01 жовтня 2015 року Справа № 876/8143/14
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді Большакової О.О.,
суддів Глушка І.В., Макарика В.Я,
з участю секретаря судового засідання Малетич М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Миколаївцемент» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 липня 2014 року у справі за позовом Миколаївського районного центру зайнятості до Публічного акціонерного товариства «Миколаївцемент», третя особа: ОСОБА_1 про стягнення коштів,
23 червня 2014 року Миколаївський районний центр зайнятості звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Миколаївцемент» (далі - ПАТ «Миколаївцемент») про стягнення 34032 гривні 42 копійки, виплачених як допомога по безробіттю ОСОБА_1, який був звільнений відповідачем з роботи, та якого на підставі рішення суду поновлено на такій роботі.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21 липня 2014 року адміністративний позов задоволено повністю. Вирішено стягнути з Публічного акціонерного товариства «Миколаївцемент» на користь Миколаївського районного центру зайнятості кошти в розмірі 34032,42 грн. (тридцять чотири тисячі тридцять дві грн. 42 коп.).
Не погодившись з цим судовим рішенням, ПАТ «Миколаївцемент» подало апеляційну скаргу, вважає, що судом при її винесенні було порушено норми матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і залишити позовну заяву без розгляду.
В апеляційній скарзі зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду. Крім того, із змісту позовної заяви вбачається, що гр. ОСОБА_1 перебував на обліку в Миколаївському районному центрі зайнятості як безробітний з 05.04.2012 року до 11.06.2013 року та отримав за цей час допомогу з безробіття у розмірі 34 032,42 грн. Згідно довідки позивача про розрахунок виплат по безробіттю № 1737 від 14.04.2014 року в зв'язку з порушенням порядку відвідування, остання виплата в розмірі 2481,0 грн. проведена в квітні 2013 року.
Наказом ПАТ «Миколаївцемент» № 525 від 17.10.2013 року ОСОБА_1 був поновлений на посаді вантажника цементу в залізнично-пакувальний цех з 28.03.2012 року, про що останній був ознайомлений 28 жовтня 2013 року.
Поміж тим, 28.03.2014 року гр. ОСОБА_1 був повторно звільнений із займаної посади на підставі наказу № 87/кзв від 26.03.2014 року, але вже за власним бажанням. 31.03.2014 року гр. ОСОБА_1 звернувся до центру зайнятості для реєстрації його як безробітного, про що свідчить його заява від 31.03.2014 року про надання йому статусу безробітного та докази отримання ним послуг з Фонду зайнятості. ОСОБА_1, не довго перебуваючи в статусі безробітного, 03.04.2014 року був прийнятий на ПАТ «Миколаївцемент» за строковим трудовим договором, на підставі чого, позивачем був виданий наказ від 03.04.2014 року № НТ 140403 про припинення його реєстрації у зв'язку з працевлаштуванням його за наймом на умовах трудового договору. Тобто з 03.04.2014 року він не перебував на обліку в Центрі зайнятості. На підставі рішення Миколаївського районного суду від 14.10.2013 року про поновлення на роботі гр. ОСОБА_1, наказу ПАТ «Миколаївцемент» від 17.10.2013 року № 525 «Про поновлення на роботі», - наказом директора Миколаївського районного центру зайнятості № 85 від 15.04.2014 року зобов'язано посадових осіб здійснити заходи по стягненню виплаченої допомоги з безробіття гр. ОСОБА_1 з ПАТ «Миколаївцемент». Тобто, лише на підставі рішення суду І інстанції в якому зазначено, що рішення не набрало законної сили, та наказу на поновлення на роботі, позивачем був прийнятий розпорядчий документ. З наданих в судовому засіданні пояснень позивачем, вбачається, що вищевказані рішення суду і наказ про поновлення на роботу, позивач отримав від гр. ОСОБА_1, однак належних і допустимих доказів отримання цих документів, та джерело отримання доказів, а також підтвердження дати їх отримання (14.04.2014 року) позивачем суду не надано.
Позивачем не надано суду нормативно-правове обгрунтування своїх дій, не вказано якими законодавчими актами керувався при прийнятті розпорядчого документу про стягнення з відповідача коштів в рахунок виплаченої допомоги по безробіттю, та якими нормами права врегульовано перелік документів, які є достатніми для прийняття такого відповідачем рішення у випадках, коли особа не перебуває на обліку в Центрі зайнятості.
Суду були надані квитанція про подання звіту та належним чином завірені копії звітів щодо нарахування та сплату єдиного соціального внеску в розірізі осіб, яким проводились виплати за жовтень 2013 року, де чітко видно, що особа - ОСОБА_1, має самостійний заробіток, працює на підприємстві за трудовою угодою, а отже, є працевлаштований і не відноситься до категорії осіб, які перебувають в пошуках роботи. Зокрема в таблиці 6 додатка 4 , що додані до матеріалів справи відображені відомості про суми нарахованої зарплати у звітному місяці з відображенням суми проведених нарахувань єдиного внеску. З цього звіту вбачається, що особа є працівником ПАТ «Миколаївцемент» і в жовтні місяці отримав дохід в розмірі 3075,35 грн. Однак, суд не взяв ці докази до уваги.
Для належного виконання своїх обов'язків, визначених ст. 35 Закону, фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, не чекаючи повідомлень застрахованих осіб, з моменту отримання інформації щодо застрахованих осіб, по яких проведені нарахування єдиного соціального внеску (щомісячно до 20 числа) зобов'язані здійснювати контроль та виявляти обставини, які можуть сприяти пред'явленню вимог про стягнення коштів з підприємств, тим самим забезпечуючи стягнення сум виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
У судовому засіданні представник апелянта Чебачова Ю.О. підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити з підстав, що у ній наведені.
Представник позивача Кульчак І.Є. у судовому засіданні заперечив щодо задоволення апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване рішення без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія судів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працював у відповідача на посаді вантажника цементу в залізнично-пакувальному цеху з 24.03.1987 року по 27.03.2012 року.
Наказом Публічного акціонерного товариства «Миколаївцемент» №135 від 27.03.2012 року був звільнений з займаної посади.
З матеріалів справи вбачається, що громадянин ОСОБА_1 перебував на обліку позивача як безробітній з 05.04.2012 року по 11.06.2013 року, за цей час йому було виплачено допомогу по безробіттю у розмірі 34032,42 грн, що підтверджується довідкою №1737 від 14.04.2014 року.
З витягу з наказів про прийняття рішення по ОСОБА_1 вбачається, що згідно наказу від 11.06.2013 року №НТ130611 знятий з обліку у зв'язку з невідвідуванням без поважних причин територіального органу протягом 30 робочих днів з дати про прийняття рішення про таке відвідування.
Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 14.10.2014 року ОСОБА_1 поновлено на роботі.
Наказом від 17.10.2013 року №525 «Про поновлення на роботі» на виконання рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 14.10.2014 року ОСОБА_1 поновлено на посаді вантажника цементу в залізнично-пакувальний цех з 28.03.2012 року.
14.04.2014 року гр.. ОСОБА_1 подав до служби зайнятості копію наказу №525 від 17.10.2013 року по ПАТ «Миколаївцемент» про поновлення на роботі за рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 14.10.2013 року.
15.04.2014 року ПАТ «Миколаївцемент» була скерована претензія на суму 34032,42 грн. та надано місячний термін для її добровільного виконання. Вказана претензія отримана ПАТ «Миколаївцемент» 23.04.2014 року, однак у добровільному порядку не виконана (а.с. 7-8).
Відповідно до частини 4 статті 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» із роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Таким чином, Публічне акціонерне товариство «Миколаївцемент» зобов'язано повернути Миколаївському районному центру зайнятості виплачену незаконно звільненому ОСОБА_1 допомогу по безробіттю по день його поновлення на посаді.
А тому, висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог є правильним.
Колегія суддів не бере до уваги доводи апелянта про те, що рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 14.10.2013 року є оскаржене та не набрало законної сили, оскільки апелянтом не надано доказів скасування такого, а факт його оскарження не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
При цьому рішення суду в частині поновлення на посаді виконуються негайно.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а висновки суду мають базуватись на належних та допустимих доказах.
Щодо доводів апелянта про пропуск шестимісячного строку звернення, колегія суддів зазначає, що перебіг такого строку розпочинається з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав.
Позивач, як вбачається з матеріалів справи, дізнався про поновлення особи на роботі 14.04.2014 року, коли ОСОБА_1 подав копію наказу № 525 від 17.10.2013 року про поновлення на роботі.
Цей факт не спростовано.
Отже, відсутні підстави вважати, що строк звернення до суду пропущено, і відповідно для застосування наслідків встановлених ст. 100 КАС України.
Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а постанова відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,
апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Миколаївцемент» залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 липня 2014 року у справі № 813/4417/14 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя О.О. Большакова
Судді І.В. Глушко
В.Я. Макарик
Повний текст виготовлено 06 жовтня 2015 року.