"21" вересня 2015 р. м. Київ К/800/44167/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоНечитайла О.М.
СуддівЛанченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Комунального підприємства «Дільниця по ремонту, утриманню автошляхів та споруджень на них»
на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 03 червня 2013 року
та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2013 року
у справі №805/5276/13-а
за позовом Комунального підприємства «Дільниця по ремонту, утриманню автошляхів та споруджень на них»
до Державної податкової інспекції у місті Краматорську Донецької області Державної податкової служби
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Комунальне підприємство «Дільниця по ремонту, утриманню автошляхів та споруджень на них» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Краматорську Донецької області Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.
Донецький окружний адміністративний суд постановою від 03 червня 2013 року адміністративний позов задовольнив частково, скасував податкове повідомлення-рішення від 25 грудня 2012 року №00103471502/29554 у частині застосування до позивача санкцій у розмірі 733,68 грн., а також стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 07,34 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 01 серпня 2013 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовив повністю.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.
Контролюючий орган провів камеральну перевірку позивача з питань своєчасності розрахунків з бюджетом з податку на додану вартість, про що склав акт від 04 грудня 2012 року №2374/15-2-13489818, яким встановив порушення позивачем вимог підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16, пункту 203.2 статті 203 Податкового кодексу України, що призвело до несвоєчасної сплати узгоджених сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість по податковим деклараціям з податку на додану вартість за квітень 2011 року, листопад 2011 року, грудень 2011 року, червень 2011 року, липень 2012 року, вересень 2012 року та уточнюючим розрахункам за березень 2011 року, квітень 2011 року, липень 2011 року, серпень 2011 року, вересень 2011 року, жовтень 2011 року, травень 2011 року, липень 2012 року, серпень 2012 року, вересень 2012 року, жовтень 2012 року, травень 2012 року, липень 2012 року, серпень 2012 року.
За результатами проведеної перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 25 грудня 2012 року № 0003471502/29554, яким за затримку сплати грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 174 397,69 грн. до позивача застосовано штраф у розмірі 20%, що становить 34 879,54 грн. та №0003461502/29553, яким за затримку сплати грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 40 000,00 грн. застосовано штраф у розмірі 10%, що становить 4 000,00 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугувало порушення позивачем граничних термінів сплати самостійно визначених грошових зобов'язань з податку на додану вартість, внаслідок чого відповідачем застосовано штрафні (фінансові) санкції.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення у частині застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 733,68 грн., виходив з безпідставності нарахування позивачу штрафних санкцій за несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов'язання самостійно визначеного платником у податковій декларації за квітень 2011 року №9003682723, оскільки приписами пункту 7 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, що діяли на час виникнення спірних правовідносин, передбачалося застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення податкового законодавства у період з 01 січня 2011 року по 30 червня 2011 року, у розмірі не більше 01,00 грн. за кожне порушення.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем у встановлений законом строк не сплачено суми податкових зобов'язань, самостійно визначених плавником у податкових деклараціях та уточнюючих розрахунках, а відтак до нього повинні застосовуватися штрафні санкції визначені пунктом 126.1 статі 126 Податкового кодексу України.
Крім того, скасовуючи рішення суду першої інстанції у зазначеній частині вказав на те, що фактична сплата позивачем суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість по декларації за квітень 2011 року відбулася 22 листопада 2012 року, а відтак безпідставним є застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі визначеному пунктом 7 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України.
Так, відповідно до пункту 109.1 статті 109 Податкового кодексу України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
За приписами пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:
при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;
при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Таким чином, умовою застосування штрафних (фінансових) санкцій є наявність несвоєчасно сплаченого узгодженого податкового зобов'язання.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем подані до контролюючого органу податкові декларації з податку на додану вартість та уточнюючі розрахунки за квітень 2011 року, листопад 2011 року, грудень 2011 року, червень 2011 року, липень 2012 року, вересень 2012 року та уточнюючим розрахункам за березень 2011 року, квітень 2011 року, липень 2011 року, серпень 2011 року, вересень 2011 року, жовтень 2011 року, травень 2011 року, липень 2012 року, серпень 2012 року, вересень 2012 року, жовтень 2012 року, травень 2012 року, липень 2012 року, серпень 2012 року.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, самостійно визначені у зазначених деклараціях та уточнюючих розрахунках суми податку сплачені позивачем із затримкою терміну сплати.
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо скасування спірного податкового повідомлення-рішення у частині застосування штрафних (фінансових) санкцій за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань визначених податковими деклараціями та уточнюючими розрахунками за листопад 2011 року, грудень 2011 року, червень 2011 року, липень 2012 року, вересень 2012 року та уточнюючим розрахункам за березень 2011 року, квітень 2011 року, липень 2011 року, серпень 2011 року, вересень 2011 року, жовтень 2011 року, травень 2011 року, липень 2012 року, серпень 2012 року, вересень 2012 року, жовтень 2012 року, травень 2012 року, липень 2012 року, серпень 2012 року.
Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитися з висновками суду апеляційної інстанції щодо розміру застосованих до позивача штрафних санкцій за несплату узгоджених податкових зобов'язань за квітень 2011 року.
Так, пунктом 7 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 01 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 01,00 грн. за кожне порушення.
Відповідно до пункту 11 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм пункту 7 цього підрозділу).
Отже, законодавець пов'язує застосування штрафних санкцій у відповідному розмірі з періодом вчинення порушення податкового законодавства.
Пунктом 54.1 статті 54 Податкового кодексу України визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.
За приписами пункту 57.1 статті 57 зазначеного кодексу, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З огляду на вказане та те, що строк виконання податкових зобов'язань у цій частині припадає на період дії норм пункту 7 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, розмір штрафної санкції не повинен перевищувати 1,00 грн. за кожне встановлене порушення.
Враховуючи викладене, відповідач при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення не врахував приписи пункту 7 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, що призвело до безпідставного застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у значно більшому розмірі, а отже податкове повідомлення-рішення від 25 грудня 2012 року №00103471502/29554 підлягає скасуванню у частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 733,68 грн., що не було враховано судом апеляційної інстанції.
Водночас, судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взяті до уваги посилання позивача на самостійне здійснення розподілу податковим органом сплаченої платником суми, що призвело до безпідставного збільшення суми податкових зобов'язань.
Відповідно до пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України, у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Також не заслуговують на увагу і доводи позивача про те, що заборгованість зі сплати податку на додану вартість виникла не з вини підприємства, оскільки надані позивачем послуги на протязі року не були оплачені Управлінням житлового та комунального господарства Краматорської міської ради.
Так, невиконання контрагентом позивача своїх зобов'язань за договором, не звільняє платника податків від обов'язку своєчасно сплачувати податки та збори (обов'язкові платежі), а відтак і не звільняється від відповідальності у вигляді санкцій за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань.
З огляду на викладене та керуючись приписами статті 226 КАС України, відповідно до якої, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково, судова колегія дійшла висновку про необхідність скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Комунального підприємства «Дільниця по ремонту, утриманню автошляхів та споруджень на них» задовольнити частково.
2. Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2013 року у справі №805/5276/13-а скасувати.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 03 червня 2013 у справі №805/5276/13-а залишити в силі.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.