21 вересня 2015 року м. Київ К/800/58836/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоНечитайла О.М.
СуддівЛанченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Краматорську Головного управління Міндоходів у Донецькій області
на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2013 року
та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2013 року
у справі №2а-17167/10/0570
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
до Державної податкової інспекції у місті Краматорську Головного управління Міндоходів у Донецькій області
про скасування податкових повідомлень - рішень,
Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач) звернувся з позовом до Державної податкової інспекції у місті Краматорську Головного управління Міндоходів у Донецькій області (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень - рішень.
Донецький окружний адміністративний суд постановою від 23 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2013 року, адміністративний позов задовольнив, скасував податкові повідомлення - рішення відповідача від 18 лютого 2010 року №0000101701/7305/10/17-113 та від 23 квітня 2010 року №0000101701/1/17108/10/17-113. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 03,40 грн.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.
Працівниками контролюючого органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2006 року по 30 вересня 2009 року, про що складено акт від 08 лютого 2010 року №185/17-1-НОМЕР_1, яким встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 4.1.1, 4.1.4 абзацу «а» пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.8.1 пункту 7.8 статті 7, пункту 9.4 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість», статті 4 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва».
За результатами проведеної перевірки податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 18 лютого 2010 року № 0000101701/0/7305/10/17-113, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 53 008,00 грн., з яких 33 072,00 грн. - основний платіж та 19 936,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
За результатом адміністративного узгодження вказаного податкового повідомлення-рішення, податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 23 квітня 2010 року №0000101701/1/17108/10/17-113, аналогічне за змістом.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Задовольняючи адміністративний позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності підстав для визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, оскільки у періоді, що перевірявся, у нього не було обов'язку звертатися до податкового органу щодо реєстрації його в якості платника податку на додану вартість, оскільки він не перевищив суму від здійснення операцій з поставки товарів, визначену підпунктом 2.1.3 пункту 2.3 статті 2 Закону України «Про податок на додану вартість».
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач у період з 01 жовтня 2006 року по 31 грудня 2007 року та з 01 вересня 2009 року по 31 грудня 2009 року перебував на спрощеній системі оподаткування та був платником єдиного податку.
При цьому, у зв'язку з перевищенням граничної суми виручки від реалізації товарів (робіт, послуг), передбаченої статтею 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», у ІV кварталі 2007 року позивач перейшов на загальну систему оподаткування.
Податковий орган вважає, що позивач у відповідності до вимог підпункту 9.4 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість» повинен був у І кварталі 2008 року зареєструватися платником податку на додану вартість, з огляду на те, що загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (робіт, послуг) у ІV кварталі 2007 року перевищила суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3.1 статті 2 Закону України «Про податок на додану вартість», тобто 300 000 гривень.
Таким чином, за висновками відповідача позивачем порушено вимоги підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого не задекларовано податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 33 072,00 гривень, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість у зазначеній сумі.
Так, відповідно до вимог статті 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва, обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн.
Згідно з положеннями пункту 4 статті 1 вказаного Указу, під виручкою розуміють суму, фактично отриману суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Відповідно до статті 5 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», у разі порушення вимог, встановлених статтею 1 цього Указу платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду.
У разі перевищення обмеження щодо обсягу виручки від реалізації продуктів (товарів, робіт, послуг) за рік, встановленого положеннями Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», у особи, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, виникає безумовний обов'язок зареєструватися платником податку на додану вартість, який не може ставитися у залежність від дотримання платником відповідних умов, визначених Законом України «Про податок на додану вартість».
Відповідно до пункту 9.4 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо особа, на яку не поширюється дія пункту 2.3 статті 2 цього Закону, як платник податку, вважає за доцільне добровільно зареєструватися платником податку і відповідає вимогам підпункту 2.2 статті 2 цього Закону, така реєстрація провадиться за її заявою.
Якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не більше ніж у два рази, така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом.
За змістом підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, зокрема, у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість).
З матеріалів справи вбачається, що позивач допустивши перевищення граничної суми виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) у ІV кварталі 2007 року, з наступного звітного періоду (І квартал 2008 року) перейшов на загальну систему оподаткування.
Водночас, податковий орган, донараховуючи податкові зобов'язання з податку на додану вартість за період з січня 2009 року по вересень 2009 року, не взяв до уваги того, що позивач у вказаний період перебував на спрощеній системі оподаткування та мав свідоцтво про сплату єдиного податку від 18 грудня 2008 року.
При цьому, у позивача не було підстав для реєстрації його платником податку на додану вартість з І кварталу 2008 року, оскільки такий обов'язок у нього міг виникнути тільки за наявності перевищення загальної суми від здійснення операцій з поставки товарів (послуг) у розмірі 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість) саме перебуваючи на загальній системі оподаткування.
Як свідчать матеріали справи, протягом 2008 року позивач не отримував доходів від підприємницької діяльності, що підтверджується поданою до контролюючого органу податковою звітністю, а відтак у нього не виникло обставин за яких він повинен був зареєструватися платником податків на додану вартість, з огляду на що доводи податкового органу про заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість є безпідставними.
Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Краматорську Головного управління Міндоходів у Донецькій області залишити без задоволення.
2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2013 року у справі №2а-17167/10/0570 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.