Номер провадження: 22-ц/785/6954/15
Головуючий у першій інстанції Мазун І. А.
Доповідач Сегеда С. М.
15.10.2015 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Гайворонського С.П.,
Кононенко Н.А.,
за участю секретаря Феленко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 червня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розподіл спільного сумісного майна та стягнення компенсації,
встановила:
01 липня 2014 року до суду звернулась ОСОБА_4 до ОСОБА_3 та просила здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя та визнати право власності за ОСОБА_4 на автомобіль Фольцваген Пасат, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1; визнати за ОСОБА_3 право власності на автомобіль КІА Соренто, 2009 року випуску, державний номер НОМЕР_2, посилаючись на те, що перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_3 вони придбали два автомобілі - Фольцваген Пасат, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 та автомобіль КІА Соренто, 2009 року випуску, державний номер НОМЕР_2, які зареєстровані на ім'я відповідача.
Посилаючись на те, що майно придбане під час шлюбу, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, позивачка звернулась до відповідача з пропозицією про поділ майна мирним шляхом, але останній ніяких дій для врегулювання цього питання не приймав. Відповідач користувався та продовжує користуватися автомобілем КІА Соренто, 2009 року випуску, державний номер НОМЕР_2 у своїх інтересах та цілях. Крім того, враховуючи те, що вартість вказаних автомобілів майже рівна, позивач вважала доцільним просити суд здійснити розподіл спільного майна, придбаного під час перебування у шлюбі з відповідачем.
У ході судового розгляду справи, позивачка уточнила свої позовні вимоги та просила здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію в розмірі 65 000,00 (шістдесят п'ять тисяч ) грн., що складає 1/2 частини вартості автомобілю Фольцваген Пасат, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 та грошову компенсацію в розмірі 70 000,00 ( сімдесят тисяч) грн., що складає 1/2 частини вартості автомобілю КІА Соренто, 2009 року випуску, державний номер НОМЕР_2, всього 135 000,00 ( сто тридцять п'ять тисяч) грн.
Відповідач ОСОБА_3 позов не визнав, посилаючись на те, що дійсно, під час знаходження у шлюбі, вони придбали та зареєстрували на його ім'я два легкові автомобілі. Кошти на придбання цих автомобілів частково виділялись із сімейного бюджету та більша їх частина була отримана в борг за розписками від його імені. заборгованість за цими розписками на цей час остаточно не погашена.
В травні 2014 року стосунки у сім'ї погіршились і сторони вирішили для уникнення суперечок продати автомобілі та порівну розділити кошти, виручені від такого продажу. ОСОБА_5 запропонував сторонам продати йому автомобілі за загальною вартістю 270 тис. грн. В усній розмові позивач погодилась продати автомобілі за вказану суму.
28.05.2014р. автомобілі були продані, в той же день були передані кошти в сумі 270 тис. грн., які вони з позивачем поділили порівну в присутності ОСОБА_5 Пізніше, зі своєї частки коштів, відповідач частково погасив заборгованість за розпискою, при цьому, позивачка відмовилась надати будь-які кошти для погашення заборгованості. Зазначає, що кошти у борг брались виключно в інтересах сім'ї, з метою придбання автомобілів, які фактично й були придбані. Будь-яких доказів витрат коштів від продажу автомобілів на особисті потреби відповідачем позивачем не надано.
Позивач та його представник в судове засідання з»явилися, позов підтримали в повному обсязі та просили його задовольнити.
Відповідач та його представник в судовому засіданні повністю заперечували проти задоволення позовних вимог.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 18 червня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_4 були задоволені у повному обсязі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати, та ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Позивач обгрунтовувала свої позовні вимоги тим, що в період з 31 серпня 2002 року по 19 травня 2014 року вона перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 В період шлюбу вони з ОСОБА_3 придбали два автомобілі - Фольцваген Пасат, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 та автомобіль КІА Соренто, 2009 року випуску, державний номер НОМЕР_2, які зареєстровані на ім'я відповідача (далі - спірні автомобілі).
Оскільки майно придбане під час шлюбу, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, позивачка звернулась до відповідача з пропозицією про поділ майна мирним шляхом, але останній ніяких дій для врегулювання цього питання не приймав.
Разом з тим, порушуючи вказані правові норми, відповідач без згоди позивачки здійснив продаж належних їм на праві спільної сумісної власності автомобілів.
Згідно відповіді Головного управління МВС України в Одеській області за № 42/1 -161 від 22.01.2015 р. автомобіль Фольцваген Пасат, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1, який був зареєстрований 30.07.2013 року на ім'я ОСОБА_3 - 28.05.2014 року перереєстрований у Центрі № 1 надання послуг на ім'я ОСОБА_6 на підставі довідки - рахунку ВІА № 493440. Із вказаної довідки - рахунку вбачається, що даний автомобіль був проданий відповідачем за 130 000 грн.; автомобіль КІА Соренто, 2009 року випуску, державний номер НОМЕР_2, який був зареєстрований 19.01.2012 року на ім'я ОСОБА_3 - 28.05.2014 року перереєстрований у Центрі № 1 надання послуг на ім'я ОСОБА_5 на підставі довідки - рахунку ЄГП № 946998. Із вказаної довідки - рахунку вбачається, що даний автомобіль був проданий відповідачем за 140 000 грн.
Позивач зазначила, що автомобілі, придбані сторонами під час перебування у шлюбі, а тому є об'єктом права їхньої спільної сумісної власності, частки в вказаному майні є рівними, тому розпорядження майном повинно було відбуватися за їх взаємною згодою.
З цих підстав, враховуючи, що оскільки позивачка не надавала ОСОБА_3 своєї згоди на продаж вказаних автомобілів, то їх продаж відповідачем здійснений з метою приховання їх від поділу, що є порушенням її майнових прав.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Обставини щодо перебування сторін у шлюбі і придбання в період шлюбу за сумісні кошти вищевказаних спірних автомобілів, підтверджуються наявними у справі доказами та визнані сторонами, а тому у відповідності до ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.
В даному випадку спірним є питання стосовно того, яким чином сторони розпорядились грошовими коштами у сумі 270 000 грн., за які були продані спірні автомобілі.
Так, увалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач ОСОБА_3 самостійно та без згоди позивачки здійснив продаж спірних автомобілів, а грошовими коштами у сумі 270 000 грн. розпорядився за своїм розсудом, у зв'язку з чим з нього на користь позивачки підлягає стягненню 135 000 грн.
З таким висновком суду повністю погоджується колегія суддів, з огляду на наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, стосунки між сторонами погіршились в квітні 2013 року, що в свою чергу призвело до розірвання шлюбу.
Таким чином, починаючи з квітня 2003 року, сторони не вирішували спільних питань за згодою кожного із них, у тому числі щодо розпорядження спірними автомобілями.
Саме з цих підстав, 01.07.2014 року позивач ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом про розподіл спірних автомобілів, визнавши за нею право власності на автомобіль Фольцваген Пасат, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1, а за відповідачем визнати право власності на легковий автомобіль КІА Соренто, 2009 року випуску, державний номер НОМЕР_2.
З метою забезпечення позову позивач також звернулась до суду із заявою про накладення арешту на спірні автомобілі, оскільки останні були були зареєстровані на ім'я відповідача ОСОБА_3, який може ними розпорядитись без її згоди.
Тобто, на час звернення до суду з позовом та із заявою про застосування заходів забезпечення позову, позивач ОСОБА_4 не знала, що відповідач ОСОБА_3 уже здійснив продаж спірних автомобілів.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 28 липня 2014 року був накладений арешт на спірні автомобілі.
Однак, листом УДАІ УМВС України в Одеській області від 30.09.2014р. повідомлено суд, що виконати ухвалу суду від 28.07.2014р. неможливо у зв'язку з тим, що зазначені у вказаній ухвалі суду автомобілі перереєстровані на інших громадян.
З відповіді Головного управління МВС України в Одеській області за № 42/1 -161 від 22.01.2015 р. вбачається, що автомобіль Фольцваген Пасат, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1, який був зареєстрований 30.07.2013 року на ім'я ОСОБА_3 - 28.05.2014 року перереєстрований у Центрі № 1 надання послуг на ім'я ОСОБА_6 на підставі довідки - рахунку ВІА № 493440. Із вказаної довідки - рахунку вбачається, що даний автомобіль був проданий відповідачем за 130 000 грн.; автомобіль КІА Соренто, 2009 року випуску, державний номер НОМЕР_2, який був зареєстрований 19.01.2012 року на ім'я ОСОБА_3 - 28.05.2014 року перереєстрований у Центрі № 1 надання послуг на ім'я ОСОБА_5 на підставі довідки - рахунку ЄГП № 946998. Із вказаної довідки - рахунку вбачається, що даний автомобіль був проданий відповідачем за 140 000 грн.
Вартість проданих автомобілів відповідачем не оспорювалася.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач ОСОБА_3 посилався на те, що продаж автомобілів був здійснений в період шлюбу за згодою позивачки, а грошові кошти були направлені на погашення боргів подружжя.
Проте, суд першої інстанції обгрунтовано не прийняв дані доводи як підставу для відмови у позові, оскільки вони не підтверджуються наявними у справі доказами.
Так, як було зазначено вище, стосунки між сторонами погіршились з квітня 2013 року, що призвело до розірвання шлюбу рішенням суду від 19 травня 2014 року.
Продаж автомобілів було здійснено 28 травня 2014 року, тобто уже після розірвання шлюбу, який формально ще існував, так як рішення суду на той час не набрало законної сили.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували згоду позивачки на продаж спірних автомобілів та докази отримання нею коштів за продаж зазначених автомобілів.
У відповідності до ст. 60 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, придбане подружжям в період шлюбу, належить чоловіку й дружині на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлене законом чи договором.
Згідно п.п. 24, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК). Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Оскільки, як було зазначено вище, спірні автомобілі належали подружжю на праві спільної сумісної власності, то відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Статтею 71 СК України передбачено, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
За змістом ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 370 ЦК України співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої компенсації вартості його частки.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що звернення до суду з вимогами про стягнення компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, є одним із способів поділу такого майна.
У зв'язку з цим, суд обгрунтовано стягнув з відповідача на користь позивачки суму компенсації 1/2 частини вартості спірних автомобілів, яка склала 135 000 грн.
Стосовно доводів апелянта про те, що спірні автомобілі були придбані за позичені кошти і позивачка відмовилася від погашення виниклого боргу, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з приводу того, що зазначені обставини не доведені відповідачем суду жодними допустимими доказами, які є в матеріалах справи.
Також безпідставними є посилання апелянта на ст. 365 ЦК України, оскільки в даному випадку спірні правовідносини регулюються ст. 364 ЦК України, а тому суд обгрунтовано застосував вимоги зазначеної норми матеріального права.
Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог та доводів апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 червня 2015 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда
С.П. Гайворонський
Н.А. Кононенко