ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
06.10.2015Справа №910/18834/15
За позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еколюб»
про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 459 612,90 євро, що еквівалентно 10 802 008,39 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позову)
Суддя О.С. Комарова
Представники сторін:
від позивача: Позднякова В.І. (представник за довіреністю);
від відповідача: не з'явився.
В судовому засіданні 06 жовтня 2015 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Позивач, Публічне акціонерне товариство "Банк Камбіо", 22 липня 2015 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № 04/3880 від 21.07.2015 року до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколюб", про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 459 612,90 євро, що еквівалентно 10 802 162,49 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як позичальник, не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.
Ухвалою суду від 24.07.2015 року (суддя Комарова О.С.) порушено провадження у справі № 910/18834/15 та призначено розгляд справи на 02.09.2015 року.
В судовому засіданні 02.09.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав, дав пояснення по суті спору, а також подав документи на виконання вимог ухвали суду від 24.07.2015 року, оформлені супровідним листом № 04/4514 від 02.09.2015 р., які долучено судом до матеріалів справи. Представник відповідача в судове засідання не з'явився.
Ухвалою суду від 02.09.2015 року було відкладено розгляд справи на 22.09.2015 року.
Через відділ діловодства суду 22.09.2015 року позивач подав заяву про уточнення ціни позову 04/4638 від 18.09.2015 року.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення у справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Відповідно до п. 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.
Подана позивачем заява про уточнення ціни позову розцінюється судом, як заява про зменшення позовних вимог, яка подана з дотриманням вимог ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, тому приймається судом до розгляду.
Відтак, оскільки зменшення позовних вимог, викладене позивачем у його письмовій заяві, прийняте господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір, є 10 802 008,39 грн.
Представники сторін у судове засідання 22.09.2015 року з'явились. Представник позивача підтримав позовні вимоги та надав пояснення по суті спору. Представник відповідача заперечив проти позову та дав пояснення по суті спору, а також заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи. Судом клопотання задоволено.
Також у судовому засіданні представники сторін подали спільне письмове клопотання про продовження процесуальних строків вирішення спору на 15 днів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2015 року судом, за клопотанням представників сторін, у відповідності до положень ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) днів, в судовому засіданні оголошено перерву до 06.10.2015 року.
Представник позивача в судовому засіданні 06.10.2015 року підтримав позовні вимоги. Представник відповідача не з'явився, причин не явки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений.
Пунктом 11 "Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (2.04.2009р.)" передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
У відповідності до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -
14 жовтня 2010 між Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо" (далі - банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еколюб" (далі - позичальник) було укладено кредитний договір № 109/1-2010/978, (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, по тексту - Договір) відповідно до п. 1.1. якого банк у разі відсутності обмежень, передбачених п. 3.2.3 Договору, надає позичальнику кредит у сумі 350 000,00 тисяч євро на поповнення обігових коштів зі сплатою за користування кредитом 16,0% процентів річних, далі - проценти.
Відповідно до п. 1.3 Договору кредит позичальнику надається повністю або частково в межах суми, зазначеної в п.1.1 Договору, на підставі письмової заяви позичальника та за умови належного виконання позичальником своїх зобов'язань згідно з Договором.
Умовами п. 2.1 Договору банк відкриває рахунок № 20621063101090 в євро для обліку кредиту та рахунок № 20684163101090 в євро для обліку нарахованих та сплачених процентів.
За приписами п. 2.2 Договору, проценти за користування кредитом нараховуються банком у валюті кредиту на фактично отриману позичальником суму кредиту за фактичний строк користування ним, з дня видачі кредиту по день повернення кредиту. Кількість днів для розрахунку процентів визначається за методом факт/360 (фактична кількість днів у місяці та у році). Нарахування процентів здійснюється щомісячно за період з 26 числа попереднього місяця по 25 число включно поточного місяця та в день повернення кредиту. При розрахунку процентів враховується день надання кредиту і не враховується день повернення кредиту.
Відповідно до п. 2.3. Договору, позичальник сплачує нараховані проценти в валюті кредиту щомісячно у строк, не пізніше останнього робочого дня поточного місяця та в день повернення кредиту на рахунок № 20684163101090 в доларах США в ПАТ "Банк Камбіо", МФО 380399.
Нормами п. 3.3.2 Договору визначено, що позичальник зобов'язується погасити кредит у валюті кредиту в строки, визначені договором.
Відповідно до п.1.2 Договору строк повернення кредиту - 14.09.2011 року.
В подальшому до кредитного договору було внесено низку змін шляхом укладення додаткових угод до Договору стосовно строку повернення кредиту.
Відповідно до останньої додаткової угоди від 25.12.2013 року строк повернення кредиту - 22.12.2014 року включно (п. 1.2 Договору).
Відповідно до п. 5.6 Договору, договір вступає в силу з дня його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.
За умовами кредитного договору, кошти надавалися відповідачу на умовах їх забезпеченості, цільового використання, строковості, повернення та платності. Умови кредитування сторонами погоджено, зокрема, в розділах 1-2 кредитного договору, які включають умови надання та повернення кредитних коштів, а також порядок, строки нарахування та сплати процентів за користування кредитними коштами.
На виконання умов кредитного договору позивачем надано відповідачу кредит в межах кредитної лінії в розмірі 350 000,00 євро, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою з банківського рахунку відповідача.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, господарський суд вважає, що, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 509 Цивільного Кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до приписів ст. 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з відповідними приписами ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Статтею 1054 параграфу 2 глави 71 Цивільного Кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У відповідності до ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Як вже було встановлено судом, 14 жовтня 2010 року між Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еколюб" було укладено кредитний договір № 109/1-2010/978, відповідно до п. 1.1. якого банк у разі відсутності обмежень, передбачених п. 3.2.3 Договору, надає позичальнику кредит у сумі 350 000,00 тисяч євро на поповнення обігових коштів зі сплатою за користування кредитом 16,0% процентів річних, далі - проценти.
Матеріали справи свідчать, що Банк виконав взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином, зокрема, надавав позичальнику кредитні кошти, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою, проте відповідачем не було виконано належним чином взяті на себе зобов'язання, що свідчить про утворення заборгованості у відповідача перед позивачем.
З матеріалів справи випливає, в порушення умов кредитного договору та приписів чинного законодавства у строки, визначені умовами цього договору, відповідачем не повернуто позивачу кредитні кошти у розмірі 350 000,00 євро, не сплачено проценти за користування кредитними коштами у сумі 42 330,66 євро, пені за несвоєчасне повернення кредиту 1 419 786,77 грн. та пені за несвоєчасну сплату процентів за кредитом 161 376,12 грн. Окрім того, доказів сплати вказаної заборгованості відповідачем суду не надано, контррозрахунок останній також не надав.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Ухвалами Господарського суду міста Києва від 24.07.2015 р. та від 02.09.2015 р. відповідача було зобов'язано надати суду відзив на позов, а також обґрунтовані письмові пояснення стосовно заявлених позовних вимог.
Всупереч вимогам вказаних ухвал контррозрахунку заявлених до стягнення сум відповідач до суду не надав та не надіслав.
З аналізу положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України вбачається, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, розмір пені, що обчислюється від суми простроченого платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За приписами п. 4.1 Договору за несвоєчасне повернення кредиту та/або несвоєчасну сплату процентів позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,1 процента від суми невиконаного зобов'язання за кожний день прострочки платежу.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Відповідно до п. 4 ст. 55 Господарського процесуального кодексу ціна позову визначається у позовах про стягнення іноземної валюти - в іноземній валюті та у карбованцях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову.
Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
За приписами частиною 1 статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Частиною 3 статті 533 Цивільного кодексу України передбачено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року № 15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.
Як вже зазначалось судом, відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").
Відповідно до частини 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України. Оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2014 року у справі № 909/660/14.
Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Суд, перевіривши розрахунок пені, вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає пеня за несвоєчасне повернення кредиту за загальний період в розмірі 1 419 786,77 грн. та пеня за несвоєчасну сплату процентів в розмірі 161 376,12 грн.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
За приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 22 Господарського процесуального кодексу України правами, не з'явився у судове засідання, про дату і місце проведення яких був повідомлений належним чином, доказів на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти з урахуванням заяви про зменшення позову, суду не надав.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколюб" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо", з урахування заяви про зменшення позовних вимог, підлягає 350 000,00 євро, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 22.07.2015 року еквівалентно 8 375 752,70 грн. - сума заборгованості за кредитом, 42 330,66 євро, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 22.07.2015 року еквівалентно 1 012 987,46 грн. - сума заборгованості за процентами, 1 419 786,77 грн. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту та 161 376,12 грн. - пеня за несвоєчасну сплату процентів.
Судовий збір у відповідності до ст..49 Господарського процесуального кодексу України, п. 2.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", підлягає стягненню в доход Державного бюджету України, оскільки позивач звільнений від його сплати на підставі ст. 5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1.Позов задовольнити повністю.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОЛЮБ" (01033, м. Київ, ВУЛИЦЯ КОРОЛЕНКІВСЬКА, будинок 4, ЄДРЮОФОП 35982130), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" (01001, м. Київ, ВУЛИЦЯ ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ/ СТАНІСЛАВСЬКОГО, будинок 3/1, ЄДРЮОФОП 26549700), на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти, а саме: заборгованість за кредитом в розмірі 350 000,00 євро (триста п'ятдесят тисяч євро), що за офіційним курсом Національного банку України станом на 22.07.2015 року еквівалентно 8 375 752,70 грн. (вісім мільйонів триста сімдесят п'ять тисяч сімсот п'ятдесят дві гривні 70 копійок), заборгованість за процентами в розмірі 42 330,66 євро (сорок дві тисячі триста тридцять євро 66 євроцентів), що за офіційним курсом Національного банку України станом на 22.07.2015 року еквівалентно 1 012 987,46 грн. (один мільйон дванадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят сім гривень 46 копійок), пеню за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 1 419 786,77 грн. (один мільйон чотириста дев'ятнадцять тисяч сімсот вісімдесят шість гривень 77 копійок) та пеню за несвоєчасну сплату процентів в розмірі 161 376,12 (сто шістдесят одна тисяча триста сімдесят шість гривень 12 копійок).
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОЛЮБ" (01033, м. Київ, ВУЛИЦЯ КОРОЛЕНКІВСЬКА, будинок 4, ЄДРЮОФОП 35982130) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, 73 080,00 (сімдесят три тисячі вісімдесят гривень) судового збору в Дохід державного бюджету України.
4. Копію рішення направити відповідачу у справі № 910/18834/15.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 12.10.2015 року.
Суддя О.С. Комарова