ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
02.10.2015Справа №910/17588/15
за позовом: Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», м.Київ, ЄДРПОУ 00039002
до відповідача: Приватного підприємства «Евро-Вет», м.Миколаїв, ЄДРПОУ 35489425
за участю третьої особи 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «М'ясо-виробничий комплекс «Панвітек», Чернігівська обл., смт.Березна, ЄДРПОУ 34224583
за участю третьої особи 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Україна», м.Київ, ЄДРПОУ 35810195
про стягнення 51 938 234,08 грн.
Суддя Любченко М.О.
Представники сторін:
від позивача: Єременко В.Б. - по дов.
від відповідача: не з'явився
від третьої особи 1: не з'явився
від третьої особи 2: не з'явився
Позивач, Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Приватного підприємства «Артбудінвест», м.Київ (з урахуванням заяви б/н від 12.08.2015р.) про стягнення заборгованості з повернення кредитних коштів в сумі 24 737 499,93 грн., процентів за користування кредитними коштами в розмірі 6 584 773,06 грн., пені за простроченим кредитом в сумі 5 577 797,93 грн., пені за простроченими процентами в розмірі 1 184 060,82 грн., інфляційних втрат за простроченим кредитом в сумі 10 959 510,45 грн., інфляційних втрат за простроченими процентами в сумі 2 118 086,97 грн., 3% річних за простроченим кредитом в розмірі 671 299,24 грн. та 3% річних за простроченими процентами в сумі 105 205,68 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору №02-01/12 від 05.03.2012р. про відкриття невідновлювальної кредитної лінії в частині своєчасного повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Відповідач у судовому засіданні 23.09.2015р. проти задоволення позовних вимог заперечень не надав. Одночасно, у клопотанні б/н від 11.08.2015р. вказаним учасником судового процесу зазначено про наявність сумнівів щодо обґрунтованості представленого позивачем розрахунку позовних вимог.
Ухвалою від 12.08.2015р. господарського суду міста Києва залучено до участі у справі в якості третьої особи 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «М'ясо-виробничий комплекс «Панвітек».
Третя особа 1 пояснень по суті заявленого Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» позову не представила.
Ухвалою від 23.09.2015р. господарського суду міста Києва залучено до участі у справі в якості третьої особи 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Україна».
Третя особа 2 також пояснень з приводу розглядуваного спору не висловила.
Ухвалою від 24.09.2015р. найменування відповідача було змінено з Приватного підприємства «Артбудінвест» на Приватне підприємство «Евро-Вет».
Одночасно, ст.17 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.
Таким чином, виходячи з того, що провадження по розглядуваній справі було порушено з додержанням правил територіальної підсудності, передбачених господарським процесуальним законодавством, зміна місцезнаходження відповідача в процесі розгляду справи не спричиняє необхідність передання справи №910/17588/15 за підсудністю до господарського суду Миколаївської області.
Відповідач та треті особи 1, 2 у судове засідання 02.10.2015р., не з'явились, представників не направили, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористались.
За висновками суду, Приватне підприємство «Евро-Вет», Товариство з обмеженою відповідальністю «М'ясо-виробничий комплекс «Панвітек» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Україна» були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи. При цьому, господарський суд виходить з наступного.
За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
За змістом наявних у матеріалах справи витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 054046, Миколаївська область, м.Миколаїв, Центральний район, вул.Димова, буд.74. Одночасно, на момент порушення провадження по справі у відповідності до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача було: 03049, м.Київ, Солом'янський район, вул.Богданівська, буд.2. Крім того, в матеріалах справи наявна ще одна адреса відповідача: 01001, м.Київ, вул.Еспланадна, 34/2, офіс 3; місцезнаходженням третьої особи 1 є: 15622, Чернігівська область, Менський район, селище міського типу Березна, вул.Гагаріна, буд.2В; місцезнаходженням третьої особи 2 є: 01133, м.Київ, Печерський район, вул.Щорса, буд.32Г, офіс 260.
На вказані адреси судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано ухвалу від 23.09.2015р. з метою повідомлення відповідача та третіх осіб про час та місце розгляду справи.
Наразі, про вручення судової кореспонденції третім особам свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення №0103035746467 та №01030357464883.
Конверти з ухвалою суду, які було скеровано відповідачу на адреси: 03049, м.Київ, Солом'янський район, вул.Богданівська, буд.2 та 01001, м.Київ, вул.Еспланадна, 34/2, офіс 3, вручені адресату, що підтверджується поштовими повідомленнями №0103035746475 та №0103035746459.
Одночасно, судова кореспонденція, скерована на адресу відповідача, що зазначена у витязі б/н від 24.09.2015р. з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, до господарського не поверталась.
У відповідності до п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
У відповідності до витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» Приватному підприємству «Евро-Вет» було повторно повідомлено про надходження поштового відправлення. До того ж, господарським судом прийнято до уваги, що до моменту зміни відповідачем місця державної реєстрації, вся судова кореспонденція була вручена Приватному підприємству «Артбудінвест».
Одночасно, з метою належного повідомлення відповідача та третіх осіб про дату та час розгляду справи судом було складено відповідні телефонограми.
Крім того, представник Приватного підприємства «Артбудінвест» був присутній у судовому засіданні 23.09.2015р., а отже, вказаний учасник був обізнаний щодо розгляду господарським судом міста Києва справи за участю Приватного підприємства «Артбудінвест».
За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресами відповідача та третіх осіб, які зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, та за іншими наявними в матеріалах справи адресами, з огляду на позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача та третіх осіб про дату, час і місце розгляду справи.
Наразі, суд зазначає, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду м.Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у всіх учасників судового процесу можливості дізнатись про слухання справи за їх участю.
Крім того, господарський суд вважає за необхідне зауважити, що у відповідності до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Статтею 3 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - це автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
У статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Отже, з огляду на наведене вище, суд зазначає, що відповідач та треті особи не були позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
З приводу неявки відповідача і третіх осіб 1, 2 в судове засідання та щодо строків розгляду господарського спору суд зазначає наступне.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. Аналогічними правами у ст.27 Господарського процесуального кодексу України наділено і третіх осіб. При цьому, норми наведених статей зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
У ст.69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» визначено, що розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)
При цьому, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення «розумний строк» вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема, складність справи та поведінка заявників.
Так, у справі «Хосце проти Нідерландів» 1998 р. суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті ст. 6 Конвенції, в зв'язку зі складністю справи, а у справі «Чірікоста і Віола проти Італії», 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, в зв'язку з поведінкою заявників.
Отже, для вирішення питання обґрунтованості позовних вимог, з метою дотримання вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду обставин справи, суд зобов'язаний був в повному обсязі дослідити спірні правовідносини, а також вжити дій стосовно залучення всіх осіб, на права та обов'язки яких може вплинути судове рішення по розглядуваній справі.
Суд зауважує, що ухвалою від 29.07.2015р. розгляд справи було відкладено з огляду на те, що у заяві б/н від 28.07.2015р. відповідач просив надати час для ознайомлення з матеріалами справи, відкласти розгляд справи та здійснювати подальше фіксування судового процесу. Одночасно, відкладення розгляду спору було також обумовлено ненаданням учасниками судового процесу витребуваних судом документів.
Ухвалою 12.08.2015р. розгляд справи також було відкладено з урахуванням клопотання Приватного підприємства «Артбудінвест», ненадання сторона нами витребуваних документів, необхідністю отримання нових доказів та наявністю підстав для залучення до участі у розгляді справи третьої особи.
У судовому засіданні 29.09.2015р. представником Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» було наголошено на необхідності для повного та всебічного розгляду справи надати додаткові документи. Враховуючи наведене судом було відкладено розгляд справи на 02.10.2015р., тобто, в межах розумних строків, що в повному обсязі відповідає приписам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та узгоджується з інтересами заявника.
Наразі, суд зауважує, явка відповідача та третіх осіб у судове засідання 02.10.2015р. обов'язковою не визнавалась, а клопотань про відкладення розгляду спору вказаними учасниками судового процесу не заявлялось.
Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Крім того, суд зазначає, що попередні численні клопотання відповідача про відкладення розгляду спору з метою надання додаткових документів фактично свідчать про зловживання вказаним учасником судового процесу своїми процесуальними правами, оскільки Приватним підприємством «Евро-Вет» так і не було представлено жодного з витребуваних ухвалами суду доказів.
За висновками суду, керуючись приписами чинного господарського процесуального законодавства та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо розумних строків розгляду спору, незважаючи на те, що відповідач та треті особи не з'явились в судове засідання 02.10.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, дослідивши всі представлені заявником докази, господарський суд встановив:
За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В силу норм ч.2 ст.1069 Цивільного кодексу України права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст.345 Господарського кодексу України встановлено, що у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Як вбачається з матеріалів справи, 05.03.2012р. між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (банк) та Приватним підприємством «Артбудінвест» (позичальник) (найменування якого було змінено на Приватне підприємство «Евро-Вет») було укладено кредитний договір №02-01/12 про відкриття невідновлювальної кредитної лінії, відповідно до п.2.1 якого банк, за умови наявності кредитних ресурсів, зобов'язується надати позичальнику кредит шляхом відкриття невідновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 25 000 000 грн. (ліміт кредитної лінії), а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити плату за кредитні кошти, встановлену договором.
Пунктом 3.2 договору №02-01/12 від 05.03.2012р. передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються позичальником щомісячно, виходячи з встановленої банком процентної ставки 21% річних.
У п.3.9 укладеного між сторонами правочину зазначено, що зобов'язання позичальника забезпечуються майновою порукою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Україна».
Одночасно, з наявних в матеріалах справи документів вбачається, що за належне виконання відповідачем своїх обов'язків за договором №02-01/12 від 05.03.2012р. у відповідності до договору №02-03/13 від 25.04.2015р. поручилось Товариство з обмеженою відповідальністю «М'ясо-виробничий комплекс «Панвітек».
За умовами п.6.1 договору №02-01/12 від 05.03.2012р. останній набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками.
Правочин діє до повного повернення позичальником отриманих сум кредитних коштів, сплати в повному обсязі плати за кредит за кредит та до повного виконання позичальником будь-яких інших зобов'язань, прийнятих на себе згідно умов договору (п.6.9 договору №02-01/12 від 05.03.2012р.).
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №02-01/12 від 05.03.2012р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є кредитним договором, який підпадає під правове регулювання норм статей 1054-10571 Цивільного кодексу України, а в частині, що не суперечить вказаним нормам та умовам договору, регулюється ст.1046-1053 Цивільного кодексу України.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За умовами п.1.2 договору №02-01/12 від 05.03.2012р. кредит - це грошові кошти, що передаються банком у тимчасове користування позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.
Під лімітом кредитної лінії у п.1.8 спірного правочину сторони розуміють максимальний рівень заборгованості позичальника за кредитом, який виник внаслідок видачі кредиту та не повинен перевищуватись позичальником.
Пунктом 3.1 договору №02-01/12 від 05.03.2012р. передбачено, що кредит надається банком позичальнику в межах ліміту кредитування на підставі заяви позичальника про перерахування кредитних коштів відповідно до цільового призначення кредиту шляхом перерахування грошових коштів з позичкового рахунку №20636350792574 на поточний рахунок №25009301792574.
Кредит надається для поновлення оборотних коштів (п.2.2 договору №02-01/12 від 05.03.2012р.).
Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» було надано Приватному підприємству «Евро-Вет» кредитні кошти на загальну суму 25 000 000 грн., що підтверджується меморіальними ордерами №16 від 06.03.2012р., №11 від 07.03.2012р., №15 від 07.03.2012р., №11 від 13.03.2012р., №1302 від 13.03.2012р., №107 від 20.03.2012р., №2 від 27.03.2012, №11 від 30.03.2012р. та №1 від 02.04.2012р. Одночасно, факт перерахування банком грошових коштів позичальнику підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками з рахунку відповідача.
Одночасно, як свідчать матеріли справи, господарським судом міста Києва розглядалась справа №910/1516/15-г за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «М'ясо-виробничий комплекс «Панвітек» за участю третьої особи Приватного підприємства «Артбудінвест» про стягнення 35 795 340,05 грн.
Рішенням від 16.03.2015р. позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» задоволено в повному обсязі. У відповідності до відомостей Автоматизованої системи документообігу «Діловодство спеціалізованого суду» вказаний судовий акт у визначеному чинним законодавством України не оскаржувався. 10.04.2015р. на виконання рішення від 16.03.2015р. видано відповідний наказ.
У рішенні від 16.03.2015р. судом встановлено, що на підставі умов договору №02-01/12 від 05.03.2012р. Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» було надано Приватному підприємству «Артбудінвест» кредит в сумі 25 000 000 грн.
Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13.
Отже, рішення від 16.03.2015р. господарського суду м.Києва по справі №910/1516/15-г має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.
Крім того, з метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, судом ухвалою від 13.07.2015р. було зобов'язано відповідача надати заперечення (у разі наявності) щодо отримання від позивача в межах договору №02-01/12 від 05.03.2012р. кредитних коштів в сумі 25 000 000 грн.
Станом на момент вирішення спору по суті відповідачем витребуваних пояснень надано не було, факт отримання грошових коштів на підставі договору №02-01/12 від 05.03.2012р. у вказаному вище розмірі не спростовано.
Одночасно, про фактичне отримання наведених вище траншів також свідчать часткові оплати, відомості про які також відображено у банківських виписках з рахунків відповідача.
За таких обставин, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» було належним чином виконано свої зобов'язання в частині перерахування Приватному підприємству «Евро-Вет» кредитних коштів на підставі договору №02-01/12 від 05.03.2012р. в розмірі 25 000 000 грн.
Статтею 10561 Цивільного кодексу України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Як зазначалось вище, п.3.2 договору №02-01/12 від 05.03.2012р. передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються позичальником щомісячно, виходячи з встановленої банком процентної ставки 21% річних.
Нарахування банком процентів здійснюється з дати першої оплати розрахункових документів позичальника з позичкового рахунку по дату повного і остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії коштів. При розрахунку процентів використовується метод «факт/факт», виходячи з фактичної кількості днів у місяці та році. Проценти нараховуються щомісячно в передостанній робочій день місяця за період з дати першої видачі по день, що передує передостанньому робочому дню місяця, в якому наданий кредит, та надалі за період з дати попереднього нарахування по день, що передує передостанньому робочому дню поточного місяця, а також день остаточного повернення кредиту. Проценти сплачуються позичальником щомісячно не пізніше останнього робочого дня поточного місяця, за який нараховано відсотки. Проценти за грудень нараховуються банком в останній робочий день цього місяця за період з дати попереднього нарахування по останній календарний день грудня місяця та сплачуються позичальником не пізніше останнього робочого дня цього ж місяця (п.3.2 договору №02-01/12 від 05.03.2012р.).
У п.3.3 договору №02-01/12 від 05.03.2012р. сторонами погоджено, що у випадку порушення позичальником остаточного терміну повернення кредиту чи графіку зменшення кредитного ліміту, позичальник надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи з процентної ставки у розмірі, що в два рази перевищує діючу проценту ставку по строковій заборгованості.
Договором №02-0713 від 25.04.2013р. сторонами досягнуто згоди щодо збільшення процентної ставки за спірним правочином до 24% річних. У наведеному договорі також погоджено графік погашення заборгованості за нарахованими та простроченими процентами.
01.07.2013р. сторонами було внесено зміни до договору №02-01/12 від 05.03.2012р. та зменшено процентну ставку до 18% річних. При цьому, сторонами встановлено, що зобов'язання позичальника по сплаті процентів не вважаються простроченими до четвертого числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулось нарахування.
Як вбачається з матеріалів справи, за користування кредитними коштами, зокрема, кожним з траншів, наданих в межах договору №02-01/12 від 05.03.2012р., позивачем за весь період дії спірного правочину, а саме з 06.03.2012р. по 31.05.2015р. нараховувались проценти.
Враховуючи умови укладеного між сторонами правочину, господарський суд дійшов висновку, що строк внесення Приватним підприємтсвом «Евро-Вет» процентів за користування відновлювальною кредитною лінією, що були нараховані банком за період з 06.03.2012р. по 31.05.2015р. (включно), настав.
Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача не заперечувались, позичальником нараховані за означений вище період користування кредитом проценти в повному обсязі не сплачувались, що підтверджується представленими до матеріалів справи банківськими виписками з рахунку Приватного підприємтсва «Евро-Вет».
Отже, в результаті порушення позичальником умов кредитного договору щодо строків та розміру процентів, що підлягають сплаті за користування кредитною лінією (з урахуванням численних часткових сплат), у останнього утворилась заборгованість в сумі 6 584 773,06 грн.
Після здійснення наведеного заявником розрахунку заборгованості відповідача зі сплати процентів за користування кредитними коштами судом встановлено, що останній є арифметично вірним та обґрунтованим.
За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як вже вказувалось, ст.526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
За умовами п.2.2 договору №02-01/12 від 05.03.2012р. в редакції договору №02-08/14 від 28.04.2014р. дата остаточного повернення отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту - не пізніше 23.07.2014р. Позичальник здійснює повернення кредиту шляхом перерахування кредитних коштів на рахунок №37397620225617/980, відкритий в обласному відділенні Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в м.Черкаси, код банку 300012. У випадку якщо день погашення кредиту припадає на вихідні та неробочі дні, тоді погашення кредиту здійснюється в останній робочій день, який передує зазначеним вихідним та неробочім дням.
За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, з огляду на умови договору №02-01/12 від 05.03.2012р. стосовно визначення конкретного строку виконання позичальником своїх боргових зобов'язань, суд дійшов висновку, що термін повернення відповідачем грошових коштів, що були отримані окремими траншами за спірним кредитним правочином в розмірі 25 000 000 грн., настав.
Однак, за твердженнями заявника, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, всупереч повідомлення про дострокове повернення кредитної лінії, позичальником грошові кошти, які було отримано за спірним кредитним договором, у строк, передбачений договором №02-01/12 від 05.03.2012р., повернуто в повному обсязі не було, в результаті чого у Приватного підприємства «Евро-Вет» утворилась заборгованість в сумі 24 737 499,93 грн. Доказів зворотнього матеріали справи не містять.
З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, судом ухвалами від 13.07.2015р., від 29.07.2015р., від 12.08.2015р., 23.09.2015р. відповідача було зобов'язано надати докази повного або часткового виконання своїх зобов'язань за кредитним договором №02-01/12 від 05.03.2012р.
Проте, відповідачем вимоги суду виконано не було, факт наявності перед позивачем заборгованості у заявленому до стягнення розмірі з повернення кредитних коштів за договором №02-01/12 від 05.03.2012р. та сплати процентів за користування кредитною лінією не спростовано.
При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
До того ж, судом прийнято до уваги, що в судовому засіданні 23.09.2015р. представником відповідача також факт наявності заборгованості перед позивачем у розмірі 24 737 499,93 грн. не заперечувався.
Ухвалою від 29.09.2015р. судом було зобов'язано третіх осіб, як майнових поручителів відповідача, надати докази погашення заборгованості Приватного підприємства «Евро-Вет» за договором №02-01/12 від 05.03.2012р.
Однак, як зазначалось, наведеними учасниками судового процесу правової позиції по суті спору висловлено не було, витребуваних документів не представлено.
Крім того, судом прийнято до уваги пояснення б/н від 22.09.2015р. Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про те, що рішення від 16.03.2015р. по справі №910/1516/15-г на теперішній час не виконане, а банк з відповідною заявою про його примусове виконання до органів Державної виконавчої служби України не звертався.
За таких обставин, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги всі наявні в матеріалах справи документи, з огляду на умови договору №02-01/12 від 05.03.2012р., суд дійшов висновку, що позов Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до Приватного підприємства «Евро-Вет» про стягнення заборгованості з повернення кредитних коштів в сумі 24 737 499,93 грн., процентів за користування кредитними коштами в розмірі 6 584 773,06 грн., є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо задоволення вимог позивача до відповідача про стягнення пені за простроченим кредитом в сумі 5 577 797,93 грн., пені за простроченими процентами в розмірі 1 184 060,82 грн., інфляційних втрат за простроченим кредитом в сумі 10 959 510,45 грн., інфляційних втрат за простроченими процентами в сумі 2 118 086,97 грн., 3% річних за простроченим кредитом в розмірі 671 299,24 грн. та 3% річних за простроченими процентами в сумі 105 205,68 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
У ч.2 ст. 549 Цивільного кодексу України зазначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
У ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст.3 вказаного нормативно-правового акту).
Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.6 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
За умовами п. 5.3 договору №02-01/12 від 05.03.2012р. за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або сплату процентів за користування кредитними коштами (процентів за неправомірне користування кредитними коштами) позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України , що діє у період прострочення, та нарарховується щоденно.
Пунктом п.3.4 укладеного між сторонами правочину погоджено, що у разі якщо банком застосовується неустойка у вигляді пені, остання нараховується від дати виникнення обставин, що стали підставою для нарахування, до дати припинення цих обставин.
Суд зазначає, що визначення у договорі строку нарахування неустойки «до дати усунення підстав, що стали підставою для нарахування пені» фактично вказує, що контрагенти передбачили більший строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, ніж визначений положеннями ч.6 ст.232 Господарського кодексу України. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 15.04.2015р. Верховного Суду України по справі №3-53гс15, яка підлягає застосуванню в порядку приписів ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, вказані дії сторін повністю узгоджуються також з приписами ст.6, 627 Цивільного кодексу України стосовно свободи договору.
За порушення відповідачем строків повернення кредиту позивачем було нараховано пеню на загальну суму 5 577 797,93 грн. Одночасно, з огляду на порушення позичником строків внесення процентів за користування кредитними коштами банком було нараховано неустойку в розмірі 1 184 060,82 грн.
Здійснивши перевірку наведених заявником розрахунків суд дійшов висновку, що останні є арифметично вірними, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором №02-01/12 від 05.03.2012р. позивачем було нараховано інфляційні втрати за простроченим кредитом в сумі 10 959 510,45 грн., інфляційні втрати за простроченими процентами в сумі 2 118 086,97 грн., 3% річних за простроченим кредитом в розмірі 671 299,24 грн. та 3% річних за простроченими процентами в сумі 105 205,68 грн.
Здійснивши перевірку наведеного Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» розрахунку, судом встановлено, що останній є вірним.
За таких обставин, з огляду на все вище наведене суд дійшов висновку щодо задоволення в повному обсязі позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до Приватного підприємства «Евро-Вет» про стягнення заборгованості з повернення кредитних коштів в сумі 24 737 499,93 грн., процентів за користування кредитними коштами в розмірі 6 584 773,06 грн., пені за простроченим кредитом в сумі 5 577 797,93 грн., пені за простроченими процентами в розмірі 1 184 060,82 грн., інфляційних втрат за простроченим кредитом в сумі 10 959 510,45 грн., інфляційних втрат за простроченими процентами в сумі 2 118 086,97 грн., 3% річних за простроченим кредитом в розмірі 671 299,24 грн. та 3% річних за простроченими процентами в сумі 105 205,68 грн.
Клопотання б/н від 11.08.2015р. Приватного підприємства «Евро-Вет» про призначення по справі судово-економічної експертизи для визначення заборгованості відповідача залишене судом без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Згідно із положеннями ст.1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи.
За змістом п.5 Постанови №4 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.
Як зазначено в листі №01-8/2651 від 27.11.2006р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання призначення судових експертиз» судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Аналогічні за змістом положення містить ч.2 п.2 Постанови №4 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи».
Проте, наразі в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору. При цьому, судом самостійно встановлено всі обставини, які є необхідними для правильного вирішення справи.
При цьому, задоволення клопотання відповідача та призначення по розглядуваній справі експертизи фактично могло призвести до затягування строків вирішення спору, а отже, і спричинити порушення інтересів заявника.
Крім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Таким чином, враховуючи наведене вище, за висновками суду, відсутні достатні підстави для призначення судової експертизи по справі №910/17588/15, а дослідження всіх обставин даного спору не потребує таких спеціальних знань, які відсутні у суду, отже, клопотання б/н від 11.08.2015р. Приватного підприємства «Евро-Вет» є необґрунтованим та таким, що може бути направлене на затягування строків вирішення справи. З наведених підстав останнє залишене судом без задоволення.
Клопотання б/н від 23.09.2015р. відповідача про продовження строків розгляду справи суд також вважає необґрунтованим, з огляду на наступне.
За приписами ч.1 ст.69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.
Продовження передбачених ч.1 ст.69 вказаного нормативно-правового акту строків вирішення спору можливе лише у виняткових випадках за клопотанням сторони і не більше як на п'ятнадцять днів (ч.3 ст.69 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з п.3.8 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського кодексу України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» чи є той чи інший випадок винятковим, вирішує суд з урахуванням конкретних обставин даної справи, в тому числі її складності, кількості учасників судового процесу, значного обсягу доказів, які підлягають збиранню та оцінці.
Наразі, як вже зазначалось, в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору у судовому засіданні 02.10.2015р.
До того ж, суд зауважує, що строк розгляду справи вже продовжувався господарським судом з урахуванням клопотання відповідача.
За таких обставин, враховуючи приписи чинного законодавства, позицію Вищого господарського суду, міжнародне законодавство та практику Європейського суду з прав людини, а також приймаючи до уваги усі обставини розглядуваної справи, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення клопотання б/н від 23.09.2015р. відповідача про продовження строків розгляду спору.
Всі інші заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
З огляду на приписи ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Задовольнити позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», м.Київ до Приватного підприємства «Евро-Вет», м.Миколаїв про стягнення заборгованості з повернення кредитних коштів в сумі 24 737 499,93 грн., процентів за користування кредитними коштами в розмірі 6 584 773,06 грн., пені за простроченим кредитом в сумі 5 577 797,93 грн., пені за простроченими процентами в розмірі 1 184 060,82 грн., інфляційних втрат за простроченим кредитом в сумі 10 959 510,45 грн., інфляційних втрат за простроченими процентами в сумі 2 118 086,97 грн., 3% річних за простроченим кредитом в розмірі 671 299,24 грн. та 3% річних за простроченими процентами в сумі 105 205,68 грн.
Стягнути з Приватного підприємства «Евро-Вет» (54046, Миколаївська обл., м.Миколаїв, Центральний район, вул.Димова, буд.74, ЄДРПОУ 35489425) на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (01001, м.Київ, Шевченківський район, провулок Шевченка, буд.12, ЄДРПОУ 00039002) заборгованість з повернення кредитних коштів в сумі 24 737 499,93 грн., проценти за користування кредитними коштами в розмірі 6 584 773,06 грн., пеню за простроченим кредитом в сумі 5 577 797,93 грн., пеню за простроченими процентами в розмірі 1 184 060,82 грн., інфляційні втрати за простроченим кредитом в сумі 10 959 510,45 грн., інфляційні втрати за простроченими процентами в сумі 2 118 086,97 грн., 3% річних за простроченим кредитом в розмірі 671 299,24 грн. та 3% річних за простроченими процентами в сумі 105 205,68 грн. та судовий збір в сумі 73080 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У судовому засіданні 02.10.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повне рішення складено 07.10.2015р.
Суддя М.О.Любченко