справа № 760/11810/15-ц
провадження № 2/760/5219/15
12 жовтня 2015 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва у складі судді Шевченко Л. В.,
за участю секретаря судового засідання Бугайчука О. Р.,
за участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, ухвалив таке рішення.
Позиції осіб, які беруть участь у справі:
19.06.2015 позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу, у якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив стягнути з відповідача основний борг у розмірі 9 855,00 грн., 3% річних у розмірі 280,26 грн., пеню у розмірі 2 250,26 грн. та суму встановленого індексу інфляції у розмірі 4 781,51 грн.
Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 21.08.2014 відповідач позичив у позивача грошові кошти у розмірі 9 855,00 грн., які зобов'язався повернути до 01.11.2014, про що складено відповідну боргову розписку.
Позивач зазначив, що відповідач на сьогоднішній день взяті на себе зобов'язання не виконав, а тому звернувся до суду із зазначеним позовом за захистом своїх порушених прав.
У ході судового розгляду справи позивач уточнив, що сума 2 250,26 грн. це не пеня, а проценти за користування позикою у розумінні статті 1048 ЦК.
У судовому засіданні позивач позов підтримав і просив його задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на відсутність між сторонами зобов'язання, що виникає з договору позики, а зобов'язання, про які йдеться у розписці, не стосуються договору позики, а пов'язані з трудовими відносинами.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши обставини справи, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, суд
встановив:
Відповідно до розписки від 21.08.2014 ОСОБА_3 зобов'язався повернути грошові кошти у сумі 9 855 грн., привласнені у ОСОБА_1 у період з 28.08.2013 по квітень 2014 року, у строк до 01.11.2014 (а.с. 8).
Встановивши усі обставини справи та здійснивши загальну оцінку доказів, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог належить відмовити повністю з таких підстав.
Згідно з статтею 1046 ЦК «за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками».
Відповідно до частини другої статті 1047 ЦК «на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей».
Отже, відповідно до положень статей 1046, 1047 ЦК договір позики за своєю юридичною природою є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно випливає як сам факт отримання у борг певної грошової суми, так і дата її отримання. Договір позики вважається укладеним з моменту передачі грошей.
Як зазначив Верховний Суд України у своїй постанові від 18.09.2013 у справі № 6-63цс13 «за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки».
З розписки наданої суду випливає, що грошові кошти у сумі 9 855 грн. не надавалися позивачем відповідачу у борг, а були «присвоєні» відповідачем. Крім того, зі змісту розписки неможливо встановити дату отримання грошей, оскільки у ній зазначено період - «з 28.08.2013 по квітень 2014 року», а сама розписка складена 21.08.2014.
Таким чином, правовідносини, які виникли між сторонами, не є правовідносинами, що виникли з договору позики, оскільки відсутній сам факт передачі позивачем грошових коштів у розмірі 9 855 грн. відповідачу у борг.
Суд встановив, що ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Енергетична інжинірингова компанія». Цей факт встановлений на підставі довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5 (індивідуальні відомості про застраховану особу), з якої випливає, що ТОВ «Енергетична інжинірингова компанія» сплачувала за ОСОБА_3 страхові внески за 2013 - 2014 роки, тобто у той період, який зазначений у розписці, як період, коли відповідачем привласнювалися кошти (а.с. 40).
Згідно з витягом з ЄДР засновником та керівником ТОВ «Енергетична інжинірингова компанія» є позивач у справі, ОСОБА_1 (а.с. 41-42).
У судовому засіданні позивач підтвердив, що у день складення розписки грошові кошти не передавалися, були отримані відповідачем окремими сумами у різні дати. Крім того, позивач не заперечував той факт, що частина грошових коштів, отриманих ОСОБА_3, була пов'язана з виконанням робіт.
Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи те, що позивач не довів факт передачі грошових коштів саме у борг, отримання відповідачем грошових коштів від позивача, як фізичної особи, а не директора товариства, де працював відповідач, а також не зазначив точної дати передачі грошових коштів, що необхідно для з'ясування моменту укладення договору позики, як реального правочину, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог щодо повернення суми боргу.
Враховуючи те, що стягнення процентів за користування позикою на підставі статті 1048 ЦК, трьох процентів річних та встановленого індексу інфляції на підставі статті 625 ЦК, є похідними вимогами, тому у їх задоволенні також належить відмовити.
Зважаючи на обставини справи, досліджені у судовому засіданні докази та системний аналіз положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку про відмову у позові.
Керуючись статтями 1046, 1047 ЦК, статтями 1, 4-11, 18, 57-66, 74, 79, 88, 157-196, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва через Солом'янський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Л. В. Шевченко