копія
30 вересня 2015 р. Справа №818/1614/15
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Осіпової О.О.,
за участю секретаря судового засідання - Мікулінцевої А.П.,
позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №818/1614/15
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не сплати йому грошової компенсації замість норми харчування №1- загальновійськова за весь період служби в 2014- 2015 рр.;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити нарахування йому грошової компенсації замість норми харчування №1-загальновійськова за весь період служби в 2014 -2015 р. відповідно до вимог постанови Кабміну від 09.12.2002 р. №402 та Наказу Міністерства оборони України від 09.12.2002 р. №402 та здійснити відповідну виплату.
Свої вимоги мотивує тим, що він 08.04.2014 року був мобілізований до лав Збройних Сил України згідно з Указом Президента України №303 від 17.03.2014 року «Про проведення часткової мобілізації». Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 №16 від 08.04.2014 року позивач зарахований до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 і приступив до виконання службових обов'язків бухгалтера групи соціального захисту. В подальшому, наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 №94 від 16.05.2014 року переведений на службу до ІНФОРМАЦІЯ_4 (далі - відповідач), де приступив до виконання службових обов'язків на посаді відповідального виконавця Відділу оперативної та територіальної оборони. Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 №53 від 11.03.2015 року позивача звільнено у запас, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. При цьому, ОСОБА_1 стверджує, що протягом усього строку служби він всупереч вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 року №426, якою затверджено Норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового,начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, та Положення про продовольче забезпечення Збройних Сил України на мирний час, затвердженого наказом Міністра оборони України від 09.12.2002 року №402, не забезпечувався харчуванням за встановленими нормами за рахунок держави, у зв'язку з чим 11.03.2015 року вимушений був звернутися до керівництва відповідача із заявою з проханням виплатити йому грошову компенсацію за належні норми харчування №1 «загальновійськова» за весь період служби в 2014 та 2015 роках. Проте, ніякої відповіді на своє звернення позивач не отримав, жодних дій з нарахування та виплати йому грошової компенсації відповідачем вчинено не було, внаслідок чого він звернувся із даним позовом до суду.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі із зазначених вище підстав.
Представники відповідачів в судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с.44-45), про причини неявки до суду не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило.
В матеріалах справи міститься копія письмових заперечень ІНФОРМАЦІЯ_4 на позовну заяву (а.с.15), в яких у задоволенні позовних вимог просить відмовити, оскільки відповідно до розпорядження начальника Логістики Сухопутних військ - заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 15.12.2008 року №116/10/2/2/475 ІНФОРМАЦІЯ_5 на виконання п.1.7 Наказу Міністра оборони України від 09.12.2002 року №402 «Про затвердження Положення про продовольче забезпечення Збройних Сил на мирний час» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 20.12.2002 року за №992/7280) був прикріплений на продовольче забезпечення до військової частини НОМЕР_1 , яка повинна була відкоригувати план забезпечення продовольством. Однак, до Сумського ОВК ніяких повідомлень про зміни в нормі харчування №1 військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань від продовольчої служби в/ч НОМЕР_1 не надходило, тому відповідачем не видавалося наказів про зарахування позивача на продовольче забезпечення.
Вислухавши позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 №16 від 08.04.2014 року (по стройовій частині) ОСОБА_1 був призваний на військову службу у зв'язку з мобілізацією (а.с.6-8).
Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15.05.2014 року №94 солдата ОСОБА_1 , прибувшого з Сумського об'єднаного міського військового комісаріату призначено на посаду оператора Відділу оперативної та територіальної оборони (а.с.40).
04.03.2015 року позивача звільнено з військової служби у запас після прийняття рішення про демобілізацію, про що свідчить копія витягу з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 №5-ОП (а.с.41).
Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 №70 від 29.03.2015 року старшого солдата ОСОБА_1 , звільненого наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 від 04.03.2015 року №5/ОП у запас за пунктом 3 пп. «а» (призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період) частини 8 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виключено із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_4 та всіх видів забезпечення (а.с.9).
Між тим, позивача не було зараховано на продовольче забезпечення, у зв'язку з мобілізацією при Військовій частині НОМЕР_1 , в результаті чого він не був забезпечений їжею шляхом надання послуг з харчування суб'єктами господарювання на підставі укладених договорів з Міністерством оборони України.
Частиною 1 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Тобто, вказаною нормою Закону не передбачено право військовослужбовців на отримання грошової компенсації за не отримане продовольче забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України № 426 від 29 березня 2002 року «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації» затверджено нові норми харчування військовослужбовців, однак положення вказаної Постанови також не передбачають права військовослужбовців на компенсацію за не отримане продовольче забезпечення.
Відповідно до п. 2.3. Положення про продовольче забезпечення Збройних Сил України на мирний час, затвердженого наказом Міністра оборони України N 402 від 09 грудня 2002 року, на який послався позивач в своїй заяві, у Збройних Силах України забезпечення харчуванням військовослужбовців та інших категорій за встановленими нормами здійснюється за рахунок держави. Уточнення вартості норм харчування проводиться Головним продовольчим управлінням, виходячи із середніх діючих цін на продукти харчування, і доводиться ним до військ (сил) не частіше одного разу на квартал. Військовослужбовцям та іншим категоріям норми харчування видаються через відповідні їдальні або замість установлених норм харчування (основні й додаткові продукти) виплачується грошова компенсація у розмірі вартості цих норм.
Отже, вказаним Положенням передбачено право на отримання грошової компенсації за продовольче забезпечення виключно військовослужбовцям.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звільнений в запас 04 березня 2015 року.
З адміністративним позовом до суду позивач звернувся 19 травня 2015 року, що підтверджується відтиском штампу Сумського окружного адміністративного суду (а.с.4).
Тобто, судом з матеріалів справи встановлено, що на час звернення до суду щодо отримання грошової компенсації замість продовольчого забезпечення, позивач був звільнений з військової служби, тобто не мав статусу військовослужбовця.
З огляду на викладене, враховуючи правову позицію Верховного Суду України, суд приходить до висновку, що на момент звернення позивача щодо отримання грошової компенсації замість продовольчого забезпечення, як Закон №2011-XII, так і Постанова Кабміну України №426, не передбачали такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а п. 2.3. Положення про продовольче забезпечення Збройних Сил України на мирний час, затвердженого наказом Міністра оборони України N 402 від 09 грудня 2002 року, не підлягає застосуванню, оскільки стосується тільки військовослужбовців, а не осіб звільнених з військової служби, та норми цього положення не узгоджується з приписами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Тобто, на момент звернення позивача до суду щодо отримання грошової компенсації замість продовольчого забезпечення, останній вже не мав статусу військовослужбовця, призваного у зв'язку з мобілізацією, оскільки був звільнений 04 березня 2015 року, а тому дія цього наказу на нього не поширюється.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2013 року (№ 21-38а13), постанові від 31 березня 2015 року (№21-79а15), в якій Верховним Судом України було висловлено позицію, що відсутність у Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідного права військовослужбовців є підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення грошової компенсації.
Згідно зі ст. 244-2 КАС України - рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Відповідно до ст. 71 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Під час розгляду даної справи відповідачі довели правомірність своєї бездіяльності, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Сумського обласного військового комісаріата, Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії -відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови складено та підписано 06.10.2015 року.
Суддя (підпис) О.О. Осіпова
З оригіналом згідно
Суддя О.О. Осіпова