04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"20" жовтня 2015 р. Справа№ 910/13483/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Гаврилюка О.М.
Суліма В.В.
при секретарі судового засідання Куценко К.Л.,
за участю представників:
від позивача: Трохимчук О.І. - довіреність № б/н від 10.08.12
від відповідача: Шендріков Д.О. - довіреність № Д-059/2014 від 28.02.14;
Попічко Р.Р. - довіреність № Д-058/2014 від 28.02.14;
від третьої особи 1: не з'явились;
від третьої особи 2: не з'явились;
від прокуратури: Яговдік С.М. - посвідчення № 029909 від 23.10.2014;
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт"
на рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2014
у справі № 910/13483/14 (суддя: Любченко М.О.)
за позовом: Відкритого акціонерного товариства "Феодосійська суднобудівна компанія "Море"
до відповідача: Державного підприємства державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт"
за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державного концерну "Укроборонпром"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ВАТ "Феодосійська суднобудівна компанія "Море" (м. Феодосія)
за участю Генеральної прокуратури України
про стягнення 8100000 доларів США,
Відкрите акціонерне товариство "Феодосійська суднобудівна компанія "Море" (м. Київ) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" про стягнення 8100000 доларів США.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору комісії №USE-16/1-400/К-08 від 22.12.2008 в частині порушення графіку надходження грошових коштів комітенту за корабель №2 після виконання етапу "Підписання приймально-здавального акту" та "Транспортування в Китай" в сумі 8 100 000 доларів США, що і стало підставою для звернення до суду з позовом.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2014 було залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державний концерн "Укроборонпром" (далі - третя особа 1).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.08.2014 позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача борг в сумі 8 100 000 доларів США та судовий збір в розмірі 73 080,00 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, в неповному обсязі з'ясував обставини справи, зокрема, не встановив, що відповідач правомірно зупинив виконання договірних обов'язків на підставі ст. 538 ЦК України, оскільки позивач не виконав ряд зобов'язань за договором комісії. Крім того, на думку сторони, суд першої інстанції неправомірно відмовив у призначенні судової експертизу, яка була необхідна для встановлення обсягів виконаних робіт за договором. Також апелянтом зазначено про порушення місцевим господарським судом приписів п. 1 ч. 1 ст. 63 ГПК України.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2014 апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження.
Справа розглядалася різним складом суду. Зокрема, розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2015, у зв'язку з перебуванням судді Майданевича А.Г. на лікарняному, змінено склад судової колегії: головуючий суддя - О.М. Коротун, судді - Гаврилюк О.М., Сулім В.В.
Провадження у справі неодноразово поновлювалося та зупинялося, в тому числі у зв'язку з призначенням двох судових економічних експертиз, а також через необхідність витребування додаткових документів, в тому числі за клопотанням судових експертів.
Так, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2014 було задоволено клопотання відповідача про призначення у справі судової економічної експертизи, проведення якої доручено Київському науково - дослідному інституту судових експертиз. Провадження у справі було зупинено.
Після надходження до суду апеляційної інстанції (за результатами проведення судово-економічної експертизи) висновку КНДІСЕ та матеріалів справи № 910/13483/14, ухвалою від 07.04.2015 було поновлено провадження у справі.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2015, зокрема, залучено до участі у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ВАТ "Феодосійська суднобудівна компанія "Море" (м. Феодосія). Зокрема, після повернення без розгляду апеляційної скарги вказаного суб'єкту на підставі п. 3 ч.1 ст. 97 ГПК України ухвалою від 17.10.2014.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2015 було задоволено клопотання відповідача про призначення у справі повторної судової економічної експертизи, проведення якої доручено Харківському науково - дослідному інституту судових експертиз ім. М.С. Бокаріуса. Провадження у справі було зупинено.
Після надходження до суду апеляційної інстанції висновку комісійної судової економічної експертизи за результатами проведення повторної судово-економічної експертизи та матеріалів справи № 910/13483/14, ухвалою від 04.09.2015 було поновлено провадження у справі.
29.09.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від заступника Головного військового прокурора Генеральної прокуратури України надійшла заява, в якій останній повідомив суд про вступ у розгляд даної справи та зазначив, що представництво інтересів держави у даній справі будуть здійснювати прокурори Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України. На підставі ст. 29 ГПК України вказана заява прийнята судом.
У судовому засіданні 29.09.2015 прокурором були заявлені клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу та відкладення розгляду апеляційної скарги, які були задоволені судом.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2015 розгляд справи було відкладено на 20.10.2015.
У судовому засіданні 20.10.2015 прокурором було заявлено клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтоване тим, що заступником Головного військового прокурора до ДК "Укроборонпром" 15.10.2015 направлено лист щодо проведення аудиту договору комісії №USE-16/1-400/К-08 від 22.12.2008.
Судом апеляційної інстанції було відмовлено у відкладенні розгляду справи на підставі зазначених прокурором обставин. При цьому колегією суддів були прийняті обґрунтовані заперечення позивача проти відкладення розгляду справи, а також враховано, що згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про аудиторську діяльність», аудитом є перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів.
В цій частині суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що у справі було проведено дві судові економічні експертизи, завданнями яких, зокрема, було встановлення саме обсягу виконаних робіт за договором комісії, їх вартість, тощо.
Крім того, в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
В свою чергу колегія суддів зазначає, що загальний строк перебування даної справи в суді апеляційної інстанції становить більше року і учасникам провадження була забезпечена можливість надати усі, на їх погляд, необхідні докази, а також висловити остаточні позиції по суті спору. Тоді як чергове відкладення розгляду справи лише безпідставно затягне перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції учасниками провадження неодноразово подавалися додаткові пояснення, заяви, клопотання та докази. Зокрема, 17.09.2015 через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від апелянта надійшла заява, в якій останній просив затвердити мирову угоду між сторонами (т. 9, а.с. 131-135). До заяви була надана мирова угода від 15.09.2015, підписана та скріплена печатками обох сторін. В тексті наданої угоди визначено, що заборгованість, яка є предметом даного спору, була частково погашена відповідачем, а її залишок у розмірі 1 644 358,00 доларів США відповідач зобов'язується погасити згідно узгодженого графіку.
Вказану заяву апелянта про затвердження мирової угоди обидві сторони підтримали, зокрема, у судовому засіданні 20.10.2015 та просили її задовольнити. При цьому, позивачем було надано клопотання, в якому останній просив долучити до справи докази часткового погашення спірної заборгованості, а також звіт комісіонера № 61 від 29.05.2015 про виконання умов договору комісії комітентом.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви про затвердження мирової угоди, враховуючи наступне.
Статтею 78 ГПК України, зокрема, передбачено порядок та умови затвердження господарським судом мировою угоди між сторонами.
Колегія суддів зазначає, що мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору та на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода не призводить до вирішення спору по суті. Сторони не вирішують спір, не здійснюють правосуддя, що є прерогативою судової влади, а, досягнувши угоди між собою, припиняють спір. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне (без державного втручання) врегулювання розбіжностей на погоджених умовах.
При цьому колегією суддів встановлено, що заява про затвердження мирової угоди (так само як і сама мирова угода) з боку відповідача підписана ТВО генерального директора Проскуріним С.В. У свою чергу, обсяг повноважень зазначеної особи на підписання такого роду документів безпосередньо не передбачений наказом про його призначення ТВО від 08.09.2015. Проте, в поясненнях (клопотанні) від 28.09.2015 в.о. генерального директора відповідача підтвердив повноваження ТВО генерального директора на підписання мирової угоди та фактично її не заперечив (не відкликав).
Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що до суду першої інстанції сторонами не подавалася заява про затвердження мирової угоди, тоді як затвердження апеляційною інстанцією мирової угоди, укладеної сторонами в процесі апеляційного провадження, не передбачено положеннями чинного законодавством. Зокрема, таке затвердження не є можливим, оскільки це потягло б за собою скасування рішення місцевого господарського суду з відповідної справи, що допускається виключно з підстав, передбачених статтею 104 ГПК України (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 30.03.2011 по справі № 02/44-20(8/62-20), а також в п. 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2006 N 01-8/2351).
Враховуючи викладене, заява про затвердження мирової угоди не підлягає задоволенню, оскільки подана сторонами тільки на стадії апеляційного провадження, тоді як докази, якими сторони обґрунтовують врегулювання спору, приймаються судом апеляційної інстанції як належні та допустимі та досліджуються на підставі ст. ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України.
У судовому засіданні 20.10.2015 представники відповідачів підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити, рішення суду першої інстанції - скасувати. Зазначили, що врегулювання спору між сторонами у позасудовому порядку та підписання мирової угоди не змінює позиції апелянта стосовно неправомірності рішення місцевого господарського суду. Наполягали на тому, що відповідач законно зупинив виконання договірних обов'язків, оскільки на час розгляду справи в суді першої інстанції позивач не виконав ряд обов'язків за договором комісії, а відтак, на думку сторони, суд першої інстанції повинен був застосувати приписи ст. 538 ЦК України та відмовити в задоволенні позову.
Представник позивача у судовому засіданні 20.10.2015 заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві та додаткових поясненнях на апеляційну скаргу. Просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Наполягав на тому, що на момент подання позовної заяви у даній справі строк оплати спірної суми настав, тоді як зобов'язання, що були визначені апелянтом, не є зустрічними, а відтак посилання відповідача на положення ст. 538 ЦК України позивач вважає неправомірними. Зазначив, що ВАТ "Феодосійська суднобудівна компанія "Море" має одну єдину форму власності, один ідентифікаційний код юридичної особи та одне місцезнаходження головного офісу. Тому третя особа 2 не може заявляти вимоги щодо предмету спору.
Представник третьої особи 1 у судове засідання 20.10.2015 не з'явився. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся належним чином, зокрема, надсиланням копії ухвали від 29.09.2015 на адресу третьої особи 1. Зазначена ухвала 05.10.2015 була отримана учасником провадження, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 0411613131779. Разом з цим, в матеріалах справи наявні письмові пояснення третьої особи 1 по суті спору, в яких ДК "Укроборонпром" підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник третьої особи 2 у судове засідання не з'явився. Жодних заяв та клопотань не подав.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" тимчасово окупованою територією визначається, зокрема, сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.
З врахуванням приписів п. 5 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 05.06.2014р. № 01-06/745/2014 "Про деякі питання практики застосування у судовій практиці Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" учасник судового процесу, який знаходиться на тимчасово окупованій території України, вважатиметься належним чином повідомленим про час і місце засідання господарського суду за умов, зазначених у підпунктах 1 - 4 пункту 6 Інформаційного Листа Вищого господарського суду України від 12.09.2014 № 01-06/1290/14 "Про Закон України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції" (у редакції Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 01.12.2014 N 01-06/2052/14).
У пп. 4 пункту 6 названого Інформаційного листа ВГСУ від 12.09.2014 № 01-06/1290/14, зазначено, що за неможливості здійснити повідомлення учасника судового процесу - інформація про час і місце судового засідання розміщується на сторінці відповідного суду (у розділі "Новини та події суду") офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет (www.court.gov.ua/sudy/). У такому разі на роздрукованій сторінці з мережі Інтернет, на якій розміщено інформацію про час та місце засідання господарського суду, зазначаються дата розміщення інформації, прізвище та ініціали судді, у провадженні якого знаходиться відповідна справа, а також вчиняється його підпис.
Відповідне повідомлення про призначення розгляду апеляційної скарги на 20.10.2015 (так само, як призначення інших судових засідань з моменту залучення вказаного суб'єкту до участі у справі) було розміщено на інтернет-сторінці офіційного веб-порталу "Судова влада України" 07.10.2015. Дані оголошення в роздрукованому вигляді залучені до матеріалів справи та підтверджують виконання апеляційним судом вимог щодо належного повідомлення учасника судового процесу про розгляд апеляційної скарги.
Пунктом 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 (далі - Постанова Пленуму) встановлено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно частини 3 пункту 3.12 Постанови Пленуму неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що наявні в матеріалах справи копії документів засвідчені учасниками провадження частково з недотриманням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 N 55, але при дослідженні в судових засіданнях витребуваних оригіналів документів з'ясовано відповідність копій цим оригіналам, а тому в силу ст. ст. 32-34, 36 ГПК України, п. 2.2 наявні в матеріалах справи копії документів є належними доказами. До того ж, учасники апеляційного провадження не заперечували відповідність наданих копій оригіналам.
Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком учасників апеляційного провадження, зважаючи на те, що справа більше року перебуває на розгляді в суді апеляційної інстанції, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представників третьої особи 1 та ВАТ "Феодосійська суднобудівна компанія "Море" (м. Феодосія), які були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечень та доповнень на неї, заслухавши присутніх у судовому засіданні учасників апеляційного провадження, оглянувши оригінали документів, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 22.12.2008 між Відкритим акціонерним товариством "Феодосійська суднобудівна компанія "Море" (комітент) та Державним підприємством державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" (комісіонер) було укладено договір №USE-16/1-400/К-08 (далі - договір), у відповідності до п. 2.1 якого комісіонер зобов'язався за дорученням комітента за комісійну плату укласти з замовником за рахунок комітента, але від свого імені, правочин (зовнішньоекономічний контракт) щодо суднобудування кораблів №1 та №2 (без обладнання замовника), виготовлення та поставки продукції, здійснення технічного сприяння при дообладнанні кораблів №1 та №2 та будівництва кораблів №3 та №4 в країні замовника на умовах вказаного правочину.
У розділі 9 договору сторони погодили порядок перевірки етапів будівництва кораблів №1 та №2. Зокрема, контрагенти визначили, що в процесі будівництва вказаних кораблів виділяються наступні етапи будівництва: підготовка виробництва, моментом закінчення якого є закладна в стапель; створення корпусу, моментом закінчення якого є завершення правки корпусу; електромеханічний монтаж та добудова, що закінчується готовністю до швартових випробувань; швартові та ходові випробування, які завершуються закінченням ходових випробувань.
Судом першої інстанції правомірно встановлено, що у додатку № 6 до договору сторони визначили етапи будівництва кораблів №3 й №4 та строки їх виконання: підготовка виробництва, виготовлення оснащення; закладка і розкрій; зборка корпусу і надбудови в стапелі; виправлення корпусу; покриття ґрунту, лакоокраска й ізоляція; електромонтажна робота, монтаж систем і устаткування, обробка приміщення; швартовні випробування; ходові випробування; підготовка до остаточних випробувань.
Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що у додатку № 50 "Графік надходження коштів" контрагентами визначений порядок перерахування комісіонером грошових коштів на рахунок комітента. При цьому, вказаним додатком визначено, що грошові кошти перераховуються за кожний окремий етап виконаних робіт. Зокрема, сторонами погоджено окремі етапи надходження грошових коштів за виконання робіт з будівництва кораблів, виконання кожного з яких не залежить від попереднього.
Так, суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що стосовно будівництва спірного корабля №2 комісіонер та комітент визначили наступний графік надходження грошових коштів: вступ контракту із замовником в силу - 7 900 000 доларів США; етап "Підготовка виробництва", що включає заявочно-закупочну компанію, укладання договорів з іншими постачальниками вартістю 13 200 000 та 382 668 доларів США; етап "Збирання корпусу та надбудови у шпателі" та "Прав корпусу" - 10 350 доларів США; етап "Ґрунтування, фарбування, ізоляція" та "Електромонтажні роботи, монтаж трубопроводів, обробка та обладнання приміщень" - 7 400 000 доларів США; етап "Швартовні випробування" та "Ходові випробування" - 2 200 000 доларів США; етап "Підписання приймально-здавального акту" та "Транспортування в Китай" - 8 100 000 доларів США; етап "Завершення остаточних випробувань" - 988 410 доларів США. Платежі здійснюються після завершення відповідного періоду. При цьому на аналогічних умовах сторони визначили і порядок оплати робіт з будівництва інших кораблів.
Таким чином сторонами не заперечується, що умовами договору №USE-16/1-400/К-08 та додатками до нього сторони фактично визначили окремі етапи будівництва кораблів №1, №2, №3 та №4, їх приймання комісіонером та порядок оплати.
За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Судом першої інстанції правомірно зазначено, що за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором комісії, який підпадає під правове регулювання норм статтей 1011-1028 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.
За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ст. 1011 Цивільного кодексу України).
Колегія суддів приймає доводи сторін про те, що зі змісту п. 3.1 договору вбачається, що загальна специфікація продукції та робіт наводиться у додатку №1 до вказаного правочину.
Відповідно до вказаного додатку на комісію передається, в тому числі, корабель №2 (без головних газотурбінних агрегатів М35-А1, М35-А2, газотурбогенераторів ГТГ-100К, системи керування "Меганом-958", бортового та базового комплектів ЗІП, бортового та базового забезпечення, а також без обладнання замовника) у кількості 1 штуки загальною вартістю 54 644 472 доларів США.
Згідно з п. 1.1 укладеного між сторонами правочину замовником є Бюро закупівель Управління Міжнародного Співробітництва Головного Управління озброєнь і Військової техніки Народно-визвольної армії Китаю.
Пунктами 4.2.1 та 4.1.2 договору передбачено, що комітент зобов'язався передати, а комісіонер прийняти продукцію, призначену для комісії. При цьому приймання продукції на комісію здійснюється на території Відкритого акціонерного товариства "Феодосійська суднобудівна компанія "Море" у м.Феодосія, Україна.
Приймання-передача корабля №2 на комісію проводиться двосторонньою приймальною комісією, яка складається з представників комісіонера та комітента, з оформленням акту приймання передачі на комісію (п.п.5.5.5, 5.5.1 договору). Датою передачі корабля №2 є дата підписання відповідного акту.
Як було вищезазначено, спір у даній справі виник через неналежне виконання комісіонером обов'язків щодо перерахування грошових коштів на рахунок комітента за окремі етапи будівництва корабля №2. Таким чином суд апеляційної інстанції зазначає про обґрунтованість доводів позивача в частині того, що предметом розгляду даної справи є стягнення заборгованості по оплаті комітенту виконаних робіт за корабель №2, зокрема, після виконання етапу "Підписання приймально-здавального акту" та "Транспортування в Китай" в сумі 8 100 000,00 доларів США.
Під час розгляду справи в першій інстанції місцевим судом було встановлено, що позивач належним чином виконав договірні зобов'язання в частині завершення спірних етапів будівництва корабля № 2.
В цій частині суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, враховуючи наступне.
Так, матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що 17.02.2014 було складено та підписано акт №К2/882 про те, що відповідно до договору комісії №USE-16/1-400/К-08 комітент передав, а комісіонер прийняв десантний корабель №2 на повітряній подушці проекту 958, заводський номер 882. Дійсність та правомірність зазначеного акту учасниками апеляційного провадження не заперечується. При цьому в матеріалах справи наявні пояснення відповідача від 24.07.2014, в яких останній зазначив, що Коссе Станіслав Іванович (особа, яка підписала акт з боку відповідача) був уповноважений підписувати з позивачем акти приймання-передачі продукції відповідно до умов спірного договору комісії, що підтверджується наявною у матеріалах справи довіреністю №Д-007/2014 від 16.01.2014р. При цьому, за твердженнями відповідача, печатка і штамп Державного підприємства державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" на дату підписання акту №К2/882 від 17.02.2014 вказаній особі не видавалися.
З матеріалів справи також вбачається, що в подальшому, а саме 21.02.2014 між постачальником (який є комісіонером за договором) та замовником (Бюро закупівель Управління Міжнародного Співробітництва Головного Управління озброєнь і Військової техніки Народно-визвольної армії Китаю) було складено та підписано акт б/н приймання-передачі корабля №2 проекту 958 в країні постачальника про те, що відповідно до контракту постачальник передав, а замовник прийняв корабель №2, заводський номер 882 у комплекті з бортовим ЗІП, бортовим спорядженням та експлуатаційною документацією.
Ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції відповідач не заперечував факту передачі повністю готового корабля №2 Бюро закупівель Управління Міжнародного Співробітництва Головного Управління озброєнь і Військової техніки Народно-визвольної армії Китаю.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що вказані вище акти є належними та допустимими доказами передачі позивачем корабля №2 комісіонеру в готовому стані та виконання етапу "Підписання приймально-здавального акту" та "Транспортування в Китай".
За приписами ст.ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Як було вищезазначено, у п. 6.1 договору контрагенти визначили, що ціна договору визначається як ціна реалізації продукції та робіт замовнику, встановлюється у розмірі 204 412 837 долара США та включає в себе погоджену з комітентом ціну продукції та робіт, комісійну плату та витрати комісіонера (з урахуванням додаткової угоди №5 від 17.03.2011).
У п. 6.5 договору сторонами погоджено, що грошові кошти від реалізації продукції надходять на банківський рахунок комісіонера.
Сторонами не заперечується, що комітент доручив комісіонеру забезпечити такий порядок проведення платежів, відповідно до якого грошові кошти будуть надходити на розрахунковий рахунок комітента згідно з графіком надходження коштів (п. 6.6 договору), тобто поетапно.
Зі змісту п. 2.4 додатку №50 "Графік надходження коштів" до договору вбачається, що за етап "Підписання приймально-здавального акту" та "Транспортування в Китай" комісіонер повинен перерахувати комітенту 8 100 000 доларів США. Платежі здійснюються після завершення відповідного етапу.
Згідно з п. 6.7 укладеного між сторонами правочину комісіонер зобов'язався перерахувати комітенту отримані від замовника грошові кошти (за відрахуванням витрат та комісійної плати комісіонера) протягом 5 днів з моменту їх зарахування на свій рахунок.
З матеріалів справи вбачається та відповідачем не заперечується той факт, що після підписання акту приймання-передачі корабля №2 б/н від 21.02.2014 Державне підприємство державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" на свій рахунок отримало 12 936 237,11 доларів США, перерахованих замовником саме на задоволення грошових зобов'язань комісіонера за будівництво корабля №2 (що підтверджується випискою з рахунку відповідача про банківські операції за 26.03.2014).
В цій частині суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що враховуючи визначені контрагентами в договорі порядок та строки оплати переданого на комісію корабля №2, приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи докази передання комісіонеру, а в подальшому і самому замовнику вказаного корабля, з огляду на представлені відповідачем докази отримання грошових коштів від Бюро закупівель Управління Міжнародного Співробітництва Головного Управління озброєнь і Військової техніки Народно-визвольної армії Китаю, місцевим господарський суд обґрунтовано та правомірно встановив, що строк оплати за етапами "Підписання приймально-здавального акту" та "Транспортування в Китай" в розмірі 8 100 000 доларів США наступив.
Відповідачем не заперечується, що на момент прийняття рішення судом першої інстанції комісіонер не здійснив оплату 8 100 000 доларів США за виконані етапи з будівництва корабля № 2 комітенту.
Як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції, обґрунтовуючи відмову від виконання своїх грошових зобов'язань з оплати спірних етапів судно будівництва, Державне підприємство державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" посилалось на те, що комітент не виконав інших своїх обов'язків за договором, зокрема, в частині передачі частин обладнання, матеріалів для корабля №3, передачі бортового забезпечення, базового ЗІП для корабля №4, технічного сприяння та проведення теоретичної та практичної підготовки особового складу груп технічного обслуговування берегової бази, а отже відповідно до приписів ст. 538 Цивільного кодексу України комісіонер призупинив виконання своїх обов'язків з оплати.
При цьому, наполягаючи в суді апеляційної інстанції на призначенні економічної експертизи по справі, відповідач зазначав, що у зобов'язанні за договором комісії позивачем не виконано обов'язки з передачі майна відповідачу на загальну суму 18 151 102,13 доларів США, строк яких наступив.
Згідно зі ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як було вищезазначено, з метою роз'яснення неоднозначних питань, що виникли під час даного спору, судом апеляційної інстанції було призначено дві економічні експертизи на підставі ст. 41 ГПК України. Проведення експертних досліджень було доручено двом різним експертним установам. При цьому, враховуючи специфіку спору та правову природу відносин між сторонами, на вирішення експертам були поставлений перелік питань, який (окрім з'ясування обсягу виконаних робіт по суднобудівництву корабля № 2) включав в себе окремі питання по виконанню комітентом договірних зобов'язань стосовно етапів будівництва кораблів № 3 та № 4.
Так, на вирішення першого експертного дослідження (призначеного ухвалою від 14.10.2014) судом було поставлено 10 питань. Перше питання ставилося щодо документального підтвердження витрат позивача по завершенню випробувань технічного приймання корабля та акту остаточного оздоблення та фарбування корабля № 2. Наступні 9 питань були поставлені для з'ясування наявності документального підтвердження передання різного роду обладнання для кораблів № 3 та № 4 за переліками, визначеними у відповідних додатках та додаткових угодах до договору.
Згідно висновку експертів КНДСІЕ за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи від 20.03.2015 № 17641/17642/14-45 (т. 8, а.с. 160-178) встановлено, що в матеріалах, наданих на дослідження відсутній акт про завершення випробувань технічного приймання корабля № 2 та акт остаточного оздоблення та фарбування корабля № 2, складені на підставі п. 5.5.1. договору комісії, але враховуючи прийняття корабля № 2 замовником та розрахунок замовника перед комісіонером у повному обсязі, вбачається заборгованість комісіонера перед комітентом за виконання етапу "Підписання приймально-здавального акту" та "Транспортування в Китай" в розмірі 8 100 000 доларів США.
Стосовно інших дев'яти питань щодо документального підтвердження передання різного роду обладнання для кораблів № 3 та № 4 за переліками, визначеними у відповідних додатках та додаткових угодах до договору, експертами вказано на неможливість надати висновок в цій частині, з урахуванням відсутності при здійсненні експертного дослідженні актів приймання-передачі на комісію між комітентом та комісіонером відповідних партій обладнання.
Зважаючи на те, що при проведені експертного дослідження КНДІСЕ не було надано відповіді на всі визначенні запитання, суд апеляційної інстанції призначав повторну економічну експертизу, на вирішення якої поставив аналогічні десять запитань.
Згідно висновку комісійної судової економічної експертизи Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. М.С. Бокаріуса від 20.08.2015 № 6579/6595 встановлено, що в матеріалах дослідження відсутні акт про завершення випробувань технічного приймання корабля № 2 та акт остаточного оздоблення та фарбування корабля № 2, через що неможливо встановити витрати позивача в цій частині.
Підтвердити обсяги переданих партій обладнання для кораблів № 3 та № 4 (станом на 31.03.2014) повторній економічній експертизі також не вдалося, при цьому експерти послалися на відсутність документів в цій частині.
Таким чином, вищезазначені експертні дослідження не надали повної та конкретної відповіді стосовно виконання договірних зобов'язань сторін в частині дотримання етапів будівництва кораблів № 3 та № 4, тоді як експертиза, що була проведена КНДІСЕ додатково підтвердила повне виконання обов'язку позивача по завершенню будівництва корабля № 2 та прийняття даного об'єкту замовником. Крім того, експертами Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. М.С. Бокаріуса було встановлено документальне підтвердження передання позивачем відповідачу першої партії обладнання за переліком, визначеному у додатку № 3 до додаткової угоди № 19 для кораблів № 3 та № 4 станом на 09.07.2013, а також другої партії матеріалів за переліком, визначеному п. 9.1. додатку № 2 до додаткової угоди № 16. Даний факт спростовує твердження відповідача про те, що позивач взагалі не приступав до виконання договірних зобов'язань в частині передання обладнання для кораблів № 3 та № 4. При цьому жодним з проведених експертних досліджень не було встановлено факту неналежного виконання комітентом зобов'язань за договором комісії, а також точної суми невиконаних договірних зобов'язань позивача.
При цьому, суд першої інстанції правомірно зауважив на те, що довідка відповідача № USE-16/3-10427 від 12.08.2014 про невиконані позивачем обов'язків за договором комісії не є належний та допустимим доказом невиконання комітентом умов договору, оскільки остання складена в односторонньому порядку та також не містить в собі первинних даних щодо фактичної передачі окремих видів обладнання до кораблів №3 та №4.
Таким чином, суд апеляційної інстанції врахував доводи апелянта та третьої особи 1 (яка заявляла клопотання про призначення експертизи до суду першої інстанції) та усунув суперечності в цій частині шляхом призначення двох вищезазначених експертних досліджень. Разом з цим, здійснює оцінку доказів на підставі ст. ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України, з урахуванням належності та допустимості доказів по даному спору.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приймає обґрунтовані доводи позивача про те, що предметом даного спору є стягнення заборгованості за виконану роботу з суднобудівництва виключно корабля № 2 (а саме виконання останніх етапів будівництва). Також правомірними є доводи позивача стосовно того, що будівництво кораблів № 3 та № 4 передбачає окремий порядок виконання кожного етапу, строки виконання та відповідні особливості, що жодним чином не впливає на обов'язок відповідача здійснити повний розрахунок за виконані етапи з будівництва корабля № 2. При цьому, ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції відповідач не надав належних та допустимих доказів порушення позивачем умов договору комісії саме на ті суми, які зазначені апелянтом у скарзі.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що застосування відповідачем до спірних правовідносин норм ст. 538 Цивільного кодексу України є необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.
В цій частині суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, враховуючи наступне.
Так, зі змісту ч. 1 ст. 538 Цивільного кодексу України вбачається, що зустрічним виконанням зобов'язання є виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку.
Колегія суддів звертає уваги сторін на те, що за загальним правилом, визначеним у ч. 7 ст. 193 ГК України, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконане належним чином.
