Єдиний унікальний номер: 378/944/15-ц
Провадження № 2/378/326/15
"19" жовтня 2015 р. Ставищенський районний суд Київської області в складі:
головуючого - судді: Марущак Н. М.
за участю секретаря: Марущак Н. М.,
за участю секретаря Карабань З. І.,
ОСОБА_1,
позивача: ОСОБА_2,
його представника: ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Ставище справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 сільської ради, треті особи: Відділ Держземагенства в Ставищенському районі, Ставищенська районна державна адміністрація, про визнання права на спадщину,
До суду з вказаним позовом звернувся ОСОБА_2, посилаючись на те, що його мати ОСОБА_5 народилась в селі Брилівка в 1915 році. В 1936 році вона одружилася із ОСОБА_6, взявши при одруженні його прізвище «Святюк». В свідоцтві про одруження прізвище матері зазначено «Вінниченко». В 1939 році мати народила дочку ОСОБА_7. ОСОБА_6 загинув під час Великої Вітчизняної війни.
7 серпня 1951 року в селі Брилівка народився він - ОСОБА_2. В актовому записі про його народження вказана мати - ОСОБА_8, відомості про батька взагалі відсутні. Тобто, при складанні актового запису про його народження в графі «мати» вказане дошлюбне прізвище матері з помилкою в написанні.
У погосподарській книзі села Брилівка за 1950-1952 роки прізвище матері виправлене із «Святюк» на «Виніченко» та його прізвище виправлене із «Святюк» на «Виніченко».
В селі Брилівка та колгоспі «Праця Леніна», де вона працювала, прізвище матері вказували «Вінниченко», «Вінніченко», «Винниченко», «Віниченко», «Святюк», «Св'ятюк» тощо.
12 грудня 1969 року актовий запис про одруження матері із ОСОБА_6 було поновлено і вона стала носити прізвище «Святюк».
23 березня 1991 року в ОСОБА_4 сільській раді мати склала заповіт, яким заповіла все своє майно, йому. Його прізвище замість «Вінніченко» вказане як «Винниченко».
Його мати була членом колгоспу «Праця Леніна», який 14.12.1992 року був реформований у КПГ «Тікич» села Брилівка Ставищенського району Київської області. Як член КСП «Тікич» вона була включена в список осіб, доданих до державного акта на право колективної власності КСП «Тікич», проте виготовлений сертифікат на право на земельну частку (пай) на ім'я ОСОБА_9 розміром 1,9 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі в землях КПГ «Тікич» села Брилівка Ставищенського району Київської області за життя не отримала.
28 жовтня 1996 року ОСОБА_10 померла в селі Брилівка. Її єдиним спадкоємцем першої черги був він, її син, ОСОБА_2. Його сестра ОСОБА_7 померла до відкриття спадщини і спадкоємців не мала.
Спадщину після її смерті прийняв він (позивач), вступивши у володіння та управління спадковим майном.
На його заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину державний нотаріус Ставищенської районної державної нотаріальної контори листом відмовила йому у видачі свідоцтва про право на спадщину через помилку в прізвищі особи на користь якої складено заповіт, відсутність правовстановлюючого документа - сертифіката про право на земельну частку (пай) ТА помилку в прізвищі, допущену в ощадній книжці Ощадбанку СРСР.
Виявилося, що заповіт та практично всі документи містять помилки в написанні прізвища його або матері.
Так заповіт складений на ім'я ОСОБА_11, тоді як по паспорту громадянина України він - ОСОБА_2, таке ж прізвище носять його дружина та діти.
Успадкувати за законом він не може через неможливість довести родинні стосунки з матір'ю та існування заповіту на ім'я “Винниченка”, успадкувати за заповітом не може через помилку в прізвищі спадкоємця допущеному у заповіті.
Позивач просить суд:
- встановити факт, що він є рідним сином ОСОБА_10; здійснити тлумачення вищевказаного заповіту та визнати за ним право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_10 на земельну частку (пай) розміром 1,9 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі в землях КПГ «Тікич» села Брилівка.
Позивач та його представник ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, підтвердила факти, на які посилається в позовній заяві позивач. Допитаний в якості свідка позивач суду показав, що прізвище його матері в різних документах зазначали «Виниченко», «Вінніченко», тоді як після одруження в 1936 році їй було присвоєно прізвище «Святюк».
Представник відповідача ОСОБА_4 сільської ради в судове засідання не прибув, до суду від сільської ради надійшла заява про розгляд справи у відсутність її представника (а.с. 42).
Представники третіх осіб Відділу Держземагенства в Ставищенському районі та Ставищенської районної державної адміністрації в судове засідання не прибули, про час і місце розгляду справи треті особи повідомлені належним чином.
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 суду показали, що ОСОБА_2 є рідним сином ОСОБА_10, яка померла в селі Брилівка.
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, його покази як свідка, його представника, покази свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13, письму заяву ОСОБА_4 сільської ради про визнання позову та дослідивши письмові докази, вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.
В судовому засіданні встановлено факт, що ОСОБА_2 є рідним сином ОСОБА_10, яка померла 28 жовтня 1996 року в селі Брилівка Ставищенського району Київської області.
Встановлення факту належності родинних стосунків заявнику необхідно для оформлення спадщини і підтверджується:
- показами допитаних свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13, та показами позивача як свідка.
- копією свідоцтва про народження, відповідно до якого ОСОБА_5 народилась в с. Брилівка Ставищенського району 30 грудня 2015 року,
- копією свідоцтва про одруження, відповідно до якого в 1936 році ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка села Брилівка Ставищенського району Київської області, одружилася із ОСОБА_6, уродженцем ІНФОРМАЦІЯ_2, взявши при одруженні його прізвище «Святюк» (а.с. 16);
- копією свідоцтва про народження, відповідно до якого 07 серпня 1951 року в селі Брилівка Ставищенського району Київської області народився ОСОБА_2. В актовому записі про його народження за № 34, вчиненому 10 вересня 1951 року виконкомом ОСОБА_4 сільської ради Ставищенському району Київської області, вказана мати - ОСОБА_8, відомості про батька відсутні (а.с. 15).
- випискою із погосподарської книги ОСОБА_4 сільської ради за 1950-1952 роки, в якій прізвище позивача та його матері виправлено із ОСОБА_6 на ОСОБА_9 (а.с. 7-8);
- довідкою ОСОБА_4 сільської ради від 29 вересня 2015 року № 360, відповідно до якої сестра позивача ОСОБА_6 Ніоніла (ОСОБА_15) Петрівна померла, в шлюбі не перебувала, дітей не мала. Спадкодавицею першої черги, яка постіно на день смерті проживала із спадкодавицею, була її мати ОСОБА_10 (а.с. 9).
- випискою із погосподарської книги ОСОБА_4 сільської ради за 1967-1969 роки, в якій прізвище позивача та його матері вказано „Винниченко” та „Вінніченко” (а.с. 11-12);
- випискою із погосподарської книги ОСОБА_4 сільської ради за 1974-1976 роки, в якій прізвище матері позивача вказано „Винниченко” (а.с. 13-14)
Судом встановлено також наступні факти та відповідні їм правовідносини.
28 жовтня 1996 року в селі Брилівка Ставищенського району Київської області ОСОБА_10 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (25).
23 березня 1991 року в ОСОБА_4 сільській раді Ставищенського району Київської області ОСОБА_10 склала заповіт, яким заповіла все своє майно ОСОБА_11. Заповіт посвідчено секретарем виконкому ОСОБА_4 сільської ради ОСОБА_15 та зареєстровано в реєстрі за № 4, що підтверджується копією заповіту (а.с. 17).
Згідно ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті і у відповідності до ч.1 ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені в заповіті.
Відповідно ст. 1256 ЦК України, тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями, у разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до ст. 213 ЦК України.
Враховуючи, що із змісту вищевказаного заповіту вбачається воля спадкодавиці про те, щоб після її смерті все належне їй майно перейшло у власність позивачу, - суд вважає за можливе витлумачити даний заповіт.
Спадщину після смерті ОСОБА_10 прийняв позивач шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном, вступивши у володіння та управління спадковим майном, що підтверджується довідкою ОСОБА_4 сільської ради.
З довідки Управління Держкомзему в Ставищенському районі № 1410 від 30 листопада 2011 року (а. с. 20), довідки ОСОБА_4 сільської ради від 29.09.2015 р. (а. с. 19), архівної довідки архівного відділу Ставищенської РДА від 08.09.2015 р. (а. с. 22), протоколу колгоспної ради колгоспу „Праця Леніна” від 10 січня 1971 р. № 11 (а. с. 61), що міститься в матеріалах пенсійної справи № 9702, встановлено, що ОСОБА_10 була членом колгоспу «Праця Леніна», який 14.12.1992 року був реформований у КПС «Тікич» села Брилівка Ставищенського району Київської області. Як член КСП «Тікич» вона була включена в список осіб, доданих до державного акта на право колективної власності КСП «Тікич», проте виготовлений сертифікат на право на земельну частку (пай) на ім'я ОСОБА_9 розміром 1,9 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі в землях КПГ «Тікич» села Брилівка Ставищенського району Київської області за життя не отримала (а. с. 20).
Колективне сільськогосподарське підприємство «Тікич» 08.04.2000 року реорганізоване шляхом приєднання до СФГ «Брилівка», яке ліквідоване 22.12.2003 року, що підтверджується архівною довідкою та довідкою відділу статистики в Ставищенському районі (а.с. 22, 23).
30 листопада 2011 року Ставищенська районна державна нотаріальна контора листом №1112/02-14 роз'яснила позивачу необхідність для отримання свідоцтва про право на спадщину подати належний правовстановлюючий документ, оскільки спадкодавець ОСОБА_10 за життя не одержала вищевказаного сертифіката, та про необхідність подати докази про родинні стосунки з померлою (а.с. 28).
Відповідно до п. 2 Указу Президента України “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям” від 8 серпня 1995 року № 720/95 право на земельну частку (пай) мають члени КСП, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Згідно з п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року “Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ” член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 11 Постанови № 7 від 30 травня 2008 року “Про судову практику у справах про спадкування” якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України 1990 року (561-12), Указу Президента України від 8 серпня 1995 року N 720/95 (720/95) “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям” та відповідні норми ЦК УРСР (1540-06).
Згідно із нормами ст. 25 Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію” та п. 3 Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва” право на земельну частку (пай) та право на земельну ділянку, яка виділена в натурі (на місцевості), можуть бути об'єктом спадкування.
Відповідно до частини 2 статті 5 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року суб'єктами колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств.
Згідно частини 2 статті 23 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у колективній власності громадян - членів такого підприємства, кооперативу, товариства. До державного акта додається список цих громадян.
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що ОСОБА_16 за життя в силу Земельного кодексу України 1990 року (561-12), Указу Президента України від 8 серпня 1995 року N 720/95 (720/95) “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям” з дня видачі КСП „Переможець” державного акта на право колективної власності на землю набула право на земельну частку (пай) в землях даного сільськогосподарського підприємства розміром 4,7 умовних кадастрових гектари без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскільки ОСОБА_10 як особі, яка набула за життя право на земельну частку (пай) в землях КСП “Тікич” села Брилівка Ставищенського району Київської області розміром 1, 9 умовних кадастрових гектари без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), сертифікат про вказане право не був виданий, вз'язку з чим Ставищенська державна нотаріальна контора відмовила позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, - суд вважає, що це право увійшло до складу спадщини, яка відкрилася 28 жовтня 1996 року внаслідок смерті ОСОБА_10.
Оскільки ОСОБА_4 сільська рада до пред'явлення позову про визнання права на спадщину і під час розгляду справи не оспорювала цього права, відповідно до змісту ст. 88 ЦПК України на неї не може бути покладений обов'язок по відшкодуванню судових витрат.
Керуючись ч. 2 ст. 23 Земельного кодексу України (1990 р.), п.2 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720 “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям”, ст. 3 Указу Президента України від 10 листопада 1994 року N 666/94 “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва”, ст. ст. 534 ч.2, 549 ч. 1 п. 1 ЦК України (1963), ст.ст. 10, 11, 60, 209, 213-215 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_2 задовольнити.
Встановити факт, що ОСОБА_2 є рідним сином ОСОБА_10, яка померла 28 жовтня 1996 року в селі Брилівка Ставищенського району Київської області.
Положення заповіту, складеного 23 березня 1991 року ОСОБА_10 та посвідченого секретарем виконавчого комітету ОСОБА_4 сільської ради Ставищенського району Київської області ОСОБА_15 за реєстровим № 4 „все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що мені буде належати на день смерті і на що я за законом матиму право, заповідаю ОСОБА_11» слід розуміти так: «все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що мені буде належати на день смерті і на що я за законом матиму право, заповідаю ОСОБА_2».
Визнати ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті 28 жовтня 1996 року матері ОСОБА_10 на земельну частку (пай) розміром 1,9 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі в землях КПГ «Тікич» села Брилівка Ставищенського району Київської області, вартістю 71717 гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано у строк, встановлений ст. 294 ЦПК України. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Київської області через Ставищенський районний суд Київської області протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Повне рішення виготовлено 21 жовтня 2015 року.
Суддя Н. М. Марущак