33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"15" жовтня 2015 р. Справа № 903/598/15
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючої судді Олексюк Г.Є.
суддів Сініцина Л.М.
суддів Гудак А.В.
при секретарі судового засідання Юрчук Ю.М.
розглянувши апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 особи -підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Волинської області від 12.08.15 р.
у справі № 903/598/15 (суддя Кравчук Віктор Оксентійович )
позивач ОСОБА_1 особа-підприємець ОСОБА_2
відповідач ОСОБА_1 особа-підприємець ОСОБА_3
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНО ВЕРДЕ"
про припинення господарських правовідносин
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - ОСОБА_4 ( представник, довіреність у справі)
третя особа - не з"явилась
Судом роз'яснено представнику відповідача права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.
Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.
Рішенням господарського суду Волинської області від 12 серпня 2015 року у справі № 903/598/15 (суддя Кравчук В.О.) в позові фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача :товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНО ВЕРДЕ" про припинення господарських відносин відмовлено.
Відмовляючи в позові місцевий суд керувався положеннями ст. ст. 11,15,16, ч.1 ст. 203, ч.2 ст. 207, ст. 626 ч.2 ст. 651 Цивільного кодексу України та прийшов до висновку, що ФОП ОСОБА_3 належно виконав зобов"язання згідно договору перевезення № 21/11/2014 від 21.11.2014р., а тому покликання позивача про невиконання (неналежне) виконання обов"язків є безпідставним; з огляду на наведені положення чинного законодавства позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Не погодившись з постановленим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій вказує ,що з огляду на положення ст.ст. 173, 202,203 Господарського кодексу України, ст.ст. 509,599,610,611 Цивільного кодексу України, пункти 1.1 та 2.1.14, 3.3, 5.9 Договору перевезення вантажів автомобільним транспортом № 21/11/2014 р. від 21.11.2014 р. відповідачем - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 неналежно були виконані договірні зобов'язання за Договором перевезення, а деякі договірні зобов'язання, навіть, не виконувались.
Апелянт у скарзі наголошує, що відповідачем порушено терміни перевезення вантажу за заявкою № 21/11: відповідно до заявки № 21/11 від 21 листопада 2014 року термін перевезення складав з 27.11.2014 року по 02.12.2014 року. Однак, відповідно до СМК доставку вантажу за заявкою № 21/11 здійснено Відповідачем 05.12.2014 року, що свідчить про прострочення терміну перевезення на 3 дні;
Відповідачем порушено терміни перевезення вантажу за заявкою № 28/11: відповідно до заявки № 28/11 від 28 листопада 2014 року термін перевезення склав з 04.12.2014 року до 09.12.2014 року. Однак, відповідно до СМК доставку вантажу за заявкою № 28/11 здійснено Відповідачем 11.12.2014 року, що свідчить про прострочення терміну перевезення на 2 дні;
При виконанні Відповідачем заявки № 28/11, останнім здійснено доставку пошкодженого вантажу у зв'язку із недодержанням Перевізником - Відповідачем температурного режиму вантажу, як то було передбачено сторонами у відповідній заявки, крім того Відповідачем відповідно до умов вищезазначеної заявки під час перевезення повинен був використовуватися термописець - установа для запису температурного режиму зберігання в транспортному засобі вантажу під час здійснення перевезення, для контролю температурного режиму вантажу. Однак, після доставки вантажу, зазначений термописець наданий Відповідачем без фіксації температурного режиму, що свідчить про умисне видалення Відповідачем даних фіксації температурного режиму на термописці. Внаслідок доставки Відповідачем пошкодженого вантажу Покупцю - ТОВ “ФІНО ВЕРДЕ” були спричинені збитки на загальну суму 329 855,60 гривень.
Крім того, вказує, що на сьогоднішній день відшкодування зазначених збитків у претензійному порядку вимагається від Позивача.
Також, відповідачем було порушено п.2.1.8 Договору перевезення щодо надання Експедитору -ФОП ОСОБА_2 протягом 10 днів з моменту розвантаження оригіналів відповідних документів.
У зв"язку з наведеними обставинами, апелянт вважає, що судом першої інстанції не враховано, що відповідачем належним чином не виконувались умови вищезазначеного договору, у зв"язку з чим позивач відмовився від виконання Договору перевезення, про що було вказано в Листі № 12/05/2015 від 12.05.2015р., зазначений факт свідчить про припинення господарських відносин за вказаним Договором.
У зв"язку з наведеним просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 12.08.2015 року у справі № 903/598/15 та прийняти нове, яким задовольнити вимоги скарги.
Відзиву на апеляційну скаргу від відповідача, третьої особи не надійшло, що відповідно до ч. 2 ст. 96 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.
