Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"20" жовтня 2015 р.Справа № 922/4533/15
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Ємельянової О.О.
при секретарі судового засідання Лук'яненко Ю.Ю.
розглянувши справу
за позовом Акціонерної компанії "Харківобленерго", м. Харків
до Комунального підприємства "Міськелектротранссервіс", м. Харків
простягнення коштів
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 (дов. № 01-42юр/3205 від 30.04.2015 року);
від відповідача: ОСОБА_2 (дов. № 156 від 18.02.2015 року).
Акціонерна компанія "Харківобленерго" (позивач) звернулась до господарського суду Харківської області із позовом до Комунального підприємства "Міськелектротранссервіс" (відповідач) про стягнення коштів у розмірі 228 280,62 грн. з яких: 181 762,87 грн. - пеня за травень 2015 року та червень 2015 року, 9 088,16 грн. - 3% річних за травень 2015 року та червень 2015 року, 37 429,59 грн. - інфляційні витрати за травень 2015 року та червень 2015 року та судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про постачання електричної енергії № 37 від 19.03.2012 року (пролонгованого відповідно до пункту 9.2. на 2015 рік) у частині повного та своєчасного розрахунку.
Ухвалою суду від 10.08.2015 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду у судовому засіданні над 21.09.2015 року.
У межах строків передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи неодноразово відкладався.
У судовому засіданні 05.10.2015 року продовжено строк розгляду справи на 15 днів та відкладено розгляд справи на 07.10.2015 року.
У судовому засіданні 7.10.2015 року оголошено перерву до 20.10.2015 року.
11.09.2015 року відповідач через канцелярію суду надав відзив у якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог Акціонерної компанії "Харківобленерго" та зазначає що відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкції. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванним інтересів боржника зменшити належних до сплати штрафних санкцій також просить суд врахувати, що затримка сплати за договором відбувається не з вини підприємства, наявність заборгованості комунального підприємства "Жовтневе трамвайне депо" за спожиту електроенергію перед комунальним підприємством "Міськелектротранссервіс", несвоєчасне на недостатнє перерахування коштів з Державного бюджету України за спожиту електричну енергію. Як зазначає відповідач, сплата штрафних санкцій у такій значній сумі може ускладнити можливість виконання підприємством інших зобов'язань та своєчасної виплати заробітної плати співробітникам підприємства та згідно частини 3 статті 219 Господарського кодексу України якщо порушення сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити від відповідальності (т.1, а.с. 87-89).
30.09.2015 року позивач через канцелярію суду надав заперечення вх. № 39221 на позовну заяву (т. 1 а.с. 149-150) у яких зазначає, що відповідач порушив взяті за договором грошові зобов'язання, невчасно розрахувався за спожиту електроенергію, що є обґрунтованою підставою для задоволення вимог про стягнення з відповідача штрафних санкцій та 02.10.2015 року письмові пояснення з документами для долучення до матеріалів справи.
19.10.2015 року відповідач через канцелярію суду надав пояснення вх. № 41941 у яких зазначає, що позовні вимоги Акціонерної компанії "Харківобленерго" щодо стягнення інфляційних втрат у сумі 20 459,61 грн. у справі № 922/3514/15 відповідачем були визнані, та підтверджує що зазначені вимоги розглядаються судом вдруге. Також посилається на статтю 233 Господарського кодексу України що надає змогу суду зменшити розмір санкцій та просить суд врахувати при розрахунку індексу інфляції за липень 2015 року та надав копію розрахунку заборгованості по індексу інфляції за період 21.02.2015 року по 30.04.2015 року для долучення до матеріалів справи. (т. 1, а.с. 183-184).
Представник позивача у судовому засіданні 20.10.2015 року підтримував позовні вимоги та просив суд задовольнити позов у повному обсязі. Проти заявленого відповідачем клопотання про зменшення штрафних санкцій заперечує.
Представник відповідача позовні вимоги визнав частково, проти задоволення позову заперечував та просив суд відмовити у його задоволенні з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. Також підтримав заявлене клопотання про зменшення штрафних санкцій.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Згідно з частиною другою статті 4-3 Господарського процесуального кодексу та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункт 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК України), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.
