13 жовтня 2015 рокум. ПолтаваСправа №816/2863/15
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Бойка С.С.,
за участю:
секретаря судового засідання - Носенка М.В.,
представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" до Автозаводського відділу державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 про скасування постанови,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (надалі - ТОВ "Кей-Колект", позивач) звернулось до суду з позовом до Автозаводського відділу державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції (надалі - відповідач, Автозаводський ВДВС Кременчуцького МУЮ), третя особа - ОСОБА_3 (надалі - ОСОБА_3А.) про скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП№15147098 від 28.01.2010 в частині накладення арешту на нерухоме майно: квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, зобов'язання Автозаводського ВДВС Кременчуцького МУЮ винести постанову про зняття арешту з нерухомого майна - предмета іпотеки, а саме: квартири за адресою: АДРЕСА_1, що перебуває в іпотеці ТОВ "Кей Колект" на підставі Іпотечного договору від 10.07.2008.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що протиправними діями відповідача порушено права ТОВ "Кей-Колект" як іпотекодержателя, адже позивач має пріоритетне право на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки перед іншими особами, а існуючий арешт майна позбавляє можливості позивача реалізувати своє право.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі. У письмових запереченнях посилався на те, що арешт на спірне нерухоме майно накладено з метою примусового виконання боржником - ОСОБА_3 рішень суду про стягнення з останнього на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованості за кредитним договором в розмірі 494030,52 грн.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.
Судом встановлено, що між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк", правонаступником всіх прав та обов'язків якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_3 укладено Кредитний договір від 10.07.2008 №11369960000, відповідно до якого ПАТ "УкрСиббанк" надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 55000,00 дол. США зі сплатою 15% річних та кінцевим строком повернення до 09.07.2018 /а.с. 12-18/.
У якості забезпечення зобов'язань за вищезазначеним договором між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_3 укладено Договір Іпотеки від 10.07.2008, згідно із яким передано банку в іпотеку наступне нерухоме майно: трикімнатна квартира №171, що знаходиться за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, вул. Миру, 3 /а.с. 23-26/.
13.02.2012 між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" укладено договір відступлення права вимоги за договорами іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області /а.с. 34-35/.
На підставі зазначеного договору, ПАТ "УкрСиббанк" відступило ТОВ "Кей-Колект" свої права вимоги за зобов'язаннями ОСОБА_3 за кредитним договором від 10.07.2008 №11369960000 /а.с. 37/.
У відповідності до даного договору до ТОВ "Кей-Колект" перейшли усі права іпотекодержателя за Іпотечним договором.
09.07.2015 ТОВ "Кей-Колект" звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 з заявою про надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта (від 09.07.2015 №40368997) на предмет іпотеки за договором іпотеки від 10.07.2008, а саме: квартира за адресою АДРЕСА_2, накладені наступні арешти нерухомого майна на підставі:
- постанова Автозаводського відділу державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 28.01.2010 ВП №15147098;
- акт опису й арешту майна Автозаводського відділу державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції від 05.05.2011 ВП №25772034 /а.с. 28-29/.
Зазначеним на переконання позивача порушено його право у частині звернення стягнення на заставлене майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам сторін, суд виходить з такого.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-ХІV.
Відповідно до статті 1 цього Закону виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Стаття 5 наведеного Закону визначає, що державний виконавець зобов'язаний здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.
Відповідно до частини першої статті 6 зазначеного вище Закону державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
За змістом частини першої статті 17 Закон України "Про виконавче провадження" передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Відповідно до положень статі 52 Закон України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Згідно положень статті 57 цього ж Закону арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю. У свою чергу, відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України "Про виконавче провадження", про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.
Відповідно до частини восьмої статті 54 зазначеного Закону, примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".
За приписами статті 1 Закону України "Про іпотеку" від 05.06.2003 №898-IV, іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. У разі іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з дня вчинення відповідного правочину, на підставі якого виникає іпотека, або з дня набрання законної сили рішенням суду. У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.
За змістом вимог частин шостої, сьомої статті 3 наведеного Закону, у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.
Згідно статті 1 Закону України "Про заставу" від 02.10.1992 №2654-XII, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Крім того, право заставодержателя на звернення стягнення саме на заставлене майно регулюється статтею 20 Закону України "Про заставу". Аналогічні положення містяться у статті 572 Цивільного кодексу України, згідно якої в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, за наявності договорів іпотеки, укладених з метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань, іпотекодержатель, у даному випадку ТОВ "Кей-Колект", має право, у разі невиконання боржником своїх зобов'язань, звернути стягнення на передане в іпотеку майно.
Судом встановлено, що державним виконавцем арешт на майно накладено 28.01.2010, тобто після передачі спірного майна в іпотеку, що порушує право іпотекодержателя на звернення стягнення на передане в іпотеку майно. Враховуючи наведене, позивач має переважне право на погашення боргу ОСОБА_3 за іпотечним договором від 10.07.2008, згідно із яким передано банку в іпотеку наступне нерухоме майно: трикімнатну квартиру, загальною площею 66,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що зважаючи на черговість реєстрації обтяжень, позивач, як обтяжувач з вищим пріоритетом, встановленим Законом України "Про іпотеку", володіє переважним та першочерговим правом на отримання задоволення своїх вимог щодо одного й того ж нерухомого майна.
Щодо вимоги позивача про скасування постанов, якими накладено арешт на спірне нерухоме майно, суд дійшов висновку про безпідставність, необґрунтованість та відсутність підстав до задоволення позовних вимог у цій частині, оскільки зазначені постанови приймалися державним виконавцем відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження".
Крім того, суд звертає увагу позивача, що станом на час винесення державними виконавцями постанови від 28.01.2010 ВП №15147098 та складення акта опису й арешту майна від 05.05.2011 ВП №25772034, права позивача жодним чином порушені не були, оскільки, ТОВ "Кей-Колект" уклало з ПАТ "УкрСиббанк" договір Факторингу №2 та договір відступлення права вимоги за договорами іпотеки 13.02.2012, тобто після винесення державним виконавцем постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 28.01.2010 ВП №15147098 та складення акта опису й арешту майна від 05.05.2011 ВП №25772034.
Порядок зняття арешту з майна передбачено статтею 60 наведеного Закону, відповідно до якої особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.
З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача винести постанову про зняття арешту з нерухомого майна - предмета іпотеки квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2, суд зазначає наступне.
Норми статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" та Інструкції про проведення виконавчих дій регулюють порядок зняття арешту з майна за судовим рішенням шляхом винесення державним виконавцем постанови про зняття арешту не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Крім того, судове рішення повинно бути наслідком чинного правового регулювання. Виходячи із змісту законодавства воно не може у майбутньому регулювати суспільні відносини.
Підстав вважати, що відповідач буде відмовлятись від таких дій, на момент розгляду справи у суду не немає.
Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
За приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню частково.
Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.
При цьому, в силу положень частини першої вказаної статті, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 2, 7-11, 69-71, 86, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов задовольнити частково.
Зняти арешт з нерухомого майна: квартири загальною площею 66,0 кв.м за адресою: АДРЕСА_2, накладений постановами Автозаводського відділу державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції від 28 січня 2010 року №15147098 та від 05 травня 2011 року №25772034.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Автозаводського відділу державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (код ЄДРПОУ 37825968) витрати зі сплати судового збору в розмірі 73,08 грн (сімдесят три гривні вісім копійок).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання її копії з одночасним надісланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.
Повний текст постанови складено 19 жовтня 2015 року.
Суддя С.С. Бойко