Справа № 452/1615/15-ц
Іменем України
"13" жовтня 2015 р. м.Самбір
Самбірський міськрайонний суд Львівської області
у складі: головуючого - судді Галина В.П.,
при секретарі Задорожній В.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Самборі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом посилаючись на те, що 30.10.2013 року між ним та ОСОБА_3, який перебував на той час у Німеччині, було укладено усний договір позики, згідно якого позивач переказав свої готівкові кошти в розмірі 12 900 гривень на рахунок відповідача відкритий у АТ «УкрСиббанк». Дата повернення позики при цьому не обговорювалась.
З метою досудового врегулювання спору, позивач 20.11.2014 року звернувся до відповідача із письмовою вимогою про повернення боргу. Однак станом на 18.05.2015 року його вимоги не задоволені, зазначену суму боргу відповідач не повернув.
Враховуючи наведене, просить стягнути із ОСОБА_2 на свою користь суму в розмірі 28 828 гривень 96 коп., яка складається:
- із суми основного боргу, що становить 12 900 гривень;
- 207 гривень 81 коп. - складають 3 % річних;
- 5 721 гривня 15 коп. - індекс інфляції;
- 10 000 гривень - моральна шкода.
Також просить стягнути із відповідача в його користь суму сплаченого ним судового збору.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 у підтримання позову посилався на обставини, викладені у позовній заяві, просив позов задовольнити. Додатково пояснив, що кошти потрібні були ОСОБА_2 і він їх отримав. Дані гроші він дав відповідачу у відповідь на прохання останнього. Переказав по пошті на його банківську карточку. Кошти він переслав, тому що отримав повідомлення у вигляді СМС від ОСОБА_2 про те, що йому потрібні гроші. Для чого кошти відповідачу, він не розпитував, просто позичив. Кошти йому не повернуті. Щодо моральної шкоди, то суть її полягає в переживаннях та страху, що кошти будуть йому не повернуті. Договір позики був усно укладений, оскільки відповідач у цей момент був за кордоном. У письмовій формі даний договір не укладався. Він не позичав коштів у відповідача.
Відповідач ОСОБА_2 позов заперечив. Додатково пояснив, що на початку вересня 2013 року, коли він повернувся з рейсу, позивач підійшов до нього з проханням термінового позичення коштів у сумі 1100 євро строком на місяць часу. Коли сплинув строк, він нагадав позивачу про борг. Даний борг був йому повернутий шляхом перерахунку на карточку. Коли він позичав позивачу кошти, той написав розписку. Після повернення грошей, він віддав розписку позивачу, не робивши собі при цьому ніяких копій.
Представник відповідача ОСОБА_4 позов не визнала. Додатково пояснила, що позов є надуманим. Квитанції представлені позивачем свідчать лише про зарахування коштів на рахунок. Однак згідно пояснень відповідача, саме останній позичив позивачу кошти в сумі приблизно 1 000 євро, коли перебував на території України 02.09.2013 року. Позивач щоб мати доказ повернення коштів, перерахував їх на рахунок відповідача. Це була усна домовленість про позику коштів на місяць часу. Наручно позивач кошти повертати не хотів, оскільки хотів мати підтвердження. Тоді відповідач сказав, що можна зарахувати кошти на карточку. Відомості про карточку знаходились на підприємстві «Овертранс» і ОСОБА_1 перерахував гроші на карточку. Дане зарахування коштів не є договором позики, це є поверненням позичених грошей.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав:
Як вбачається із копій заяв на переказ готівки № 8 та № 34 від 30.10.2013 року, платник ОСОБА_1 перерахував кошти в сумі 9 500 гривень та 3 400 гривень на картковий рахунок ОСОБА_2 у АТ «Укрсиббанк». У графі призначення платежу зазначено - про зарахування коштів на рахунок фізичної особи ОСОБА_2 від ОСОБА_1 ( а.с. 11-12).
Згідно копії вимоги від 20.11.2014 року відомо, що ОСОБА_1 адресував її ОСОБА_2 з проханням повернути суму боргу. ( а.с. 13-14).
У копії підтвердження про вручення поштового відправлення адресованого ОСОБА_1 - ОСОБА_2, відомо, що вручене воно матері відповідача. ( а.с. 17).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною ч. ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Доказами в розумінні ст. 57 ЦПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно правової позиції ВСУ у спорі про стягнення боргу за договором позики від 02.07.2014 року у справі № 6-79 цс 14, роз'яснено, що «відповідно до норм ст.ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики за юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою на підтвердження якої може бути надана розписка або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати їх отримання».
З постанови ВСУ у справі № 6-79 ЦС 14 відомо, що за змістом ч. 1.2 ст. 207 і ч. 2 ст. 1047 ЦК України, дотримання форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобов'язанням її повернути), так і дати її отримання.
Як вбачається із змісту позовної заяви та пояснень позивача в судовому засіданні, заяви на переказ готівки є на його думку доказом щодо позики коштів ним на адресу ОСОБА_2, відповідно до яких у ОСОБА_1 в подальшому виникло право вимоги про повернення грошей. Однак на думку суду вказані заяви не є належним доказом укладення між сторонами договору позики, оскільки вони не є документом, який підписаний позичальником; у даних документах не міститься інформації про те, що відповідач саме позичив у позивача певну суму грошей, не обумовлено строк повернення; не зазначено, що ОСОБА_1 позичає ОСОБА_2 позику.
У відповідності до ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах. Крім цього ч. 2 цієї ж статті передбачає, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Ураховуючи наведене, суд доходить висновку, що відсутні підстави про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу за договором позики, трьох процентів річних від простроченої суми та моральної шкоди на загальну суму 28 828 гривень 96 коп., а відтак позов задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 208, 209, 212, 213-215 ЦПК України, ст.ст. 207, 626, 628, 1046, 1047 ЦК України, суд,-
У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - відмовити.
На рішення суду може бути подана апеляція до апеляційного суду Львівської області протягом 10 днів, з дня його проголошення.
Суддя