При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обов'язку по доведенню своєї правової позиції.
Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.
Згідно із статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 20.10.2015 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані докази і таким чином з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, судом встановлено наступне.
19.03.2012 року між Акціонерною компанією "Харківобленерго" (далі-позивач, постачальник) та Комунальним підприємством "Міськелектротранссервіс" (далі-відповідач, споживач) укладено договір про постачання електричної енергії № 37 (т. 1, а.с.18-24).
Відповідно до розділу 1 договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача дозволеною потужністю, зазначену у додатку № 3.1. “Перелік місць встановлення розрахункових приладів обліку” до цього договору, а споживач сплачує Постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є невід'ємними частинами.
Згідно з підпунктом 2.2.3 договору, споживач зобов'язується своєчасно оплачувати постачальнику вартість електричної енергії та інші нарахування згідно з умовами Додатку № 2 “Порядок розрахунків”.
Відповідно до пункту 1 додатку 2 “Порядок розрахунків” до договору, розрахунковий період встановлено споживачу з 1 числа місяця до такого ж числа наступного місяця.
Пунктом 5 додатку 2 “Порядок розрахунків” до договору вбачається, що остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі рахунку, який виставляється постачальником електричної енергії на основі даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку (або розрахунковим шляхом). Даним пунктом також передбачено, що споживач повинен отримати рахунок на оплату електричної енергії. Цей рахунок має бути оплачений протягом 5 операційних днів з дня його отримання.
Відповідно до пункту 6 додатку № 2 “Порядок розрахунків” до договору у разі несвоєчасної оплати обумовлених даним додатком рахунків постачальник проводить споживачу нарахування за весь час прострочення, у тому числі за день оплати, пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який здійснюється нарахування, від суми боргу, та 3% річних з прострочення суми. При цьому сума грошового зобов'язання за цим договором повинна бути оплачена відповідачем з урахуванням встановленого індексу інфляції.
Додатковою угодою б/н від 02.06.2015 року до договору про постачання електричної енергії № 37 від 19.03.2012 року сторони домовились змінити абзац 3 пункту 5 додатку № 2 "Порядок розрахунків (для усіх споживачів, крім бюджетних установ (організацій) та крім споживачів, які живляться від мереж класу напруги 35-110 кВ та 330 кВт)" від 19.03.2012 року до договору про постачання електричної енергії від 19.03.2012 року № 37, виклавши його в такій редакції: "Для проведення остаточного розрахунку споживач протягом 3 робочих днів з дня закінчення розрахункового періоду повинен отримати в розрахунковому відділі відповідного РВЕ або у відділі розрахунків з юридичними особами "Харківенергозбуту" розрахунок на оплату електричної енергії. Цей рахунок має бути оплачено споживачем протягом 25 операційних днів з дня його отримання" (т. 1. а.с. 111).
Пунктом 9.5 договору встановлено, що договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору, жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов (т. 1, а.с. 20-21).
Позивач свої зобов'язання за даним договором виконав у повному обсязі, здійснив відпуск теплової енергії відповідачу за період з лютого 2015 року по травень 2015 року. Про що свідчать рахунки на оплату за спожиту теплову енергію, які долучено до матеріалів справи (т. 1, а.с. 74-75).
Відповідач вартість спожитої електроенергії своєчасно та у повному обсязі не сплатив, внаслідок чого позивачем нараховано відповідачу суму у розмірі 228 280,62 грн. з яких: 181 762,87 грн. - пеня, 9 088,16 грн. - 3% річних за період з травня 2015 року по червень 2015 року , 37 429,59 грн. - інфляційні витрати за період з 1.04.2015 року по 30.04.2015 року, що і стало причиною звернення до суду.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.
Відповідно до Закону України “Про електроенергетику” та “Правил користування електричною енергією”, затвердженими Постановою НКРЕ України від 31.07.1996 р. № 28 (зі змінами та доповненнями від 25.12.2008 року), договір на користування електричною енергією є основним документом, який регламентує відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 Цивільного Кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу України.
Згідно із частиною 2 пунктом 1 статті 11 Цивільного Кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивачем було нараховано відповідачу за зобов'язаннями що виникли у лютому, березні, квітні, травні 2015 року :
- 3% річних у розмірі - 9 088,16 грн. за період травень 2015 року та червень 2015 року,
- інфляційні витрати за зобов'язаннями що виникли у лютому, березні 2015 року у розмірі - 37 429,59 грн. за період травень 2015 року та червень 2015 року.
Щодо стягнення із відповідача, нарахованих позивачем 9 088,16 грн. - 3 % річних, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом здійснено перевірку нарахування позивачем відповідачу 3% річних у сумі - 9 088,16 грн. за період: 1.05.2015 року по 31.05.2015 року та з 1.06.2015 року по 30.06.2015 року та встановлено, що нарахування здійснено не вірно. Оскільки відповідно до пункту 1 додаткової угоди від 02.06.2015 року до договору про постачання електричної енергії № 37 від 19.03.2012 року сторони домовились про зміну порядку розрахунків у Договорі в частині проведення остаточного розрахунку, а саме споживач протягом 3 робочих днів з дня закінчення розрахункового періоду повинен отримати в розрахунковому відділі відповідного РВЕ або у відділі розрахунків з юридичними особами "Харківенергозбуту" розрахунок на оплату електричної енергії. Цей рахунок має бути оплачено споживачем протягом 25 операційних днів з дня його отримання" (т. 1. а.с. 111).
Тому позовні вимоги в частині нарахування 3 % підлягають частковому задоволенню у розмірі 8 488,00 грн. за період: 1.05.2015 року по 31.05.2015 року та 1.06.2015 року по 30.06.2015 року.
В решті нарахованих позивачем 3 % річних на суму заборгованості за зобов'язаннями травня (у розмірі 912 737, 62 грн.) у розмірі 600,16 грн. за період з 23.06.2015 року по 30.06.2015 року слід відмовити, оскільки у червні місяці не порушено строк виконання зобов'язання у відповідності до додаткової угоди б/н від 02.06.2015 року .
Щодо нарахованих позивачем інфляційних втрат за період: з 1.04.2015 року по 30.04.2015 року та 1.05.2015 року по 15.05.2015 року у розмірі - 37 429,59 грн. за зобов'язаннями що виникли у лютому та березні 2015 року, суд керується наступним.
Відповідно до пункту 2.1. інформаційного листа ВГСУ 17.07.2012 № 01-06/928/2012, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р].
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).
Перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат, суд дійшов висновку про відмову в позовних вимогах про стягнення інфляційних втрат.
В частині нарахування за зобов'язаннями, що виникли у лютому 2015 року позивачем нараховано відповідачу інфляційні втрати у розмірі - 20 459, 61 грн. з 1.04.2015 року по 30.04.2015 року, то суд відмовляє у їх задоволенні, оскільки заявлені позивачем інфляційні втрати у розмірі 20 459, 61 грн. вже було стягнуто рішенням суду від 11.08.2015 року у справі № 922/3514/15 (т. 1, а.с. 112-116).
За зобов'язаннями, що виникли у лютому та березні 2015 року ( на суму 132 362,01 грн. та 639 000, 96 грн. ), а саме в частині нарахування за період прострочення з 1.05.2015 року по 15.05.2015 року у розмірі 16 969, 98 грн. невірно нараховані позивачем, оскільки якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується ( як-то у даному разі 15 днів за лютий місяць та 15 днів за березень місяць).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні інфляційних втрат, що виникли у лютому 2015 року нараховані відповідачу у розмірі - 20 459, 61 грн. за період 1.04.2015 року по 30.04.2015 року та нараховані відповідачу у лютому та березні 2015 року ( на суму 132 362,01 грн. та 639 000, 96 грн. ) за період з 1.05.2015 року по 15.05.2015 року у розмірі 16 969, 98 грн. на загальну суму 37 429,59 грн., як необґрунтованих та безпідставних.
Щодо стягнення з відповідача, нарахованих позивачем 181 762,87 грн. - пені, за період: з 1.05.2015 року по 31.05.2015 року за зобов'язання що виникли у лютому, березні, квітні 2015 року та за період з 1.06.2015 року по 30.06.2015 року за зобов'язаннями що виникли у лютому, березні, квітні, травні 2015 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частиною першою статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до пункту 6 додатку № 2 “Порядок розрахунків” до договору про постачання електричної енергії, сторони погодили, що у разі несвоєчасної оплати обумовлених даним додатком нарахувань, позивач проводить відповідачеві нарахування за весь час прострочення, у тому числі за день оплати, пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який здійснюється нарахування, від суми боргу, та 3% річних з прострочення суми. При цьому сума грошового зобов'язання за цим договором повинна бути оплачена відповідачем з урахуванням встановленого індексу інфляції.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені у сумі 127 053,12 грн. за період:
- з 1.05.2015 року по 31.05.2015 року за зобов'язання що виникли у лютому, березні, квітні 2015 року (на суму 132 362, 01 грн., 639 000, 96 грн. та 1 561 600, 42 грн.);
- з 1.06.2015 року по 30.06.2015 року за зобов'язаннями що виникли у лютому, березні, квітні, травні 2015 року (на суму 132 362,01 грн., 639 000, 96 грн. та 1 561 600, 42 грн., 912 737, 62 грн.) судом встановлено, що такі нарахування здійснені невірно.
Оскільки відповідно до пункту 1 додаткової угоди від 02.06.2015 року до договору про постачання електричної енергії № 37 від 19.03.2012 року сторони домовились про зміну порядку розрахунків у Договорі в частині проведення остаточного розрахунку, а саме споживач протягом 3 робочих днів з дня закінчення розрахункового періоду повинен отримати в розрахунковому відділі відповідного РВЕ або у відділі розрахунків з юридичними особами "Харківенергозбуту" розрахунок на оплату електричної енергії. Цей рахунок має бути оплачено споживачем протягом 25 операційних днів з дня його отримання" (т. 1. а.с. 111).
Тому позовні вимоги в частині нарахування пені підлягають частковому задоволенню у розмірі 169 759, 75 грн. за період з 1.05.2015 року по 31.05.2015 року за зобов'язання що виникли у лютому, березні, квітні 2015 року (на суму заборгованості 132 362, 01 грн., 639 000, 96 грн. та 1 561 600, 42 грн.) та за період з 1.06.2015 року по 30.06.2015 року за зобов'язаннями що виникли у лютому, березні, квітні 2015 року (на суму заборгованості 132 362,01 грн., 639 000, 96 грн. та 1 561 600, 42 грн.).
В решті нарахованих позивачем 12 003,12 грн. - пені на суму заборгованості за зобов'язаннями травня (у розмірі 912 737, 62 грн.) за період з 23.06.2015 року по 30.06.2015 року слід відмовити, оскільки у червні місяці не порушено строк виконання зобов'язання у відповідності до додаткової угоди б/н від 02.06.2015 року .
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно з частини 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, суд, приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Пунктом 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України (пункт 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (стаття 4-3 Господарського процесуального кодексу України).
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (статті 32 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно із статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
При цьому, суд бере до уваги, що у пункті 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12. 2011 року, зазначено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами.
Приймаючи до уваги майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, заперечення позивача щодо заявленого клопотання, відсутність доказів в обґрунтування заявленого клопотання відповідача, господарський суд не вбачає підстав для зменшення розміру пені, а тому відмовляє у задоволенні клопотання відповідача.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статті 49 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із чим судові витрати у даній справі покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 3 564, 96 грн.
Керуючись статтями 1, 4, 12, 33, 34, 43, 49, 75, 82 - 85, 115 - 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Комунального підприємства "Міськелектротранссервіс" (61001, м. Харків, вул. Актюбінська, 24, ЄДРПОУ 37761936) на користь Акціонерної компанії "Харківобленерго" (61003, м. Харків, вул. Плеханівська, 149, ЄДРПОУ 00131954) - 8 488, 00 грн. - 3% річних,169 759, 75 грн. пені, 3 564, 96 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині стягнення пені у розмірі 12 003, 12 грн., 3% річних у розмірі 600,16 грн. та інфляційних витрат у розмірі 37 429,59 грн. - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Повне рішення складено 20.10.2015 р.
Суддя ОСОБА_3