"08" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/3705/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Черпака Ю.К. (судді-доповідача),
Головчук С.В.,
Ліпського Д.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_4 до виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області про визнання дій протиправними та стягнення матеріальної допомоги,
за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 2 червня 2014 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2015 року,
встановив:
У травні 2014 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області (далі - виконком райради) про визнання протиправною бездіяльності в частині неповідомлення про наявне в нього за колективним договором на 2010-2013 роки право на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових проблем в розмірі середньомісячної заробітної плати та в частині невиплати відповідачем у 2011 році вказаної допомоги самостійно, зобов'язання нарахувати і виплатити матеріальну допомогу за 2011 рік.
Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 2 червня 2014 року позов задоволено. Визнано незаконними дії виконкому райради та зобов'язано відповідача нарахувати і виплатити позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2011 рік у розмірі середньомісячної заробітної плати з урахуванням відпрацьованого у 2011 році часу.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2015 року скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та змінити рішення суду першої інстанції, задовольнивши адміністративний позов у повному обсязі. Зазначає, що в постанові Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 р. № 268 і в колективному договорі встановлено імперативну норму про виплату працівникам за наявності коштів матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та немає вказівки на обов'язкову подачу працівником заяви з проханням про її виплату.
В запереченні на касаційну скаргу виконком райради просить залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, вказуючи на її законність і обґрунтованість.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судами встановлено, що ОСОБА_4 з 01.07.1998 р. працював на посаді головного спеціаліста штабу цивільної оборони і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області та 31.01.2011 р. був звільнений з посади у зв'язку з досягненням граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування і виходом на пенсію.
У 2011 році позивач із заявою про виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань не звертався і така допомога йому не виплачувалась.
Виходячи з положень статті 33 Закону України "Про державну службу", постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 р. № 268 і умов колективного договору, суд першої інстанції дійшов висновку, що виплата позивачу матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати мала обов'язковий характер і відповідач не надав суду доказів виплати всім працівникам виконавчого комітету у 2012 році вказаної допомоги в розмірі посадового окладу або в меншому розмірі, ніж встановлено у колективному договорі.
Рішення про відмову в задоволенні позову апеляційний суд мотивував тим, що ОСОБА_4 письмово не звертався до відповідача із заявою про виплату йому матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2011 рік, що є обов'язковою умовою для її виплати. Крім того, позивач звільнений з посади в січні 2011 року, тоді як працівникам виконкому матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у 2011 році була виплачена згідно з розпорядженням голови Автозаводської районної ради м. Кременчука від 24.10.2011 р. № 120-о.
З висновками судів обох інстанцій погодитись не можна, оскільки вони не ґрунтуються на повно і всебічно встановлених обставинах справи та їх належній правовій оцінці.
Згідно з частинами третьою і четвертою статті 21 Закону України від 07.06.2001 р. № 2493-III "Про службу в органах місцевого самоврядування" умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються органом місцевого самоврядування, виходячи з умов оплати праці, встановлених для державних службовців відповідних категорій і посад. Джерелом формування фонду оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування є місцевий бюджет.
Відповідно до статті 33 Закону України від 16.12.1993 р. № 3723-XII "Про державну службу" заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.
Підпунктом 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 р. № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" надано право керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови (в тому числі районних у містах рад та їх виконавчих комітетів), у межах затвердженого фонду оплати праці надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу).
В пункті 5.3 Колективного договору на 2010-2013 роки, укладеного 20.04.2010 р. між Автозаводською районною радою і виконкомом м. Кременчука та профспілковим комітетом Автозаводського райвиконкому, передбачено при наявності коштів надавати матеріальну допомогу працюючим у розмірі середньомісячної заробітної плати на вирішення соціально-побутових проблем.
За приписами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Вирішуючи спір, суди не встановили: як врегульовано чинним законодавством і колективним договором момент виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (з наданням відпустки, під час звільнення з роботи тощо); чи мав позивач право на відпустку на час його звільнення з роботи і чи виплачувалась йому грошова компенсація за невикористану відпустку; чи необхідно для отримання матеріальної допомоги заява працівника, якщо за колективним договором адміністрація зобов'язалася виплачувати матеріальну допомогу при наявності коштів; чи були кошти для її виплати на момент настання відповідної події (відпустки, звільнення тощо).
Неповне встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, згідно із статтею 227 КАС України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Скасувати постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 2 червня 2014 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2015 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Судді:Черпак Ю.К.
Головчук С.В.
Ліпський Д.В.