У судовому засіданні представник відповідача заперечив щодо вимог апеляційної скарги, вважає їх надуманими і такими , що не підлягають до задоволення. Просить рішення господарського суду від 12.08.2015року залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Апелянт, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю "ФІНО ВЕРДЕ" в судове засідання не з"явились, причини неявки суду не повідомили. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялись належним чином та заздалегідь.
Пунктом 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Пункт 3.9.1. вказаної Постанови передбачає, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Як вбачається із матеріалів справи, ухвала про прийняття апеляційної скарги до провадження від 07 вересня 2015 року була надіслана позивачу на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Лист повернуто підприємством зв'язку із посиланням на закінчення строку зберігання поштового відправлення (а.с. 173).
Тому, позивач вважається таким, що належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Крім того, в матеріалах справи міститься Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, згідно якого третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_6 повідомлена судом апеляційної інстанції , згідно адреси, вказаної у даному витягу ( а.с.179-181).
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Оскільки апелянт, третя особа належним чином повідомлені про час та місце апеляційного перегляду справи, враховуючи обмеженість строків вирішення спору, явка сторін обов'язковою не визнавалась, судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників позивача, третьої особи.
У відповідності до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 21 листопада 2014 року між ОСОБА_1 - особою підприємцем ОСОБА_2 (Експедитор, позивач) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (Перевізник, відповідач) за №21/11/2014 укладено Договір перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні (надалі - Договір) ( а.с. 33-36).
Відповідно до п. 1.1 Договору Експедитор замовляє , а Перевізник надає послуги з перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародних сполученнях , згідно Заявок Експедитора. Перевізник зобов"язується доставити зазначений в заявках Експедитором вантаж до пункту при значення та видати його особі , яка має право на одержання вантажу ( одержувачеві), а Експедитор зобов"язується сплатити за перевезення вантажу встановлену в Заявках плату
Відповідно до п. 3.3. Договору оплата послуг перевізника здійснюється Експедитором на розрахунковий рахунок Перевізника з грошових коштів, що надійшли від замовника Експедитора, після отримання та на підставі належним чином оформлених оригіналів документів, зазначених в п.2.1.18 даного Договору .
П.2.1.1. Договору передбачено, що перевізник зобов"язується надавати послуги з організації і виконання перевезень ввірених йому вантажів автомобільним транспортом безпосередньо з пункту відправлення вантажу до пункту призначення , вказаних у заявці ( а.с.33).
Згідно п.2.2.1 Експедитор зобов"язується оформити Заявку на перевезення вантажу із зазначенням: найменування вантажовідправника , адреси завантаження, дати та часу подачі транспортного засобу , найменування вантажоодержувача , адреси розвантаження, назви та характеристики вантажу, його об"єм ( розмір, вагу, кількість вантажних місць), розмір проїзної плати та інші умови перевезення.
Як вбачається з наявних матеріалів справи Експедитором було оформлено 2 (дві) заявки на перевезення - №21/11 від 21 листопада 2014р. та №28/11 від 28 листопада 2014р. (а.с. 37,39).
На виконання вищезазначених заявок ФОП ОСОБА_3 надав послуги Експедитору з перевезення вантажу згідно поданих ним заявок. Ввірений перевізникові товар був доставлений вантажоотримувачу - ТзОВ "ФІНО ВЕРДЕ", що підтверджуються міжнародними товарно - транспортними накладними, рахунками - фактурами та актами здачі - прийняттям робіт (а.с. 38,40,44).
Разом з тим, як встановлено місцевим господарським судом та не заперечувалось представником відповідача під час розгляду справи в суді апеляційній інстанції, останнім порушені терміни перевезення вантажу за заявкою № 21/11 від 21.11.2014 р. відповідно до міжнародно - транспортної накладної - 05.12.2014 р., строк доставки згідно заяви 02.12.2014 р. ( а.с. 38);
- за заявкою № 28/11 від 28.11.2014 року - доставлено 11.12.2014р., строк доставки згідно заявки 09.12.2014 р. ( а.с. 40).
12.12.2014 р. позивачем на адресу ФОП ОСОБА_3 була направлена претензія, у якій вказано , що перевізником був порушений температурний режим зберігання товару ( а.с. 53).
В подальшому, відповідно до листа від 12.05.2015 р., ФОП ОСОБА_2 повідомила ФОП ОСОБА_3 про те, що вона в односторонньому порядку відмовляється від виконання Договірних зобов"язань, передбачених Договором від 21.11.2014 р., у зв"язку з неналежним виконанням останнім взятих на себе зобов"язань. Крім того, повідомила про наміри відшкодувати збитки (в тому числі вартість вантажу) відповідно до п.5.10 Договору перевезення ( а.с.57).
З огляду на таке, ФОП ОСОБА_2 звернулась з позовом про припинення господарської діяльності з ФОП ОСОБА_3
Аналізуючи зазначені обставини справу, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне застосувати такі положення чинного законодавства України.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) шкоди.
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зміст договору, взятих зобов'язань в ньому свідчать про те, що між сторонами виникли правовідносини, які мають ознаки договору перевезення автомобільним транспортом, які регулюються ст.908 - 924 ЦК України, ст.306 - 314 ГК України, Законом України "Про автомобільний транспорт".
Згідно ст.307, ст.314 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та віддати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням перевізного документа (транспортної накладної) відповідно до вимог законодавства. Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача сталися не з його вини.
Згідно ст. 509 ЦК України, - зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Колегія суддів зауважує, що відповідно до ч.1 ст.924 ЦК України, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.
Згідно статті 909 Цивільного Кодексу України: за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату; договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі; укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Згідно ст. 919 ЦК України перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами ( статутами), іншими нормативно - правовими актами та правилами , що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.
Водночас, правовідносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні регулюються главою 32 Господарського кодексу України, главою 64 Цивільного кодексу України, а також Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ; надалі - Конвенція), вчиненої 19 травня 1956 року в м. Женева (Швейцарія).
За приписами статей 9 Конституції України та 19 Закону України "Про міжнародні договори України", чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" Україна приєдналася до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19 травня 1956 року в м. Женева.
Частиною 1 статті 1 Конвенції встановлено, що вона застосовується до будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду за допомогою автомобілів у випадку, коли місце прийняття до перевезення вантажу та місце, передбачене для його здачі, знаходяться на території двох різних держав, одна з яких є учасником Конвенції.
У відповідності до статтей 4 та 9 Конвенції: договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником; із зазначеною нормою кореспондується і частина 2 статті 307 Господарського кодексу України.
Відповідно до статті 6 та частини 1 статті 627 Цивільного Кодексу України: сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вже зазначалось, 21 листопада 2014 року між ОСОБА_1 - особою підприємцем ОСОБА_2 (Експедитор, позивач) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (Перевізник, відповідач) за №21/11/2014 укладено Договір перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні.
В Розділі 5 передбачена відповідальність сторін . Так п.5.5 передбачено, що за невчасну доставку вантажу до місця розвантаження та /або розмитнення, Перевізник виплачує Експедитору штраф в розмірі еквівалент 100 Євро по курсу НБУ на дату вивантаження за кожну добу невчасної доставки , якщо інше не обумовлено в заявці ( а.с.35).
Перевізник несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення до моменту передачі вантажу відповідальній особі вантажоодержувача , вказаному у CMR ( п. 5.8), ( а.с.35).
Відповідно до п.5.9 Договору, у разі пошкодження або втрати вантажу з вини Перевізника, Експедитор має право затримувати оплату за виконання послуг Перевізника.
Згідно п.5.11 сторони домовились, що при пошкодженні вантажу відшкодовується повна вартість товару який пошкоджено. Пошкодженням в даному випадку вважається , в тому числі втрата товарного виду.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом та знайшло своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, в межах виконаннях умов Договору від 21.11.2014 року щодо перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні , Експедитором ( позивачем) було оформлено 2( дві) заявки , а саме 21/11 від 21.11.2014 р. та № 28/11 від 28.11.2014 р. ( а.с.37,39).
Зазначені заяви були виконані відповідачем ФОП ОСОБА_3, зокрема ввірений перевізникові товар був доставлений вантажоотримувачу - ТзОВ "ФІНО ВЕРДЕ", що підтверджуються міжнародними товарно - транспортними накладними, рахунками - фактурами та актами здачі - прийняттям робіт (а.с. 38,40,44).
Апелянт покликається на те, що відповідачем недотримані умови Договору, зокрема вказує на порушення термінів поставки, а саме терміни перевезення за заявкою № 21/11 від 21.11.2014 р. та № 28/11 від 28.11.2014 р. Крім того, покликається на пошкодження вантажу у зв"язку з недодержанням відповідачем як перевізником умов температурного режиму вантажу.
Колегія суддів з даного приводу вказує, що представником відповідача в суді апеляційної інстанції не заперечується той факт , що перевезення вантажу за заявками № 21/11 від 21.11.2014 р. та № 28/11 від 28.11.2014 р. були здійснено з недотриманням термінів, вказаних у ній.
Проте, позивачем вказаний товар був прийнятий та будь - яких доказів про те , позивач скористався своїм правом, передбаченим п.5.5 Договору в частині стягнення штрафу за несвоєчасну доставку ,матеріали справи не містять .
Щодо покликань апелянта на те, що відбулось пошкодження вантажу внаслідок недодержання температурного режиму під час перевезення, судова колегія погоджується з аргументами відповідача, що ні в заявці № 21/11 від 21 листопада 2014р.,ні в заявці № 28/11 від 28.11.2014 р. не було визначено умов транспортування вантажу шляхом забезпечення певного температурного режиму,лише в рядку найменування вантажу зазначено: салат, +3*С.
Надані представником третьої особи письмові докази, як-то копії актів по результатам перебирання сировини протягом 15,16,17 грудня 2014р., копія акту прийомки сировини від 12 грудня 2014р., копію довідки про утилізацію партії товару та інш. (а.с. 85-127 ) колегією суддів апеляційної інстанції до уваги не береться, оскільки вони не засвідчені належним чином ,як це вимагається приписами ст. 36 ГПК України та не є належними доказами в розумінні ст. 34 ГПК України .
Разом з тим, судова колегія вважає за необхідне вказати, що як наслідок невиконання відповідачем взятих на себе зобов"язань , згідно Договору від 21.11.2014 р. апелянт надіслав ФОП ОСОБА_3 лист від 12.05.2015 р. про односторонню відмову від договірних зобов"язань, внаслідок не виконання останнім умов Договору.
Судова колегія з даного приводу вважає за необхідне вказати, що зазначений Лист був надісланий ФОП ОСОБА_3 після спливу більше як 6 (шести ) місяців з моменту виконання ним заявок за Договором.
З огляду на вищенаведені обставини справи, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог, викладених в апеляційній скарзі , а саме щодо задоволення позову про припинення господарських відносин між ФОП ОСОБА_2О та ФОП ОСОБА_3, та вважає за необхідне вказати.
Так, захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України та ст.20 Господарського кодексу України.
Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Відповідно до ч.2 ст. 20 Господарського суду України, кожний суб"єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб"єктів захищаються шляхом, установлення , зміни і припинення господарських правовідносин.
Апелянт ,покликаючись на неотримання відповіді від ФОП ОСОБА_3 на Лист від 12.05.2015р. про припинення господарської діяльності , вважає за можливе вирішити це питання в судовому порядку.
Згідно п.2 ст.651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Слід розмежовувати випадки, коли у сторони за Договором виникає право пред'являти в судовому порядку вимогу про розірвання договору, і випадки, коли сторона може в односторонньому порядку відмовитися від договору в повному обсязі або частково. Одностороння відмова від договору (повна або часткова) допускається, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом. При цьому стороні не потрібно звертатися до суду для визнання правомірності відмови. Сам факт відмови призводить до повного припинення зобов'язання або до часткової його зміни (зазначені обставини не позбавляють контрагента можливості оспорювати в суді обґрунтованість такої відмови на підставі загальних положень Цивільного кодексу України про захист порушених прав (ст.16 Цивільного кодексу України)).
При односторонній відмові від договору (у випадках, передбачених договором чи законом) договір слід вважати зміненим чи розірваним з моменту одержання контрагентом повідомлення про відмову (за аналогією з офертою та акцептом при укладенні договору).
Про односторонню відмову від зобов'язання йдеться й у ст.615 Цивільного кодексу України: у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
Правило про односторонню відмову від зобов'язання, закріплене у ст.615 Цивільного кодексу України, має загальний характер, у той час як право на односторонню відмову від договору, передбачене ч.3 ст.651 Цивільного кодексу України, є одним із випадків, що охоплюються загальним правилом ст.615 Цивільного кодексу України.
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та факти, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. В силу частини 2 статті 22 ГПК України сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (частина 2 статті 43 ГПК України), якими в силу статті 32 даного Кодексу є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Розподіл обов'язку доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин справи покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують по суті правильного висновку суду, викладеного у рішенні,оскільки позивачем не доведено істотне порушення відповідачем умов договору перевезення .Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для припинення господарських правовідносин за договором перевезення № 21/11/2014 р. від 21 листопада 2014 р.
В силу ст.ст. 33, 38, 43 ,47 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, коли кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд, оцінивши подані по справі докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен прийняти рішення за результатами обговорення усіх цих обставин.
Апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи та вірно застосовані норми процесуального і матеріального права, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги ФОП ОСОБА_2 та скасування чи зміни рішення господарського суду Волинської області від 12.08.2015 р. у справі № 903/598/15.
Судовий збір за подачу апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України в зв'язку з відмовою в її задоволенні покладається на апелянта.
Керуючись ст.ст. 49,99,101,103,105 ГПК України, суд,-
Рішення господарського суду Волинської області від 12 серпня 2015 року у справі № 903/598/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуюча суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Сініцина Л.М.
Суддя Гудак А.В.