Одним з таких винятків є передбачене ч. 3 ст. 538 ЦК право сторони відмовитися від виконання свого обов'язку частково або в повному обсязі в разі невиконання другою стороною в зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі. В обох випадках ідеться про зустрічне виконання зобов'язання, а підставою для застосування односторонньої відмови від зобов'язання є порушення зобов'язання другою стороною, під яким згідно зі ст. 610 ЦК слід розуміти його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Це правило має загальний характер та розповсюджується на будь-які зустрічні зобов'язання. При цьому визнати виконання зустрічним і відповідно застосувати односторонню відмову в разі його порушення можна лише тоді, коли послідовність виконання сторонами своїх обов'язків прямо обумовлюється в договорі (наведеним нормам було надано правовий аналіз в постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 № 3-53гс14).
Як було вищезазначено, у договору комісії сторони детально погодили істотні та додаткові умови правочину, зокрема, в частині визначення їх обов'язків, порядку виконання робіт, завершення етапів будівництва кожного окремого корабля, графіку надходження платежів, тощо. Таким чином сторонами в договорі була обумовлена послідовність обов'язків.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що положення ч. 1 ст. 538 ЦК України визначають як зустрічне виконання саме виконання взаємного обов'язку, тобто такого обов'язку, виконання якого є обумовленим виконання свого обов'язку другою стороною зобов'язання. Так, виконання основного обов'язку іменується наданням. Зокрема, у даному випадку наданням є виконані роботи комітента з будівництва корабля № 2, тоді як зустрічним наданням є прийняття робіт комісіонером та оплата таких робіт згідно з графіком надходженням платежів після фактичного отримання грошових коштів від замовника (факт який здійснився та не заперечується відповідачем).
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції зазначає про обґрунтованість доводів позивача в частині того, що обов'язок комісіонера по оплаті комітенту виконаних робіт з будівництва корабля №2, зокрема, за виконані етапи "Підписання приймально-здавального акту" та "Транспортування в Китай" в сумі 8 100 000,00 доларів США жодним чином не є зустрічним по відношенню до обов'язку позивача своєчасно поставляти партії обладнання для кораблів № 3 та № 4 (для суднобудівництва яких умовами договору комісії передбачено окремий порядок оплати, строки та етапи).
Отже, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що для застосування положень ст. 538 ЦК України судом повинно бути встановлено виконання якого саме зобов'язання передує виникненню відповідного обов'язку у боржника та факт такого невиконання позивачем умов договору, у зв'язку з яким у відповідача не було б можливості виконати взяті на себе грошові зобов'язання (аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 22.05.2013 та від 29.05.2014 по справах №5011-52/10928-2012 та №922/4518/13).
Одночасно, враховуючи принцип свободи договору, який передбачено ст. 627 Цивільного кодексу України, місцевим господарським судом правомірно встановлено, що умовами укладеного між сторонами правочину не передбачено права комісіонера на призупинення розрахунків за один з отриманих на комісію кораблів у разі невиконання комітентом етапів з передачі та обладнання інших кораблів, які є предметом спірного договору.
З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що зупинення комітентом розрахунків за здійснення суднобудівництва корабля №2 з посиланням на приписи ст. 538 Цивільного кодексу України є необґрунтованим та безпідставним.
Колегія суддів також враховує, що після ухвалення рішення по даній справі, а саме 30.11.2014, сторонами було складено та підписано акт про виконання умов та документальної звірки взаєморозрахунків за договором комісії, згідно якого за відповідачем обчислювалася загальна заборгованість у розмірі 11 440 818,03 грн., що не заперечувалося сторонами в судовому засіданні суду апеляційної інстанції. До того ж, представники сторін також підтвердили, що ціна позову по даній справі увійшла в загальний розмір заборгованості.
Судом приймаються доводи апелянта про те, що вказаний акт не є первинним документом на підтвердження виконаних робіт. Разом з цим, факт належного виконання позивачем договірних зобов'язань на суму 8 100 000,00 доларів США підтверджено вищезазначеними первинними документами, тоді як акт звірки взаєморозрахунків є належним та допустимим доказом визнання заборгованості відповідачем, який приймається та досліджується судом на підставі ст. ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України.
Крім того, сторонами не заперечується, що під час апеляційного провадження (до вступу в силу рішення першої інстанції про стягнення оспорюваного боргу) відповідач здійснив часткові погашення заборгованості в загальному розмірі 6 455 642,00 доларів США, що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача станом на 26.05.2015 про надходження від комісіонера 1 500 000,00 доларів США (що також відображено в звіті комісіонера № 61 від 29.05.2015) та випискою з банківського рахунку позивача станом на 21.08.2015 на суму 4 955 642,00 доларів США. Той факт, що вказані кошти були перераховані в якості оплати робіт по етапах, які є предметом даного спору, сторонами не заперечується. Однак здійснення часткового погашення заборгованості лише на стадії апеляційного провадження лише окремо підтверджує визнання боргу відповідачем, але не є підставою для повного або часткового скасування рішення суду першої інстанції, враховуючи приписи ст. 104 ГПК України.
Як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції відповідач посилався на те, що несвоєчасному здійсненню розрахунків також передував той факт, що підприємство заявника знаходиться в Феодосії, тобто, на тимчасово окупованій території.
В цій частині колегія суддів вважає за необхідно зауважити, що під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції від ВАТ "Феодосійська суднобудівна компанія "Море" (м. Феодосія) надійшла апеляційна скарга, яка була повернута без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України. При цьому зазначений суб'єкт було залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог, в тому числі з врахуванням того, що позиція, викладена в повернутій апеляційній скарзі відрізнялася від позиції позивача по справі - ВАТ "Феодосійська суднобудівна компанія "Море" (м. Київ). Крім того судом було враховано, що сторони по справі на момент звернення цього суб'єкту не володіли конкретною та достовірною інформацією щодо його статусу на тимчасово окупованій території.
Разом із цим, за приписами ст. 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Як було вищезазначено, представник ВАТ "Феодосійська суднобудівна компанія "Море" (м. Феодосія) не скористався правом бути присутнім у жодному з судових засідань, а також надати пояснення стосовно власної позиції по суті спору, в тому числі щодо правомірності діяльності (реєстрації) вказаного суб'єкту на тимчасово окупованій території.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приймає, як обґрунтовані доводи позивача (з посиланням на приписи Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців") про відсутність підстав вважати ВАТ "Феодосійська суднобудівна компанія "Море" та третю особу 2 двома різними суб'єктами господарювання.
Так, місцезнаходження юридичної особи - це адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені (ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців").
Частиною 1 ст. 17 вказаного Закону України передбачено, що відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України. У частині другій вказаної статті визначено перелік відомостей щодо юридичної особи, який міститься в реєстрі.
Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін (ч. 1 ст. 18 названого Закону).
В цій частині суд першої інстанції правомірно зазначив, що згідно даних, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, місцем знаходженням позивача є: 03150, м. Київ, Печерський район, вул. Червоноармійська, буд. 47, при цьому ВАТ "Феодосійська суднобудівна компанія "Море" має один єдиний ідентифікаційний код: 14309008 (такий саме код ЄДРПОУ зазначено в апеляційній скарзі, яка була повернута ухвалою від 14.10.2014), а відтак у суду відсутні підстави вважати, що права позивача у даній справі можуть належати будь-якому іншому суб'єкту господарювання, окрім зазначеного. Крім того, учасникам провадження відомо, а позивачем неодноразово наголошувалося на тому, що у місті Феодосії знаходяться промислові потужності Відкритого акціонерного товариства "Феодосійська суднобудівна компанія "Море", тоді як головний офіс розташований у місті Київ.
Стосовно доводів апелянта про порушення судом першої інстанції приписів п. 1 ч. 1 ст. 63 ГПК України, зокрема, в частині неповернення позовної заяви у зв'язку з її підписанням особою, яка не мала на це повноважень (з посиланням на факт процедури банкрутства позивача) колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 4 ст. 16 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з дня винесення ухвали про санацію керівник боржника відсторонюється від посади у порядку, визначеному законодавством про працю, управління боржником переходить до керуючого санацією, припиняються повноваження органів управління боржника - юридичної особи, повноваження органів управління передаються керуючому санацією. Органи управління боржника протягом трьох днів з дня прийняття рішення про санацію та призначення керуючого санацією зобов'язані забезпечити передачу керуючому санацією бухгалтерської та іншої документації боржника, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей.
Як вбачається з наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців саме Кривенко Віталія Віталійовича на день подання позову було призначено керуючим санацією позивача, а отже, до останнього перейшли повноваження з управління суб'єктом господарювання та представництва інтересів юридичної особи у відносинах з іншими особами.
З огляду на наведене Кривенко В.В. мав достатній обсяг повноважень для підписання позовної заяви, а відтак посилання апелянта на порушення судом першої інстанції приписів п. 1 ч. 1 ст. 63 ГПК України, є безпідставними та недоведеними.
За таких обставин, враховуючи все вищенаведене, з огляду на виконання позивачем своїх обов'язків по спірних етапах та передачі корабля №2, приймаючи до уваги порядок та умови розрахунків, що передбачені договором комісії №USE-16/1-400 D/К-08 від 22.12.2008р. та ненадання відповідачем (на момент прийняття спірного рішення) доказів належного виконання комісіонером своїх грошових зобов'язань за вказаним правочином, місцевий господарський суд дійшов правомірного та обґрунтованого висновку, що позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "Феодосійська суднобудівна компанія "Море" до Державного підприємства державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" про стягнення боргу в сумі 8 100 000 доларів США є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. Відтак, підстав для повного або часткового скасування рішення суду першої інстанції (в розумінні ст. 104 ГПК України) не вбачається.
Отже доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт та третя особа 1 не подали жодних належних доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України.
Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2014 у справі № 910/13483/14 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2014 у справі № 910/13483/14 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/13483/14 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді О.М. Гаврилюк
В.В. Сулім