№ 2-514-15
(№ 760-20009-14-ц)
12. 10. 2015 року Солом'янський районний суд м. Києва
в складі головуючого судді Бобровник О. В.
при секретарі: Яковенко Н. К., Славовій Н. Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) до ОСОБА_1 - про стягнення заборгованості,
Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 - про стягнення заборгованості.
Позивач при зверненні до суду в обґрунтування своїх вимог посилався на те, що відповідно до Порядку визначення розмірів пайової участі (внесків) забудовників (інвесторів) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 30.12.2010 №573/5385 «Про бюджет міста Києва на 2011 рік», дія якого продовжена рішенням Київської міської ради від 04.02.2014 року № 6/10152 «Про бюджет містка Києва на 2014 рік» (Порядок визначення розмірів пайової участі) пайова участь (внесок) забудовників (інвесторів) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста (надалі - пайова участь) є внеском, який забудовник (інвестор) має сплатити до бюджету міста Києва без урахування ПДВ. Залучені кошти спрямовуються виключно на фінансування об'єктів соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста, передбачених в Програмі соціально-економічного розвитку міста Києва.
Складовою частиною пайової участі є, зокрема, плата забудовника (інвестора) за право реалізувати свій проект будівництва (реконструкції), перепланування, зміни функціонального призначення об'єктів на території столиці.
15 серпня 2011 року між Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (27.12.2012 року перейменовано на Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)) та ОСОБА_1 був укладений договір № 273 пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва.
Пунктом 1.1. цього договору передбачено, що його предметом є сплата власником пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно- транспортної інфраструктури м. Києва, у зв'язку зі зміною функціонального призначення приміщень житлових квартир №1 загальною площею 88,80 кв.м. в будинку № 43 по просп. Перемоги у Солом'янському районі м. Києва на нежитлові з подальшим використанням під офіс.
Розмір пайового внеску, відповідно до пункту 2.1. договору та згідно з розрахунком від 27.07.2011 p., який є невід'ємною частиною цього договору, становить 46 100, 00 грн. (без ПДВ).
Пунктом 3.1. договору пайової участі передбачено, що пайовий внесок сплачується у строк до 29.08.2011 року включно на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету.
Проте, станом на 15 серпня 2014 року відповідачем не виконано взяті на себе зобов'язання, передбачені вищевказаним договором.
З метою дотримання вимог містобудівного законодавства з боку відповідача, на його адресу позивачем було скеровано претензії від 08.09.11 № 049-08/5038-11, від 31.08.12 №049-18/5160-12, від 12.07.2013 № 050/18- 5984, однак вказані претензії було залишено без реагування.
В зв'язку із зазначеним позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на бюджетний рахунок бюджетного розвитку спеціального фонду міського бюджету в Головному управлінні Державної казначейської служби України у м. Києві 59 500,00 грн.
Представник позивача в судовому засіданні позовну заяву підтримала в повному обсязі, просила суд про задоволення позову.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, направивши до суду замість себе представника, яка в судовому засіданні проти задоволенні позову заперечувала в повному обсязі посилаючись на те, що позивачем було пропущено строк позовної давності, в зв'язку з чим представник відповідача просила суд відмовити в задоволенні позову повністю.
Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що відповідно до Порядку визначення розмірів пайової участі (внесків) забудовників (інвесторів) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 30.12.2010 №573/5385 «Про бюджет міста Києва на 2011 рік», дія якого продовжена рішенням Київської міської ради від 04.02.2014 року № 6/10152 «Про бюджет містка Києва на 2014 рік» (Порядок визначення розмірів пайової участі) пайова участь (внесок) забудовників (інвесторів) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста (надалі - пайова участь) є внеском, який забудовник (інвестор) має сплатити до бюджету міста Києва без урахування ПДВ. Залучені кошти спрямовуються виключно на фінансування об'єктів соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста, передбачених в Програмі соціально-економічного розвитку міста Києва.
Складовою частиною пайової участі є, зокрема, плата забудовника (інвестора) за право реалізувати свій проект будівництва (реконструкції), перепланування, зміни функціонального призначення об'єктів на території столиці.
15 серпня 2011 року між Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (27.12.2012 року перейменовано на Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)) та ОСОБА_1 був укладений договір № 273 пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва.
Пунктом 1.1. цього договору передбачено, що його предметом є сплата власником пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно- транспортної інфраструктури м. Києва, у зв'язку зі зміною функціонального призначення приміщень житлових квартир №1 загальною площею 88,80 кв.м. в будинку № 43 по просп. Перемоги у Солом'янському районі м. Києва на нежитлові з подальшим використанням під офіс.
Розмір пайового внеску, відповідно до пункту 2.1. договору та згідно з розрахунком від 27.07.2011 p., який є невід'ємною частиною цього договору, становить 46 100, 00 грн. (без ПДВ).
Пунктом 3.1. договору пайової участі передбачено, що пайовий внесок сплачується у строк до 29.08.2011 року включно на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету.
Позивач при зверненні до суду зазначав, що станом на 15 серпня 2014 року відповідачем не виконано взяті на себе зобов'язання, передбачені вищевказаним договором.
З метою дотримання вимог містобудівного законодавства з боку відповідача, на його адресу позивачем було скеровано претензії від 08.09.11 № 049-08/5038-11, від 31.08.12 №049-18/5160-12, від 12.07.2013 № 050/18- 5984, однак вказані претензії було залишено без реагування, в зв'язку з чим позивач просив суд про задоволення позову.
Представник відповідача заперечуючи проти вимог позивача посилалась на те, що позивачем було пропущено строк позовної давності, в зв'язку з чим просила суд відмовити в задоволенні позову повністю. Також представником відповідача в процесі розгляду справи до суду було подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності (а.с. 45-47).
Представник позивача заперечуючи проти заяви представника відповідача про застосування наслідків строку позовної давності, посилалась на те, що позивач має постійний великий обсяг роботи, яка потребує непередбачених додаткових трудових затрат на опрацювання покладених завдань, оскільки у складі Департаменту економіки та інвестицій діє п'ять управлінь із багатофункціональними спрямуваннями, а також те, що лише 12.09.2013 у структурі Департаменту був затверджений юридичний відділ, в зв'язку з чим позивач не мав змоги вчасно звернутися до суду за захистом законних прав та інтересів. В зв'язку із зазначеним представник позивача просила суд визнати поважними причини пропущення строку позовної давності, розглянути справу по суті та задовольнити позов, на що слід зазначити наступне.
Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Стаття 257 ЦКУ встановлює загальну позовну давність тривалістю у три роки.
Крім того, на вимоги позивача щодо стягнення заборгованості за договором не поширюються виключення, передбачені ст.258 ЦКУ як підстави для застосування спеціальної позовної давності.
Зважаючи на норми 261 статті ЦКУ щодо того, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, позовну давність у справі слід обчислювати з урахуванням наступного.
Позовні вимоги виникли на підставі договору №273 пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, укладеного позивачем та відповідачем 15 серпня 2011р.
Предметом вказаного договору була сплата відповідачем (як власником квартири на момент укладення договору) пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва з вказанням строку сплати такого внеску відповідачем - до 29 серпня 2011 року включно.
Таким чином, оскільки, за ст.260 ЦКУ позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 ЦКУ, вважаючи свої права порушеними та дотримуючись строків загальної позовної давності та інших вимог законодавства (в т.ч. - щодо підсудності), позивач повинен був подати позов до відповідача до 30 серпня 2014 року включно.
Однак, позов було подано позивачем 16 вересня 2014 року, що свідчить про пропущення ним строку позовної давності.
Представник позивача сплив строку позовної давності за своїми вимогами визнає, але пропущення мотивує тим, що його працівники позивача мають постійне значне навантаження по роботі, що позбавило можливості позивача на подання позову з дотриманням строків.
Суд вважає, що наведені причини пропуску строку не можуть вважатись поважними, оскільки розгляд позовних вимог законодавець пов'язує з дотриманням певних строків та наявністю об'єктивних причин, а не ставленням позивача до розподілу своїх трудових ресурсів.
Крім того, законодавець встановлює ряд приписів, що застосовуються по подання позовів до суду.
Так, Цивільним процесуальним кодексом встановлено виключну підсудність певних справ - стаття 114 закріплює, що позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Договір на підставі якого виник спір, встановлює умови щодо сплати відповідачем пайового внеску (забезпечення отримання якого позивач вимагає) як вартісний вираз відносин сторін, що виникають з приводу квартири, яка на момент укладення договору належала відповідачу.
Отже, на справу за спором щодо сплати пайового внеску на підставі власності на квартиру поширюються приписи 114 статті ЦКУ щодо виключної підсудності.
Незважаючи на вказане, позивач, намагаючись заявити про порушення своїх прав, правила виключної підсудності порушує та звертається до вільно обраного ним суду, яким є Дарницький районний суд, котрий, дотримуючись закону, відповідно, позов повертає.
Позивач визнає і порушення ним правил підсудності в своєму клопотанні від 15.09.2014р. № 5050/05-5627, наводячи, як наслідок, сплив строку позовної давності.
Тобто, позивач власне не приховує, що причинами спливу строку були, зокрема, допущені ним порушення чинного законодавства.
Загалом, позивач не пояснює, які причини пропуску строку він вважає поважними та на підставі яких доказів, але всі наведені позивачем факти щодо дій з подання позовної заяви свідчать про недостатньо відповідальне ставлення позивача до приписів матеріального та процесуального законодавства та не можуть бути визнані судом поважними причинами пропущення строку позовної давності, оскільки не є сформульованими як підстави та доведеними належними доказами.
Згідно ч.З ст. 267 позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Стаття 267 закріплює сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, як підставу для відмови у позові.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в зв'язку із спливом строку позовної давності.
Керуючись ст. ст. 256, 257, 260, 261, 267 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: