28 вересня 2015 року Справа № 876/1497/14
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого-судді Довга О.І.,
судді Кузьмич С.М.
судді Запотічний І.І.
секретар судового засідання Гнатик А.З.
за участю представників сторін:
позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 08.01.2014 року у справі № 803/2478/13-а за позовом ОСОБА_1 до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Волинській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -
ОСОБА_1 (позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області (відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0002631702 та №0002621702 від 12.07.2013 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне.
Відповідачем проведено комплексну документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового та іншого законодавства за результатами якої складено акт від 26 червня 2013 року № 226/17-1968201918. На підставі цього акту відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 12 липня 2013 року № НОМЕР_1 яким нарахований податок на додану вартість за основним платежем у розмірі 13169,86 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 1868,69 грн., та від 12 липня 2013 року № НОМЕР_2 яким нарахований податок на доходи фізичних осіб за основним платежем у розмірі 12833,93 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 3208,48 грн. Позивач посилається на той факт, що під час перевірки податкова інспекція дійшла висновку про фактичне не повернення підприємцем грошових коштів з каси за реалізоване пальне, оскільки позивачем не були складені акти про отримання коштів від покупців. Крім того, на думку інспекції, позивач завищив валові витрати за 2011 рік на суму 11871,30 грн. та за 2012 рік на суму 6005,80 грн. внаслідок віднесення до цих витрат амортизації автозаправної станції. Позивач не погоджується з такими висновками податкової інспекції, вважає їх протиправними.
Позивач визнав факт порушення законодавства по операціях з ПАТ «Волиньобленерго», що призвело до надмірного нарахування ПДВ у зв'язку не проведенням коригування податкового кредиту та правомірність податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 12.07.2013 року в цій частині. Решту позовних вимог просив задовольнити.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 08.01.2014 року адміністративний позов задовольнити частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області № НОМЕР_2 від 12.07.2013 року. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області № НОМЕР_1 від 12.07.2013 року в частині збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 14134,55 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено повністю.
Не погодившись із постановою суду першої інстанції відповідачем подано апеляційну скаргу. З посиланням на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права скаржник просить постанову суду скасувати, та прийняти нову, якою у задоволені позову відмовити.
Представник позивача в судовому засіданні проти поданої апеляційної скарги заперечує.
Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи в їх відсутності згідно ч.4 ст. 196 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Предметом документальної перевірки є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Така перевірка здійснюється на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків, а тому органи державної податкової служби мають право вимагати надання вказаних документів під час перевірки.
Відповідачем у період з 30 травня 2013 року по 18 червня 2013 року проведено комплексну документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового та іншого законодавства підприємця ОСОБА_1 за результатами якої складений акт від 26 червня 2013 року №226/17-1968201918.
На підставі акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 12 липня 2013 року № НОМЕР_1, яким нарахований податок на додану вартість за основним платежем у розмірі 13169,86 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 1868,69 грн., та від 12 липня 2013 року №0002621702, яким нарахований податок на доходи фізичних осіб за основним платежем у розмірі 12833,93 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 3208,48 грн.
Супровідним листом від 01 липня 2013 року №21 позивач, на підставі пункту 44.7 статті 44 Податкового кодексу України, направив копії документів, які не були відображені в акті перевірки від 26 червня 2013 року №226/17-1968201918, а саме: 1) копії розрахунків амортизації основних засобів за 2011-2012 роки; 2) копію наказу від 01 квітня 2011 року №1 «Про організацію бухгалтерського обліку та обліку політику»; 3) копію наказу від 01 квітня 2011 року №2 «Про проведення інвентаризації станом на 01 квітня 2011 року»; 4) копію наказу від 02 квітня 2011 року №3 «Про наслідки проведеної інвентаризації станом на 01 квітня 2011 року».
Згідно із п. 177.2. ст. 177 ПК України об'єктом оподаткування фізичних осіб-підприємців є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Відповідно п. 177.4. ст. 177 ПК України до переліку витрат фізичних осіб-підприємців, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу(«Податок на прибуток підприємств»).
Норма п. 177.4. ст. 177 ПК України є відправною нормою, яка вказує на те, що витрати суб'єкта господарювання, який не є платником податку на прибуток, але надає звітність про доходи від заняття підприємницької діяльністю, формуються у тому ж порядку як у платників податку на прибуток.
Згідно із пп. 139.1.5. п. 139.1. ст. 139 розділу III ПК України, не включаються до складу витрат витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі статтями 144 - 148 цього Кодексу, з урахуванням п.п. 146.11 і 146.12 ст. 146 та п. 148.5 ст. 148 цього Кодексу.
Згідно із п. 138.1. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п. п. 138.4, 138.6 - 138.9, п.п. 138.10.2 - 138.10.4 п. 138.10, п.138.11 цієї статті.
Відповідно до абз. «в» пп. 138.10.2. п. 138.10. ст. 138 ПК України, до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, це витрати на витрати на утримання основних засобів, до яких відноситься і амортизація.
З наведених норм вбачається, що до складу витрат не включаються витрати на і придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів. Разом з тим, ці витрати підлягають амортизації у порядку, визначеному ст. ст. 144 - 146 ПК України та включаються до валових витрат у вигляді амортизаційних відрахувань. Витрати на технічне обслуговування також відповідно до пп. 138.10.2. п. 138.10. ст. 138 ПК України відносяться до інших витрат. Зокрема, це витрати позивача на ремонт техніки.
Згідно із п. 138.2 ст. 138 ПК України всі витрати на технічне обслуговування повинні бути підтверджені первинними документами, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II ПК України.
Згідно зі пп. 17.1.3. п. 17.1. ст. 17 ПК України платник податків має право обирати самостійно метод ведення обліку доходів і витрат. Частиною 3 ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що суб'єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства і надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності.
Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дозволяє суду дійти висновку, що Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» надає фізичній особі-підприємцю право вести спрощений облік доходів і витрат, при цьому не позбавляє його права вести бухгалтерський облік валових витрат основних фондів, що підлягають амортизації та витрат на утримання основних засобів, придбання паливно-мастильних матеріалів.
Окрім зазначеного судом встановлено, що на автозаправній станції, що належить позивачу, та на якій він здійснює підприємницьку діяльність, для обліку відпущеного палива встановлений реєстратор розрахункових операцій (РРО) моделі «Міні 500.01 АЗС» заводський номер ПН54102876, фіскальний номер НОМЕР_3 який працює в єдиному технологічному циклі з бензоколонкою ПАРА-42-16.
У листі підприємства, яке здійснює технічне обслуговування цього РРО - ТзОВ «Ера» від 15 липня 2013 року вих.№125 зазначено, що якщо в процесі заправки проходить коливання напруги або зникає живлення, то внаслідок цього зупиняються процес заправки і РРО видає видатковий чек. Алгоритм роботи РРО моделі «МІНІ 500.01 АЗС» забезпечує повернення готівки в разі повернення товару, а саме видачу видаткового чеку.
З врахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в позивача може об'єктивно виникати ситуація, при якій необхідно скасовувати проведену через РРО операцію з продажу пального, у зв'язку зі знеструмленням бензоколонки, недолив палива тощо.
Матеріалами справи підтверджується, що підприємець проводив таке скасування через РРО та роздруковував відповідні видаткові чеки про повернення готівки.
Факт скасування проведених через РРО операцій підтверджується актами про скасування помилково проведеної через РРО суми, які підписувалися оператором АЗС та позивачем.
Однак, судом встановлено порушення позивачем пункту 4.8 Порядку реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари (послуги), який затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 1 грудня 2000 року №614 (Порядок) та діяв на час спірних правовідносин, при поверненні суми коштів більше як 100,00 грн. не складав акт про видачу коштів в якому повинні зазначатися: дані документа, що встановлює особу покупця, який повертає товар (відмовляється від послуги); відомості про товар (послугу); суму виданих коштів; номер, дату і час видачі розрахункового документа, який підтверджує купівлю товару (отримання послуги).
Проте, саме лише порушення з боку підприємця пункту 4.8 Порядку не може бути підставою для безумовного висновку про заниження ним валових доходів, оскільки факт повернення готівкових коштів належним чином підтверджений іншими документами - видатковими чеками та актами про скасування операцій через РРО.
Крім того, податкова інспекція формально підійшла до перевірки обставин відпуску підприємцем пального, зокрема в акті перевірки не проведено порівняння фактично відпущеного палива у дні, коли проводилося скасування помилково виданих чеків.
В ході судового розгляду справи позивач визнав обґрунтованість висновків Ковельської ОДПІ про завищення обсягів придбання послуг на загальну суму 6471,45 грн., в тому числі ПДВ в сумі 1078,57 грн. Дане завищення виникло у зв'язку з тим, що позивач включав до податкового кредиту суми ПДВ, які були в подальшому були відкориговані Ковельською філією ВАТ «Волиньобленерго», однак не були відкориговані з боку підприємця. З врахуванням викладеного суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що податкове повідомлення-рішення від 12 липня 2013 року №0002631702 в цій частині є правомірним.
Відповідач не довів суду обґрунтованість та правомірність податкового повідомлення-рішення від 12 липня 2013 року №0002631702 в частині збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 14134,55 грн. та податкового повідомлення-рішення від 12 липня 2013 року №0002621702.
Оскільки фізична особа-підприємець ОСОБА_1 має право на віднесення до валових витрат суми амортизації автозаправної станції, на якій він здійснює підприємницьку діяльність, Ковельською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Волинській області не доведено факту заниження позивачем валових доходів у зв'язку з неправильним поверненням готівкових коштів через РРО, а підприємцем визнано факт завищення обсягів придбання послуг отриманих від Ковельської філії ПАТ «Волиньобленерго» у зв'язку з не проведенням коригуванням даних податкового кредиту, тому суд першої інстанції вірно встановив, що позовні вимоги слід задовольнити частково шляхом: - визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002621702 від 12.07.2013 року; - визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002631702 від 12.07.2013 року в частині збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 14134,55 грн.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та не підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
Керуючись ст. 160, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч.1 ст. 205, ст.ст. 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 08.01.2014 року у справі № 803/2478/13-а без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя Довга О.І.
Судді Запотічний І.І.
ОСОБА_2