м. Вінниця
06 жовтня 2015 р. Справа № 802/3125/15-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Воробйової Інни Анатоліївни ,
за участю:
секретаря судового засідання: Мошняги В.І.
представника позивача: ОСОБА_1
представників відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом: управління Пенсійного фонду України в Теплицькому районі Вінницької області
до: фермерського господарства ОСОБА_2
про: стягнення заборгованості
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось управління Пенсійного фонду України в Теплицькому районі Вінницької області (УПФ в Теплицькому районі, орган пенсійного фонду, позивач) з адміністративним позовом до фермерського господарства ОСОБА_2 (ФГ Воловодівського ОСОБА_4, фермерське господарство, відповідач) про стягнення заборгованості.
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до абз.4 п. 1 ст. 2 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" для суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності (крім тих, які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку) об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених, відповідно до пунктів "б"-"з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
В свою чергу, відповідно до п.п. 6.8 Інструкції підприємства та організації зобов'язані щомісяця до 25-го числа вносити до Пенсійного фонду зазначену в повідомлені місячну суму фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.
Станом на 25.08.2015 р. за відповідачем рахується заборгованість по невідшкодованим до пенсійного фонду фактичним витратам по виплаті пенсій за віком на пільгових умовах та витрат на доставку цих пенсій по громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_5 за період з квітня по серпень 2015 р. в сумі 13897,95 грн., що підтверджується розрахунком фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до п. "б"-"з" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 01.04.2015 року.
В зв'язку з невідшкодуванням пільгових пенсій відповідачем, позивач звернувся з цим позовом до суду.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримала, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві. Додатково пояснила, що Законом України "Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення працівників сільськогосподарських підприємств-платників фіксованого сільськогосподарського податку" (Закон № 2613-IV) від 31.05.2005 р., внесені зміни в абзац п'ятий підпункту 1 пункту 2 розділу 15 Прикінцевих положень "Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", які стосуються тільки сільськогосподарських підприємств-платників фіксованого сільськогосподарського податку, що звільнені від відшкодування пільгових пенсій призначених відповідно до пунктів "в-е" та "ж" Закону України "Про пенсійне забезпечення". В свою чергу, виплата таких пенсій здійснювалась за рахунок коштів Державного бюджету України.
Оскільки з 1.01.2015 р. відповідач втратив статус платника фіксованого с/г податку, а тому повинен відшкодовувати пільгові пенсії на загальних підставах.
Представники відповідача позов не визнали, просили відмовити в його задоволені, посилаючись на безпідставність заявлених вимог. Зокрема вказали, що Закон України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" передбачає, що для суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності (крім тих, які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку) об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б"-"з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
На думку відповідача, він не втратив статус платника фіксованого с/г податку, адже заміна назви фіксованого сільськогосподарського податку на єдиний податок 4 групи не змінила його суті, порядку нарахування та сплати. При цьому, для платників 4 групи єдиного податку, починаючи з 2015 року збережені всі умови їх оподаткування, які раніше були передбачені для платників фіксованого с/г податку. Окрім того, в абз. 4 ст. 2 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" залишається посилання на неіснуючий де-юре фіксований с/г податок, тобто виникає юридична колізія в законодавстві.
За таких обставин, враховуючи, що законодавець звільнив платників фіксованого с/г податку від відшкодовування пільгових пенсій, підстави для їх стягнення у позивача відсутні.
Більш того, на думку представника відповідача, порядок виплати пенсій, призначених відповідно до ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", на час виникнення спірних правовідносин врегульовано абзацом 5 підпункту 1 пункту 2 розділу 15 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Вказана правова норма передбачає, що виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів "в"-"е" та "ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", здійснюється до 1 січня 2005 р. за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 1 січня 2005 р. - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Таким чином, як наполягає представник, виплата таких пільгових пенсій має проводитись виключно за рахунок коштів Державного бюджету України.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши думку осіб, що беруть участь у справі, суд дійшов висновку про відмову в задоволені позову виходячи з наступного.
Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначає Закон України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", що набрав чинності 26.07.1997 р. (далі - Закон №400/97-ВР).
Відповідно до абзацу 4 пункту 1 статті 2 Закону №400/97-ВР для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону, крім тих, які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку, об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б" - "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Однак, Законом України від 28.12.2014р. №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (набрав чинності з 1.01.2015р.), внесено зміни до ПК України, зокрема з 01 січня 2015 року з переліку загальнодержавних податків і зборів виключено фіксований сільськогосподарський податок. Сформовано 4 групи платників єдиного податку. До 4 групи таких платників віднесено відповідача.
Згідно із пунктом 297.1 статті 297 ПК України (в редакції Закону № 71-VIII від 28.12.2014 р.) платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів:
1) податку на прибуток підприємств;
2) податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об'єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності платника єдиного податку першої - третьої групи (фізичної особи) та оподатковані згідно з цією главою;
3) податку на додану вартість з операцій з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, крім податку на додану вартість, що сплачується фізичними особами та юридичними особами, які обрали ставку єдиного податку, визначену підпунктом 1 пункту 293.3 статті 293 цього Кодексу, а також що сплачується платниками єдиного податку четвертої групи;
4) податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва;
5) рентної плати за спеціальне використання води платниками єдиного податку четвертої групи.
Нарахування, сплата та подання звітності з податків і зборів інших, ніж зазначені у пункті 297.1 цієї статті, здійснюються платниками єдиного податку в порядку, розмірах та у строки, встановлені цим Кодексом (п. 297.1 ст. 297 ПК України).
До 01 січня 2015 року сільськогосподарські підприємства сплачували фіксований сільськогосподарський податок, особливості справляння якого встановлювались статтею 307 ПК України.
Згідно із статтею 307 ПК України платники податку не є платниками таких податків і зборів:
а) податку на прибуток підприємств;
б) земельного податку (крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення сільськогосподарського товаровиробництва);
в) збору за спеціальне використання води;
г) збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності (у частині провадження торговельної діяльності).
Податки і збори, не зазначені у пункті 307.1 цієї статті, сплачуються платником податку в порядку і розмірах, установлених цим Кодексом, а єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - в порядку, визначеному Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Конституційний Суд України в Рішенні від 03.10.1997 р. №4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є і те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Суд звертає увагу, що заборгованість, про стягнення якої подано позов, виникла, як зазначено позивачем, в 2015 році, відтак, відповідач, з урахуванням положень ПК України в редакції Закону № 71-VIII від 28.12.2014р. не відноситься до платника фіксованого сільськогосподарського податку, що спростовує доводи останнього, викладені у письмових запереченнях.
Разом з тим, при вирішені цього спору, суд враховує наступне.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, а також регулювання порядку формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що набрав чинності 1.01.2004 р. (далі - Закон № 1058-IV). В ньому ж зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Так, відповідно до абз. п'ятого, підпункту 1 пункту 2 розділу ХV Прикінцевих Положень Закону № 1058-IV (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 2613-IV від 31.05.2005 р., що набрав чинності 1.01.2006 р.), виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів "в"-"е" та "ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Водночас, як вже зазначалось вище, згідно абзацу 4 пункту 1 статті 2 Закону №400/97-ВР для платників збору об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б" - "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Отже, з аналізу процитованих вище положень Законів України № 400/97-ВР та №1058-IV видно, що перший вказує на обов'язок саме підприємств відшкодовувати пенсії призначені відповідно до пунктів "б"- "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", тоді як другий - передбачає, що такі пенсії виплачуються за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Враховуючи таку неузгодженість та рішення Конституційного Суду України від 03.10.1997 р. №4-зп, суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин положення Закону № 1058-IV, оскільки такий прийнятий пізніше Закону № 400/97-ВР, адже у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт виданий пізніше, навіть якщо акт прийнятий раніше не втратив своєї чинності.
Отже, судом встановлено, що фермерське господарство ОСОБА_2 зареєстроване в Теплицькій районній державній адміністрації та перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду в Теплицькому районі Вінницької області.
7 травня 2015 року управління пенсійного фонду направило відповідачу розрахунок фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до частини другої Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в частині пенсій, призначених відповідно до пунктів "б"-"з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з квітня 2015 року, відповідно до якого відповідач повинен відшкодувати витрати на виплату та доставку пільгових пенсій по гр. ОСОБА_5 у сумі 1054,92 грн. гр. ОСОБА_2 у сумі 1724,62 грн.
Так, відповідно до довідки № 02 від 8.11.2012 р. та згідно поданої заяви про призначення/перерахунок пенсії від 4.01.2013 р. ОСОБА_2 призначено пільгову пенсію за віком по пункту "в" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Згідно довідки №16 від 24.12.2007 р., відповідно до заяви про призначення/перерахунок пенсії від 24.12.2007 р. та на підставі подання №15 від 24.12.2007 р. ОСОБА_5 призначено пільгову пенсію за віком на підстві п. "ж" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Як вже зазначалось вище, відповідно до абзацу 5 підпункту 1 пункту 2 розділу ХV Прикінцевих Положень Закону № 1058-IV, особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів "в"-"е" та "ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону. Отже кінцевою датою такої виплати за рахунок державного бюджету є досягнення працівниками відповідного пенсійного віку.
Так, відповідно до положень частини першої статті 26 Закону № 1058-IV (в редакції чинній на момент призначення пенсії ОСОБА_5П.), особи мали право на призначення пенсії за віком після досягнення жінками - 55 років.
Водночас, відповідно до пункту "ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції чинній станом на момент виходу на пенсію ОСОБА_6П) (далі - Закон № 1788-XII), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи жінки, які працюють у сільськогосподарському виробництві та виховали п'ятеро і більше дітей, - незалежно від віку і трудового стажу, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Отже з наведеного видно, що жінки можуть вийти на пенсію по п. "ж" статті 13 Закону № 1788-XII незалежно від віку і трудового стажу, при цьому виплата пенсій їм здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення ними 55 років.
Так, станом на день розгляду справи ОСОБА_5П виповнилось 54 роки (дата народження 8.06.1961 р.). Отже, до досягнення нею 55 років обов'язок щодо виплати їй пенсії покладено на Державу.
Так само, виходячи з приписів частини першої статі 26 Закону № 1058-IV (в редакції чинній на момент призначення пенсії ОСОБА_2Г.) право на призначення пенсії за віком мали особи після досягнення віку 60 років.
В свою чергу, відповідно до пункту "в" статті 13 Закону № 1788-XII, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи трактористи-машиністи, безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - чоловіки після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі.
Станом на день розгляду справи ОСОБА_2 виповнилось 58 років (дата народження7.12.1957 р.). Таким чином, до досягнення особою 60 років виплата пенсії здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
За наведених обставин та враховуючи, що гр.гр. ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на момент звернення до суду з цим позовом не досягли пенсійного віку встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV, підстави для відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій у Фермерського господарства ОСОБА_2 - відсутні.
Окремо суд акцентує увагу на тому, що норми Закону № 2613-IV, відповідно до яких обов"язок виплати пенсій, призначених згідно статті 13 Закону 1788-XII, покладено на Державу, на час призначення пенсій гр.гр. ОСОБА_2 та ОСОБА_5 вже діяли та , відповідно, підлягали застосуванню.
Також слід зазначити, що при вирішені цього спору не можуть застосовуватись положення абзацу 3 підпункту 1 пункту 2 розділу ХV Прикінцеві Положення Закону № 1058-IV, відповідно до яких, зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом, оскільки ця норма, як видно з аналізу пенкту другого, стосується застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. Тоді як у нашому випадку йдеться про пенсії призначені на підставі статті 13 Закону № 1788-XII, що не є тотожним пенсіям за списками №№1 та 2.
Окремо, щодо посилань представника позивача на постанову Верховного Суду України від 7.07.2015 р., то такі судом до уваги не беруться оскільки обставини та підстави, що досліджувались у цій справі не є аналогічними тим, що зазначені у рішенні ВС України.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 71 КАС України), та згідно зі статтею 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та доводи відповідача, суд доходить висновку, що заявлений адміністративний позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини 5 статті 94 КАС України, у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України. Зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження понесених відповідачем судових витрат, останні відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
в задоволенні позову відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна