ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
13 жовтня 2015 року міста Київ №826/14216/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом
товариства з обмеженою відповідальністю «Уліс сістем»
до
державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві
про
визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.03.2015 №24126552201,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Уліс сістем» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.03.2015 №24126552201.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки контролюючого органу, які покладені в основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки фінансово-господарські операції позивача з товариством з обмеженою відповідальністю «Техно Елемент» є реальними, що підтверджується, за твердженнями останнього, належним чином оформленою первинною документацією.
Представник відповідача під час судового розгляду справи проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши на обґрунтованість висновків акту перевірки та прийнятого на його підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з посиланням на не підтвердження реальності (товарності) фінансово-господарських операцій позивача з вказаним контрагентом.
Розгляд справи здійснено в письмовому провадженні відповідно до приписів частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві проведено виїзну позапланову документальну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Уліс сістем» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з товариства з обмеженою відповідальністю «Техно Елемент» за період з 01.09.2013 по 30.09.2014.
За результатами вказаної перевірки контролюючим органом зроблено висновок про порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Уліс сістем» статті 185, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.4, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями) в результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 229 314,00 грн.
За наслідками перевірки Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві складено акт від 18.02.2015 №146/26-55-22-01/20049451 та Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.03.2015 №24126552201, яким товариству з обмеженою відповідальністю «Уліс сістем» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 229 314,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 114 657,00 грн.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно підпунктом 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України, розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Техно Елемент» (постачальник) укладено договір поставки від 01.09.2014 №1, згідно якого сторони погодили, що постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця, а покупець зобов'язується оплатити та прийняти комп'ютерне та мережеве обладнання, офісну техніку на умовах даного договору.
Право власності на поставлені товари переходить до Покупця в момент підписання видаткової накладної постачальником (пункт 2.3 договору).
На підтвердження виконання умов договору поставки від 01.09.2014 №1 позивачем надано суду копії: договору поставки від 01.09.2014 №1, видаткових накладних та податкових накладних.
Також, у матеріалах справи містяться копії платіжних доручень на підтвердження оплати обладнання, що поставлялось товариством з обмеженою відповідальністю «Техно Елемент».
На підтвердження наявності розумної економічної причини (ділової мети) за наслідками фінансово-господарських операцій з товариством з обмеженою відповідальністю «Техно Елемент» позивачем вказано на використання відповідного обладнання у власній господарський діяльності.
В свою чергу, висновки відповідача щодо відсутності реальних господарських взаємовідносин позивача із товариством з обмеженою відповідальністю «Техно Елемент» зроблено по ланцюгу контрагентів контрагента позивача та через ненадання позивачем під час перевірки товарно-транспортних накладних на поставку обладнання.
Аналізуючи зазначені доводи контролюючого органу, суд наголошує на тому, що посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних, що за твердженням останнього, свідчить про не підтвердження товарності досліджуваних операцій є необґрунтованими, оскільки товарно-транспортна накладна є транспортною документацією, яка підтверджує операції саме з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку платника податків, яким у даному випадку є позивач. Документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна, не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджує обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.
Вказана позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 18.08.2015 у справі №К/800/29695/15.
Суд також звертає увагу, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення з ним вказаних вище правочинів, зокрема, того, що вказана юридична особа не була зареєстрована в якості платника податку на додану вартість або того, що її реєстрація платником податку на додану вартість була анульована до спірного періоду. Не надано контролюючим органом доказів щодо відсутності у товариства з обмеженою відповідальністю «Техно Елемент» умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в тому числі із залученням третіх осіб.
Не надано відповідачем і суду доказів щодо порушення фіскальних інтересів держави внаслідок взаємовідносин позивача із його контрагентом, недобросовісності позивача як платника податків.
Суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо порушення позивачем податкового законодавства, які зроблені по ланцюгу контрагентів товариства з обмеженою відповідальністю «Техно Елемент».
Так, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.
Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.
Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни (що відповідачем суду не доведено) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.
Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 29.01.2014 №К/9991/81114/11, від 22.01.2014 № К/9991/37637/12, від 17.02.2014 № К/800/50945/13, від 19.02.2014 № К/800/61338/13, від 11.03.2014 №К/800/1128/14, від 03.03.2014 № К/800/12888/13, від 02.06.2014 №К/800/6497/13.
Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), “Булвес” АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції позивача та його контрагента не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 06.03.2015 №24126552201 прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Уліс сістем» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення 06.03.2015 №24126552201, підлягає задоволенню.
Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 06.03.2015 №24126552201.
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Літвінова А.В.