ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
08.10.2015Справа №910/25312/15
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВ Метал груп»
До Товариства з обмеженою відповідальністю «Ель Торо»
Про стягнення 92 311,58 грн.
Суддя Сівакова В.В.
Представники сторін:
від позивача Логвиненко Л.Г. - по дов. № б/н від 06.01.2015
від відповідача не з'явився
Суть спору :
На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АВ Метал груп» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ель Торо» 92 311,58 грн., з яких: 57 901,38 грн. основного боргу, 17 122,95 грн. пені, 16 392,55 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 894,70 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору поставки № 347/Р від 29.12.2014.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2015 порушено провадження у справі № 910/25312/15 та призначено справу до розгляду на 08.10.2015.
Позивач в судовому засіданні 08.10.2015 позовні вимоги підтримав повністю.
Відповідач в судове засідання 08.10.2015 не з'явився, письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 28.09.2015 не виконав.
Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвалу суду було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме : м. Київ, вул. Філатова, 10-А, офіс 2/21, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 25.09.2015 є місцезнаходженням відповідача.
Відповідач ухвалу суду, надіслану за вказаною вище адресою отримав 30.09.2015, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 34926941.
Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.
Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представника відповідача.
В судовому засіданні 08.10.2015, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва
29.12.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВ метал груп» (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ель Торо» (відповідач, покупець) укладено договір поставки № 347/Р (далі - договір),
Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язався у порядку та в строки, встановлені договором передати у власність покупця чорний металопрокат (далі - товар), асортимент, кількість, ціна та строки поставки якого вказуються у специфікації/ях та/або в рахунках на оплату, що є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором.
Спір виник в зв'язку з тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором оплату отриманого товару повністю не здійснив, в зв'язку з чим виникла заборгованість.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 631 Цивільного кодексу України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати обов'язки відповідно до договору.
Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2014 (п. 11.1. договору).
Додатковою угодою № 1 від 02.01.2015 сторони продовжили дію договору до 31.12.2015.
Згідно з п. 2.1. договору постачальник поставляє покупцю товар окремими партіями, в строк протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту отримання 100 % попередньої оплати від вартості товару, якщо інше не обумовлене в специфікації/ях до цього договору.
З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 67 901,38 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними:
№ 18000501 від 27.01.2015 на суму 67 639,38 грн.,
№ 18000503 від 27.01.2015 на суму 262,00 грн.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно з п. 3.3. договору оплата проводиться у вигляді 100% передплати, якщо інше не обумовлене у специфікації.
Відповідно до специфікації № 85 від 27.01.2015 на суму 67 901,38 грн. оплата товару має здійснюватись наступним чином: відстрочка платежу протягом 21 банківського дня з дати поставки товару.
Отже, оплата за поставлений товар на суму 67 901,38 грн. мала бути здійснена по 25.02.2015.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як свідчать матеріали справи, відповідач не виконав зобов'язання по сплаті отриманого товару у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка становить 57 901,38 грн.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 57 901,38 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за товар не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.
При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.
Пунктом 7.2. договору передбачено, що у випадку порушення строку оплати за товар, що поставляється, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченого платежу за кожний день порушення строку.
Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати за поставлену продукцію.
Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті за отриманий товар відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню розмір якої, становить 17 122,95 грн. (за обґрунтованими розрахунками).
В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті товару, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 16 392,55 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 894,70 грн. - 3% річних.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Умовами договору не передбачено інший розмір процентів.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті «Бизнес» від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах «Законодавство» і «Ліга».
Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, що вміщено в інформаційно-пошуковій системі «Ліга» якщо внесенням оплати є період з 16 по 31 число відповідного місяця то розрахунок індексації починається з наступного місяця.
Оскільки, оплата поставленого товару за накладними мала бути здійснена до 25.02.2015 включно, отже здійснення індексації починається з березня 2015 року.
Судом за результатами здійснення власного перерахунку збитки від зміни індексу інфляції складають 15 798,20 грн. В іншій частині нарахованих інфляційних втрат позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України.
Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 894,70 грн. 3% річних (за обґрунтованими розрахунками).
Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АВ метал груп» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ель Торо» (01042, м. Київ, вул. Філатова, 10-А, офіс 2/21, код ЄДРПОУ 39079350) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВ метал груп» (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Шолом-Алейхема, 5, код ЄДРПОУ 36441934) 57 901 (п'ятдесят сім тисяч дев'ятсот одна) грн. 38 коп. основного боргу, 17 122 (сімнадцять тисяч сто двадцять дві) грн. 95 коп. пені, 15 798 (п'ятнадцять тисяч сімсот дев'яносто вісім) грн. 20 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 894 (вісімсот дев'яносто чотири) грн. 70 коп. - 3 % річних, 1 375 (одна тисяча триста сімдесят п'ять) грн. 76 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині в позові відмовити повністю.
Повне рішення складено 13.10.2015.
СуддяВ.В.Сівакова