Справа № 815/2616/15
19 жовтня 2015 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Марина П.П.
секретар судового засідання Кулішенко Є.С.
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІПГ «Майстер» до Південної митниці Міндоходів про визнання бездіяльності протиправною та визнання неправомірними дій, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «ІПГ «Майстер» звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Одеської митниці ДФС (далі - Одеська митниця) та, з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог, просить суд визнати протиправною бездіяльність Одеської митниці ДФС у належному контролі митної вартості під час митного оформлення МД №500060804/2015/000260 та визнати неправомірним митне оформлення та визнання Одеською митницею ДФС за МД №500060804/2015/000260 від 02.03.2015 року визначення митної вартості товарів за другорядним методом (за ціною договору щодо ідентичних товарів).
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що під час митного контролю відповідачем допущено бездіяльність щодо належного виконання обов'язків, передбачених п. 1 ст. 54, ст. 336 МК України щодо обов'язку митниці з перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості та чітко прописаний обов'язок щодо перевірки митницею відповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товарів умовам, наведеним у главі 9 Кодексу, передбачено п. 5 гл. 2 Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю правильності визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджених наказом Державної митної служби України від 13.07.2012 № 362. При цьому, форми та обсяги контролю, достатнього для забезпечення додержання законодавства з питань державної митної справи та міжнародних договорів України при митному оформленні, обираються митницями, згідно п. 1 ст. 320 МК України; ст. 58 МК України, якою передбачений вичерпний перелік підстав незастосування І методу визначення митної вартості товару, на думку позивача, визначені підстави по цьому митному оформлені відсутні, тобто незастосування І методу є неправомірним. Крім того, факт відсутності будь-яких невідповідностей підтверджується, зокрема, відсутністю відповідних повідомлень митниці та витребування додаткових документів. Така підстава для незастосування І методу, як самостійне визначення декларантом методу визначення митної вартості, не містить ст. 58 МК України та є вільним тлумаченням положень вказаної статті; п. 1 ст. 59 МК України, згідно якої метод за ціною ідентичних товарів застосовується виключно у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 (за ціною контракту) цього Кодексу. Інші підстави для застосування цього методу, як бажання чи помилка декларанта, ця норма не містить; п. 2 ст. 57 МК України, якою закріплений обов'язок митниці кожний наступний метод застосовувати лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу, тобто першого (основного) методу за ціною контракту. Обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості належно до дискреційних функцій митних органів - до такого висновку дійшов ВСУ (справа № 21-76а10 від 07.02.2011), ВАСУ (№ 815/237/14 від 14.08.2014); п. 4 ст. 57 МК України, згідно якого застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями ст. 59 і ст. 60 цього Кодексу. Процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості належно до дискреційних функцій митних органів - до такого висновку дійшов ВСУ (справа № 21-76а10 від 07.02.2011), ВАСУ (№ 815/237/14 від 14.08.2014); ст. ст. 257, 258 МК України, які передбачають нарахування митних платежів саме митницею, виходячи з митної вартості товару, оскільки вони визначені самим декларантом; п. 2 ст. 268 МК України щодо ненадання відповідачем можливості виправити помилку у обраному методі визначення вартості. З урахуванням наведених порушень, позивач просить суд задовольнити позов.
Від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача (а.с.185).
Представник відповідача - Одеської митниці ДФС надав до суду заперечення та доповнення до них (а.с. 43-47), відповідно до яких проти задоволення адміністративного позову заперечував у повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість позовних вимог та пояснив, що до компетенції митного органу відноситься проведення контролю за правильністю визначення митної вартості товару, у тому числі за правильністю обрання та застосування методу такого визначення, повнотою поданих документів. У разі неможливості підтвердження декларантом заявленої митної вартості, або коли у митному органу виникають обґрунтовані сумніви щодо достовірності поданих ним відомостей, митному органу надано право коригування митної вартості товару. Митний орган має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товару. Так, відповідно до ч. 1, 8 ст. 257 Митного кодексу України, декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. Митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється органами доходів і зборів на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться такі відомості, у тому числі і відомості про товари: фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення. Частиною 8 статті 264 Митного кодексу України встановлено, що з моменту прийняття органом доходів і зборів митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення, а декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність за подання недостовірних відомостей, наведених у цій декларації. Відповідно до пункту 5.3 розділу І "Загальні положення" Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, яка затверджена наказом Державної митної служби України від 09.07.1997 № 307, яка була чинною на день прийняття митних декларацій, графи А, С, D/J, E/J, G, Н, І, F митної декларації заповнюються посадовими особами митних органів. Інші графи митної декларації заповнюються декларантом. Отже, графи митної декларації, що містять дані про ціну товару, метод визначений митної вартості, про митну вартість товару (тобто графи 12, 42, 43, 45) заповнюються декларантом, а не посадовими особами митних органів, а тому, оскільки декларантом самостійно застосовано метод визначення митної вартості товарів та самостійно визначено у наданій до митного органу митній декларації митну вартість товару, а МД № 500060804/2015/000260 прийнята митницею, за нею здійснено митне оформлення товару позивача, вказані товари випущено у вільний обіг, заявлені позовні вимоги є не обґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Суд, дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши положення чинного законодавства, встановив наступні факти та обставини.
З метою митного оформлення вантажу "Мішки паперові з плівкою", що надійшов на адресу позивача від SC CARTNORD (Республіка Молдова) за контрактом №18/14 від 17.03.2014 року, декларантом TOB «ІПГ МАЙСТЕР» до Одеської митниці ДФС подано МД №500060804/2015/000260 (а.с.6-7).
Так, судом встановлено, що митну вартість товару у вказаній декларації визначено за другорядним методом визначення митної вартості товару - за ціною договору щодо ідентичних товарів та відповідно до МД № 500060804/2015/000260 позивачем сплачено до Державного бюджету України відповідні митні платежі.
Митний Кодекс України (далі - Кодекс) визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
У відповідності до статті 49 Кодексу митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до ч. 1, 8 ст. 257 Митного кодексу України декларування здійснюється шляхом заявления за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.
Митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється органами доходів і зборів на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться такі відомості, у тому числі і відомості про товари: фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення.
Частиною 8 статті 264 Митного кодексу України встановлено, що з моменту прийняття органом доходів і зборів митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення, а декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність за подання недостовірних відомостей, наведених у цій декларації.
Відповідно до пункту 5.3 розділу І "Загальні положення" Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, яка затверджена наказом Державної митної служби України від 09.07.1997 № 307, яка була чинною на день прийняття митних декларацій, графи А, С, D/J, E/J, G, Н, І, F митної декларації заповнюються посадовими особами митних органів. Інші графи митної декларації заповнюються декларантом.
Графи митної декларації, що містять дані про ціну товару, метод визначений митної вартості, про митну вартість товару (тобто графи 12, 42, 43, 45) були заповнені декларантом.
У відповідності до положень ст. 49 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Також, відповідно до частини першої статті 51 Митного кодексу України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Статтею 52 Митного кодексу України передбачено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані:
- заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом;
- подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
В свою чергу слід зазначити, що відповідно до приписів частини першої статті 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Частиною 6 статті 54 Митного кодексу України визначено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Частиною 7 ст. 54 Митного кодексу України передбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
На виконання вказаних приписів чинного митного законодавства України, МД №500060804/2015/000260 прийнято митницею, та за нею здійснено митне оформлення товару позивача, вказані товари випущено у вільний обіг.
А отже, митний орган під час здійснення контроль правильності визначення митної вартості товарів (ст. 54 МКУ) не знайшов обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, що в свою чергу мало слугувати підставою для відмови у митному оформленні товарів.
Крім того, надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне враховувати і правову позицію висловлену ВС України (постанова від 25.11.2014 у справі №21-338а14) в якій, зокрема, зазначено наступне.
За змістом статті 260 МКУ, митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу, яким також встановлюються методи визначення митної вартості зазначених товарів та умови їх застосування.
Згідно зі статтею 262 МКУ, митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.
Статтею 249 МКУ передбачено, що митні органи самостійно визначають митну вартість на підставі ціни на ідентичні або подібні (аналогічні) товари лише за відсутності підтверджувальних документів, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відомостей стосовно заявленої вартості.
Згідно з частиною восьмою статті 264 МКУ, декларант має право оскаржити рішення митного органу щодо визначення митної вартості оцінюваних товарів до митного органу вищого рівня та/або до суду.
Аналізуючи зазначені норми права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла правового висновку, який полягає в тому, що декларант має право оскаржити до митного органу вищого рівня та/або до суду рішення митного органу щодо визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України. Якщо ж митний орган самостійно не приймав рішення про визначення митної вартості товарів і погодився з митною вартістю, визначеною декларантом, та методом її визначення, який застосував декларант, немає підстав вважати дії митного органу такими, що вчинені всупереч вимогам МК, а відтак і підстав визнавати сплачені суми митних платежів чи їх частину помилково та/або надміру сплаченими немає.
Відповідно до частини 1 статті 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що митний орган під час здійснення митного оформлення за МД №500060804/2015/000260, прийшов до обгрунтованого висновку, що митна вартість товарів і метод її визначення заявлений ТОВ "ІПГ "МАЙСТЕР" митному органу під час переміщення товарів через митний кордон України повністю відповідав приписам митного законодавства України.
Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є не обґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають у повному обсязі.
Судові витрати розподілити відповідно до ст.94 КАС України.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 9, 11, 69-72, 86, 158-163, 167, 254 КАС України суд, -
У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ІПГ «Майстер» до Південної митниці Міндоходів про визнання бездіяльності протиправною та визнання неправомірними дій - відмовити повністю.
Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя П.П.Марин