16 вересня 2015 року м. Київ К/9991/30938/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,
суддів: Ланченко Л.В., Рибченка А.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2012
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2012
у справі № 2-а-230/12/2070 Харківського окружного адміністративного суду
за позовом Приватного підприємства «Фасад-Сервіс» (ПП)
до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова (ДПІ)
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2012, позовні вимоги задоволені: податкові повідомлення-рішення від 29.12.2011
№ 0007142305 та № 0007152305, якими позивачеві ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова збільшено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток у розмірі 198637,00 грн. та з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 160 776,00 грн., скасовані.
У касаційній скарзі ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить відмовити у її задоволенні через необґрунтованість.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошових зобов'язань з податку на прибуток та з ПДВ, застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті від 06.12.2011 про результати документальної невиїзної перевірки ПП «Фасад-Сервіс» по взаємовідносинах з ПП «ОВД-Трейд» та ПП «Сапсан» за період з 01.01.2011 по 30.06.2011. Згідно з висновками вказаного акту позивачем у порушення статей 4, 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 138.8 статті 138, статті 139, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України у ІІ кварталі 2009 року, І кварталі 2011 року занижено податок на прибуток на 198 636,00 грн. та у січні, травні 2011 року завищено податковий кредит на загальну суму 160 775,00 грн.
Такі висновки податкового органу вмотивовані посиланням на результати перевірок ПП «ОВД-Трейд», ПП «Сапсан», що викладені у актах від 19.08.2011 № 3762/2305/31092608 та від 19.08.2011 № 3761/2305/37091177, згідно з якими зазначені контрагенти не мають матеріально-технічних ресурсів (виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів тощо) для здійснення відповідної господарської діяльності; коригували податкові зобов'язання у бік зменшення з посиланням на неіснуючі судові рішення Господарського суду Харківської області від 03.06.2011 та від 06.06.2011, оскільки згідно відповідей вказаного суду на запити контролюючого органу про надання інформації справи, де стороною є ПП «ОВД - Трейд», ПП «Сапсан», в суді відсутні; підписи від імені керівників ПП «ОВД - Трейд», ПП «Сапсан» ОСОБА_4. та ОСОБА_5 на первинних документах (договір про визнання електронних документів, довіреності, листи) виконані невстановленими особами, що підтверджено висновками експертизи НДЕКЦ при ГУ МВС України у Харківській області від 04.08.2011 № 383 - відносно ПП "Сапсан", від 04.08.2011 № 384 - відносно від 04.08.2011 № 383.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач з метою здійснення своєї господарської діяльності на договірних засадах, а саме на підставі договору від 06.01.2011 № 8 із ПП «ОВД - Трейд» та договору від 02.04.2011 № 4 із ПП «Сапсан», придбав товар (гранітні плити) та орендував обладнання (риштування стійкові приставні марки ЛСП-2000), які були використані у виробничій діяльності підприємства. За наслідками виконання цих договорів між сторонами були складені акти виконаних робіт, контрагентами були виписані відповідні податкові накладні на користь ПП «Фасад-Сервіс», а останній оплатив вартість отриманого товару та оренди обладнання. Зазначені обставини податковим органом не заперечуються. При цьому судом встановлено, що усі первинні документи оформлені відповідно до правил бухгалтерського обліку, на підставі яких платником податків господарські операції були відображені у бухгалтерському обліку підприємства.
Вказані фактичні данні (докази) стали підставою для висновку про реальність господарських операцій позивача з його контрагентами (ПП «ОВД - Трейд», ПП «Сапсан») для цілей податкового обліку.
Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (втратив чинність з 01.04.2011, за винятком деяких статей, у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України) передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
За змістом положень пункту 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 ст. 201 цього Кодексу).
За змістом наведених норм витрати для цілей податкового обліку мають бути здійснені в межах господарської діяльності платника податків та підтверджені первинними документами згідно з вимогами законодавства.
Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ.
При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентів, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та валових витрат. Платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит та/або на валові витрати (витрати) за можливу неправомірну діяльність його контрагентів у ланцюгу поставок, якщо судом не встановлено обставин, що свідчать про його (покупця) обізнаність стосовно неправомірної податкової поведінки контрагента або про злагодженість його дій з цими контрагентами з метою незаконної податкової мінімізації. Не виконання податкових обов'язків контрагентом платника податків не може бути безумовним свідченням недостовірності даних податкового обліку платника податків, якщо не встановлені обставини, які свідчать про сприяння останнім у такому не виконанні.
Суди попередніх інстанцій, зробивши з дотриманням норм статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України оцінку доказів, наданих позивачем на спростування доводів податкового органу про недостовірність даних податкового обліку, задекларованих за наслідками господарських операцій з ПП «ОВД - Трейд», ПП «Сапсан», та відсутність відповідних доказів з боку податкового органу щодо підтвердження вчинення платником податку податкового правопорушення, дійшли обґрунтованого висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильність цих висновків судів попередніх інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2012 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: підписЄ.А. Усенко
Судді: підписЛ.В. Ланченко
підписА.О. Рибченко