ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
08 вересня 2015 року № 826/10000/15
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30 до Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві, Територіального управління Державної судової адміністрації України у м. Києві, треті особи Державна судова адміністрація України, Кабінет Міністрів України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30 (далі - позивачі) звернулись до суду з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві (далі - відповідач-1), Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві (далі - відповідач-2), треті особи Державна судова адміністрація України, Кабінет Міністрів України про:
- визнання протиправною бездіяльність відповідача-1 та відповідача-2 щодо невиплати позивачам заробітної плати за квітень 2015 року відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону «Про забезпечення права на справедливий суд»;
- зобов'язання відповідача-1 та відповідача-2 нарахувати та виплатити позивачам заробітну плату за квітень місяць 2015 року відповідно до посадового окладу встановленого абз. 2 ч. 1 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону «Про забезпечення права на справедливий суд» з урахуванням проведених виплат.
Позивачі підтримали позовні вимоги, в обґрунтування позовних вимог покликалися на те, що в силу набрання чинності Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», яким були внесені зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» бездіяльність відповідачів щодо невиплати заробітної плати за квітень місяць 2015 року є протиправною.
Відповідач-1 проти задоволення позову заперечив та зазначив, що управлінням було здійснено оплату праці працівникам апарату суду Деснянського районного суду м. Києва за квітень місяць 2015 року в межах затвердженого фонду оплати праці у відповідності до Законів України «Про державну службу», «Про судоустрій і статус суддів», «Про державний бюджет України на 2015 рік» та постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов праці оплати працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09.03.2006 № 268.
Відповідач-2 проти задоволення позову заперечив та зазначив, що не вбачає своєї бездіяльності, оскільки є бюджетною установою та вважає безпідставними пред'явлені до нього позовні вимоги.
Представник третьої особи Кабінету Міністрів України надав письмові пояснення, в яких покликався на те, що на теперішній час упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268.
В судовому засіданні 23.07.2015р. у зв'язку з поданням позивачами заяви про розгляд справи без їх участі.
З огляду на наведене та з урахуванням вимог ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з огляду про наступне.
Правовідносини щодо охоплення державою діяльності з приводу створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, визначення загальних засад діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті регулюються Законом України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII ( надалі - Закон від 16 грудня 1993 року № 3723-XII).
Відповідно до ст. 1 Закону від 16 грудня 1993 року № 3723-XII, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їхапараті щодо практичного виконання завдань та функцій держави та одержують заробітну плату зарахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Водночас Законом України "Про судоустрій та статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VI ( надалі - Закон України 7 липня 2010 року № 2453-VI ), визначені правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, визначено систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлено систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та інші питання судоустрою і статусу суддів.
Судом встановлено, позивачі є державними службовцями та працюють в Деснянському районному суду м. Києва на посадах заступника керівника апарату, головного спеціаліста, головного спеціаліста інформаційних технологій, помічників суддів, що підтверджується наданими довідками з місця роботи.
З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 33 Закону від 16 грудня 1993 року № 3723-XII оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю. Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Посадові оклади державних службовців установлюються залежно від складності та рівня відповідальності виконуваних службових обов'язків. Доплата за ранг провадиться відповідно до рангу, присвоєного державному службовцю. Надбавка за вислугу років виплачується державним службовцям щомісячно у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби у таких розмірах:
понад 3 роки - 10, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків. Державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.
Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, надбавок до них та фінансування інших, передбачених цим Законом, гарантій, пільг і компенсацій.
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» установлено мінімальну заробітну плату у 2014 р. - 1218 грн. та з 1 січня 2015 року - 1218 грн. у місячному розмірі.
Водночас 26.10.2014 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII, яким внесено зміни до ст. 144 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», а саме: розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.
Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" затверджено нову редакцію Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Відповідно цієї редакції матеріальне, побутове забезпечення та соціальний захист працівників судової системи визначаються статтею 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". При цьому згідно з підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" Кабінет Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності Законом має привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом. Закон України "Про забезпечення права на справедливий суд" набрав чинності 28.03.2015 р.
Таким чином, Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» в строк до 28.06.2015 року.
Так, на даний час заробітна плата працівників апарату судів визначена постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 р. № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" (зі змінами), зокрема, Додатком 47 "схема посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих загальних судів".
Станом на момент прийняття рішення у даній справі, Кабінетом Міністрів України не приведено постанову №268 від 09.03.2006р. "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" у відповідність до норм Закону України "Про судоустрій і статус суддів", який має вищу юридичну силу.
Згідно із ч. 2 ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Статтею 116 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Конституції і законів України, актів Президента України; вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
Згідно Положення про територіальні управління Державної судової адміністрації України, затвердженого Наказом ДСА України № 82 від 05.04.2011 року, територіальні управління відповідно до покладеного на них завдання здійснюють у межах своєї компетенції соціальне забезпечення суддів, у т.ч. суддів у відставці, а також працівників апарату місцевих судів.
Статтею 146 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд") встановлено, що суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України в межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Згідно пункту 24 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України, закон про Державний бюджет України - це закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону.
Статтею 5 Закону України «Про оплату праці» визначено, що організація оплати праці здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних документів.
Частиною 2 статті 4 Закону України «Про оплату праці» визначено, що джерелом коштів на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, є кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та інших джерел.
Тобто територіальне управління є розпорядником (одержувачем) коштів Державного бюджету України. А відтак, здійснює управління бюджетними асигнуваннями та реалізує будь-які бюджетні зобов'язання та платежі за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет.
Виходячи з наведених норм, саме Кабінет Міністрів України має вжити заходів щодо приведення норм у відповідність, для того щоб відповідач-1 та відповідач-2 мали змогу здійснити перерахунок і виплату заробітної плати позивачам.
Територіальне управління, як орган державної влади, у своїй діяльності керується в межах виключних повноважень, що закріплені у відповідних нормативно-правових актах.
Державне казначейство відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу України здійснює лише казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.
Казначейське обслуговування бюджетних коштів передбачає:
1) розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, а також інших клієнтів відповідно до законодавства;
2) контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень бюджету, взятті бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів та здійсненні платежів за цими зобов'язаннями;
3) ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання бюджетів з дотриманням національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативних актів Міністерства фінансів України;
4) здійснення інших операцій з бюджетними коштами.
На органи казначейської служби покладено обов'язок, що стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, який передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».
Тому у суду не має юридично обґрунтованих підстав зобов'язувати у відповідача-1 та відповідача-2 здійснити перерахунок і виплату заробітної плати за квітень місяць 2015 року позивачам відповідно до вимог ч.1 ст. 147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», у редакції станом на 28.03.2015, оскільки на час вирішення даної справи відповідні зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 р. № 268 не внесені, а отже позовні вимоги є передчасними та не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про безпідставність заявлених позовних вимог та відмовляє в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 69-71, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Відмовити в задоволенні позовних вимог.
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.А. Качур