можуть ставити питання про стягнення на їх користь повної суми компенсації, розрахованої виходячи із 100% площ квартир; вказувала, що висновок про оцінку, покладений в основу розрахунку, складений у 2009 році, а отже, є нечинним. Також зазначила, що позивачі не обґрунтували належними доказами розмір моральної шкоди. Інших доводів, із посиланням на правові підстави невизнання позову, в обґрунтування своєї позиції суду не надала, призначення експертизи щодо оцінки завданої позивачам матеріальної шкоди на час розгляду справи не бажала.
Суд, вислухавши пояснення представника позивачів, представника відповідача, вивчивши матеріали справи та оцінивши надані сторонами докази, вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачі, на підставі відповідних правовстановлюючих документів, є власниками квартир у будинку 19 по вул. Ярославів Вал, 19 в м. Києві, а саме:
- ОСОБА_2 -57/100 частин квартири АДРЕСА_1;
- ОСОБА_3 - квартири АДРЕСА_2;
- ОСОБА_4 -1/3 частини квартири АДРЕСА_3;
- ОСОБА_1 -1/3 частин квартири АДРЕСА_4.
Відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»№ 2482-XII у редакції, станом на 28.09.2000, власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території, відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Рішенням Конституційного Суду України від 9 листопада 2011 року N14-рп/2011роз'яснено, що положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»від 19 червня 1992 року N 2482-XII зі змінами необхідно розуміти так, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення.
Таким чином, в силу вимог ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», позивачі, як власники квартир, набули права власності і на відповідну частину нежитлових (допоміжних) приміщень будинку 19 по вул. Ярославів Вал в м. Києві, зокрема, горища цього будинку.
29 квітня 1998 року Київська міська державна адміністрація прийняла розпорядження №964 (том справи 1, а. с. 22), яким надала право фізичній особі -гр. ОСОБА_9 - стати інвестором з переобладнання горища будинку 19 по вул. Ярославів Вал в м. Києві.
29 травня 1998 року Радянська районна у м. Києві державна адміністрація на підставі вказаного розпорядження Київської міської державної адміністрації уклала з гр. ОСОБА_9 інвестиційний контракт, за яким горище було визначено об'єктом здійснення інвестицій громадянкою ОСОБА_9 (п. 4.1. Інвестиційного контракту). Згодом стороною цього контракту (другим інвестором) стала гр. ОСОБА_10
26 грудня 2002 року Шевченківська районна рада рішенням №521 надала інвесторам право власності на реконструйовані та новостворені приміщення.
З матеріалів справи вбачається, що позивачі звернулися за захистом свого порушеного права до суду, однак, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 29 січня 2003 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2003 року, у задоволенні їх позову про припинення інвестиційної діяльності, визнання недійсним розпорядження КМДА від 29.04.1998 року та ін. було відмовлено, у зв'язку з чим позивачі звернулися до Європейського суду з прав людини зі скаргою за п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі №4909/04 за скаргою ОСОБА_2 та ін. проти України встановлено, що у заявники ОСОБА_2 та ін. були незаконно позбавлені свого майна.
Європейський суд констатував порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції в зв'язку з тим, що, по-перше, інвестиційний договір становив втручання у право заявників, передбачене вказаним положенням, та його укладення без попередньої згоди співвласників будинку або попереднього вирішення цього питання в суді було здійснено не у відповідності з законом та, по-друге, не було чіткої законодавчої підстави для припинення права заявників на частку спірного горища будинку.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, стаття 1 Першого протоколу Конвенції передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
У рішенні від 10.02.2011 Європейський суд констатував, що рішення місцевого органу влади щодо укладення контракту на реконструкцію горища третьою особою становило втручання у право заявників володіти своїм майном у значенні першого речення зазначеної статті (п. 41 Рішення). Беручи до уваги зазначені вище висновки, що із самого початку заявники мали право на частку власності на горище, Суд встановив той факт, що після переобладнання горища під мансардний поверх, який було передано інвесторам, заявники втратили своє майно. Отже, їх позбавили їхнього майна у значенні другого речення статті 1 Першого протоколу (п. 46 Рішення). Суд визнав, що заявників позбавили їхнього майна незаконно (п. 53 Рішення).
Таким чином, Рішенням Європейського суду з прав людини встановлено, що позивачів позбавили їхнього майна незаконно.
Майном, яке вибуло з володіння позивачів всупереч їх волі, є горище будинку 19 по вул. Ярославів Вал, частка кожного з позивачів у праві власності на яке розраховується у відповідному співвідношенні, пропорційно площі належної йому квартири/частини квартири до загальної площі всіх квартир будинку.
Суд вважає обґрунтованими доводи позивачів щодо того, що особою, яка вчинила дії, направлені на порушення їх прав власності та позбавлення їх об'єкта права власності, є саме Київська міська державна адміністрація, яка прийняла розпорядження №964 від 29 квітня 1998 року про залучення інвестора до переобладнання горища будинку 19 по вул. Ярославів Вал. Саме це розпорядження стало підставою для укладення в подальшому інвестиційного контракту №4/1, отримання інвестором усього обсягу дозвільної документації на будівництво та ін.; зазначеному розпорядженню відповідача в Рішенні Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 року дана оцінка як такому, що становить втручання у право заявників володіти своїм майном.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Право приватної власності є непорушним.
Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Згідно зі ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
За таких обставин, враховуючи, що протягом часу розгляду справи інвесторами фактично було завершено будівельні роботи, та, як наслідок - створено нові об'єкти права власності, суд вважає обґрунтованим обраний позивачами спосіб захисту їх порушеного права у вигляді відшкодування на їх користь майнової шкоди, що являє собою компенсацію вартості майна, яке незаконно вибуло з їх володіння внаслідок рішення Відповідача.
Згідно з наданим позивачами ОСОБА_11 про вартість майна (Том справи 2, а. с. 248-261) ринкова вартість 1 кв. м технічного поверху станом на 12 листопада 2009 р. (під час розгляду справи Європейським судом) становила 7 988,40 грн. (сім тисяч дев'ятсот вісімдесят вісім) грн. 40 коп. без ПДВ., або за курсом НБУ 1 000,0 дол. США (одна тисяча) дол. США без ПДВ.
Погоджуючись у цілому із способом визначення розміру матеріальної шкоди, обраним позивачами, суд, у той же час, зауважує, що під час її розрахунку позивачами застосовано показники загальної площі квартир 10, 30,38 та 48, у той час, як з матеріалів справи вбачається, що позивачам ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 належать лише частки у вказаних квартирах, а не квартири в цілому.
За таких обставин, судом здійснено власний розрахунок розміру матеріальної шкоди, із застосуванням формули, запропонованої позивачами, однак, із урахуванням того, що позивачу ОСОБА_2 належить не 91,4 кв. м., а 52,30 кв. м. (57/100 частин квартири 38), позивачу ОСОБА_4 -не 57,9 кв. м., а 19,3 кв. м. (1/3 частина квартири 30), позивачу ОСОБА_1 -не 89,90 кв. м., а 29,29 кв. м. (1/3 частина квартири 48).
За розрахунками суду, сума майнової шкоди, що належить до стягнення на користь позивача ОСОБА_2, становить 110 250 (сто десять тисяч двісті п'ятдесят) гривень 10 коп., на користь позивача ОСОБА_3 - 116 922 (сто шістнадцять тисяч дев'ятсот двадцять дві) гривні 28 коп., позивача ОСОБА_4 - 40 806 (сорок тисяч вісімсот шість) гривень 80 коп., позивача ОСОБА_1 - 61 929 (шістдесят одна тисяча дев'ятсот двадцять дев'ять) гривень.
Крім того, відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ст. 23 ЦК України). Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї.
Суд вважає обґрунтованими вимоги позивачів про стягнення на їх користь компенсації завданої моральної шкоди, внаслідок протиправних дій відповідача щодо прийняття розпорядження, яке стало підставою для подальшого незаконного відчуження належного позивачам об'єкта права власності.
При визначенні розміру компенсації завданої моральної шкоди суд враховує ступінь тяжкості завданих позивачам моральних страждань, те, що з позовом до суду вони звернулися ще восени 2002 року, що протягом строку розгляду справи відповідач не вчинив жодних дій, спрямованих на відновлення порушеного права позивачів, або ж на добровільну виплату відповідної компенсації вартості майна, якого їх було незаконно позбавлено; повернення майна у володіння позивачів за час судового розгляду стало неможливим.
З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне стягнути моральну шкоду у розмірі 5000 грн. на користь кожного з позивачів.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
За змістом ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів.
Відповідно до ст.60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу.
Суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 обґрунтовані належними і допустимими доказами, поданими у порядку, передбаченому чинним процесуальним законодавством.
У той же час, відповідач не тільки не надав доказів, але й навіть не навів правових підстав в обґрунтування своїх заперечень проти поданого позову.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212, 214, 215, 216, 217, 218, 234 ЦПК України, ст. 41 Конституції України, ст. ст. 16, 22, 23, 386 ЦК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Київської міської державної адміністрації ( 01001 м.Київ вул.Хрещатик 36, ) на користь ОСОБА_1, ( ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрованого в ІНФОРМАЦІЯ_1) - 61929 грн. 10 коп., у відшкодування завданої матеіральної шкоди. 5000 грн. відшкодування завданої моральної (немайнової) шкоди. 726 грн. 60 коп., сплаченого судового збору, а всього в розмірі -67 655 ( шістдесят сім тисяч шістсот п»ятдесят п»ять) грн. 70 коп.
Стягнути з Київської міської державної адміністрації ( 01001 м.Київ вул.Хрещатик 36, ) на користь ОСОБА_2, ( ідентифікаційний номер НОМЕР_2, зареєстрованого в ІНФОРМАЦІЯ_2) - 110 580 грн. 10 коп., у відшкодування завданої матеріальної шкоди, 5000 грн., відшкодування завданої моральної (немайнової) шкоди, 1213 грн. 10 коп., сплаченого судового збору, а всього в розмірі -116 793 ( сто шістнадцять тисяч сімсот дев»яносто три) грн. 20 коп.
Стягнути з Київської міської державної адміністрації ( 01001 м.Київ вул.Хрещатик 36, ) на на користь ОСОБА_3, ( ідентифікаційний номер НОМЕР_3, зареєстрованої в ІНФОРМАЦІЯ_3 вал буд.19 кв. 10) - 116 922 грн. 28 коп у відшкодування завданої матеріальної шкоди, 5000 грн. відшкодування завданої моральної (немайнової) шкоди, 1276 грн. 52 коп., сплаченого судовгого збору, а всього в розмірі -123198 ( сот двадцять три тисячі сто дев»яносто вісім) грн. 80 коп.
Стягнути з Київської міської державної адміністрації ( 01001 м.Київ вул.Хрещатик 36, ) на на користь ОСОБА_4 ( ідентифікаційний номер НОМЕР_4, зареєстрованої в ІНФОРМАЦІЯ_4) - 40806 грн. 80 коп. у відшкодування завданої матеріальної шкоди, 5000 грн. у відшкодування завданої моральної (немайнової) шкоди, 515 грн. 36 коп. у сплаченого судового збору, а всього в розмірі -46322 ( сорок шість тисяч триста двадцять дві) грн. 16 коп.
В задоволенні іншої частини заявлених позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через районний шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: