м. Вінниця
05 жовтня 2015 р. Справа № 802/2309/15-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "КЕЙ-КОЛЕКТ"
до: Староміського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції, третя особа на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1
про: скасування постанови в частині
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" з адміністративним позовом до відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції, третя особа на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1 про скасування рішення в частині.
Позовні вимоги обґрунтовані твердженням про пріоритетність вимог іпотекодержателя, яким являється позивач, перед іншими обтяжувачами.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, проте надав клопотання, в якому просить розгляд справи провести без його участі.
Представник відповідача в судове засідання також не з'явився, проте надав заяву про розгляд справи без його участі.
Третя особа ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. Заяви про розгляд справи без його участі та заперечень на адміністративний позов не надав.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення справи, а особиста участь сторін у судовому засіданні - не обов'язкова, суд у відповідності до ч. 6 ст. 128 КАС України визнав за можливе розглянути справу у письмовому проваджені.
У відповідності до ч.1 ст. 41 КАС України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на вказані вимоги КАС України, враховуючи клопотання позивача та неявку відповідача, суд дійшов до висновку про проведення судового розгляду справи в порядку письмового провадження, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 13.11.2006 року ОСОБА_1 уклав з акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» кредитний договір № 11071534000, відповідно до якого банк надав ОСОБА_1 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти, а ОСОБА_1 зобов'язався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.
З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором між іпотекодержателем - АКІБ "УкрСиббанк" та іпотекодавцем - ОСОБА_1 13.11.2006 року укладено договір іпотеки нерухомого майна. Відповідно до даного договору ОСОБА_1 передав акціонерному комерційному інноваційному банку «УкрСиббанк» в іпотеку нерухоме майно, а саме: виділена в натурі частка, яка складається з будинку, літ. "А" - кухня 2-1, прихожа 2-2, комора 2-3,2-6, санвузол 2-7, кімната 2-4, 2-5 житловою площею 24,9 кв. м., житловою площею 53,0 кв. м.; хлів літера "Д", льох літ. "П1/А1", частина хліва літ. "Е", площею 7,6 кв.м., що знаходиться у м. Вінниця, вул. Б.Хмельницького, №9, 7/20 часток житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами.
Даний договір зареєстрований в Державному реєстрі іпотек та Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Відповідно до договору факторингу № 1 від 12.12.2011 року ПАТ «УкрСиббанк» відступило ТОВ «Кей-Колект» свої права вимоги за зобов'язаннями ОСОБА_2 за кредитним договором. Вказаний договір зареєстровано в Державному реєстрі іпотек.
Замостянським відділом державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції 19.05.2011 року прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 26590720 та 10.05.2012 ррку прийнято постанову, якою накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1, а саме: 7/20 частини будинковолодіння по вул. Б Хмельницького, 9 в м. Вінниці. Вказана постанова зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Вказана постанова ВП № 26590720 від 10.05.2012 року прийнята державним виконавцем на підставі виконавчого листа № 2-476-2008 від 02.12.2008 року, виданого Ладижинським міським судом Вінницької області.
Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду із вимогою скасувати постанову ВП № 26590720 від 10.05.2012 року в частині накладення арешту та зобов'язати відповідача звільнити з-під арешту частину майна, що знаходиться в іпотеці на його користь, оскільки арешт вищезгаданого майна позбавляє ТОВ “Кей-Колскт” законного права звернути стягнення на предмет іпотеки та задовольнити свої вимоги перед іншими кредиторами.
Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України “Про виконавче провадження”.
Відповідно до ст. 1 вищевказаного Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно до ч. 8 ст. 54 Закону примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".
При реалізації цієї норми слід мати на увазі, що за положеннями статті 1 Закону України “Про іпотеку” іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом, та відповідно ч. 1 ст. 33 Закону України “Про іпотеку” у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що іпотека як правовий інститут виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов'язання, тобто спрямований на те, щоб гарантувати кредитору-іпотекодержателю право на задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна за наявності в боржника заборгованості перед кредитором.
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч. 5 ст. 3 Закону України “Про іпотеку”).
За змістом ч. 6 ст. 3 Закону України “Про іпотеку” у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.
Відповідно до ч. 7 ст. 3 Закону України “Про іпотеку” пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.
Отже, звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-іпотекодержателя, який має переважне право перед іншими особами на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.
Відповідно до матеріалів виконавчого провадження, судом встановлено, що оскаржувана постанова була винесена на виконання рішення Ладижинського районного суду Вінницької області №2-476-2008 від 17.11.2008 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування майнової шкоди. На виконання зазначеного рішення Ладижинського міського суду Вінницької області було видано виконавчий лист від 02.12.2012 року, в якому боржником визначено ОСОБА_1, а стягувачем ОСОБА_3
Отже, суд зауважує, що в даному випадку накладення арешту на все майно боржника, в тому числі і на те, що вже є предметом іпотеки за іншим кредитним договором де стягувачем є інша особа, не узгоджується з нормами ч. 8 ст. 54 Закону України “Про виконавче провадження” та ч. 6 ст.3 Закону України “Про іпотеку” щодо пріоритету права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.
Зазначені висновки суду в повній мірі узгоджуються з правовою позицією Вищого адміністративного суду України викладеної постанові № К/800/9687/13 від "19" лютого 2015 року.
Крім того, з долучених до матеріалів справи інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вбачається, що переважне право (пріоритет) позивача на предмет іпотеки підтверджується тим, що запис про реєстрацію заборони відчуження спірної квартири на підставі договору іпотеки внесено раніше, ніж накладено арешт на все майно боржника згідно з постановою Староміського відділу ДВС Вінницького МУЮ.
Оскільки право іпотеки на будинок, яке виникло на підставі належним чином укладеного договору, на момент накладення спірного арешту не було припинено, суд дійшов висновку, що відповідачем були порушені умови та порядок звернення стягнення на заставлене майно, визначені ст. 52 Закону України “Про виконавче провадження”, в зв'язку з чим адміністративний позов в частині про скасування постанови Староміського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції від 10.05.2012 року ВП №26590720 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, в частині арешту нерухомого майна боржника ОСОБА_1, а саме 7/20 часток житлового будинку, який знаходиться в м. Вінниці, вулиця Б. Хмельницького, 9 підлягає задоволенню.
Разом з тим, суд приходить до переконання, що вимога позивача про зобов'язання Староміського відділу ДВС Вінницького МУЮ винести постанову про зняття арешту з нерухомого майна - предмета іпотеки не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження", особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Тобто, за рішенням суду про визнання права власності на майно державний виконавець зобов'язаний прийняти постанову про зняття арешту з такого майна.
Однак, в контексті обставин, що склалися, позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення арешту на майно, а не визнати право власності на це майно.
Враховуючи те, що суд прийшов до переконання про скасування постанови від 10.05.2012 року ВП №26590720 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, відтак вимога позивача про зобов'язання Староміського відділу ДВС Вінницького МУЮ винести постанову про зняття арешту з нерухомого майна - предмета іпотеки є передчасною та такою, що випливає із попередньої позовної вимоги, а тому задоволенню не підлягає.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно частини 2 цієї статті, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними частково, а тому адміністративний позов слід задовольнити частково.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову Староміського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції від 10.05.2012 ВП №26590720 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, в частині арешту нерухомого майна боржника ОСОБА_1, а саме на виділену в натурі частку, яка складається з будинку, літ. "А" - кухня 2-1, прихожа 2-2, комора 2-3,2-6; санвузол 2-7, кімнати: 2-4, 2-5 житловою площею 24,9 кв. м., загальною площею 53,0 кв. м.; хлів літ. "Д", льох літ. "П1/А1", частина хліва літ. "Е", площею 7,6 кв.м., знаходиться у м. Вінниці по вул. Б. Хмельницького, під №9 (дев'ятим) 7/20 часток житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами.
В решті вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя /підпис/ ОСОБА_5
Згідно з оригіналом.
Суддя:
Секретар: