06 жовтня 2015 р. Справа № 876/7938/15
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Кузьмича С. М.,
суддів Гулида Р. М., Улицького В. З.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Турківському районі Львівської області на постанову Турківського районного суду Львівської області від 3 березня 2010 року по справі № 2-а-31/10 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Турківському районі Львівської області про стягнення та перерахунок соціальних виплат,
1 вересня 2009 року позивач звернувся з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду в Кам'янка-Бузькому районі, яким просить зобов'язати нарахувати позивачу щомісячну допомогу як дитині війни за 2006 - 2007 роки в сумі 2733,30 грн.
Постановою Турківського районного суду Львівської області від 3 березня 2010 року адміністративний позов задоволено частково.
Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу надбавку до пенсії як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
З таким рішенням суду не погодився відповідач. Подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
В апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що позивачем пропущено строк звернення до суду з адміністративним позовом.
Сторони явку своїх представників в судове засідання не забезпечили, хоч і були належним чином повідомлені про дату, час і місце проведення судового засідання, що не перешкоджає слухати справу в їх відсутності в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не належить до задоволення з наступних підстав.
Вивчивши матеріали справи судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач має статус дитини війни, що підтверджується довідкою управління праці та соціального захисту населення Турківської районної державної адміністрації.
Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року у справі № 1-29/2007 про соціальні гарантії громадян були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) статті 56, 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Враховуючи, що відповідно до законодавства держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% підвищення до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в його систему, але вони не вчинили необхідних дій для нарахування цих коштів та їх виплати, суд першої інстанції вірно зазначив про те, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.
Наявність у позивача права на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (стаття 46 Конституції України).
Згідно із законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Тому правильними є висновки суду першої інстанції щодо неприйняття до уваги положень частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання підвищення до пенсії дітям війни.
Відсутність бюджетного фінансування, на яку вказує відповідач, не може бути підставою невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього обов'язків. В свою чергу реалізація особою права на отримання соціальних виплат не може бути поставлена у залежність від наявності відповідних бюджетних асигнувань.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що в позивача наявне право на вказані виплати.
Проаналізувавши матеріали справи та наведені вище законодавчі положення, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність у позивача права на виплати як дитині війни за спірні періоди.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Турківському районі Львівської області залишити без задоволення, а постанову Турківського районного суду Львівської області від 3 березня 2010 року по справі № 2-а-31/10 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий Кузьмич С. М.
Судді Гулид Р. М.
Улицький В. З.