04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"19" жовтня 2015 р. Справа№ 910/13741/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Калатай Н.Ф.
суддів: Рябухи В.І.
Ропій Л.М.
при секретарі Царук І. О.
За участю представників:
від позивача: Утін К. Ю. - представник за довіреністю № 08/01 від 30.01.2015
від відповідача: Карпець Ю. В. - директор
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український центр судових експертиз»
на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2015
у справі № 910/13741/15 (суддя Комарова О. С.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Річ Харвест»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український центр судових експертиз»
про стягнення грошових коштів в розмірі 24 320 грн.
Позов заявлено про стягнення перерахованих на виконання умов укладеного між сторонами договору на проведення експертного дослідження № 1-26/02 від 26.02.2013 грошових коштів в сумі 15 900 грн., збитків від інфляції в сумі 6 557,74 грн., відсотків за користування чужими коштами в сумі 1 647,94 грн. та 3 % річних в сумі 1 827 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2015, повний текст якого складений та підписаний 27.07.2015, у справі № 910/13741/15 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено основний борг в сумі 15 900 грн., 3 % річних в сумі 241,32 грн. та збитки від інфляції в сумі 6 557,74 грн., в іншій частині позову відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення попередньої оплати, 3 % річних та збитків від інфляції, суд першої інстанції виходив з того, що вказані позовні вимоги позивачем доведені, в той час як позовні вимоги про стягнення на підставі ст. 1214 ЦК України процентів за користування безпідставно одержаними коштами є необґрунтованими, оскільки вказані вимоги а ні договором, а ні спеціальним актом не передбачені.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Український центр судових експертиз» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2015 у справі № 910/13741/15, у задоволенні позовних вимог про стягнення 24 320 грн. відмовити повністю.
В апеляційній скарзі відповідач послався на те, що спірне рішення прийнято судом першої інстанції з порушенням норм матеріального права та при невірному дослідженні судом фактичних обставин справи.
Так, відповідач зазначив про те, що, приймаючи оспорюване рішення, суд першої інстанції послався на умови договору на проведення експертного дослідження № 1-26/02 від 26.02.2013, який фактично між позивачем та відповідачем не укладався. Також, в оспорюваному рішенні суд першої інстанції зазначив про те, що проект договору на проведення експертного дослідження № 1-26/02 від 26.02.2013 та заяву на проведення експертного дослідження № 1 від 25.02.2013 позивач направляв відповідачеві, а рахунок № 1-26/02/13 від 26.02.2013 відповідач направляв позивачеві, проте докази вчинення сторонами вказаних дій в матеріалах справи відсутні.
Ухвалою від 19.08.2015 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н. Ф., судді Ропій Л. М., Рябуха В. І., апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український центр судових експертиз» прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження.
Під час розгляду справи в суді відповідач надав уточнення до апеляційної скарги, в яких послався на інші, ніж в апеляційній скарзі обставини.
Так, у вказаних уточненнях відповідач визнав, що договір на проведення експертного дослідження № 1-26/02 від 26.02.2013 між сторонами був укладений та надав копію вказаного договору, який містить підписи обох сторін, засвідчені відтисками їх печаток, проте зазначив, що невиконання ним своїх обов'язків за вказаним договором викликано невиконанням позивачем свого обов'язку з надання на огляд об'єкта експертного дослідження (складу за адресою: Київська область, м. Бровари, вул., Кутузова, 125 Б - примітка суду).
Також відповідач зазначив про те, що позивач не звертався до нього з пропозицією щодо припинення дії спірного договору, а відтак, звернення позивача до суду з вказаним позовом фактично є односторонньою відмовою від договору.
Крім того, відповідач зазначив про те, що він не зміг скористатися наданими йому правами взяти участь у засіданнях першої інстанції та подати доводи з відповідними документами через неотримання ним з невідомих причин ухвал суду першої інстанції.
В судовому засіданні 19.10.2015 відповідачем надано суду для огляду оригінал договору на проведення експертного дослідження № 1-26/02 від 26.02.2013, який містить підписи обох сторін, засвідчені відтисками їх печаток.
У вказаному судовому засіданні на запитання суду позивач повідомив про те, що підписаного обома сторонами примірнику вказаного договору він не має, проте факт укладення між сторонами договору на проведення експертного дослідження № 1-26/02 від 26.02.2013 визнає.
Відповідачем до уточнень до апеляційної скарги долучені додаткові докази, які суд першої інстанції в своєму розпорядженні не мав.
Позивачем до відзиву на апеляційну скаргу та додаткових письмових пояснень також додані додаткові докази.
Сторони проти долучення доданих іншою стороною до матеріалів справи доказів не заперечили.
Частиною 1 ст. 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього
Частинами 3, 4 п. 9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» від 17.05.2011 № 7 встановлено, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. До згаданих підстав належить, зокрема, необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотань сторін про витребування господарським судом доказів у порядку статті 38 ГПК. У такому разі суд апеляційної інстанції за відповідним клопотанням сторони самостійно витребує необхідні додаткові докази.
Враховуючи, що відповідач не брав участі в судових засіданнях з розгляду справи в суді першої інстанції, з метою правильного вирішення спору сторін по суті колегія суддів вважає за доцільне долучити всі подані сторонами під час апеляційного перегляду додаткові докази та розглядати спір сторін з урахуванням таких доказів.
Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, представник позивача проти її задоволення заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.
25.01.2013 в приміщенні паспортизованого складу площею 200 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, м. Бровари, вул., Кутузова, 125 Б, яке позивач орендував у Приватного підприємства «Броварська сільгоспхозхімія», виникла пожежа.
Як слідує з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з заявою № 1 від 25.02.2013 на проведення експертного дослідження (а.с.21), в якій просив призначити проведення експертного пожежно-технічного дослідження пожежі, яка сталась 25.02.2013 на складі, що орендує позивач у ПП «Броварська сільгоспхозхімія» за адресою: Київська область, м. Бровари, вул., Кутузова, 125 Б, та визначив перелік питань, які потребують дослідження.
Для виконання вказаного експертного дослідження сторонами було підписано та скріплено печатками договір № 1-26/02 від 26.02.2013 про проведення експертного дослідження (далі - Договір).
В суду першої інстанції вказаний Договір був відсутній, але під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції обидві сторони визнали факт укладення Договору, а відповідач в судовому засіданні надав суду для огляду його оригінал.
За таких обставин, враховуючи приписи ч. 1 ст. 35 ГПК України, яка встановлює, що обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання, а також дослідження оригіналу Договору, колегія суддів вважає доведеним факт укладення сторонами Договору, оскільки сам лише факт відсутності у позивача підписаного примірника Договору не є підставою вважати такий Договір неукладеним.
Відповідно до п. 6.1 Договору, Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до повного виконання сторонами зобов'язань за ним.
Згідно з п. 1 Договору предметом Договору є проведення відповідачем експертного дослідження з питань, викладених в заяві № 1 від 25.02.2013.
Згідно з п. 3.1 Договору вартість послуг відповідача по Договору становить 15 900 грн.
Сума коштів, що вказана в п. 3.1 Договору, сплачується позивачем до початку проведення робіт (п.3.2).
Відповідач виставив позивачу рахунок № 1-26/02/13 від 26.02.2013 (а.с. 22) на суму 15 900 грн., в оплату якого 26.02.2013 позивач перерахував відповідачу 15 900 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою з банківського рахунку позивача (а.с. 23).
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду, до яких за своєю правовою природою відноситься спірний Договір, одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Частина 1 ст. 846 ЦК України встановлює, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
За умовами Договору відповідач взяв на себе зобов'язання:
- у відповідності до діючого законодавства України провести експертне дослідження об'єкту, вказаного в п. 1 Договору та надати відповіді на поставлені питання (п. 2.1.1);
- підготувати та надати позивачу в строк до одного календарного місяця після надання ним всіх необхідних документів згідно клопотання експерта письмовий висновок з експертного дослідження для досягнення предмету Договору (п. 2.1.2);
- приступити до виконання робіт не пізніше наступного календарного дня після сплати суми зазначеної в п. 3.1 Договору (п. 2.1.4).
Відповідно до 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується той факт, що роботи, передбачені Договором, відповідач не виконав.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
За правилами ч. 2 ст. 849 ЦК України, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник набуває права відмовитися від договору підряду.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Отже, за змістом наведених норм, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору.
Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.
Таким чином, законом замовнику надано право відмовитись в односторонньому порядку від договору підряду за наявності обставин, з якими закон пов'язує виникнення у нього права на це, і такі дії не потребують узгодження з підрядником.
За обставин, що склалися, враховуючи, що відповідач як підрядник попередньо оплачені позивачем роботи, в порушення умов Договору, не виконав, відповідно до приписів ЦК України та ГК України позивач як замовник має право відмовитись від Договору.
Як вбачається з матеріалів справи, 24.11.2014 позивач направив відповідачу лист-вимогу № 07/11 від 21.11.2014 (а.с.24), в якому повідомив про втрату інтересу для проведення останнім дослідження та просив повернути грошові кошти в сумі 15 900 грн.
Вказаний лист-вимогу слід вважати відмовою позивача від договору у розумінні ст. 849 ЦК України, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої відмови.
На доказ направлення вказаного листа-вимоги до матеріалів справи залучені належним чином засвідчені копії опису вкладення, фіскального чеку № 1553 від 24.11.2014 та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105408409396 з відміткою відповідача про отримання 06.12.2014. Відповідач на вимогу не відповів, гроші позивачу не повернув.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є розірваним або зміненим (ч. 3 ст. 651 ЦК України). Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Отже, в результаті вчинення замовником одностороннього правочину, який тягне припинення зобов'язань сторін за договором підряду, тобто в результаті односторонньої відмови від нього у повному обсязі, договір підряду вважається розірваним.
Відповідно, розірванням договору є припинення договірного зобов'язання, тобто зникнення правового зв'язку між сторонами договірного зобов'язання на підставах, встановлених у законі або договорі, та припинення їхніх прав та обов'язків.
За таких обставин, починаючи з 06.12.2014 - дати отримання відповідачем вищезгаданого листа-вимоги № 07/11 від 21.11.2014, зобов'язання сторін за спірним Договором є припиненими, а Договір розірваним.
Вказаної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в оглядовому листі від 18.02.1013 № 01-06/374/2013 «Про практику вирішення спорів, пов'язаних із виконанням договорів підряду (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України), а також у своїх постановах від 14.03.2014 у справі № 5015/1813/12, від 13.06.2012 у справі № 58/543, від 23.05.2012 у справі № 5010/1495/2011-18/65.
Враховуючи, що відповідач роботу, обумовлену Договором, не виконав, а позивач в односторонньому порядку відмовився від Договору, і така відмова від договору прямо передбачена ч. 2 ст. 849 ЦК України, подальше утримання відповідачем невикористаних коштів попередньої оплати є безпідставним.
Частинами 1 та 2 ст. 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Відповідно до ч. 3 ст. 1212 ЦК України, вказані положення закону щодо обов'язку повернути майно застосовуються, зокрема, до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.
Частиною 1 ст. 1213 ЦК України встановлено обов'язок набувача повернути безпідставно набуте майно в натурі.
Відповідно до ст. 177 ЦК України, об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі до об'єктів цивільних прав віднесені гроші.
Враховуючи, що спірні 15 900 грн. відповідач утримує безпідставно, вказані гроші підлягають поверненню позивачу на підставі ст. 1212 ЦК України.
Вказаної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постановах від 02.06.2014 у справі № 5006/33/147пд/2012, від 15.10.2014 у справі № 924/207/13-г, від 12.02.2013 у справі № 5011-16/6336-2012, від 17.08.2011 № 3/5009/509/11
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача попередньої оплати за укладеним сторонами Договором в сумі 15 900 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині є вірним по суті і залишається без змін.
Щодо посилань відповідача на те, що невиконання ним робіт є наслідком того, що позивач не виконав свій обов'язок з надання на огляд об'єкта експертного дослідження, слід зазначити таке.
За правилами ст. 538 ЦК України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання (ч.1); У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі (ч.3).
Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідач не був позбавлений права вимагати, в тому числі і в судовому порядку, виконання позивачем свого обов'язку з надання об'єкту на дослідження, а також, у випадку невиконання позивачем вказаного обов'язку, повідомивши про це позивача, відмовитись від виконання свого обов'язку в порядку, встановленому законом, з відповідними правовими наслідками.
При цьому, колегія суддів зауважує на тому, що відповідно до статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Виходячи з принципу справедливості та добросовісності, відповідач, отримавши від позивача кошти на виконання укладеного сторонами Договору, мав вжити заходів для виконання свого договірного зобов'язання, оскільки гроші не були позивачем відповідачу подаровані, і відповідач мав певні обов'язки перед платником.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача збитків від інфляції в сумі 6 557,74 грн. та 3 % річних в сумі 1 827 грн. слід зазначити таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В постанові Верховного суду України від 16.09.2014 у справі № 3-90гс14 зазначено, що за своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.
В п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» також зазначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема, у випадках повернення сум авансу та завдатку, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.
З огляду на викладене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків від інфляції в сумі 6 557,74 грн. та 3 % річних в сумі 1 827 грн. задоволенню не підлягають в повному обсязі. Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про стягнення процентів за користування чужими коштами в сумі 1 647,94 грн. слід зазначити таке.
Частина 1 ст. 536 ЦК України встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 536 ЦК України).
Умовами укладеного між сторонами Договору розмір процентів за користування відповідачем грошовими коштами позивача не встановлено.
Позивач розраховує суму процентів за користування чужими коштами із застосуванням аналогії закону (ч. 1 ст. 8 ЦК України) на підставі приписів ч. 1 ст. 1048 ЦК України, якою передбачено, що у разі невстановлення договором позики розміру процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.
Проте, договори підряду, до яких відноситься спірний договір, та договори позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види цивільних правовідносин, а тому застосування до договору підряду положень про договір позики, зокрема норми ст. 1048 ЦК України, є безпідставним.
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 02.07.2013 у справі № 3-11гс13.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування чужими коштами в сумі 1 647,94 грн. задоволенню не підлягають як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Щодо посилань відповідача на неотримання ним ухвал суду першої інстанції слід зазначити таке.
Як слідує з матеріалів справи, всі судові документи суд першої інстанції направляв на адресу відповідача: 02140, м. Київ, вул. Є. Чавдар, 5, офіс 26, проте кореспонденція поверталась з відміткою відділення зв'язку: «за закінченням терміну зберігання».
У ч. 3 п. 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» від 17.05.2011 № 7 зазначено, що стороною, не повідомленою належним чином про місце засідання суду, про що йдеться у пункті 2 частини третьої статті 104 ГПК, слід вважати сторону, стосовно якої судом першої інстанції не дотримано вимог статті 64 ГПК.
Частина 1 ст. 64 ГПК України встановлює, що суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
Згідно з п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
З наданого позивачем витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців слідує, що станом на 24.06.2015 місцезнаходженням відповідача є: 02140, м. Київ, вул. Є. Чавдар, 5, офіс 26, тобто та адреса, за якою як позивач, так і суд першої інстанції направляли кореспонденцію.
Враховуючи, що відповідач не повідомляв суду своєї поштової адреси, оскільки не він звернувся з позовом до суду, суд першої інстанції правомірно направляв ухвали суду на адресу місцезнаходження, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Крім того, слід зазначити про таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Згідно зі ст. 1 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», місцезнаходження юридичної особи - це адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
Згідно з ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» державна реєстрація юридичних осіб проводиться державним реєстратором за місцезнаходженням юридичної особи.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців містяться відомості щодо місцезнаходження юридичної особи.
Крім того, згідно з ч. 5 ст. 17 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців містяться також відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням та про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу.
Такі відомості щодо відповідача відносно його місцезнаходження за адресою: 02140, м. Київ, вул. Є. Чавдар, 5, офіс 26, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відсутні.
Враховуючи, що адреса місцезнаходження юридичної особи, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, є офіційно оприлюдненою інформацією, така особа зобов'язана отримувати поштову кореспонденцію за цією адресою.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції належним чином повідомлено відповідача про час та місце судових засідань з розгляду цієї справі.
Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2015 у справі № 910/13741/15 підлягає зміні, позов задовольняється частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню попередня оплата в сумі 15 900 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовляється.
З огляду на підстави зміни рішення суду першої інстанції, а також враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Український центр судових експертиз» підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подачу позову та за звернення з апеляційною скаргою покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український центр судових експертиз» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2015 у справі № 910/13741/15 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2015 у справі № 910/13741/15 змінити.
3. Викласти п. 2 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2015 у справі № 910/13741/15 в редакції:
« 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український центр судових експертиз» (02140, м. Київ, вул. Є. Чавдар, буд. 5, оф. 26, ідентифікаційний код 36956871) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Річ Харвест» (01054, м. Київ, вул. Гоголівська, будинок 22-24, офіс 1106, ідентифікаційний код 37354979) основний борг в сумі 15 900 (п'ятнадцять тисяч дев'ятсот) грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 194 (одна тисяча сто дев'яносто чотири) грн. 46 коп. Видати наказ.»
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Річ Харвест» (01054, м. Київ, вул. Гоголівська, будинок 22-24, офіс 1106, ідентифікаційний код 37354979) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Український центр судових експертиз» (02140, м. Київ, вул. Є. Чавдар, буд. 5, оф. 26, ідентифікаційний код 36956871) судові витрати за подачу апеляційної скарги в сумі 316 (триста шістнадцять) грн. 27 коп.
5. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.
6. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/13741/15.
Повний текст постанови складено: 23.10.2015
Головуючий суддя Н.Ф. Калатай
Судді В.І. Рябуха
Л.М. Ропій