24 вересня 2015 року м. Львів Справа № 876/7252/15
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Рибачука А.І.,
суддів - Багрія В.М., Старунського Д.М.,
з участю секретаря - Андрушківа І.Я.,
представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2012 року по справі № 2а-9979/11/1370 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія» до Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області про скасування податкових повідомлень-рішень,
Відкрите акціонерне товариство «Львівська вугільна компанія» (далі - ВАТ «Львівська вугільна компанія») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області (далі - ДПІ у Сокальському районі), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просило скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Сокальському районі від 24 червня 2011 року № НОМЕР_1 та від 19 вересня 2011 року № НОМЕР_2.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2012 року вказаний позов задоволено.
Не погоджуючись із зазначеною постановою суду, ДПІ у Сокальському районі подала апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що факти порушень позивачем вимог податкового законодавства, які послужили підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, мали місце та чітко зафіксовані в акті перевірки від 10 червня 2011 року № 438/2301/35879807, а тому висновок суду першої інстанції про протиправність цих податкових повідомлень-рішень та відповідно про наявність підстав для їх скасування є помилковим.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги поданої відповідачем апеляційної скарги та просив її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.
Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просив відмовити в її задоволенні.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі акта перевірки від 10 червня 2011 року № 438/2301/35879807, складеного за результатами планової виїзної перевірки ВАТ «Львівська вугільна компанія» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2010 року, ДПІ у Сокальському районі прийнято податкові повідомлення-рішення від 24 червня 2011 року № НОМЕР_3, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість на суму 4822449,25 грн., з яких на 3817347,00 грн. за основним платежем та на 1005102,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на прибуток на суму 376001,25 грн., з яких на 300801,00 грн. за основним платежем та на 75200,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
За результатами адміністративного оскарження Державною податковою адміністрацією у Львівській області податкове повідомлення-рішення від 24 червня 2011 року № НОМЕР_1 залишено без змін, а податкове повідомлення-рішення від 24 червня 2011 року № НОМЕР_3 скасовано в частині застосованої штрафної (фінансової) санкції в розмірі 50765,50 грн., у зв'язку з чим ДПІ у Сокальському районі прийнято податкове повідомлення-рішення від 19 вересня 2011 року № НОМЕР_2, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість на суму 4771683,75 грн., з яких на 3817347,00 грн. за основним платежем та на 954336,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань слугував висновок відповідача про порушення позивачем вимог пункту 1.4 статті 1, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункту 4.1 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а також підпунктів 4.1.1, 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Вказані висновки обґрунтовані посиланням на безтоварність господарських операцій та нікчемність договорів, укладених позивачем з його контрагентами ТзОВ «Трейд-Груп-Мар», ТзОВ «Луганськекспоенерго», ТзОВ «Вугілля Трейд» та ТзОВ «Новіком». На обґрунтування такого твердження відповідач посилається на те, що у вказаних контрагентів відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності, необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності, що, на його думку, свідчить про відсутність реального здійснення ними господарської діяльності та про здійснення ними діяльності лише з метою надання податкової вигоди третім особам.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що викладені відповідачем в акті перевірки висновки про порушення ВАТ «Львівська вугільна компанія» вимог податкового законодавства, а саме завищення розміру податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а досліджені під час розгляду справи докази доводять реальність господарських операцій позивача з ТзОВ «Трейд-Груп-Мар», ТзОВ «Луганськекспоенерго», ТзОВ «Вугілля Трейд» та ТзОВ «Новіком», що в свою чергу свідчить про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Пунктом 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.
Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Тобто, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат; виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.
Доводи ж податкового органу про отримання платником податків необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на віднесення певних витрат до складу валових витрат з податку на прибуток та формування податкового кредиту з податку на додану вартість.
Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.
При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
В підтвердження факту існування вказаних обставин у даній справі ДПІ у Сокальському районі не надано суду жодних належних та допустимих доказів.
Натомість у матеріалах справи наявні копії наступних договорів:
від 01 березня 2010 року № 01/03-01, укладеного між позивачем та ТзОВ «Луганськекспоенерго», про поставку останнім гірничо-збагачувального обладнання, визначеного у специфікаціях до договору;
від 01 серпня 2010 року, укладеного між позивачем та ТзОВ «Вугілля Трейд», про купівлю-продаж вугілля марки ССр в кількості 10000 тонн;
від 23 лютого 2010 року №23/02-01, укладеного між позивачем та ТзОВ «Трейд-Груп-Мар» про поставку позивачу на умовах визначеним вказаним договором гірничо-збагачувального обладнання, визначеного у специфікаціях до договору;
від 02 лютого 2009 року № 022/9, укладеного між позивачем та ТзОВ «Новіком», про проведення останнім робіт по підсипці дамб хвостосховища №1 та №2 в місцях осідання від гірничих робіт шахти «Межирічанська» та «Великомостівська»;
від 02 лютого 2009 року № 023/9, укладеного між позивачем та ТзОВ «Новіком», про виконання останнім робіт по очистці хвостосховища №1 від тонких відходів вуглезбагачення;
від 28 вересня 2009 року № 26/10, укладеного між позивачем та ТзОВ «Новіком», про виконання останнім робіт з ремонту основного та допоміжного обладнання.
В підтвердження реальності здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами позивачем надано суду копії специфікацій, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, актів прийому-передачі, рахунків-фактур, платіжних доручень, довіреностей.
Зазначені документи містять усі необхідні реквізити як того вимагає чинне законодавство України.
Також позивачем надано суду копію договору від 15 серпня 2010 року № 1508-10, укладеного між позивачем та ТзОВ «Вугілля Трейд», предметом якого було зберігання вугілля марки ССр у кількості 3490,80 тонн.
Фактичне отримання позивачем товарів, придбаних у ТзОВ «Трейд-Груп-Мар», ТзОВ «Луганськекспоенерго», ТзОВ «Вугілля Трейд», підтверджується складеними позивачем прибутковими касовими ордерами, лімітними картками руху по складу, інвентаризаційними картками обліку основних запасів.
Щодо наданих ТзОВ «Новіком» позивачу послуг, то слід зазначити, що на їх виконання вказаним контрагентом було укладено договори субпідряду з ТзОВ «Пульсар», факт виконання робіт яким встановлено господарським судом м. Києва у справах № 10/29 та № 51/38 про стягнення з ТзОВ «Новіком» коштів за вказаними договорами субпідряду.
Крім цього, слід зазначити, що згідно з довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України основними видами діяльності позивача є агломерація кам'яного вугілля, будівництво підприємств енергетики, добувна та обробна промисловість, оптова торгівля паливом, діяльність автомобільного вантажного транспорту, що дає підстави для висновку про придбання ним товарів і послуг з метою використання у власній господарській діяльності.
На момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагенти були зареєстровані в установленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, платники податку на прибуток та податку на додану вартість.
Крім того, згідно з чинним законодавством дійсність правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника не залежать від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності у них основних фондів та трудових ресурсів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника податків додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагента для одержання незаконної податкової вигоди, позивач не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
З врахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що господарські операції між ВАТ «Львівська вугільна компанія» та ТзОВ «Трейд-Груп-Мар», ТзОВ «Луганськекспоенерго», ТзОВ «Вугілля Трейд», ТзОВ «Новіком» реально проведені, а відповідно вказані у виписаних даними контрагентами податкових накладних відомості відповідають дійсності.
Посилання представника відповідача в судовому засіданні на відсутність податкових накладних, виписаних ТзОВ «Трейд-Груп-Мар», судом не береться до уваги, оскільки висновки акта перевірки від 10 червня 2011 року № 438/2301/35879807, що послужили підставою для визначення грошових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, не обґрунтовані їх відсутністю чи певними їх недоліками. Крім цього, в акті зафіксовано проведений аналіз податкових накладних, отриманих позивачем від зазначених вище контрагентів, із зазначенням їх дати та номера.
Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про правомірність формування позивачем податкових зобов'язань за податком на прибуток та податком на додану вартість з врахуванням господарських відносин з ТзОВ «Трейд-Груп-Мар», ТзОВ «Луганськекспоенерго», ТзОВ «Вугілля Трейд» та ТзОВ «Новіком», а відповідно про наявність підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
За наведених обставин, суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.
Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2012 року по справі № 2а-9979/11/1370 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: А.І. Рибачук
Судді В.М. Багрій
ОСОБА_3
Повний текст ухвали виготовлено 29 вересня 2015 року.