21 вересня 2015 року м. Київ К/800/43511/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоНечитайло О.М.
СуддівЛанченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів в АР Крим
на постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2013 року
у справі №2а-12022/11/0170/19
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4
до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26 лютого 2013 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2013 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 18 серпня 2011 року №0001131701, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 621,47 грн. шляхом безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.
Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Позивач на адресу суду касаційної інстанції надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.
Позивач зареєстрований виконавчим комітетом Феодосійської міської ради АР Крим 25 квітня 1997 року як фізична особа-підприємець та з 25 квітня 1997 року перебуває на обліку у відповідача як платник податків.
З 13 жовтня 1997 року позивач був зареєстрований платником податку на додану вартість (свідоцтво № НОМЕР_2), а з 06 березня 2008 року знятий з обліку.
З 01 січня 2008 року по 31 грудня 2011 року позивач здійснював діяльність на загальній системі оподаткування.
Податковий орган провів планову виїзну документальну перевірку фінансово - господарської діяльності з питань дотримання позивачем вимог податкового, валового та іншого законодавства за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2010 року, про що склав акт від 28 липня 2011 року від №1412/17-1/НОМЕР_1, яким встановив порушення позивачем вимог підпункту 2.3.1, пункту 2.3 статті 2, підпункту 3.1.1. пункту 3.1. статті 3, підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.3.1, пункту 7.3, підпункту 7.8.1 пункту 7.8 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого встановив заниження позивачем податку на додану вартість на 96 034,57 грн., у тому числі за 2009 рік на 38 127,17 грн. та 2010 рік на 57 907,40 грн.
За результатами проведеної перевірки податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 18 серпня 2011 року №0001131701, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 96 034,57 грн. та застосував штрафні (фінансові) санкції у розмірі 27 578,64 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
За висновками податкового органу, позивач в порушення вимог пункту 2.3 статті 2, пункту 9.3 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість» не зареєструвався платником податку на додану вартість, з огляду на те, що загальна сума від здійснення його господарської діяльності протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищила 300 000,00 грн., а відтак занизив податкове зобов'язання з податку на додану вартість.
Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у позивача відсутній обов'язок реєструватися платником податку на додану вартість, оскільки він перебуваючи на загальній системі оподаткування, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно, не допустив перевищення загальної суми від здійснення операцій з поставки товарів, визначеної підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України «Про податок на додану вартість», а відтак висновок податкового органу про заниження суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість є безпідставним.
Відповідно до приписів пункту 2.1 статті 2 Закону України «Про податок на додану врартість» платником податку є будь-яка особа, яка поміж іншого підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку.
Особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі, коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000,00 гривень (без урахування податку на додану вартість) (підпункт 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України «Про податок на додану вартість»).
Таким чином, вирішуючи питання щодо необхідності позивача зареєструватися платником податку на додану вартість, слід враховувати чи було перевищено суму загального доходу особи від здійснення операцій з поставки товарів (послуг) протягом останніх дванадцяти календарних місяців у розмірі 300 000,00 гривень, без урахування суми податку на додану вартість, яка була включена в ціну товару.
З матеріалів справи вбачається, що сума виручки, отримана позивачем у період з 01 квітня 2008 року по 01 березня 2009 року у розмірі 312 843,73 грн., як підстава для висновку податкового органу про завищення суми загального доходу особи від здійснення операцій з поставки товарів, визначена без вирахування суми податку на додану вартість, що є порушенням вимог зазначеної норми Закону України «Про податок на додану вартість».
З огляду на викладене та враховуючи висновок судово-економічної експертизи від 21 липня 2012 року №11, судом апеляційної інстанції обґрунтовано встановлено, що за період з 01 квітень 2008 року по 31 грудня 2010 року позивач не перевищив сукупну суму в 300 000,00 грн. від здійснення операцій по постачанню товарів (послуг) на протязі останніх 12 календарних місяців (без урахування податку на додану вартість), а відтак доводи продаткового органу про заниження суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість не заслуговують на увагу.
За встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про протиправність прийнятого податковим органом податкового повідомлення-рішення від 18 серпня 2011 року №0001131701 та наявність правових підстав для його скасування.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів в АР Крим залишити без задоволення.
2. Постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2013 року у справі №2а-12022/11/0170/19 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддяНечитайло О.М.
СуддіЛанченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.