Справа № 760/10269/15-ц
2-4756/15
(заочне)
05 жовтня 2015 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Українця В.В.
при секретарі Кошар А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним,
26 травня 2015 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним з підстав, передбачених ст. 235 ЦК України.
Свої вимоги мотивує тим, що ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2 є її внуками. У 2003 році ОСОБА_3, який був піклувальником неповнолітньої ОСОБА_2, запропонував свої послуги по забезпеченню її доглядом, харчуванням та утриманням її житла в належному стані. За ці послуги запропонував скласти заповіт на користь ОСОБА_2 на 53/100 частини квартири АДРЕСА_1, що належала їй на праві власності.
На таку пропозицію вона погодилася і 21 липня 2003 року уклала з ним у Дванадцятій державній нотаріальній конторі міста Києва заповіт на свою частку в спірній квартирі. Тексту цього документа вона не читала, вважаючи, що там в ньому передбачені всі права і обов'язки, про які вона з ним домовилася. 18 липня 2007 року вона прописала ОСОБА_2 в своїй квартирі.
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 жодного дня її не утримували, а в 2015 році відповідач по телефону стала погрожувати їй, що продасть квартиру.
У зв'язку з цим вона звернулася до адвоката та з відповіді бюро технічної інвентаризації від 30 квітня 2015 року дізналася, що фактично між нею та ОСОБА_1 укладений договір дарування, чого вона не бажала.
Вважає, що договір дарування, укладений з метою приховати дійсний односторонній правочин - заповіт є удаваним правочином, тому просить визнати договір дарування недійсним.
У судовому засіданні позивач та її представник підтримала заявлений позов та просили його задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.
Суд за згодою представника позивача ухвалив постановити заочне рішення згідно положень ч. 1 ст. 224 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.
Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 була власником 53/100 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого П'ятою Київською державною нотаріальною конторою 23 серпня 2002 року за реєстром № 3-1431, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації 29 серпня 2002 року за № 31893.
21 липня 2003 року ОСОБА_1 уклала договір дарування 53/100 частин квартири з ОСОБА_2, в інтересах якої діяв її піклувальник ОСОБА_3
Договір дарування посвідчений державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Фещук Н.І., зареєстрований 21 липня 2003 року в реєстрі за № 6с 21-281 (а.с. 4-5).
Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
На підтвердження своїх доводів щодо вчинення іншого правочину, ОСОБА_1 просила в якості свідків допитати ОСОБА_5 та ОСОБА_6
Допитана судом свідок ОСОБА_5 показала, що позивач її мати, а відповідач її племінниця. ОСОБА_3 також її племінник. Про договір дарування вона дізналася десь через два роки після його укладення. Вважає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 скористались станом здоров'я матері, яка перенесла інсульт і уклали договір. ОСОБА_3 обіцяв доглядати матір.
Свідок ОСОБА_6 показала суду, що знає ОСОБА_2, оскільки вони разом працювали. Вона розповідала їй, що підписала якийсь договір. Про зміст договору нічого не говорила, але потім стало відомо про укладення договору дарування. Про свій намір укладати договір також нічого не говорила. ОСОБА_2 фактично не знає. Бачила, як та приходила до бабусі.
На підтвердження своїх доводів позивач надала нотаріально завірену копію заяви ОСОБА_2 від 18 липня 2006 року, якою ОСОБА_2 зобов'язувалась до 18 липня 2007 року знятися з реєстраційного обліку зі спірної квартири.
Крім цього, сторона позивача зазначає, що остання має ряд захворювань і на підтвердження цього надала суду витяг з історії хвороби, результати медичних досліджень.
Оцінивши покази свідків, суд приходить до висновку, що їм нічого конкретно не відомо безпосередньо щодо укладення договору дарування. Про цей договір їм стало відомо лише зі слів позивача після його укладення.
Відповідно ч. 2 ст. 235 суб'єкт, який вимагає застосування наслідків удаваного правочину, повинен довести, що він учинений з метою приховати інший правочин.
Зі змісту позовної заяви і пояснень ОСОБА_1 в судовому засіданні вбачається, що вона не мала наміру укладати договір дарування з метою приховати інший правочин, а саме заповіт. Позивач стверджує, що вона вважала, що укладає саме заповіт за яким ОСОБА_3 зобов'язаний буде її доглядати, утримувати квартиру.
Згідно зі ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Оцінивши надані докази, суд приходить до висновку, що покази свідків, довідки про стан здоров'я ОСОБА_1, заява ОСОБА_2 про зобов'язання знятися з реєстраційного обліку не свідчать про укладення договору дарування квартири з метою приховати інший правочин - заповіт.
Вбачається, що стороною позивач не надано суду належних доказів на підтвердження своїх вимог.
З огляду на наведене, в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст. 235 ЦК України, статтями 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 169, 209, 212-215, 218, 223-226 ЦПК України, суд, -
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: