22 вересня 2015 р.
Справа № 876/6988/14
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Качмара В.Я.,
суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
за участі секретаря - Ратушної М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (правонаступник - Державна податкова інспекція у Личаківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2014 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Бізнес-центр «Підзамче» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
У травні 2014 року Приватне акціонерне товариство «Бізнес-центр «Підзамче» (далі - ПАТ) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення (далі - ППР) від 20.02.2014 №0000152201. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне ППР прийняте з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на податковий кредит підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно нереальності (нікчемності, безтоварності) господарських операцій позивача з контрагентами Товариством з обмеженою відповідальністю «Альянсгрупп» (далі - ТОВ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Девен Альянс» (далі - ТОВ-1), у зв'язку з неможливістю здійснювати господарську діяльність та фіктивністю їх діяльності, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2014 року у справі №813/3455/14 позов задоволено повністю.
Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що право позивача на податковий кредит підтверджене всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаними контрагентами. Відповідні висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.
Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що перевірками ТОВ і ТОВ-1 встановлено неможливість реального здійснення ними господарської діяльності, а відповідно фіктивний характер такої діяльності. Суд не зважив на територіальну віддаленість таких від місць здійснення робіт та позбавлення здійснених господарських операцій розумної ділової мети.
Позивач у письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.
ПАТ зареєстровано виконавчим комітетом Львівської міської ради 25.02.2003, з 24.03.2003 перебуває на податковому обліку у відповідача, 28.03.2003 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі - ПДВ). Основним видом його діяльності є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (а.с.13, 35 т.1).
На підставі акта від 24.01.2014 №19/22-10/32408191 (далі - Акт) позапланової виїзної перевірки ПАТ з питань взаємовідносин та взаєморозрахунків з ТОВ за серпень-вересень 2013 року, ТОВ-1 за листопад 2012 року податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України (далі - ПК), в результаті чого занижено ПДВ в сумі 222949грн, в т.ч. за листопад 2012 року в розмірі 110555грн, за серпень-вересень 2013 року - 61758грн та 50636грн відповідно (а.с.12-32 т.1).
Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його контрагентами ТОВ та ТОВ-1 використавши при цьому акти Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві від 17.10.2013 №586/26-54-22-03/38556614 (далі - Акт-1) та Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ-1) від 01.03.2013 №615/2220/37471577 (далі - Акт-2) відповідно про неможливість проведення зустрічних звірок цих платників податків та зробивши висновки про безтоварність (фіктивність, нереальність) господарських операцій між ними.
20.02.2014 відповідачем на підставі Акта прийнято ППР №0000152201, яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ у розмірі 278686,25грн (основний платіж 222949грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 55737,25грн) (а.с.11 т.1).
Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.
У відповідності до п.44.1 ст.44 ПК для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 цього ж Кодексу податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
У відповідності до пп.«а» п.198.1 ст.198 цього ж Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Як визначено у п.198.2 цієї статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За змістом п.198.3 ст.198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК).
Згідно з п.201.10 ст.201 ПК податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності.
Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають його право, зокрема, на формування податкового кредиту.
Так, у разі, якщо дії платника податків свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції, не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.
Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог п.201.1 ст.201 ПК України. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.
На правильність наведеного вказує і правовий висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 27 березня 2012 року №21-737во10 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджена, а саме, щодо:
- ТОВ договорами підряду від 31.07.2013 №42-Б з додатками та від 30.08.2013 47-Б з додатками про виконання поточного ремонту приміщень будівлі адміністративного корпусу та асфальтного покриття на території ПАТ, специфікацією до першого договору, актами про прийняття-передачу виконання робіт, рахунком-фактурою та видатковою накладною на придбання щебеню, податковими накладними, платіжними дорученнями(а.с.78-101, 130-143, 170-198 т.1);
- ТОВ-1 договором підряду від 31.10.2012 №104 про виконання поточного ремонту приміщень будівлі адміністративного корпусу, актами про прийняття-передачу виконання робіт, локальним кошторисом, звітом про витрати основних матеріалів у будівництві в співставленні з виробничими нормами, податковими накладними, платіжними дорученнями (а.с.36-70, 114-129, 144-168 т.1).
Відповідні роботи виконувалися на об'єкті позивача по вул.Б.Хмельницького 176 в м.Львові, який знаходиться на орендованій земельній ділянці (а.с.104-107 т.1)
При цьому необхідно зазначити, що податковий орган не висловлює жодних зауважень, щодо належності оформлення відображених первинних документів.
Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеним основним видом діяльності позивача.
Такі були об'єктивно розцінені цим судом як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій між позивачем та його контрагентами.
Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарів та робіт придбаних у контрагентів, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із такими контрагентами.
ТОВ і ТОВ-1 на час укладення відповідних договорів з позивачем та їх виконання були належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками ПДВ і мали право на випуск податкових накладних.
Додатково, необхідно зазначити, що здійснені ТОВ та ТОВ-1 господарські операції відповідали основному виду їх діяльності - мають ліцензії на господарську діяльність, пов'язану із створенням об'єктів архітектури (а.с.102-103 т.1).
Крім того, такі належним чином задекларували податкові зобов'язання з ПДВ по господарських операціях з позивачем, а відповідні розбіжності виникли у зв'язку із відображенням в податковому обліку ТОВ та ПАТ результатів їх відповідно зустрічної звірки та перевірки, оформлених Актом-1 та Актом відповідно (а.с.41-43 т.2).
Таким чином, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагентів.
Доказів участі ПАТ разом із вказаними контрагентами у схемі транзитного руху коштів податковим органом не представлено.
Як вбачається із висновків Акта відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльністю ТОВ і ТОВ-1, які виключно ґрунтувалися на висновках Акта-1 та Акта-2, де зроблено висновки, що господарські операції останніх є нереальні (фіктивні) (а.с.4-36 т.2).
При цьому відповідні висновки Акта-1 та Акта-1 були в основному (виключно) сформульовані у зв'язку із тим, що ТОВ та ТОВ-1 не представлено до зустрічної звірки жодних первинних документів (у зв'язку із не встановленням їх місцезнаходження) (аналіз проводився на підставі інформаційних баз та податкової звітності ТОВ-1), щодо здійснення господарських операцій за відповідний період, в т.ч і по взаємовідносинах із позивачем.
Разом з цим, як встановлено судом першої інстанції, відповідні первинні документи є в наявності у ПАТ, були представлені ним до перевірки та подані в суді.
Додатково, постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 15 квітня 2013 року у справі№826/3366/13-а, яка залишена без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 18 листопада 2013 року, задоволено позов ТОВ-1 до ДПІ-1 про визнання протиправними дій, визнано протиправними дії ДПІ-1 по проведенню документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ-1, за результатами якої складено Акт-2 та зобов'язано відповідача вилучити з інформаційної бази даних «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредитору в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», інформацію, внесену на підставі Акта-2 (а.с.204-224 т.1).
Вказаними судовими рішеннями серед іншого встановлено, що ДПІ-1 дії щодо наміру провести перевірку ТОВ-1 вчиняло не за місцезнаходженням товариства. Зокрема, встановлено, що Акт-2 складено з тих причин, що ТОВ-1 відсутнє за юридичною адресою м.Київ вул.Білоруська10/18 кв.2 та вул.Гоголівська 8, в той час місцезнаходженням та юридичною адресою товариства згідно відомостей єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців є м.Київ вул.Кіквідзе 13 оф.71.
Відтак, Акт-2 якраз і використовувався ДПІ при проведенні перевірки позивача і в основному на його підставі, у відповідній частині, зроблено висновок про безтоварність господарських операцій позивача з цим контрагентом.
Згідно з п.110.1 ст.110 ПК платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року №21-47а10 прийшов до висновку, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів(робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.
Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей Суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. «Обачний» платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової «добросовісності» за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента.
Також у п.38 рішення від 09 січня 2007 року по справі «Iнтерсплав проти України» (заява №803/02) ЄСПЛ нагадав, що держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак такі межі оцінювання не є абсолютними, і їх застосування підлягає перегляду органами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Цей Суд, однак, не прийняв зауваження Уряду України щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.
Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Такий підхід також узгоджується з практикою ЄСПЛ. Так, у п.110 рішення від 23 липня 2002 року в справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС, суд,
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.
Головуючий суддя В.Я. Качмар
Суддя О.М. Гінда
Суддя В.В. Ніколін
Повний текст виготовлений 25 вересня 2015 року.