07 жовтня 2015 року Справа № 917/2733/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:Владимиренко С.В. - доповідач,
суддів:Мележик Н.І.
Самусенко С.С.
розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротех-Союз"
на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 08.06.2015р.
та рішеннягосподарського суду Полтавської області від 12.03.2015р.
у справі№ 917/2733/14 господарського суду Полтавської області
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Агротех-Союз"
до Приватної агропромислової фірми "Воля"
простягнення 167 873,09грн.
За участю представників:
- позивача: Зінченко С.В., дов. №29/09 від 29.09.2015р.,
- відповідача: Шерстюк О.О., дов. №02 від 20.01.2015р.
В січні 2015р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротех-Союз" звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до Приватної агропромислової фірми "Воля" про стягнення заборгованості за договором поставки №ПА 022 від 02.10.2013р. в розмірі 167873,09грн., з яких 149876,10грн.- сума основного боргу, 4108,25грн.- 3% річних, 13 888,74 грн. - пеня.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 12.03.2015р. у справі №917/2733/14 (суддя Кльопов І.Г.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.06.2015р. (у складі колегії суддів: головуючого судді Слободін М.М., суддів Гончар Т.В., Гребенюк Н.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з приватної агропромислової фірми "Воля" на користь ТОВ "Агротех-Союз" пеню в сумі 13815,61 грн., 3% річних в сумі 4108,25 грн., судовий збір в розмірі 358,47грн. В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротех-Союз" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.06.2015р. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Приватна агропромислова фірма "Воля" надала відзив на касаційну скаргу та письмові пояснення, в яких просила постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.06.2015р. та рішення господарського суду Полтавської області від 12.03.2015р. у справі №917/2733/14 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що 02.10.2013р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Агротех-Союз" (позивач) та Приватною агропромисловою фірмою "Воля" (відповідач) було укладено договір купівлі - продажу №ПА022 та додаток №1, за умовами п.1.1. якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача зерносушарку Mecmar D20/153F в комплектації вказаній згідно додатку №1, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити Товар і сплатити за нього грошову суму, на умовах даного договору.
В пункті 2.1. договору сторони встановили обов'язок відповідача сплатити за Товар 721938,91грн., в т.ч. ПДВ 20% - 120323,15грн., що на день підписання договору (за курсом 11,11 грн. за 1 Євро) складає 64981 Євро.
За умовами п.2.1.1 договору відповідач зобов'язався оплатити вартість Товару в розмірі 216581,67грн., в т.ч. ПДВ 20% - 36096,94грн., що на день підписання договору (за курсом 11,11 грн. за 1 Євро) складає 19494,30 Євро, до 16.10.2013р.
Пунктом 2.1.2 договору визначено зобов'язання відповідача оплатити решту вартості Товару в розмірі 505357,24 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 84226,21грн., що на день підписання договору (за курсом 11,11 грн. за 1 Євро) складає 45486,70 Євро, до 15.11.2013р.
З наявних матеріалів справи суди попередніх інстанцій встановили виконання позивачем договірних умов, а саме здійснення поставки відповідачу товару на загальну суму 721938,91 грн. за видатковою накладною №38 від 19.11.2013р., актом приймання - передачі від 19.11.2013р. З акту приймання-передачі від 19.11.2013р. суди встановили не тільки здійснення поставки товару, а й відсутність претензій відповідача щодо технічного стану, комплектації, та інших властивостей техніки (товару).
Відповідно до п.2.2 договору сторонами погоджено, що за умови коливання курсу вгору, євро до гривні (більш ніж два відсотки) відносно до курсу на день підписання даного договору, кожен платіж буде перераховуватись згідно курсу продажу Євро на МВБУ, по даним ПАТ "АКТАБАНК", станом на попередній день до дня оплати.
Приватна агропромислова фірма "Воля" зобов'язалась здійснити попередню оплату в сумі 216581,67грн. до 16.10.2013р., остаточно розрахуватися не пізніше 15.11.2013р., на підставі підпунктів 2.1.1 та 2.1.2. пункту 2.1. договору.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, з наявних в матеріалах справи копій банківських виписок відповідачем здійснено оплату 16.10.2013р. на суму 90000грн., 18.10.2013р. на суму 60000грн., 28.10.2013р. на суму 66582грн., 20.12.2013р. на суму 100000грн., 23.12.2013р. на суму 50000грн., 26.12.2013р. на суму 55356,91грн., 03.04.2014р. на суму 150000грн., 29.05.2014р. на суму 5000грн., 11.07.2014р. на суму 145000грн., всього за період з 16.10.2013р. по 11.07.2014р. відповідачем оплачено відповідачу вартість Товару на загальну суму 721938,91грн.
Позивачем направлено відповідачу претензію №03/06-14 від 03.06.2014р., у відповідь на яку відповідач надав гарантійний лист вих. №67 від 27.06.2014р., в якому визнав заборгованість в сумі 145000грн. та зобов'язався погасити її до 30.07.2014р.
Позивачем направлено відповідачу претензію №18/07-14 від 18.07.2014р. щодо погашення заборгованості за договором та додаткову угоду (правочин) №1 від 14.07.2014р. до договору купівлі-продажу №ПА022 від 02.10.2013р., в якій позивач пропонував внести зміни до п. 2.1., п.4.5, п.7.8. договору, встановити зобов'язання відповідача оплатити у строк до 15.11.2013р. грошові кошти за товар, сума яких в гривні складає еквівалент 64981Євро, зазначити, що відповідачем сплачено в період з 28.10.2013р. по 29.05.2014р. 721938,91грн., що склало еквівалент 56661,35 Євро та зазначити про наявність заборгованості відповідача станом на 10.07.2014р. в розмірі, що еквівалентна 8319,65Євро та складає 132740,01грн., яка не була підписана сторонами.
ТОВ "Агротех-Союз" направило відповідачу акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2013р. по 12.01.2015р., за яким заборгованість відповідача перед ним станом на 12.01.2015р. склала 167873,09грн., акт підписано відповідачем із запереченнями щодо проведеного нарахування та зазначено про відсутність боргу в розмірі 167873,09 грн.
Вказуючи про не виконання відповідачем договірних умов визначених в п. 2.2. договору поставки №ПА 022 від 02.10.2013р. щодо зобов'язання сплатити заборгованість у розмірі 149876,10грн., що утворилася внаслідок коливання курсу Євро до гривні через порушення відповідачем строків оплати отриманого товару, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача вказаного боргу та нарахованих 3% річних за період з 17.10.2013р. по 11.07.2014р. на суму 4108,25 грн. та пені за період з 25.12.2013р. по 17.05.2014р. на суму 13888,74 грн.
Врахував положення встановлені ч.1 ст. 550, ст. 611, ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ч.6 ст. 232, ч.2 ст. 343 Господарського кодексу України, роз'яснення викладені в п.1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", в якому зазначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені, здійснив власний перерахунок пені та 3% річних, місцевий господарський суд визначив пеню за період з 25.12.2013р. по 17.05.2014р. на суму 13815,61грн., та 3% річних за період з 17.10.2013р. по 11.07.2014р. на суму 5194,34 грн. та, врахував відсутність поданої позивачем заяви про збільшення позовних вимог в частині стягнення 3% річних, дійшов вірного висновку, з яким підставно погодився апеляційний господарський суд, про задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних виходячи із заявлених позивачем на суму 4108,15грн. та пені на суму 13815,61грн.
З висновками господарських судів попередньої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені на суму 13815,61грн. та 3% річних на суму 4108,25грн. погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України внаслідок їх відповідності вищенаведеним нормам матеріального права, з вірним застосуванням норм процесуального права.
Пославшись на ст.ст. 32, 34, 36, ч.1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", зазначив, що акт звірки взаємних розрахунків, наданий позивачем на підтвердження заборгованості у позивача в розмірі 167873,09грн., як зведений обліковий документ не належить до первинних документів бухгалтерської звітності, містить зведені відомості про бухгалтерський облік, але не може вважатись доказом проведеної операції на підприємстві та наявності заборгованості перед позивачем, врахував ненадання позивачем первинних документів, складених та оформлених відповідно до ст.9 зазначеного вище Закону на підтвердження наявності у нього суми заборгованості в розмірі 149876,10 грн., місцевий господарський суд відмовив в задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми заборгованості на суму 149876,10грн.
Здійснив апеляційний перегляд судового рішення в частині заявленої до стягнення з відповідача заборгованості на суму 149876,10грн., пославшись на ст. 524, ч.2 ст. 533 Цивільного кодексу України, вказав про ненадання позивачем судам первинних бухгалтерських документів на заявлену до стягнення заборгованість, як курсової різниці, зазначив про встановлення сторонами в договорі порядку перерахування платежів за комерційним курсом ПАТ "Актабанк", з'ясував про здійснення позивачем перерахунку платежів за курсом Національного банку України, а не ПАТ "Актабанк", через неможливість отримання курсу ПАТ "Актабанк" у зв'язку зі знаходженням вказаного банку в стані ліквідації, апеляційний господарський суд, дійшов висновку про неможливість проведення розрахунку курсової різниці з огляду на відсутність даних про курс ПАТ "Актабанк", зазначив про необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 149876,10 грн. та залишив рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін.
Проте, висновки судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з позивача заборгованості, яка виникла внаслідок курсової різниці на суму 149876,10грн. є передчасними, оскільки суди дійшли цих висновків з порушенням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України без повного та всебічного з'ясування всіх суттєвих обставин справи, що мають значення для її вирішення.
Згідно ч.1 ст. 524 Цивільного кодексу України сторони можуть визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день продажу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
В наведеному судами попередніх інстанцій п.2.2 зазначеного договору сторони домовились при умові суттєвого коливання курсу вгору на день здійснення оплати (більш ніж два відсотки) відносно до курсу визначеного сторонами у цьому договорі, кожен платіж буде перераховуватись згідно курсу продажу Євро на МВБУ, по даним ПАТ "Актабанк", станом на попередній день до дня оплати.
Суд апеляційної інстанції при здійсненні апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції в цій частині дійшов помилкового висновку про визначення сторонами в п.2.2 договору порядку здійснення перерахунку курсової різниці за отриманий товар у випадку коливання курсу валют відповідно до комерційного курсу ПАТ "Актабанк", тоді як сторони в договорі домовились розраховувати курсову різницю виходячи з курсу продажу Євро на МВБУ у день попередній до дня оплати, а не виходячи з комерційного курсу ПАТ"Актабанк", як помилково вказав суд апеляційної інстанції. При цьому, сторонами визначено в п.2.2. цього договору здійснення такого перерахунку по даним ПАТ "Актабанк" про курси продажу Євро на МВБУ і лише при умові суттєвого коливання курсу вгору на день здійснення оплати (більш ніж два відсотки) відносно до курсу визначеного сторонами в цьому договорі.
Водночас, суди попередніх інстанцій відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості як курсової різниці на суму 149876,10грн. не надали належної правової оцінки, всупереч приписам с. 43 Господарського процесуального кодексу України, наданому відповідачем розрахунку заборгованості курсової різниці, не перевірили його відповідності вищенаведеним договірним умовам, тоді як сторони по справі домовились у вказаному договорі здійснювати перерахування платежів з урахуванням курсової різниці, оскільки договором передбачено еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Водночас, при наявності первинних бухгалтерських документів на поставку товару, несвоєчасність оплати відповідачем за поставлений товар в обумовлені договором строки, доводи судів попередніх інстанцій про неподання позивачем первинних бухгалтерських документів на курсову різницю не відповідають договірним умовам визначеним у п.2.2. договору сторонами, ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.
З огляду на вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості як курсової різниці на суму 149876,10грн.
Неповне встановлення судами попередніх інстанцій обставин, що мають значення для справи, є порушенням вимог: ст.47 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи; ст.43 Господарського процесуального кодексу України, за якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно з п.3 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Оскільки передбачені ст.ст.1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, та зважаючи на те, що вищенаведені порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, допущені судом першої інстанції та не усунуті судом апеляційної інстанції, колегія суддів касаційної інстанції вбачає достатні правові підстави для часткового задоволення касаційної скарги шляхом скасування постанови та рішення у даній справі у частині відмови у стягненні основного боргу на суму 149876,10грн. та передачі справи в цій частині на новий розгляд до господарського суду першої інстанції в іншому складі суду.
Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають правове значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення у відповідності до норм процесуального права.
Згідно зі ст.11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119 - 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротех-Союз" задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.06.2015р. та рішення господарського суду Полтавської області від 12.03.2015р. у справі №917/2733/14 скасувати в частині відмови у стягненні основного боргу на суму 149876,10грн., в цій частині справу №917/2733/14 передати на новий розгляд до господарського суду Полтавської області в іншому складі суду.
В решті постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.06.2015р. у справі №917/2733/14 залишити без змін.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді Н.І. Мележик
С.С. Самусенко