29 вересня 2015 р. № 876/2090/15
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гінди О.М.
суддів: Качмара В.Я., Ніколіна В.В.
за участю секретаря судових засідань: ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі Львівської області на постанову Сокальського районного суду Львівської області від 19 січня 2015 року у справі за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі Львівської області до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області про визнання незаконною та скасування постанови, -
встановив:
25.11.2014 УПФ України в Сокальському районі Львівської області звернулося в суд із адміністративним позовом до УДВС Головного управління юстиції у Львівській області у якому просить визнати протиправними дії державного виконавця та скасувати постанову від 17.11.2014 ВП № 44787535 про накладення штрафу на боржника.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що державний виконавець безпідставно наклав на боржника штраф за невиконання судового рішення, оскільки останній звернувся до суду із заявою про роз'яснення судового рішення, так як таке є незрозумілим, що ускладнює його виконання. З огляду на ці обставини, УПФ України в Сокальському районі Львівської області 16.10.2014 скерувало Начальнику ВПВР УДВС Головного управління юстиції у Львівській області заяву з проханням звернення державного виконавця до суду із заявою про відстрочку виконання судового рішення, а провадження у справі зупинити. Однак, державний виконавець вказаної заяви не врахував, а наклав на боржника штраф.
Постановою Сокальського районного суду Львівської області від 19.01.2015 у задоволенні позову відмовлено.
Із цією постановою не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така прийнята з неповним з'ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.
Представник апелянта у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просить її задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не прибув, хоча належним чином повідомлений про його дату, час та місце, а тому у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України апеляційний розгляд справи проведено у його відсутності.
Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив підстави та межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на примусовому виконанні у відділі ПВР УДВС Головного управління юстиції у Львівській області перебуває виконавчий лист від 03.09.2014, згідно якого УПФ України в Сокальському районі Львівської області зобов'язано нараховувати та виплачувати ОСОБА_3, підвищення до пенсії як реабілітованому громадянину у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною 1 статті 28 Закону України «про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 15.09.2012.
Виконавче провадження за цим виконавчим документом відкрито 23.09.2014 та встановлено строк для добровільного виконання - 7 днів з моменту винесення постанови.
02.10.2014 боржник звернувся до ВПВР УДВС Головного управління юстиції у Львівській області із заявою про відкладення виконавчих дій на строк до 10 діб, у зв'язку із несвоєчасністю отриманням копії постанови про відкриття виконавчого провадження,
09.10.2014 державним виконавцем за заявою Пенсійного фонду винесено постанову про відкладення виконавчих дій до 17.10.2014.
16.10.2014 УПФ України в Сокальському районі Львівської області направило на адресу відповідача заяву у якій просило державного виконавця зупинити виконавче провадження та звернутись до суду із заявою про відстрочку виконання судового рішення, оскільки 18.09.2014 боржник звернувся до суду із заявою про роз'яснення постанови, на підставі якої відкрито виконавче провадження, однак ухвалою від 29.09.2014 у задоволенні такої відмовлено. Разом з тим, боржник у цій зазяві зазначив, що на вказану ухвалу 15.10.2014 ним подано апеляційну скаргу.
17.11.2014 державним виконавцем винесено постанову про накладення на УПФ України в Сокальському районі Львівської області штрафу за невиконання рішення суду у визначений строк.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов задоволеним бути не може, оскільки боржник, будучи наділений правом звернутися до суду із заявою про відстрочення виконання рішення, міг зробити це самостійно. Також, за роз'ясненням постанови Пенсійний фонд теж міг звернутися одразу ж після розгляду справи апеляційним судом і не очікувати закінчення касаційного провадження та стадії виконавчого провадження. Тому, позивачем не наведено суду жодних підстав поважності невиконання судового рішення, оскільки покликання на те, що він просив виконавця звернутися до суду за відстроченням виконання рішення не заслуговують на увагу.
Суд апеляційної інстанції переглядаючи справу у апеляційному порядку, вважає за необхідне зазначити таке.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону № 606-XIV, державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Частиною 1 ст. 75 Закону № 606-XIV визначено, що після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення (ч. 2 ст. 75 Закону № 606-XIV).
Згідно ч. 3 цієї статті, у разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.
Враховуючи викладені вище правові положення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що державний виконавець наділений правом виносити постанови, якими накладати штрафи на боржника, у зв'язку з невиконанням судового рішення у визначений строк.
Частиною 1 ст. 35 Закону визначено, що за наявності обставин, що перешкоджають провадженню виконавчих дій, або у разі несвоєчасного одержання сторонами документів виконавчого провадження, внаслідок чого вони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, державний виконавець може відкласти виконавчі дії за заявою стягувача чи боржника або з власної ініціативи на строк до десяти робочих днів. Про відкладення провадження виконавчих дій державний виконавець виносить відповідну постанову, про що повідомляє сторонам.
Як вбачається із матеріалів справи, 23.09.2014 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження у якій встановлено строк для добровільного виконання судового рішення - 7 днів з дня отримання цієї постанови.
У зв'язку з несвоєчасним одержанням боржником вказаної постанови та за його заявою від 02.10.2014 № 7437/06-19, державним виконавцем 09.10.2014 винесено постанову про відкладення виконавчих дій до 17.10.2014.
Однак, отримавши вказану постанову 16.10.2014, незважаючи на достатність часу з 01.10.2014 (дата отримання постанови про відкриття виконавчого провадження), боржником судове рішення залишено не виконаним навіть у частині проведення нарахування підвищення до пенсії, у зв'язку з чим державним виконавцем 17.11.2014 накладено штраф.
Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання апелянта на те, що боржником 16.10.2014 надіслано державному виконавцю заяву № 7824/06-19 у якій він просив зупинити провадження та звернутися до суду із заявою про відстрочення виконання судового рішення, оскільки виходячи з положень п. 8 ч. 3 ст. 11, ч. 1 ст. 36, п. 1 ч. 1 ст. 38 Закону № 606-XIV звернення із заявою про відстрочення судового рішення та зупинення у зв'язку з цим виконавчого провадження, є правом, а не обов'язком державного виконавця та виключно за наявності для цього обґрунтованих підстав, які ускладнюють виконання судового рішення.
Разом з тим, із наявної у справі копії заяви від 16.10.2014 суд апеляційної інстанції вбачає, що така обґрунтована незрозумілістю постанови Сокальського районного суду Львівської області від 26.06.2013 по справі № 454/746/13-а, за якою видано виконавчий лист, та зверненням УПФ України в Сокальському районі Львівської області із заявою про її роз'яснення в частині періоду за який слід провести перерахунок і виплату підвищення до пенсії, так як суд вказав лише початкову дату - 15.09.2012.
Проте, суд апеляційної інстанції вважає, що такі посилання є безпідставними, оскільки питання щодо кінцевої дати періоду за який слід провести перерахунок і виплату підвищення до пенсії було предметом дослідження під час апеляційного розгляду справи № 454/746/13-а. Так, Львівський апеляційний адміністративний суд, залишаючи без змін постанову Сокальського районного суду Львівської області від 26.06.2013, у мотивувальній частині своєї ухвали звертав увагу, що пенсія є періодичним платежем, виплата якої, за загальним правилом, не обмежена у часі. Підвищення до пенсії, яке є додатковою виплатою особі, яка визнана такою, що має на нього право, нерозривно пов'язано з виплатою пенсії і також має не визначений у часі граничний термін виплати. Отже, вирішуючи питання про зобов'язання нарахувати та виплатити відповідні періодичні платежі, у разі відсутності спору про право особи на отримання підвищення до пенсії або встановлення такого права в судовому порядку, не можна обмежувати орган, відповідальний за здійснення їх нарахування і виплати, певним часовим проміжком, якщо не відбулося змін у законодавстві. Тобто, органи Пенсійного фонду України зобов'язані проводити нарахування та виплати відповідних періодичних платежів, зокрема, реабілітованим громадянам до втрати ними такого права.
Таким чином, посилання боржника на незрозумілість судового рішення щодо питання яке чітко судом висвітлено під час вирішення справи по суті, не можна вважати обґрунтованою підставою для звернення державного виконавця до суду із заявою про відстрочення виконання судового рішення та зупинення виконавчого провадження, а отже у разі задоволення такої, це б призвело до необґрунтованого затягування виконання судового рішення.
Крім цього, як вірно звернув увагу суд першої інстанції, виходячи з визначених з положень ст. 36 Закону № 606-XIV, боржник не був позбавлений можливості самостійно звернутися до суду із заявою про відстрочення виконання судового рішення.
Також суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що боржник у заяві від 16.10.2014 посилаючись на подання апеляційної скарги на ухвалу про відмову у роз'ясненні судового рішення, до цієї заяви долучив тільки копію ухвали від 29.09.2014, не надавши при цьому доказів подання такої апеляційної скарги, а саме її копію з відміткою про отримання судом чи доказів надіслання її поштою.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування оскарженої постанови, суд апеляційної інстанції не вбачає.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -
ухвалив:
апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі Львівської області - залишити без задоволення, а постанову Сокальського районного суду Львівської області від 19 січня 2015 року у справі № 454/3281/14-а (2а/454/8/15) - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
На ухвалу протягом двадцяти днів, з дня складення її у повному обсязі, може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: О.М. Гінда
Судді: В.Я. Качмар
ОСОБА_4
Ухвала у повному обсязі складена та підписана 02.10.2015.